Пісня («Тілько-м родилась, злая недоля…»)
Степан Руданський
Варіанти тексту
|
||
(Голос свій)
Тілько-м родилась, злая недоля
Стала, сказала без жалю:
«Будеш тужити, серце в’ялити,
Тебе я тим благословлю».
З тої години щастя уплило,
І слід недоля замела,
Звалився камінь тяжкий на груди,
На серце туга залягла.
Де ступнем ступлю, тернина коле,
Кров обкипає на ногах;
Де оком гляну, сумно та темно,
Ніби намітка на очах.
Не світить місяць, не гріє сонце,
Чорніє небо, як земля;
І, як в склепінні межи вмерлими,
Межи живими ходжу я.
Знущайся, доле, не жалуй сили!..
До каплі кров мою іспий!
І від людей забите тіло
Землею темною закрий!
17 окт[ября 1857].
Примітки
Вперше надруковано в ж. «Зоря», 1893, ч. 4, стор. 66. Подається за автографом «Співомовки 1857 – 1859», стор. 13, звор. – 14.
Подається за виданням: Степан Руданський. Твори в 3-х тт. – К.: Наукова думка, 1972 р., т. 1, с. 56.