О. Маркович та А. Метлинський (1853 р.)

Олексій Дей

О.Маркович у Києві відразу ж стає першим помічником А.Метлинського в підготовці до видання збірки народних пісень. Він активно постачає матеріали, розшукуючи їх у різних збирачів, з цією метою зв’язується з М.Білозерським, своїм наступником по «Черниговских губернских ведомостях». Останній листом від 26 січня 1853 р. обіцяв: «Постараюсь підготувати що і скільки можна» [ЦНБ, ф. 1, од. зб. 3393, арк. 9].

Видання А.Метлинського спочатку планувалося здійснити окремими невеликими книгами. «Пісні будуть видаватися випусками: спершу ніде не друковані і найкращі, а потім гірші і менше відомі, хоч і надруковані. Видання вишукане» [ІМФЕ, ф. 3-1, од. зб. 88, арк. 4], – повідомляв О.Маркович М.Білозерського 12 лютого 1853 р. В кожному випуску планувалося вмістити близько 300 пісень з варіантами, як зазначив у листі 16 лютого того ж року О.Маркович до свого чернігівського адресата, пояснюючи йому, як готувати матеріал до цієї збірки:

«Припустимо, що у Вас гарної і ніде не надрукованої пісні є 3 списки: Ви найкращий пишете повністю, потім підкресливши, пишете ті вірші другого списку, які відмінні, якщо їх небагато, написавши на початку і в кінці їх по рядку із першого списку для того, щоб бачити, в якому місці варіант відходить; коли в другому або третьому списку віршів відмінних, тобто неподібних, багато, то варіант повністю писати; другий варіант від третього відділити також рискою; варіанти писати не у виносці, а в тексті ж, але тільки петитом; наведені для ясності рядки першого списку – звичайними літерами… Правопис за вимовою… Покваптесь вислати на ім’я Амвросія Лук’яновича Метлинського хоч кілька десятків, у всіх, по можливості, родах, або кількох чи й одного, як у вас є» [Там же, арк. 5 – 6].

Як бачимо, О.Маркович настільки ретельно займався підготовкою майбутнього збірника «Народные южнорусские песни», що навіть брав участь у виробленні методики подачі матеріалу, розміщенні варіантів, увага до яких є цінним внеском згаданого видання в українську фольклористику. О.Маркович та Марко Вовчок свої записи також часто систематизували гніздами варіантів, причому за охарактеризованим у цитованому листі способом. Це вже був крок до пізнання й вивчення народної пісні на основі наукових текстологічних принципів з перенесенням їх до едиційної практики.

І справді, як свідчить подальше листування, М.Білозерський надіслав у серпні того ж року [ЦНБ, ф. 1, од. зб. 3393, арк. 49] на руки О.Марковича для збірки А.Метлинського ряд дум («Про трьох братів», «Про Федора безрідного, безплеменного», «Про сестру та брата», «Про Коломийченка-отамана», «Про матір і дітей») та історичних пісень («Про Нечая», «Про отамана Григоровича», «Про Костромин», «Про Мигію», «Про Морозенка»), а згодом ще чимало пісень, зокрема обрядових. Епічні пісні й думи М.Білозерський записав переважно на Чернігівщині у с.Британії Борзенського повіту від кобзаря Івана Романенка та в с.Олександрівці Сосницького повіту від кобзаря Андрія Шута. З Британ походять і жнивні та інші обрядові пісні, надруковані у збірнику «Народные южнорусские песни».

Взагалі залучений О. Марковичем до підготовки цієї збірки М.Білозерський зробив великий внесок у неї: подав понад 250 текстів і написав коротенькі примітки до творів історичної тематики, яких мав близько 150, хоч опубліковано було» значно менше, очевидно, з огляду на цензуру [«Отож історичний відділ збірника Вашого буде складатись майже з півтораста билин! – писав М.Білозерський до А.Метлинського 14 грудня 1853 р. – Я сподіваюсь придбати для Вашої збірки уривок народної пісні, що відноситься до кінця XV (sic!) віку, в якому говориться про зруйнування хуторянців ханом Менглі-Гиреєм (Малий Гирей) і згадується про війну литовців з поморянцями… Це – найстаровинніша з відомих місцевих билин! Зверх того доставлю Вам значне зібрання пісень переважно обрядових і по можливості з примітками» (ЦНБ, ф. 1, од. зб. 3393, арк. 70). Справді, згаданий уривок з’явився в збірнику А. Метлинського «Народные южнорусские песни» (Спб., 1904, с. 373), але походить він від О.Шишацького-Ілліча і викликає підозру, чи це не підробка].

