Збирацька робота О. Марковича 1840-х років
Олексій Дей
Одним з найактивніших збирачів українського фольклору серед членів товариства був Опанас Васильович Маркович, для якого записування народної творчості стало головною справою життя. Він заявив про це ще в студентські роки в одному з листів до М.Гулака, підкресливши, що безкорисливу любов до народу та України і працю для них вважає основним у своєму житті [Україна, 1914, кн. 1, с. 72]. Про це ж свідчить усе наступне двадцятиріччя його короткого віку, повністю підпорядковане фольклорно-етнографічній діяльності.
Знайомство О.Марковича з народними піснями і музикою розпочалося в дитинстві в с.Кулажинці Пирятинського повіту на Полтавщині, де його батько, типовий український пан, мав маєток, при якому тримав хор та оркестр із кріпаків [Киевская старина, 1888, т. 21, с. 78 (Известия и заметки)], хизуючись перед поміщиками-сусідами своїми співаками й щедрою гостинністю. Прагнення жити на широку ногу привело до занепаду маєтку, і О.Маркович на свою частку спадщини зміг лише дістати освіту на історико-філологічному факультеті Київського університету (1843 – 1847 рр.). Захоплення народними піснями та звичаями поєднувалось у його батька з жорстокістю до кріпаків, з необмеженою панською сваволею.
З родинного села О.Маркович виніс перші враження про красу народної поезії, тут же інтуїтивно відчув гостру несправедливість долі її носіїв – селян, гноблених панством. Зацікавлення фольклором було своєрідним виявом симпатій до покріпаченого селянства. В час навчання в університеті ці зацікавлення набувають суспільно-наукового спрямування. Важливу роль також відіграли приклад та вплив на нього Т.Шевченка, М.Максимовича, М.Гоголя.
Захоплення О.Марковича фольклором у цей час було вже настільки стійким і помітним, що професор університету М.Т.Костир залучив його до складу фольклорно-діалектологічної експедиції. Знайомство з підневільним становищем селян і вплив передової суспільної думки Росії спричинилися до того, що під кінець навчання в університеті в світогляді О.Марковича стала провідною антикріпосницька тенденція і він, цілком закономірно, став членом Кирило-Мефодіївського товариства.
В середині 1840-х років О.Маркович розгорнув активну фольклористично-збирацьку роботу: записував прислів’я, пісні, повір’я, казки та перекази. В 1845 р. з’явилася перша його публікація «О гадании у малороссиян 24 и 30 ноября» [Киевские губернские ведомости, 1845, № 47, 52; 1846, № 8 (за підписом «А. М.»). Детальніше про це див.: Коцюба О. Фольклористична діяльність Опанаса Марковича. – Народна творчість та етнографія, 1968, L № 6, с. 24-25].
Значний інтерес викликали в нього апокрифічні легенди та оповідання міфологічного змісту. Та найбільше вабили прислів’я і приказки, яких (зрештою, як і творів інших жанрів) О.Маркович багато записав на Полтавщині – в рідному селі Кулажинцях, Переяславі, буваючи в брата Василя, де той був лісничим, у с.Гайворонщина Золотоніського повіту, де жила його троюрідна сестра К.Керстен [Характерно, що О.Маркович у 1846 р. просив цю свою процаристськи настроєну сестру-панянку записувати слова живої селянської мови, але вона рішуче відмовилась, заявивши: «Не имею сношений с черным классом»], та в інших місцевостях.
Часом їздив по селах з приятелями, наприклад у 1847 р. разом з О.Навроцьким, теж кирило-мефодіївцем, бував у Пирятині. Палкий прихильник народного співу, музично обдарований О.Маркович легко переймав мелодії народних пісень, записував тексти, вивчав особливості живої розмовної мови. В 1846 р. вже мав чимало пісенних записів і велику пареміографічну збірку, про що знали і його колеги-студенти. Зокрема, це підтверджує листування з М.Гулаком. Так, останній у листі до О.Марковича від 5 лютого 1846 р., аргументуючи свою думку народним прислів’ям, зауважив: «Ви з такою любов’ю займались цим предметом, що я не хочу шукати кращого заступника» [Центральна наукова бібліотека АН УРСР, ф. 10, од. зб. 14743, арк. 42].
У своїй відповіді 15 лютого того ж року О.Маркович наводить цілу низку прислів’їв зі свого зібрання:
«Часу не маю, або кажучи прислів’ям (я все ріжу прислів’ями), так багато діла, що аж голова біла… по-друге, хто мовчить, той двох навчить, а хто говорить, той договориться; по-третє, хто хоче, сокоче, а хто кудкудаче; по-четверте, хто п’є, тому наливайте, а хто не п’є, тому не давайте» [Там же, арк. 49 – 50].
Даний побіжний добір зразків (майже всі з початковим «хто») дає підстави думати, що збірка прислів’їв О.Марковича була вже певною мірою систематизована. Є свідчення, що в 1847 р. її було передано до канцелярії київського генерал-губернатора [ІМФЕ, ф. 3-6, од. зб. 385, арк. 166. Див. також: Черниговский листок, 1863, № 1, 7 травня]. Що стосується зібраних О.Марковичем у студентські роки пісень, то ще в кінці 1845 р. вони були надіслані П.Кулішеві, який спершу задумував сам видрукувати збірку української народної пісенності, а згодом, не діставши обіцяних записів від І.Срезневського та А.Метлинського, почав потроху передавати пісенний матеріал О.Бодянському [За сто літ, 1928, кн. 2, с. 47; Українські народні пісні в записах Осипа та Федора Бодянських, с. 29].
