Над колискою
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
Спи, дитя моє, ти – життя моє!
Спи, дитя моє красне!
Поки сонечко не запалиться,
Поки місяць не згасне!..
А я, бідная, над колискою
Цілу ніч не здрімаю,
Про життя твоє нещасливеє
Тобі пісню співаю.
Спи, дитя моє, ти – життя моє!
Тілько щастя і долі!
Будеш цілий вік, як той чорний віл,
У ярмі і неволі!
Тілько губонька залепечеться,
Слаба ніженька стане,
Слаба рученька перехреститься, –
Твоє горе настане!
Не підеш з дітьми, не побавишся
На пуховім пісочку,
Не прийдеш сюди, не положишся,
Не заснеш в холодочку!..
Не з дітьми підеш, – панську череду
Поженеш ти на поле!…
Не пісок м’який, – стерня острая
Босі ноги наколе!..
І від сонечка не сховаєшся
За відорану скибу;
Зав’ялить тебе в полі сонечко,
Як ту в’ялую рибу!..
І не раз сльоза із очей спаде
На запалені груди, –
І сльозу твою тільки бог їден
З неба видіти буде!
Станеш хлопцем ти, станеш парубком,
Тобі все їдна доля:
Череда пройде, найде панщина –
Їдна й тая ж неволя.
І що божий день осавула йде:
Ти вставай до роботи!..
Ти вставай, роби від неділеньки
До самої суботи…
І що божий день будеш досвіта
До роботи вставати;
Свою силоньку, ні собі, ні мні,
А панам виробляти.
А там панові не вподобався,
Писарині якому, –
Ноги здибають, руки спутають
І звезуть до прийому.
Станеш голий ти у присутствії,
Як родила тя мати…
І зачнуть тебе пани з дохтором,
Мов коня, оглядати…
І забриють лоб – і до церкви враз,
Там присягу прокажуть;
У мундир вберуть, оружжо дадуть,
Світ навіки зав’яжуть.
Поженуть тебе в чужу сторону,
І зачнуть муштрувати,
І приказ дадуть – мову рідную
На чужую зламати…
І наломишся, і забудеш ти
Свою мову рідненьку,
Спом’янеш не раз не по-рідному
Свою рідную неньку…
А прийде війна – зложиш голову…
Де і хто поховає?
Не згадає мир, не спитається,
Хіба бог спам’ятає!..
Спи ж, дитя моє, ти – життя моє!
Спи, дитя моє красне!
Поки світ стоїть, поки з місяцем
Враз і сонце не згасне!..
26 августа [1857].
Примітки
Вперше надруковано в ж. «Зоря», 1886, ч. 2, стор. 26 під заголовком «Пісня кріпачки над дитиною» з такою редакційною приміткою:
«Гарну сю пісню, важний причинок до пізнання поетичної творчості пок[ійного] Руданського, одержали ми від В[исоко]поважного] Бориса Познанського, переписану з пам’яті. Коли вона була написана і як дісталася до п[ана] Познанського, він не пише. Ми чули, що після пок[ійного] Руданського осталось в рукописі трохи що не цілі два томи поезій, між котрими находилась і одна велика поема п[ід] заголовком] «Цар Соловей». Пісня отся каже нам догадуватись, що і в тих рукописах мусило міститись багато дорогоцінних перл. Невже-таки вони пропадуть, блукаючи по руках земляків? А поки що нехай буде щира подяка п[анові] Познанському, що хоч отсю пісню вивів на світ божий».
Подається за автографом «Співомовки 1857 – 1859» стор. 9 – 9, звор.
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 46 – 48.