Андрій Лівицький, обіжник у справі внутрішнього становища УНР, Варшава 10 березня 1920

Звістки про непевне становище большовицької влади на Україні підтверджуються з большовицьких джерел. Член київського большовицького Уряду [Володимир] Затонський стверджує, що селянські повстання в Чернігівщині та Полтавщині справді мають місце. Проти них послали большовики артилерію і кавалерію. [Володимир] Затонський має надію, що серйозними гарнізонами в городах при допомозі міцного кулака большовицький уряд задушить повстання. Фактичний стан речей не дає місця такому оптимізму. Селянські повстання керуються не анархістами, як запевняє [Володимир] Затонський, а офіцерами української армії. Вибухають вони несподівано для большовиків, які на селах не мають сили і бояться туди показатись без більших військових відділів. Українські повстанці нежданно нападають на большовиків і нищать їх. Залізниця між Києвом та Полтавою попсована. Так само між Києвом і Бахмачем. В даний мент особливо сильні розрухи селян в Кролевецькому, Ніжинському, Остерському та Сосницькому повітах Чернігівщини та Переяславському, Прилуцькому і Пирятинському повітах Полтавщини. Большовицькі потяги можуть ходити тільки ескортою панцерників, через те, що їх часто чекають несподівані обстріли і катастрофи.

Селяне большовицьким реквізиційним комісіям хліба не дають і пояснення Комісара большовиків [Ісидора] Гуковського, голови торговельної комісії большовицької, що хліба московський Уряд не може доставити Европі через лихий транспорт в Росії, треба розуміти так, що цей транспорт лихий не тільки через технічне безладдя, але і через те, що хліба в Росії нема: є він на Україні, а українські селяни його не дають большовикам, чекаючи прихода свого Правительства, якому одному тільки і вірять.

Большовицькі гроші українські селяне не приймають, вимагаючи українських гривень. Під впливом такої ситуації большовицькі великоруські дивізії, прибувши на Україну після офензиви на [Олександра] Колчака і [Антона] Денікіна, починають деморалізуватись і не виявляють особливого бажання битись з українськими повстанцями, бо бачать, що це не контрреволюціонери, як їх обманюють большовицькі комісари, а такі ж селяни і робітники, як і вони, тільки бажаючі свого національного порядку і своєї демократичної влади. В кожному разі дезертирство в великоруських дивізіях збільшується.

На Україні неспокійно, і весна, як і торік, може принести большовикам великі утруднення та несподіванки, які в силі захитати досить серйозно їхній стан на Україні, тим більше, що большовики, як і торік, творять насильства над українськими політичними громадськими діячами, розстрілюють їх, а спробою реквізиції селянського хліба викликають велике озлоблення українських селян, котре може виявитись в новому стихійному повстанню проти узурпаторів і насильників.

[Андрій] Лівицький,

керуючий М[іністерством] з[акордонних] с[прав]

[Микола] Багриновський,

директор Департаменту [чужоземних зносин]

***

Друкується за примірником Місії УНР у Швейцарії, машинопис / ЦДАВО України Ф. 4211. – Оп. 1. – Спр. 22. – Арк. 5.

Примірник Місії УНР у Польщі / Доценко О. Літопис української революції: матеріяли й документи до історії української революції / О. Доценко. – Тернопіль – Львів, 1924. – Т. 2. – Кн. 5: Польща визнає самостійність України. – С. 383-384.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 219-221.