До моїх дум

Степан Руданський

Спив до дна я прикрий келих

За здоров’я долі,

І з похмілля моє серце

Розривають болі.

Нащо ж, мила, мої думи,

Нащо твої чари,

Коли з ними враз по серцю

Бродять чорні хмари?

Правда, мило мені було,

Як ти обіймала,

І опущене покрівля

З думки підіймала

І на розум накидала, –

Правда, мило було!..

Моє серце в цілім морі

Розкоші тонуло.

Я забув про все на світі,

На все не вважав-єм,

Я й себе забув самого,

Мало пам’ятйв-єм.

Спам’ятався, – а ти щезла…

Розум холодіє,

Лиш нещасна моя думка

Росте та повніє.

В якім смутку, в якім жалю

З нею я блукаю,

В яких болях на чужині

На світ породжаю.

Породжаю, оглядаю…

Мила моя, мила,

Чи ти мене, моя мила,

Не щиро любила?

Чи я тебе, моя мила,

Не любив, як треба?

Чи то мені така доля

Випала із неба?..

Чого ж дума така пишна,

Чого ж слово бідне?

Дитя моє недоспіле,

Дитя моє рідне!

Згубив би я тебе разом,

Як Час свого сина,

Але, може, тебе прийме

Мати Україна!

10 июля [1859].

Примітки

Вперше надруковано в ж. «Зоря», 1893, ч. 1, стор. 9 під заголовком «Преслівля» із датою: «Петропіль, 10.VII. 1859». Подається за автографом «Співомовки 1857 – 1859», стор. 202, звор. – 203, звор.

Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 72 – 74.