Слід підкреслити, що чимало пісенних матеріалів для цієї збірки переписали власноручно зі своїх записів та записів інших збирачів Марковичі і передали їх М.Білозерському для коментування. Особливо це стосується історичних пісень,

зібраних В.Вареником на Причорномор’ї [Так, Марко Вовчок переписала з його збірки «Із-під города з-під Єлисавета» (ІМФЕ, ф. 3-3, од. зб. 209, арк. 32), «Й ой зібралися пани генерали а під царськії палати» (там же, арк. 33), «Та ще не світ, та ще не світ, іще й не світає» (там же, арк. 37), «А в Рашовці огонь горить, аж у Сарах димно» (там же, арк. 39, поряд – варіант «Чорноморці-небожата, пшениця не жата» рукою О.Марковича), «Й ой не спав я нічку, не буду й другую» (там же, арк. 41), «Ой із низу з-за Лиману вітер повіває» (там же, арк. 42, надрукована в збірці Метлинського, с. 429), «Від Килії до Ізмайлова покопані шанці» (там же, арк. 46, надрукована у збірці Метлинського, с. 431, № 22), «Ой не шуми, луже, дуже, і ти, зелений дубе» (там же, арк. 47, надрукована у збірці Метлинського, с. 400 – 401); О.Маркович переписав пісню про Харька (там же, арк. 18, надрукована у збірці Метлинського, с. 425) та ін.],

Д.Ф.Запарою в Ізюмі Харківської губернії [Збереглися рукописи Марка Вовчка – копії записів Д.Запари пісень «За лісом, за пролісом, за калиновим мостом» (ІМФЕ, ф. 3-3, од. зб. 209, арк. 31, надрукована у Метлинського, с. 428, № 18), «Та казав єси Калниш-кошовий» (там же, арк. 44, надрукована у Метлинського, с. 428, № 17)],

кількох дум [ІМФЕ, ф. 3-3, од. зб. 209],

записів окремих історичних пісень, зроблених П.Кулішем [Зокрема, О.Маркович та Марко Вовчок переписали для збірника пісні про Омельченка (ЦНБ, ф. 1, од. зб. 4902, арк. 5, 14), про Тарасенка (там же, арк. 6) та ін.],

М.Білозерським [О.Маркович переписав із записів М.Білозерського пісні «Про Костромин», «Про Саву Чалого», про запорожців та ін. (ЦНБ, ф. 1, од. зб. 4902, арк. 15, 16 тощо)],

С.Носом [Із записів С.Носа О.Маркович зробив копію пісні про Лебеденка (ЦНБ, ф. 1, од. зб. 4902, арк. 2), додавши свій варіант (там же, арк. 3)],

А.Метлинським [Із записів А.Метлинського копії Марка Вовчка див.: ЦНБ, ф. 1, од. зб. 4915, арк. 40; ф. 7, од. зб. 71 (записи з Гадяча)] та ін.

Виписували вони історичні пісні (часом фальшовані) з рідкісних видань («Atheneum», «Lwowianin», «Истории Запорожской Сечи» А.Скальковського тощо [Марко Вовчок перевела з латинської транскрипції з «Atheneum» (1844, т. 1, с. 49 і 142) пісні «Скалозуб», «Ой пане Остапе, де ти забарився?», О.Маркович – «Про Дмитра Самійленка-Коломійця» (надрукована у збірці Метлинського, с. 374 – 376), яка не є народною]), проте в збірнику «Народные южнорусские песни» з’явилися далеко де всі з підготовлених, а найменше гайдамацьких, бурлацьких, якими цікавилося подружжя Марковичів. Без сумніву, це було зумовлено передусім цензурними утисками.

Ряд пісень із списків Марка Вовчка тотожні з текстами в збірнику В.Пассека «Очерки России». Це – петрівчані «Посію лободу по всьому городу» (кн. 7, с. 94), «У мого батенька двір невеликий» (кн. 2, с. 95), «Окріп та ромен», «Стояла тополя», «Ой сонце світе і грає», «На горі жито» (там же, с. 97 – 99), «Купалочка скупалася» (там же, с. 101).

