Микола Багриновський, обіжник у справі внутрішнього становища УНР, Варшава 3 лютого 1920

З наказу пана голови Високої Директорії і Головного Отамана військ УНР Міністерство подає Вам як директиви для Вашої діяльности нижченаведене:

Українська армія в процесі своєї концентрації зайняла лінію Могилів – Бар – Рибниця – Балка, творячи таким чином західноукраїнський протибольшевицький фронт. Передбачається незабаром з’єднання з частинами українського війська Херсонщини, тоді українська армія одноцільним фронтом обіпреться на Одесу. Кабінет Міністрів, маючи зв’язок з головою Директорії УНР, перебуває в зазначеному районі, об’єднуючи щораз більше українське громадянство.

Російські большовики керуються надалі своїми імперіялістичними цілями. Окуповуючи знищений наш край, вони ще раз намагаються завести на Вкраїні ненависний народу комуністичний лад, чим, звичайно, викликають з боку українських мас нові повстання. Вволюючи бажання народа уряд, УНР ні в які зносини з большовиками не входить і поступово провадить дальше увільнення території України від окупації. Отже, нинішня військова ситуація виявляється в стремлінні утворення з українського війська єдиного фронту і забезпечення за собою південного району, не втрачаючи зв’язків з протибольшовицькою польською армією. Повідомлення большовицькі про зайняття большовиками Кам’янця й Проскурова і посування їх далі на захід цілковито неправдиві. Пресові бюра, що підхоплюють большовицькі комунікати, керуються тенденційним стремлінням представити непереможним панування большовиків на сході, аби тероризувати деякі держави й досягти цим певних цілей. Подібні відомости можуть тільки шкодити урядові УНР в його бажанні притягти на свій бік в боротьбі з російськими комуністами сили західних держав, отже, ці відомости Ви маєте паралізовувати і до найпильнішої уваги прийняти ідеологію нашого народу й Уряду, що подиктовує безоглядний бій з окупаційними силами, з якого боку вони не надходили б.

Руйнація краю ворожими окупаційними арміями з часу жовтня 1917 року, довга, знесилююча боротьба, яку мусив провадити український нарід зі своїми ворогами, примушують Уряд УНР категорично домагатися допомоги від великих держав в боротьбі з російськими большовицькими окупантами. Український народ в міру своїх досить виснажених сил через організацію повстань допомагає регулярному військові й Урядові в їх великій визвольній праці. Нехай же ті, що здекларували співчуття стремлінню українського народу і оголосили своє вороже відношення до насильного заведення комунізму серед мас українського індивідуалістичного селянства, нарешті перетворять слова в діло. Тому покладається на Вас справа найенергійніших виступів в справі відзискання негайної і найширшої допомоги українському військові амуніцією та зброєю, а селянству українському – речами першої необхідности для його матеріяльного добробуту. Діяльність Ваша в цьому напрямку мусить бути в повному порозумінні з відповідальними представниками Республіки за кордоном і має цілком відповідати стремлінням і поглядам Уряду УНР.

В цей рішучий момент в історії нашої республіки має бути захована непохитність ідеї соборної української державности, з огляду на це всякі окремі виступи чи резолюції на з’їздах, що підривають одноцільність нашої політики за кордоном, Міністерство прохає Вас паралізувати в самий рішучий спосіб. Офіціяльні ж комунікати та повідомлення, які вияснюють ситуацію на Україні і стремління Уряду УНР, мають найширше й найшвидше з’являтись не тільки в пресі держави, в якій ви представлені, але негайно передаватись до инших представництв наших чи пресових бюр для широкого опублікування.

Каригідні виступи злочинного елементу, що силкується в фальшивому світілі представити ситуацію на Україні й спровокувати справжні стремління українського народу, про що свідчать надходячі артикули закордонної преси, як, наприклад, стаття проф[есора] [Михайла] Грушевського в «L’Humanite», маєте спростувати та попереджати, як того вимагають обов’язки представництва Вами Уряду Української Народної Республіки. По можливости ширша опіка над громадянами України в державі, при якій Ви представлені, й найтісніші стосунки з колоніями українських громадян в цей же державі, а також допомога громадянам Української Народної Республіки щодо правдивого освітлення ситуації й ідеології уряду УНР мають бути доведені до широких розмірів, аби привести українську думку за кордоном до найбільшої одноцільности і таким чином запобігти ворожому впливові та деморалізації. Так само найрішучими засобами маєте поборювати стремління ввести дух партійности в роботу уряду УНР та його представників за кордоном. Знову артикул з чужої преси, прим[іром] «České slovo» з дня 25.І ц[ього] р[оку], дає право звернути пильну Вашу увагу на тенденційне освітлювання за кордоном подій на Вкраїні і на потребу негайного й рішучого паралізування подібних виступів.

Зазначеній вище Вашій діяльности по об’єднанню українських громадян за кордоном і утворенню одноцільности української акції і орієнтації з їх боку Міністерство закордонних справ надає дуже велике значення. Нарешті, насаджування та розвиток державного апарату на Україні вимагає присутности на Україні найбільшого числа інтелігентних сил її, і тому в обов’язок Вам ставиться регістрація українських громадян в державі, в якій Ви представлені, і співділання до негайного й численного повороту громадян на Україну.

[Микола] Багриновський,

Товариш керуючого Міністерством закордонних справ УНР

***

Друкується за примірником Посольства УНР в Австрії, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3581. – Оп. 1. – Спр. 11. – Арк. 58-59.

Примірник Місії УНР у Швейцарії / ЦДАВО України Ф. 4211. – Оп. 1. – Спр. 14. – Арк. 2-3;

Примірник Місії УНР у Польщі / Доценко О. Літопис української революції: матеріяли й документи до історії української революції / О. Доценко. – Тернопіль – Львів, 1924. – Т. 2. – Кн. 5: Польща визнає самостійність України. – С. 375-377.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 217-219.