Андрій Ніковський, обіжник «Про польсько-українські взаємовідносини», 11 жовтня 1920

Початкові, незвичайні успіхи большовицької армії проти польської, яка відступала на послідню оборонну лінію, Віслу, негативні висліди переговорів польського Прем’єра [Władysław’а] Grabsk’ого з представниками Антанти (в першій мірі [David’ом] Lloyd George’м) на конференції в Спа та невідрадне становище, в якому наслідком цього найшлася Польща, викликали необхідність уважного слідкування за цим, в яку форму виллються дальші взаємини польського Уряду до Уряду УНР.

Уряд УНР бачив ясно, що катастрофальне становище, яке присилувало Польщу, при незвичайно важких умовах, вступити в переговори з Совітською Росією, не дозволить їй обстояти прав та інтересів Української Народної Республіки як свого союзника, а енергійне заступництво української справи може поставити Польщу в безвихідне становище. Керуючись повним довір’ям до свого союзника та бажаючи по можливости усунути труднощі, рішив Уряд УНР з зазначених причин не настоювати на прийняттю безпосередньої участи Делегації УНР в перемирних і мирових переговорах в Мінську.

В переданій польському Урядові ноті зазначено згадані причини становища Уряду УНР та обмежилося до побажання, щоби польська мирова делегація відповідно Конвенції Політичній обох союзних республік 21 квітня 1920 року не визнала представництва не існуючого Уряду Української Соціялістичної Радянської Республіки рівнорядною стороною при переговорах. Причини, які приневолили Уряд УНР до прийняття щойно позазначеного становища, були усунуті з хвилею остаточного закріплення побідної акції Польсько-Української армії проти совітських військ та дальших наслідків тої акції – перенесення місця переговорів з Мінська до Риги.

В ноті, переданій польському Урядові головою української дипльоматичної Місії в Речі Посполитій Польській, вказує Уряд УНР на шкідливість відсутности української Делегації в перемирних та мирових переговорах в Ризі, що загрожує найбільш життьовим інтересам Української Народної Республіки та рішучо обстоює при побажанню допущення Польщею Делегації УНР до переговорів як рівноправної сторони. Відповідно цьому побажанню Уряду УНР віднісся Міністр закордонних справ Речі Посполитої Польської по радіо до совітського Уряду в справі допущення нашої делегації до переговорів. Як можно було сподіватися, відповідь [Герогія] Чичерина була не лиш негативна, але вистилізована в тоні, не відомім в звичайній дипльоматичній переписці.

Дальший, катастрофічний для большовиків, хід подій на фронті, зв’язаний тісно з важким внутрішнім положенням Совітської Росії, успіхи військ УНР і паралельно до цього все більш корисне становище Польщі, невдала спроба викликання комуністичної революції Італії, втрата симпатії певної части закордонних робітних організацій до совітської влади, а вслід за цим і сподівана уступчивість совітського Правительства дозволяють нашому Урядові надіятися, що питання співучасти нашої Делегації при переговорах буде вирішено в нашу користь, а совітське Правительство буде мусити ясно і недвозначно з’ясувати своє становище відносно Української Народної Республіки. Хоча в мент розпочаття польсько-російських переговорів в Мінську стратегічне становище польської армії кріпшало, то все-таки було воно так непевне, що польська Делегація, в заступництві зазначеного в першій ноті побажання Уряду УНР (непризнання представництва Радянської України як рівноправної сторони при переговорах), не могла чи не зуміла виявити належної енергії.

Щоби, одначе, по можности піти назустріч нашим домаганням, польська Делегація використала момент обосторонного провірювання уповноважень та зложила заяву, що відношення Правительства Совітської Росії до Української Соціялістичної Радянської Республіки не єсть для неї ясним, тим більше, що на її думку, Українська Радянська Республіка являється складовою частю Совітської Росії. Це спонукало [Георгія] Чичеріна до зложення заяви, що «Українська Республіка не єсть частю Російської. Навіть тоді, коли федеративний зв’язок установиться точно, існувати будуть між обома республіками лиш тісні взаємини при захованню самостійности обох сторон».