Слід підкреслити, що, записуючи й переписуючи пісні, Марко Вовчок проникала в їх художню образність, вчилася простоти й емоційної насиченості словесних малюнків, економного відтворення людських переживань. Колоритні мовні звороти й слова, оригінальні образи, що сподобалися їй, рядки, куплети й цілі пісні вона занотовувала для себе. Народна пісня цікавила її не тільки як фольклориста-збирача, а й як художника. Про останнє красномовно свідчать її записники (не кажучи вже про самі «Народні оповідання»). До своїх зошитів-нотатників вона вносила дуже багато уривків із фольклорних творів, що були записані й іншими збирачами або зустрілися їй у друкові. Тому нема підстав ці нотатки творчого плану вважати здобутком її збирацької праці, її фольклорними записами, як це роблять упорядники Творів у семи томах Марка Вовчка [Вовчок М. Твори: В 7-ми т. К., 1966, т. 7, кн. 1, с. 177 – 460. Публікацію названо «Фольклорні записи», а в примітці до них сказано, що ці записи зроблені письменницею «з народних уст». До речі, наступний розділ цього півтому – «Записи трьох українських пісень» – друкує автограф О.Марковича як записи Марка Вовчка], як і не можна беззастережно користуватися цим матеріалом для характеристики фольклористичного доробку письменниці [Так, наприклад, Б.Хоменко, посилаючись на кн.1 7-го тому згаданого видання, приписує Марку Вовчку записи пісень про таких історичних діячів, як І.Богун, Катерина II, Максим Залізняк та ін., про переселення і життя українських козаків на Кубані. В дійсності це були записи інших осіб. Скажімо, цитовані ним у статті «Марко Вовчок на ниві фольклористики» (Народна творчість та етнографія, 1971, № 6, с. 62 – 63) пісні про кошового Калниша були записані В.Вареником, а не Марком Вовчком; переписуючи їх для збірки А.Метлинського (про що говорилось. вище), вона занотувала й для себе окремі уривки. Це ж стосується дум і ряду пісенних текстів, які трактуються Б.Хоменком як записи Марка Вовчка, хоча вони не були наслідком її фольклористично-збирацької праці].

В час активної підготовки до видання збірки «Народные южнорусские песни» Марко Вовчок зробила багато записів. Серед них були й пісні, потрібні М.Білозерському для його етнографічного опису Борзенського повіту, який планувався на конкурс [ЦНБ, ф. 1, од. зб. 3393, арк. 34]. За присилку їх він дякував Марії Олександрівні в листах до О.Марковича [Див. листи від 26 січня та 11 червня 1853 р. (там же, арк. 9 та 36)].

Для збірника «Народные южнорусские песни» О.Маркович залучав і матеріали інших збирачів, що належали до різночинного кола, зокрема M. К. Чалого, який мав записи з Поділля, студента С.Д.Носа, що в 1854 р. закінчував медичне відділення університету. Останній знав безліч пісень з Конотопщини і збагатив ними збірник А.Метлинського [Ширше про це див.: Білий В. До історії збірки А.Л.Метлинського «Народные южнорусские песни (1854)». – Етнографічний вісник, 1926, кн. 2, с. 124 – 130]. Марковичі, познайомившись. з ним у тому ж році, перейняли від нього не одну народну пісню.

Чималий внесок до видання вони зробили й власними записами. Як показують архівні джерела, із записів О.Марковича до збірника потрапило близько 100 пісень [М.Білозерський в списку пісень, зібраних О.Марковичем протягом 1850 – 1854 рр., нараховує 96 зразків, в тому числі з таких місцевостей: Борзенський повіт (2), Конотопський (1), Козелецький (2), Глухівський (1), Остерський (20), Чернігівський (16), Золотоніський (9), Пирятинський (1), Миргородський та ін. (3), Лебединський (1), Бобровицький Херсонської губернії (1), Шклов (3), з незазначених місць 36 (ІМФЕ, ф. 3-6, од. зб. 385, арк. 172)].

