Збирацька робота подружжя
в 1851 – 1852 рр.
Олексій Дей
Після весілля, яке відбулося в січні 1851 р. в Орлі, Марія й Опанас Марковичі виїхали на Україну, щоб удвох повторити маршрут О.Марковича попереднього року, адже всі родичі и приятелі запрошували в гості. В лютому того ж року подружжя вже було в Сорокошичах у сім’ї Василя Марковича. Цікавим неопублікованим документом з цього часу є вірш О.Марковича, звернений до дружини, в якому відчуваються мінорний настрій, викликаний суспільною нерівністю та неправдою, надія на спільну громадську роботу:
Біліє на полі сніг ясний,
Ходімо з тобою, друже прекрасний.
Ми обминемо ковбань гнилую,
Зійдем на гору, лісом густую.
Хай зостається село позаду.
Де сиплють людям птичу принаду.
Уже одбігли млини за нами,
З їх перемолом й могоричами.
Годі вже йти нам, тут поруч станьмо,
В небо блакитне разом ізгляньмо:
Боже превічний, царю небесний,
Даруй обом нам розум нелесний;
Щоб ми доразу бачили правду,
Кого цураться й мать на пораду,
Бо потемніло на білім світі –
Добрих од злого не розглядіти… [ЦНБ, ф. 1, од. зб. 1617, арк. 7]
В Сорокошичах О. Маркович займається народною творчістю та живою мовою, до чого з інтересом включається і Марія Маркович. Вона вже мала певні враження про Україну й українську пісню завдяки півторарічному перебуванню в приватному пансіоні в Харкові в середині 1840-х років та атмосфері в сім’ї Мордовіних, де жила після Харкова в тітки й де захоплювались українськими піснями [Брандис Е. Марко Вовчок. М., 1968, с. 40. (Сер. Жизнь замечательных людей. Вып. 19)]. Також після знайомства з О.Марковичем в Орлі вона прочитала не одну книгу про Україну з бібліотеки П.В.Киреєвського.
Зібраний у Сорокошичах чималий фольклорний та діалектний матеріал О.Маркович, діставши в кінці 1851 р. посаду коректора «Черниговских губернских ведомостей», прагне опублікувати в неофіційній частині цієї газети. В тому ж році з’являються тут його статті «Местные слова и выражения» [Черниговские губернские ведомости, отд. 2, 1851, № 44, 48, 51; 1853, № 6, 9, 27; 1854, № 8 (підпис - А.М.)] та «Местный вариант исторической песни о Нечае, брацлавском полковнике Богдана Хмельницкого» [Там же, отд. 2, 1851, № 50 (підпис – А.М.)], засновані на матеріалах, зібраних переважно в селах Сорокошичі та Карпилівка Остерського повіту.
Характерно, що мовні явища О.Маркович ілюструє фольклорними зразками, а пісню розглядає в єдності її текстового й мелодійного компонентів. Оригінальні думки він висловлює й про історичні симпатії трудового народу, тонко і влучно відзначаючи специфіку його сприйняття та відображення історичних героїв.
«Простий народ любить всі оповідання і дорожить всіми переказами про перевагу фізичних сил та особистої мужності своїх предків… Пам’ять простого народу шанує історичних осіб переважно не за корисне, зроблене ними в житті для благоденства віддаленого потомства, а за славну смерть, що збуджує здивування, співчуття і жах» [Там же, с. 419 – 420].
Після Сорокошичів подружжя Марковичів побувало в ряді містечок Чернігівщини в різних знайомих Опанаса (в Борзні, Прилуках, Конотопі тощо), а також гостювало у родичів на Полтавщині, зокрема в Керстенів у Золотоноші та на Великому хуторі і хуторі Гайворонщина цього повіту, в с.Кулажинцях у брата Венедикта Марковича, в Пирятині, де проживав університетський товариш Опанаса П.М.Мокрицький-Таволга. Чимало пісенних зразків у записах Марії та Опанаса Маркевичів походить із цих місцевостей. На хуторі Гайворонщина в травні 1851 р. О.Маркович написав ще одного вірша дружині, в якому також поряд з інтимними нотами чується відгомін соціальних роздумів:
Дивись, який вечір ясний,
Як у душі тихо.
І здається, скрізь притихли
І туга, і лихо.
Чи легко на серці в тебе,
Чи воно кохає… [ЦНБ, ф. 1, од. зб. 1617, арк. 7]
Можливо, що у відповідь на ці щирі, хоч і недосконалі, поезії Марія Олександрівна вирішила спробувати й своє перо і розпочала оповідання російською мовою, присвятивши його О.В.Марковичу. Характерно, що змальований епізод на єдиній збереженій (чи написаній) сторінці цього першого її художнього твору своєрідно відобразив атмосферу їх фольклорних зацікавлень: героя задуманого оповідання хвилює співана кимось пісня… [Доманицький В. Марко Вовчок. – Літературно-науковий вісник, 1908, кн. 1, січень, с. 57].
Весь 1852 р. Маркевичі прожили в Чернігові, де Опанас працював коректором «Черниговских губернских ведомостей» і фактично вів їх неофіційну частину, вміщуючи там чимало історико-етнографічних та літературних матеріалів. Водночас подружжя продовжує збирати фольклорний матеріал серед мешканців Чернігова та навколишніх сіл. Майбутня письменниця пильно вслухається в живу розмовну мову, цікавиться розповідями жінок-кріпачок про їх життя. В Сорокошичах, де знову в жовтні 1852 р. гостювала у В.Марковича і була хрещеною матір’ю його дочки Марії, вона записує прислів’я, пісні, вникає у зміст і стиль розповідей селянок про їх побут та долю.
На початку грудня 1852 р. О.Маркович бере відпустку в редакції «Черниговских губернских ведомостей» і їде з дружиною до Києва, щоб влаштуватись на кращу роботу. Їх матеріальне становище було настільки нужденним, що змушувало закласти годинник, щоб вистачило коштів на перший час перебування в Києві [Лист М.Білозерського до О.Марковича від 11 грудня 1852 р. (ЦНБ, ф. 1, од. зб. 3392, арк. 62)].
В цей час знову пожвавилось вивчення історії та побуту краю.
«В Києві в 1851 р., – повідомляв В.Білозерський у листі від 11 травня того ж року М.Білозерського, – склалось із професорів університету і вчених людей товариство для відшукування в краї старожитностей і опису краю з усіх поглядів. Метлинський збирає перекази, народні думи, пісні та ін., Максимович хоче видати «Граматику української мови». Чудо, а не наші, і в дощ молотять» [ІМФЕ, ф. 3-1, од. зб. 84, арк. 1].
Така атмосфера сприяла посиленню фольклористичної роботи О.Марковича та Марка Вовчка (для зручності користуємося цим псевдонімом Марії Олександрівни, хоча він з’явиться п’ятьма роками пізніше), які після одержання О. Марковичем в кінці березня 1853 р. посади бухгалтера Київської палати державного майна, вирішили осісти в Києві. Тут вони продовжують збирання фольклорних матеріалів, особливо активно записувала пісні й прислів’я та колоритні вислови Марко Вовчок. Завдяки її широким і постійним контактам з селянами ближніх сіл – Київської Шулявщини, Братської та Петропавлівської Борщагівок, Преварок та ін., маємо велику кількість записів з приміської смуги. Ніхто зі збирачів фольклору не записав в околицях Києва стільки пісень, як Марко Вовчок. Вона мала виняткову музичну пам’ять, легко переймала від співачок мелодії, які стали справжнім її духовним надбанням.