Андрій Ніковський, обіжник у справі взаємин УНР із російськими антибольшевицькими організаціями, Кам’янець-Подільський, Тарнів, 21 листопада 1920

В доповнення і пояснення до обіжників від 6-го липня ц[ього] р[оку] і від 2 жовтня ц[ього] р[оку] Міністерство закордонних справ має честь подати Вам, Вельмишановний пане, огляд взаємовідносин Уряду Української Народної Республіки з ріжними антибольшовицькими російськими організаціями і докладнійше зазнайомити Вас про погляд Міністерства на користь, яку може мати Українська Народна Республіка з контакту з цими організаціями.

Коли французький Уряд визнав Уряд «Главнокомандующего вооруженными силами Юга России» ген[ерала] [Петра] Врангеля, то одною з умов, на які цей Уряд при визнанні мусив погодитись, було зобов’язання знайти реальний шлях до порозуміння, принаймні військового, з антибольшовицькими національними групами на території б[увшої] Російської імперії. В першій черзі малась на увазі Україна, адже ж досвід з [Антоном] Денікіним дав зрозуміти французьким сферам (особливо фахово-військовим), що нехтувати згодою з Українською Народною Республікою жодна військова сила на півдні був[шої] Російської імперії не повинна. В урядових сферах генерала [Петра] Врангеля з самого початку виявилось дві течії в справі здійснення цього порозуміння з Україною. Одна з них (генерал [Василь] Кирей) хотіла утворити в Криму сурогат українського Уряду з «малоросійським» відтінком і для цього інсценіровано було відому подорож [Сергія] Моркотуна і тов[аришів]. Все ж таки більш сильним оказався погляд, що армія [Петра] Врангеля є занадто слаба, щоб не рахуватись з такою видатною антибольшовицькою силою, як українська армія, підтримана національними повстанчеськими організаціями.

До Ставки Головного Отамана була вислана генералом [Петром] Врангелем Делегація з генералом [Ярославом] Ногою на чолі; Делегація ця мала характер чисто інформаційний, без усяких уповноважень. Зі свого боку Уряд Української Народної Республіки вислав до Врангеля таку ж інформаційну Делегацію з полковником [Іваном] Литвиненком на чолі, щоб з’ясувати дійсне становище врангелівської армії і зв’язані з цим становищем можливости заключення військового або політичного порозуміння. Результатом поїздки цієї Делегації було таке кристалізування поглядів Уряду на політичне значіння [Петра] Врангеля і порозуміння з ним: 1) військове становище [Петра] Врангеля не є задовольняюче, і завжди можливим є різкий поворот в його військових успіхах; 2) урядові сфери [Петра] Врангеля є в значній мірі позбавлені розуміння політичної ситуації і не є склонні в переговорах з українським Урядом стати на грунті державности і самостійности Української Народної Республіки, їх ціллю в таких переговорах буде обмежитись неясними обітницями; 3) належить говорити з [Петром] Врангелем, тому що контакт з ним, не маючи зрештою великого впливу на моменти внутрішньополітичні, може відкрити певні перспективи в закордонній політиці і дати нам змогу добитись уважливого відношення до України з боку Франції; 4) необхідним мінімумом, який мусить бути підставою переговорів з [Петром] Врангелем, є політична гарантія з боку Уряду [Петра] Врангеля, щодо визнання самостійности Української Народної Республіки і суверенности українських Установчих Зборів; 5) порозуміння з [Петром] Врангелем мусить бути мілітарним і поза згаданою політичною гарантією не мусить ангажувати політично українського Уряду, з огляду на нещирість кримського «демократизму» і реакційний зміст намірів переважаючої більшости тамошніх політиків. 27 вересня 1920 року Радою Народних Міністрів ухвалено було таку постанову: з приводу нових інформацій визнати можливим скласти з генералом [Петром] Врангелем військову конвенцію з політичними гарантіями, а саме при умові визнання Урядом генерала [Петра] Врангеля самостійности Української Народної Республіки та її сучасного Уряду.

