Першодрук

Степан Руданський

Везе в місто мужик сіно

Якось проти свята

Та й годує в капелюсі

Малі шпаченята…

Але їде пан багатий

До костьолу, знати,

Та вже в них натура, мабуть,

Щоб покепкувати…

Їде звольна та й питає:

«Co wieziesz, Іване?»

Мужик пану поклонився:

«А що ж? Дрова, пане!..»

«Łżesz, gałganie! Wieziesz siano!»

«То ж пан самі знають,

Що се сіно, а не дрова,

Нащо ж пан питають?»

Закусив пан товсті губи:

«Z jakiej wsi?» – питає…

Мужик підняв шпаченята

Та й відповідає:

«Всі не всі, вельможний пане,

Старі повтікали…

Молоді лиш половив я,

Бо ще не літали!..

«Kto najstarszy u was we wsi?»

«Баба Терпелиха:

Пережила вража баба

Всіх дідів до лиха!..»

«Galgan jesteś! Kto was bije?»

«А хто ж? Бугай, пане!

То так і б’є напропале,

Кого лиш дістане!..»

Хтів пан чогось допитати,

Та й не допитався…

«Co z gałganem! ruszaj prędzej!»

І вперед погнався…

Привіз в місто мужик сіно…

Продав його зрання,

Купив собі добру миску

Драглів на снідання.

І сидить собі на возі,

Драглі уплітає…

Аж той самий пан надходить

Та й його питає:

«Czy nie słychać do sprzedania

Owsa tu, Iwane?»

Мужик встав, кругом обнюхав…

«Ні, не чути, пане!»

І сів знову на драбині,

Драглі уплітає…

«Czy ty, chłopie, nie wczorajszy?» –

Пан його питає.

«Де вам, пане, я вчорашній!

Гляньте на всі боки:

То мені вже отеє буде

Тридцять і два роки!»