Роль фольклора у творчості Марка Вовчка
Олексій Дей
О.Маркович та Марко Вовчок, кожний у своїй ділянці, так би мовити, прийняли естафету шевченківського розуміння народної пісні, народної творчості в цілому. Відомо, що Т.Шевченко заповідав Марку Вовчку, щоб вона написала кілька кіп казок. Поет відчував, як тонко молода письменниця опанувала народно-казкову манеру викладу, розумів, як багато можуть дати засоби й мотиви народних казок для оригінальних творів прогресивного» соціального звучання.
Марко Вовчок, через серце й руки якої, як фольклориста-записувача, пройшло безліч казок, прислухалася до поради свого літературного батька і, перебуваючи за кордоном, взялася до втілення її в життя [Протягом багатьох років Марко Вовчок пам’ятала цю пораду. Про це, зокрема, може свідчити й те, що один зі своїх збірників вона назвала «Сказки и быль» (Спб., 1874), а казку «Чортова пригода» (1902) присвятила Т.Г.Шевченкові].
У творчості письменниці з’являється жанр літературної казки, її ваблять опрацьовані у фольклорі (переважно в піснях та баладах) гостроконфліктні сюжети та теми визвольної боротьби («Кармелюк», «Лимерівна», «Дев’ять братів і десята сестриця Галя», «Ведмідь», «Невільничка» та ін.), які відображаються у жанрі казки. Романтична піднесеність героїчної дії позитивних персонажів цих творів з виключними характерами й вчинками бере початок безпосередньо з фольклору, з епічних казок, ліро-епічних балад тощо.
Ця особливість згаданих та інших творів Марка Вовчка вже знайшла висвітлення в літературознавчих працях [Крутікова Н.Є. Сторінки творчого життя, розд. 6; Хоменко Б.В. Народні джерела творчості Марка Вовчка. К., 1977], проте сукупність фольклористично-збирацької спадщини Марка Вовчка та О.Марковича дає новий матеріал для ще детальнішого окреслення багатогранних зв’язків творчості письменниці з творчістю народу.
До речі, слід зауважити, що дослідники дещо зігнорували вплив народної казки на становлення стилю й художньої манери Марка Вовчка, зосереджуючись переважно на розгляді народно-пісенних джерел. Це розпочав невідомий рецензент «Народних оповідань» ще 1859 р. твердженням: «Нужда і горе склали руському селянину його пісню. «Народні оповідання» Марка Вовчка – ті самі народні пісні» [Санкт-Петербургские ведомости, 1859, № 99 (цит. за: Марко Вовчок в критиці. К., 1955, с. 252)].
Якщо з цим метафоричним зіставленням можна погодитись, то категорична заява сучасного дослідника, що «крізь фольклорну – пісенну тільки, а не казкову! – рамку виступало живе відчуття сучасності письменницею» [Недзвідський А.В. Марко Вовчок і народна пісня. – Народна творчість та етнографія, 1973, № 5, с. 92], лишає осторонь одне з першорядних жанрових джерел фольклоризму Марка Вовчка. Досить нагадати, як високо вона цінувала соціальне й етичне звучання народних казок, їх емоційність та тонкий психологізм. Провідні герої казок втілювали волелюбність трудових верств, їх потяг до справедливості.
«Герої й героїні, – відзначала письменниця, характеризуючи казковий епос, – завжди є прикладом мужності, непохитної рішучості, бадьорості в бідах і напастях, терпіння, сталості в почуттях та думках і нічим не здоланного прагнення до задуманої мети» [Вовчок M. Твори: В 7-ми т. К., 1965, т. 4, с. 193].
Працюючи над новими творами, Марко Вовчок і за кордоном постійно зверталася до фольклорних матеріалів у власних записах та копіях, які взяла з собою. Красномовно свідчать про це хоч би такі рядки з її листа до О.Марковича в липні 1862 р.:
«Тепер сиджу сама у своїм покойку, Богдася нема – у школі. Коло по цілому столі усе пословиці й пісні – хочеш часами слово вишукати, то й забудеш, яке – зачитаєшся, – наче ті два дяки, що на молоду задивилися, у книжечці помилилися» [Вовчок М. Твори: В 7-ми т. К., 1965, т. 7, кн. 2, с. 103].
В той же час Марко Вовчок займалася перекладами чеських пісень для планованої в Чернігові газети «Десна» та надіслала їх О.Марковичеві. Одначе губернська канцелярія не дозволила видавати газету, і доля перекладів поки невідома. Зроблені вони були під впливом відомого чеського революційного діяча, поета Й.В.Фріча. У своєму щоденнику він засвідчив, що Марко Вовчок наводила десятки паралелей українських, російських, польських казок до казок чеських і словацьких. «Народні казки були її стихією», – таким було враження Й.Фріча [Цит. за: Лобач-Жученко Б.Б. Літопис життя і творчості Марка Вовчка. К., 1969, с.123]. В розбудженні цієї стихії першорядну роль відіграли ті талановиті сільські носії казок, з якими звела її доля на Україні (Л.Бартош, П.Кітчина, Т.Дончиха, П.Яковенко та ін.).