Наслідком цеї заяви можна було надіятися на зміну відносин совітського Правительства до Уряду Української Соціялістичної Радянської Республіки в напрямі поширення незалежности цього останнього, що знайшло свій вислів, хоч слабий, в назначенню осібних українських представництв на конференцію в Ризі – а в дальшій послідовности необхідна зміна режиму в користь українського народного елементу.

Надію Уряду УНР на корисний для нас зворот в політиці Сходу скріплює тісне та приязне взаємовідношення Польщі та Української Народної Республіки. В особі Начальника Польської Речі Посполитої має Українська Народна Республіка серйозного, щирого та розважного приклонника, його становище, яке своєчасно наслідком невдач на фронті було важке, а навіть хвилями (задля незвичайно ворожої агітації Національно-демократичної партії) захитане, змінилося основно з моментом закріплення побіди польської армії. Вірний своїй концепції тісного союзу з Українською Народної Республікою, стоїть він твердо на грунті Українсько-Польського Договору. Польські політичні круги свідомі цього, що спроби заключення тривкого миру з большовиками не доведуть до позитивних вислідів. Згода обох мирних делегацій відносно спірних питань при рівночаснім відсуванні на майбутнє вирішення принципіяльного українського питання каже надіятися, що дальше негативне відношення Совітської Росії до УНР доведе до зірвання переговорів.

Ідею союзу Польщі з УНР, яка в початках мала приклонників лиш польських лівих партій та військових кругів, присвоюють собі все більш і більш другі партії. Шістьмісячна боротьба української армії поруч з польською за спільну ідею оборони батьківщини перед большовиками скріпила ідею союзу, і зараз ця ідея найшла повне зрозуміння також в селянській та аристократичній партії (людовців та консерватистів).

Відносно рішаючих побід польсько-української армії, які принесли Польщі визволення, а нам дали змогу захистити державне існування, Уряд УНР дав вислів своїм почуванням, пересилаючи на руки польського Прем’єра [Wincent’а] Witos’а телеграму з побажаннями для польського Уряду, в якій зазначує, що побіда над спільним ворогом буде тривалою підвалиною кращого майбутнього обох республік. В відповідь одержано телеграму заступника голови Ради Міністрів Польської Республіки, в якій висказується нашому Урядові подяку за побажання та підкреслюється думку, що українсько-польська побіда дає заповнення сердечних взаємин обох народів, які боряться в ім’я кличів справедливости та свободи.

Використання успіхів акцій української армії через закріплення влади УНР на звільнених від большовицького наїзду територіях, запровадження ладу та порядку і обновлення господарського життя, користі мілітарні та в першу чергу господарчо-економічні, якими дорожить вбога в сирівці Польща, дозволяють сподіватися, що союзні взаємини між обома республіками будуть поглиблюватися і що вони дадуть змогу громадянам обох республік зайнятися спокійно справою державного будівництва.

Відносно справи польсько-українських взаємин взагалі, Міністерство закордонних справ ясно і недвозначно підкреслює, що Уряд УНР твердо і непохитно стоїть на грунті Політичної Конвенції від 21 квітня 1920 року у всіх у ній зазначених пунктах. Останні величезні успіхи українських військ в боротьбі з большовиками дають Урядові УНР певні надії на остаточне успішне закінчення українсько-большовицької війни. Успіх військ Української Народної Республіки поставлять так Уряд Польської Речі Посполитої, з одного боку, як Уряд УНР, з другого боку, перед факт необхідности ревізії зазначеного договіру, головно в справах внутрішньої організації краю, організації запілля, звільнюваного постепенно від ворога, що походить з иншого плану спільного наступу та иншого фактичного становища союзних армій. Уряд УНР маючи гарантії повного довір’я до своїх стремлінь з боку Уряду Польської Речі Посполитої, має певність, що зазначена ревізія договору не тільки не внесе небажаних непорозумінь, але навпаки в деталях закріпить і остаточно висвітлить союзно-приязне відношення обох республік.

Бажанням Міністерства закордонних справ є, щоби союзно-приязне відношення обох республік було використано представниками УНР за кордоном через координацію дипльоматичної праці наших представників з закордонними представництвами Польської Речі Посполитої.

Міністр закордонних справ [Андрій] Ніковський

За директора Департаменту чужоземних зносин [Михайло] Шкільник

***

Друкується за примірником Міністерства закордонних справ УНР, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 318. – Арк. 163-165.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 224-227.