Внаслідок заключення миру між Росією і Польщею порозуміння з Україною стало в Криму актуальною потребою, бо навіть короткозорі політики типу [Петра] Струве бачили всю ефемерність уряду «Главнокомандующего вооруженными силами России» і його військових успіхів. Вести переговори з представниками ген[ерала] [Петра] Врангеля уповноважено п[анів] голову Надзвичайної дипльоматичної Місії в Румунії К[остя] Мацієвича, голову військової Місії в Румунії ген[ерал]-пор[учника] [Сергія] Дельвіга і адмірала [Михайла] Остроградського. Ці особи весь час мали інформаційний зв’язок з Севастополем і багато спричинились до регулярного повідомлення Уряду про дійсне тамошнє становище, так що Уряд ніколи не переоцінював сили [Петра] Врангеля і не був заскочений його впадком. В своїх докладах вони особливо підкреслювали інтерес, який виявляють до справи українсько-врангелівського порозуміння французькі військові представники, і з цієї власне точки погляду настоювали на потребі продовжувати переговори з [Петром] Врангелем, які, по їх словам, могли привести до одержання нами реальної допомоги військовим матеріялом з боку Франції.

Окрім переговорів, які велись в Букарешті з генералом [Олександром] Геруа, тамошнім представником севастопільського Уряду, вже в місяці серпні намічались аналогічні політичні розмови у Варшаві. «Русский политический комитет» Б[ориса] В[ікторовича] Савінкова, якому підлягають народна армія [Станіслава Булак-] Балаховича і добровольчі формації генерала [Бориса] Пермикіна, внаслідок заключення польсько-большовицького миру, зрозумів конечну потребу як-найскорше договоритись з українським Урядом щодо спільної акції проти большовиків. При цьому «Русский политический комитет» далеко ясніше уявляв собі політичну сторону такого порозуміння, ніж [Петро] Врангель, розуміючи неминучу потребу рахуватись з фактом державности і самостійности України.

Голова військової Місії в Варшаві ген[ерал]-пор[учник] [Віктор] Зелінський в своїх докладах також підкреслював, з яким надзвичайним інтересом ставиться французький військовий представник ген[ерал] [Henri] Niessel до можливости нав’язати переговори між [Борисом] Пермикіним і українським військовим командуванням. Особливо коли ратифікація російсько-польського прелімінарного мирового договору зробила надалі неможливим перебування армії ген[ерала] [Бориса] Пермикіна на польській території, ген[ерал] [Henri] Niessel енергічно почав впливати на «Русский политический комитет» в напрямку осягнення порозуміння з українським Урядом, хоч би за ціну політичних уступок. Коли між українською делегацією в складі Міністра народнього здоров’я С[таніслава] Г[убертовича] Стемповського, товариша Міністра закордонних справ проф[есора] О[тто] О[ттовича] Ейхельмана, заступника голови Місії в Польщі Л[еоніда] Д[митровича] Михайлова, О[лександра] О[лександровича] Ковалевського, Л[евка] Є[вгеновича] Чикаленка і делегатами «Рус[ского] пол[итического] ком[итета]» [Володимиром] Ульяницьким, [Борисом] Гершельманом, [Миколою] Булановим і [Дмитром] Філософовим почалися в другій половині жовтня місяця переговори, то ця остання досить легко пішла на уступки, принципово погодилась на включення до військової конвенції політичної гарантії про визнання самостійности Української Народної Республіки і суверенности її Установчих Зборів.

Під час переговорів прийшли поважні події на антибольшовицькому фронті. [Петро] Врангель упав, на українському фронті большовики концентрували величезні сили і примусили армію розпочати рішуче перегрупування. При таких умовах реальне значіння як варшавських, так особливо і букарестських переговорів, надзвичайно зменшилося. Все ж таки вони ще ведуться, з огляду на велику моральну вагу самостійности України з боку російських організацій, особливо савінковської, яка в російській опінії рахується щиро демократичною, яка, після упадку [Петра] Врангеля, має поважні вигляди на обняття провідництва над російською еміграцією і усіма антибольшовицькими російськими колами.

Про дальші висліди цих переговорів Міністерство Вас, Вельмишановний пане, своєчасно повідомить.

Міністр закордонних справ Андрій Ніковський

За директора Департаменту чужоземних зносин [Михайло] Шкільник

***

Друкується за примірником Міністерства закордонних справ УНР, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 318. – Арк. 227-230.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 227-230.