4
Переклад Степана Руданського
Варіанти тексту
|
||
Всеслав собі на седьмому
Трояновім віку [68]
Кинув жереб та й поїхав
По любую дівку.
І круками, не ногами,
Підперся об коні,
І прискочив до Києва
В желізнії броні,
І там собі тілько стружжам
Від копія свого
Дотикався до княжого
Стола золотого.
Від них скочив лютим звіром
В північній годині
З Білгорода, обісився
Ще в тумані синім.
І візницями тяжкими
Та трирогачами
Відчинив іще до рання
Новгородські брами;
Розбив славу Ярославу,
Полив сухі ниви,
І з Дудуток [70] сірим вовком
Скочив до Немиги [71].
А в Немизі снопи стелють
Та все головами,
А молотять по головах
Стальними ціпами.
І на тоці життя кладуть,
Решетами сіють
І живую душу з тіла
Лопатами віють.
І береги на Немизі,
Низькі та кроваві,
Не бологом посіяні –
Руськими костями…
Всеслав було людей судить,
Князям раду радить,
А сам вночі сірим вовком
І надить, і вадить.
З Києва до Тмуторканя
Ще до кур доскочить,
Путь Хорсові великому [72]
Вовком перескочить.
Тому в Полоцькім дзвонили,
Утреню в Софії,
А він чував аж у Київ
Дзвони голоснії.
Але дарма! В другім тілі,
Хоч і душа віща,
Та зазнає біди часто,
Як та і невіща.
І на його, може, долю,
Долю нещасливу,
Баян віщий і ізмислив
Приспівку правдиву:
«Не тра, – каже, – ні хитрому,
Ні горазду бути,
Бо і птиці гораздії
Суда не минути!»
О, стогнати Руській землі
Не час, не годину,
Спом’янувши князів перших,
Першую годину!
Не сил було пригвіздити
Владимира [73] того
До київських гір високих,
Стола золотого.
І ото ж то тепер стали
Стяги та коруги:
Їдні стяги Рюрикові,
Давидові [74] другі.
Но й волинці [75] носять роги,
Їм хоботи крають,
І їх коп’я на Дунаї
Славу їм співають.
Примітки С. Руданського
68. Бог його знає, який то був перший вік, з которого наші батьки віки лічили. З лишкою декотрі (напр., Кучарський) думають, що тут лік іде з 367 р., коли слов’яне розбили на Дунаї цареградського воєводу Трояна.
70. Дудутки, невеличке місто коло Новгорода Великого.
71. Немига – теперішній Німень.
72. Хорс – бог здогону.
73. Владимир І.
74. Рюрик і Давид, сини Ростислава. Рюрик княжив у Києві 1194– 1211 р.
75. Волинці – то Роман і Мстислав. Вони тим вкраяли хобота Рюрикові і Давидові, що два рази зганяли Рюрика з київського стола, ще й за другим разом постригли його в монахи.
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 241 – 243.