3
Переклад Степана Руданського
Варіанти тексту
|
||
Тогді Святослав великий
Сплакав за князями
І золоте слово мовив,
Змішане сльозами:
«Ой Ігорю! Всеволоде!
Сини мої милі!
Рано ж бо ви половецьку
Землю заквилили.
Рано землю ту мечами
Стали заквиляти,
Рано, рано собі слави
Почали шукати.
Та нечесно ж бо ви, діти,
Ворога побили,
Та нечесно ж кров погану
По землі пролили!..
Знати, серце ваше храбре
У горні стопилось,
Ще й до того у буєсті
Само закалилось.
Закалилось, закувалось,
Діти мої милі!
Чи ж сивині моїй срібній
Се ви учинили?..
Не виджу ж бо я ні власті,
Ані війська много,
Багатого та сильного
Ярослава мого,
Мого брата Ярослава [51],
Що ходив війною
І з чернігівською биллю,
З биллю і чужою:
Із могутів, і татранів,
І із шелебирів,
Із топчаків, і ревугів,
І із голебирів [52],
Що без щита з захалявком
Полки криком били
І в прадідню собі славу
Не в дзвони дзвонили.
Та сказали ж ви: самі ми
Слави захотіли,
Переднюю самі візьмем,
Задню переділим…
Ой Ігорю! Всеволоде!
Жаль мені вас, діти!
А чи ж диво мні, старому,
Та помолодіти?
Таже в літах саме й сокіл,
Птиць високо гонить
І не дасть гнізда в обижу
З свої оборони.
Але княже зло настало,
Пособи не буде,
Тепер внівеч обернулись
Години і люде!
Під шаблями половчанів
Кричать коло Ромен,
Володимир [53] під ранами –
Всюди плач та гомін.
Туга князю Владимиру,
Глібовому сину!..
А ти, княже Всеволоде [54],
Прихильного кинув!
Чи ж не міг би ти здалека
Мислю пролетіти,
Отня стола золотого
Спасти, поглядіти?
Таже веслами ти можеш
Волгу розкропити,
Таже шеломом ти можеш
Весь Дон перелити!
Якби ти був, – здешевіли б
Половці погані:
Була б яга по ногаті,
Кощій по різані [55].
Таж ти можеш і посуху
Стрілити до Дону
Шереширами [56] живими
Глібового дому!
А ти, Рюриче й Давиде! [57]
Правнуки орлові!
Чи ж не ваші ж то шеломи
Пливали по крові?
Чи ж не ваша ж то дружина
Літає на волі,
Як ті тури поранені
На чужому полі?
Вступіть, пани господарі,
В золотеє стрем’я
За обижу половецьку,
За лихеє врем’я.
За рідную землю Руську,
За Ігоря рани,
За буйного Святославця
Гримніть на поганих!
Ти, галицький Осмомисле,
Княже Ярославе! [58]
На золотім столі своїм
Ти сидиш у славі.
Підпер гори угорськії
Жлізними полками,
Заступив путь королеві [59],
Звів Дунайські брами,
Кидаючи через хмари
Кремінь до Дунаю,
Наряджаючи по ріках
Судна до Дунаю.
Твоя грізьба пролетіла
Помежи землями,
Ти Києву відмикаєш
Золотії брами.
З отня стола золотого
Острими стрілами
Ти стріляєш і салтанів
Десь там за морями.
Стріляй, княже Ярославе,
Кончака лихого,
Половчина поганого,
Кощія старого,
За рідную землю Руську,
За Ігоря рани,
За буйного Святославця
Стріляй його, пане!
А ти, княже буй Романе,
І ти, Местиславе! [60]
У вас розум храбра думка
Заносить до слави,
І по славу, по кроваву,
Ви ходите сміло,
І високо ви плинете
В буєсті на діло,
Як той сокіл, що в повітрі
Крила розширяє,
Коли птицю в своїм буйстві
Замогти бажає…
Бо папорги [61] в вас желізні,
Шеломи латинські,
Ними трісла земля ціла
І сторони финські:
І ятвяги, й деремела,
Литва й половчани
Склали луки і голови
Під тими мечами…
Князі! князі! вже Ігорю
Сонце світ закрило,
І дерево небологом
Листя обронило.
І по Рсі, і Сулі стали
Городи ділити,
А храброго вже Ігоря
Полку не вскресити.