Весною 1847 р. О.Маркович знову поїхав до брата в Переяслав, де продовжував фольклорні записи. Тут його було заарештовано, як члена Кирило-Мефодіївського товариства. Згідно з вироком царя « Київського університету Опанаса Марковича за недонесення про одне таємне товариство і зберігання в себе віршів обурливого змісту» [Франко О. З архіву Опанаса Марковича. – Народна творчість та етнографія, 1972, № 4, с. 70, док. № 3] (йдеться про поезії Т.Шевченка) спершу деякий час тримали під арештом у Петербурзі, а згодом вислали на службу до Орла.
В урядовому розпорядженні , що О.Маркович «перебував у зносинах з учасниками цього товариства і сам в листах своїх висловлював надмірну любов до Малоросії» [Центральний державний архів Жовтневої революції, ф. 109, 1 експ., 1847, од. зб. 81, ч. 2, арк. 102 зв. Цит. за заміткою А.І.Баландіна «А.В.Маркович» в книзі «Песни, собранные писателями» (Литературное наследство, 1968, т. 79, с. 565)].
12 червня 1847 р. його було призначено в канцелярію орловського губернатора на посаду молодшого помічника її управителя. Увійшовши в кола орловської інтелігенції, О.Маркович знайомиться з братами Олександром, Миколою і Павлом Якушкіними (останній був російським фольклористом, учасником революційного руху), з молодим М.С.Лесковим, Марією Вілінською, яка в 1850 р. відповіла йому згодою на пропозицію одружитися з нею.
Зустрічі після знайомства в домі Якушкіних 1849 р. з відомим російським фольклористом П.В.Киреєвським, відвідини його в слободі Киреєвській у семи верстах від Орла привернули О.Марковича до російського фольклору. Не без їхнього впливу та прикладу П.Якушкіна починає записувати російські народні пісні і M.О.Вілінська [Ширше про це див.: Крутікова Н.Є. Сторінки творчого життя. К., 1965, с. 11- 13].
Ці свої записи вони передають П.В.Киреєвському [Песни, собранные П.В.Киреевским. М., 1929, вып. 2, ч. 2, № 391 – 396, 1708 – 1724, 2349 – 2352, 2781. О.Маркович, будучи в Чернігові, в 1852 р. листувався з П.В.Киреєвським (див.: відділ рукописів Державної бібліотеки СРСР ім.В.І.Леніна, ф.Єлагіних, п.9, № 3). На смерть російського фольклориста О.Маркович відгукнувся статтею «Воспоминания о П.В.Киреевском» (Русская беседа, 1857, кн. 6, с. 17 – 23). Ще дві пісні, записані О.Марковичем в Орловській губернії, з’явились у книзі «Песни, собранные писателями. Новые материалы из архива П. В. Киреевского» (Литературное наследство, 1968, т. 79, с. 566-568)].
Фольклорно-збирацька робота знаходить відображення в листуванні О.Марковича та М.Вілінської 1850 р. В цей час О.Маркович уже дістав дозвіл повернутися для проживання на Україну (звісно, під таємним поліцейським наглядом), взяв чотиримісячну відпустку й поїхав на Чернігівщину те Полтавщину, щоб відвідати родичів і знайомих та, очевидно, підготувати маршрут для поїздки після весілля в парі з молодою дружиною. Всю другу половину 1850 р. він і перебував у цій мандрівці, займаючись водночас збиранням народно-поетичних зразків. По дорозі з Орла (в останні дні червня) заїхав у с.Мотронівку. Тут відбулося знайомство з Миколою Білозерським. Останній згадував:
«Під великим гіллястим дубом на лужку він ліг і з захватом співав «Не хилися, дубе, бо й так мороз буде». Він був заручений з М.О.Вілінською в Орлі й показував її портрет: вона здавалась дуже молоденькою блондинкою, просто дівчинкою чисто російського типу. Чи думалось кому тоді, що з цієї російської дівчинки вийде така українська письменниця!» [ІМФЕ, ф. 3-6, од. зб. 385, арк. 157]
Далі О.Маркович відвідав брата в с.Сорокошичі Остерського повіту, де теж цікавився народною поезією, про що, зокрема, свідчать її відзвуки в листах до нареченої (в листі від 29 липня він цитує навіть цілу пісню «Ой у полі три дубочки», передаючи нею свою тугу закоханого в розлуці). Побував О.Маркович в свого дядька І.Керстена в Золотоніському повіті й у знайомого поміщика В.А.Лукашевича в с.Мехедівка, де зустрівся з М.В.Гоголем. Під час цієї зустрічі йшлося серед іншого й про народні пісні, деякі О.Маркович проспівав і письменник слухав їх з насолодою [Кулиш П. Записки о жизни Н.В.Гоголя. Спб., 1858, т. 2, с. 241 – 242].
Можливо, саме до цього часу відносяться записи пісень в с.Мехедівка (як «Ходім, Харку, ходім, батьку» від «простої жінки» та ін. [ІМФЕ, ф. 3-6, од. зб. 389, арк. 1-2] Взагалі О.Маркович ніколи не забував про прислів’я та пісні, записував їх усюди, бо це було його постійною пристрастю.