Брехун

I. А. Крилов
переклад Михайла Старицького

Вернувшися з посвітніх мандрувань,

Якийсь панок (а може, й цілий пан)

Пішов з приятелем в проходку геть по полю,

І розхвалився таки вволю,

Де він у світі пробував;

Та, знай, до всього докладав

Брехні чимало у придачу:

«Ні, – каже, – те, що я видав,

Уже й до суду не побачу!

Ну, що отут у вас за край?

То холодно, то дуже парно,

То сонце аж сліпить, а то вже надто хмарно.

Он там так просто рай!

Згадать, аж серденьку поруха:

Ні світла пак не треба, ні кожуха;

Не знаєш, далебі, що то й за ніч смутна,

І цілий божий рік одно тобі – весна.

Ніхто ні сіє там, ні оре, ні боронить,

Проте лиш подивись, що там росте і родить…

Та от, до прикладу, що бачив в Римі я?

Ну, огірок! Ох, матінко моя!

І досі я не стямлюсь з його міри…

Завбільшки був… та ти не поймеш віри…

Їй-богу, наче та гора;

Коли брешу, хай хрест скара!»

«Та що й казать! – приятель одмовляє. –

Яких чудасій пак на світі не буває?

Не всякий тільки добача.

От і тепер, скажу тобі правдиво,

Надходимо до дивного ми дива,

Якого ти ніде не зустрічав.

Ген через річку міст: чи бачиш ти, чи ні?

Нам через нього йти, – зовсім непоказний,

А має дивную природу:

Ну, жоден брехунець по ньому не пройде,

Й до половини не дійде,

Як сторчака й шубовсне в воду;

Хто ж і разу не клав брехні –

Тому безпечно й возом бігти!»

«А в річці глибоко чи ні?»

«Та треба плавать добре вміти…

Так-так! Усяко є на світі,

І див, як в решеті дірок!

Хоча твій римський огірок

І здоровенний, пане-брате…

Адже, здається, як гора?»

«Ну, може, й меншим визира,

А таки буде з цілу хату!»

«Ну, все ж пак чудо, хоч і так.

Одначе, як по правді дбати,

То можна і містка до нього порівняти:

Бо ні один брехливий неборак

Не зважиться ступить туди й ногою…

Та от – хай візьме мене грець!

Хоч розпитай усіх, – таки цей рік, весною,

З нього втопилися писака та кравець.

Запевне, огірок і з хату предивненький, –

Якщо немає тут брехеньки…»

«Ну, бач, і диво не яке!

Ти пак завваж, які там хати?

Чи можна ж їх до наших прирівняти?

Все побудовано манісіньке таке,

Що ані сісти, ані стати,

І в хатці тісно буде й двом!»

«Нехай і так! А все ж кругом

Такого дива не чували,

Щоб двоє в огірку сідали…

Але й наш міст який? Признай!

Що ні один брехун на нього й не ступай,

Бо так мерщій і гепне в воду!

Хоч огірок твій диво див…»

«Послухай-но! – брехун тут перебив. –

Чим на місток іти, шукаймо краще броду!»

Примітки

Вперше надруковано в книжці «Байки Крилова. Вибрав і переклав М. Старицький», К., 1874, стор. 15 – 17. Друкується за цим виданням. Переклад байки «» (1811 р.).

Подається за виданням: Старицький М. Твори у 8 тт. – К.: Державне видавництво художньої літератури, 1963 р., т. 1, с. 238 – 240.