Вас Дон, князі, зве до себе,
Кличе, щоб летіли,
І храбрії Ольговичі
На бійку поспіли!
Ой Інгварю, Всеволоде!
Ви руськая слава!
І всі три ви шестокрильці
Гнізда Местислава! [62]
Не побійним ви жеребом
Власть забрали в руки,
Нащо ж вам шеломи злоті,
Щити ляцькі й луки?
Загородіть, князі, поле
Кріпкими щитами,
Зачиніть ворота полю
Острими стрілами,
І за рідну землю Руську,
За Ігоря рани,
За буйного Святославця
Вийдіть на поганих!
Ідіть, князі! бо вже й Сула
Від половців стала
І не тече срібним струйом
До Переяслава.
Ба й Литва вже піднялася
На тих половчанів,
І Двіна тече болотом
Під криком поганих.
Там їден лиш син Васильків,
Ізяслав полоцький [63],
Брязнув острими мечами
В Шеломи литовські.
Він претріпав було славу
Дідову Всеславу,
Але і сам покотився
На траву кроваву,
Перекритий червоними
Вражими щитами,
Претріпаний литовськими
Острими мечами.
І поганий князь литовський
Підняв його з крові,
Скотив його на постелю
І до него мовив:
«Вже дружину твою, княже,
Птиці повкривали
І червону кров полоцьку
Звірі полизали!»
Не було тут його брата,
Брата Брячислава [64],
Ні другого, Всеволода,
Коло Ізяслава.
Їден душу жемчужную
Виронив із тіла
Через рану кровавую,
Злоте ожерілля,
І голоси ниють жалем –
Зникнуло весілля,
Трублять труби городенські [65]!..
Княже Ярославе [66],
І усі ви, князі, внуки,
Плем’я ви Всеславе!
Вкладіть мечі вережані [67],
Знизьте свої стяги,
Уже ж бо ви вискочили
Із дідньої слави:
Бо своїми крамолами
Ви погані стаї
Стали зводити на землю,
На руськії краї,
На Руськую свою землю,
На життя Всеслава,
Котрій і так від половців
Насил та неслава!»
Примітки С. Руданського
51. Ярослав Всеволодів чернігівський, брат Святослава Всеволодовича київського.
52. Так називались деякі чужі сторони, з которих охочі молодці служили в війську у чернігівського князя.
53. Володимир Глібович переяславський, брат Ольги Глібівни. Сей князь разом зі своїми братами Романом, Ігорем, Всеволодом і Святославом в 1180 р. обрав своїм головою владимирського князя Всеволода.
54. Всеволод Юріїв, великий князь владимирський (на Клязьмі), голова Глібовичів.
55. Різань і ногата – то були наші давні гроші. 2 ногати – була 1 різань; 3 різані – 1 куна; 20 кун – 1 гривна, а гривна, як і грецька літра, важила зразу 1 фунт срібла; а потому, з 1122 р., тілько півфунта.
56. Шерешири – самостріли.
57. Рюрик і Давид – сини Ростислава, а внуки Мстислава Великого.
58. Ярослав, син Владимира, князь Галицький; його назвали Осмомислом за його сильне та мудре слово.
59. Королеві угорському.
60. Роман, син Мстислава, князь владимирський (на Волині), і Мстислав, син луцького Ярослава, обидва внуки Ізяслава, внука Владимира Мономаха.
61. Папорги – лати.
62. Зрівнявши молодший дім Мстиславів з гніздом, которого головами за Ігоревого часу були Інгвар, Всеволод і Мстислав, співак змислив, що у сих трьох пташенят буде тогді шість крил. (Так думає Карамзін).
63. Ізяслав, син Васильків, а внук Всеславів.
64. Всеслав Брячиславів, дід Ізяслава Василькового, а внук Ізяслава Владимирового (від Рогніди), завзятий ворог київського князя Ізяслава Ярославового, убитого на Нежатині.
65. Думають (напр., Гербель), що се те містечко Городно, що в Мінськім воєводстві в Пінськім повіті, меж річками Стиром і Горинню; але лучче думати, що се теє Гродно, що в теперішнім Гродненськім воєводстві.
66. Ярослав мінський, але його рід вивести трудно.
67. Вережений – пощерблений.
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1973 р., т. 2, с. 236 – 243.