В передмові до «Народных южнорусских песен», що з’явилися в світ у середині 1854 р., А.Метлинський, подякою відзначив особливу допомогу матеріалами М.М.Білозерського, М.О.Маркович, С.Л.Метлинського і С.Д.Носа. Що стосується М.О.Маркович (Марка Вовчка), то, звісно, йдеться не про два варіанти пісні про Морозенка [Народные южнорусские песни. Спб., 1904, с. 409, 410], при яких вказано її прізвище як збирача, а про далеко ширший матеріал, переданий видавцеві.

Віднайдені рукописи Марка Вовчка із записами пісень свідчать, що деякі пісні зі Шклова [Там же (пісні «Зеленая явориночка» (с. 156), «Не стій, вербино, розкидайся» (с. 159), «Коло мого двора шовкова трава» (с. 176), «Дунай таночок водила» (с. 299) та ін.). Рукописи їх див.: ІМФЕ, ф. 3-3, од. зб. 207, арк. 24-25] і Радомишльського повіту теж були передані нею А.Метлинському.

Характерно, що в передмові не відзначено участі О.Марковича у виданні. Це пояснюється просто: О.Маркович, як і в інших випадках, очевидно, не хотів виставляти свого прізвища, бо був постійним помічником А.Метлинського, займався організаційними справами, стежив за друком збірки, робив коректуру, сприяв розповсюдженню видання. Не випадково в його розпорядженні виявилися не продані примірники книги, про що розповів у своїх спогадах М. К. Чалий [Киевская старина, 1894, кн. 5, с. 342 – 345].

Можливо, що службова посада О.Марковича заважала називанню його імені серед учасників збірки, а певніше – він сам не бажав підписувати своїх публікацій [В одному з листів 1853 р. до М.Білозерського О.Маркович писав: «Надсилаю Вам, якщо пригодиться, цей піснеспів (йдеться про «Міщанку», вміщену тоді в «Черниговских губернских ведомостях». – О.Д.). Ви знаєте, звичайно, що я ні під чим не хочу підписуватися, хоч звісно не кривда повторити й зайвий раз це небажання» (ІМФЕ, ф. 3-1, од. зб. 87, арк. 1)].

Коли ж в «Отечественных записках» 1855 р. (т. 98, січень) з’явилася анонімна гостро критична рецензія на «Народные южнорусские песни», О.Маркович виступив на захист збірника в «Москвитянине» (1855, № 11, червень, кн. 1) під алонімом «Д.Каменецький» [Анонім розкрив на основі листів М.Білозерського від 18 січня та 15 березня 1856 р. (ЦНБ, ф. 1, од. зб. 3396) Б.П.Кирдан у книзі «Собиратели народной поэзии» (M., 1974, с.165)]. Ця контррецензія свідчить про широкий фольклористичний діапазон її автора, який детально знав попередні видання українських пісень і дум, глибоко відчував їх художні якості, що дало йому змогу високо оцінити думу про Ганжу Андибера і відокремити від народних штучну думу про Самійленка-Коломійця, запозичену з польського журналу «Atheneum» (1844, т. 5).

Рецензент справедливо вказав на деяку нечіткість принципу систематизації пісень у збірці, акцентуючи на народному розрізненні їх, виявив повну обізнаність з народною термінологією цього характеру. «Оскільки нам відомо, – писав О.Маркович, – у народа існують такі розрізнення родів його пісень: 1) пісні над колискою – колискові; 2) прості, що відповідають любовним і сімейним; 3) весільні; 4) веснянки; 5) русальні; 6) купайлиці, або купалові; 7) косарські; 8) гребецькі; 9) у жнива; 10) осінні; 11) колядки; 12) щедрівки; 13) козацькі билинні і козацькі побутові; 14) чумацькі; 15) некрутські; 16) до танців. Є ще божественні, промислові та ін.» [Москвитянин, 1855, № 11, червень, кн. 1, с.71]

Таким чином, роль О.Марковича та Марка Вовчка у підготовці збірника «Народные южнорусские песни» досить помітна. І це слід підкреслити ще й тому, що в фольклористичній літературі вона не висвітлена [Скажімо, у спеціальній праці M.Ф.Сумцова «Пятидесятилетие сборника А.Л.Метлинского «Народные южнорусские песни» О.Марковича навіть не згадано], що дослідники історії української фольклористики середини XIX ст. ще належно не оцінили обох видатних збирачів народної пісенності. А втім у 1850-х роках не вийшла поза ними жодна пісенна збірка чи добірка в альманахах.