Андрій Лівицький, обіжник у справі польсько-українських взаємин, Варшава, 22 грудня 1919

В додаток до попередніх повідомлень Міністерство закордонних справ має за честь довести до Вашого відома слідуюче:

В зв’язку з зрадою генерала [Мирона] Тарнавського наддніпрянська армія опинилась в надзвичайно тяжкому стратегічному положенню. В цілях порятунку армії Правительство Української Народної Республіки вирішило перенести свою державну та військову базу на північ, де сильні були противоденікінські настрої населення, які виявлялися в тому опорі, котрий воно давало добровольчим отрядам. Передавши під тимчасову охорону польського правительства Кам’янець-Подільський та його околиці і залишивши на місці більшість державних апаратів під зарядом спеціяльно призначеного для того Головноуповноваженого українського Правительства, Міністра культів професора І[вана] Огієнка, частина українського Уряду на чолі українських республіканських військ перенесла свою активну базу в район, ще не зайнятий ворогом.

Перед правительством УНР в зв’язку з цим повстало питання про напрямок дальнійшої його діяльности.

Зрада генерала [Мирона] Тарнавського з її наслідками – проривом українського фронту і перенесенням бази до иншого місця – висунула на перший план ті завдання, які з огляду на співділання наше з самостійно працювавшим галицьким Урядом д[окто]ра [Євгена] Петрушевича не діставали протягом попереднього часу певного рішення. Одною з таких задач було – польсько-українське порозуміння, що диктувалося всім характером нашого державного життя за останній рік. Ми мусили мати сполучення з зовнішнім світом і особливо з тими країнами, де робилися всякі необхідні для нас закупи або де вони концентрувалися. Таке сполучення необхідно було зробити якнайскоріше в ім’я тих, хто боровся з переважаючими силами ворогів української державности, як і в інтересах забезпечення всього державного апарату.

Переговори, що проводилися в Варшаві українською дипльоматичною Місією, саме мали на меті забезпечення наших актуальних потреб. В момент катастрофи на денікінському фронті ці переговори виділялися в форму декларацій української дипльоматичної Місії, запротокольовані в одповіді представників польського правительства, копії яких додаються до цього. Як випливає з цих актів, Правительство Української Народної Республіки дістає певну можливість налагодження всього державного життя, спокійний творчий хід котрого був порушений останніми подіями на Україні; нав’язання доброзичливих відносин з Польщею, що в значній мірі може спричинитися до сприяючого нам вирішення багатьох питань, важливих для майбутности України, зокрема до збереження і зібрання значної кількости українських розпорошених сил, котрі в силу обставин польсько-української боротьби опинилися в надзвичайно тяжкому становищу. Крім того, декларація дасть найголовніше, чого досі бракувало нашій Республіці – можливість транзиту всяких без виїмку товарів через територію Польщі. В такий спосіб ми могли б забезпечити найактуальніші наші потреби.

Подаючи все це до Вашого відома, Міністерствозакордонних справ сподівається, що Ви, Високоповажний пане, в мірі фактичної можливости керуватиметеся сучасними завданнями українського Правительства так на грунті офіціяльної дипльоматичної і пресової роботи, як і на грунті широкого інформування і відповідного зацікавлення в цій справі українських громадянських кол, бо розмір допомоги Польщі нам щодо будування Української Держави залежить від того оскільки щирі, дружні відношення до порозуміння з Польщею виявить опінія українських громадських кол і партій. Неосягнення цього затримує бажаний рух в справі реалізації нашого порозуміння з Польщею в окремих докладних актах і договорах. Близько до бажаного зачеплення також і друге важливе питання – а саме, транзит з Европи на Україну через Латвію і Польщу.

Взагалі наші відношення з Латвією і иншими Прибалтійськими державами обіцяють значні наслідки. Латвійське Правительство зробило офіційне завірення в визнанні Української Народної Республіки в найближчому часі, і зараз питання йде лише про остаточне оформлення цього. Крім Місії до Латвії, висилаються місії також до Естонії, згідно проханню цієї держави, і до Литви. Підтримується зв’язок з Грузією і Кубанню. Політика наша поруч з політикою цих нових національних організмів йде по лінії тієї думки, що Антанта і Англія нарешті розчаруються в спробах реакційними методами збудувати Росію й дати їй спокій (по маючимся відомостям після знищення [Олександра] Колчака і [Миколи] Юденіча черга наступає для [Антона] Денікіна, план і метод якого має в собі ті ж самі хиби). Тоді Антанта стане перед фактом існування Совітської Росії (Московщини) і повинна буде її терпіти, себто фактично визнавати. Звичайно, імперіялізма Совітської Росії Антанта підтримувати не буде, бо вона не зацікавлена поширенням території і зміцненням такої держави. І позаяк Антанту ніщо не зв’язує з Совітською Росією, то логікою подій буде висунута думка про санкціонування існування окремих національних держав – спадкоємців єдиної Росії. В цей мент потрібна солідарність між всіма такими державами, солідарність, яка вже зараз росте, набирає все більш популярности і складає грунт до ідеї союзу військового і економічного, в складі Прибалтійських держав, України, Польщі, Румунії, Кубані і Кавказа (Чорноморсько-Балтійський союз).

Визнаючи надзвичайно важливим саме актуальне проведення в життя цієї орієнтації Уряду, Міністерство закордонних справ прохає всіх представників Української Народної Республіки за кордоном координувати з цими засадами свою діяльність і забезпечити напрям енергійної діяльности згідно цієї орієнтації. Існування протилежних думок серед відповідальних урядових осіб Української Народної Республіки за кордоном не повинно бути, бо це руйнувало б або саботувало б працю центра.

Друге питання, що встало перед Українським Правительством, полягало в сфері нашої внутрішньої політики. Повстання, котрі широкою хвилею розлялися на Правобережній Україні, проходили в досить неорганізований спосіб. Повстанським групам бракувало відповідної організації, як і твердо вироблених національних гасел. Представники цих груп не раз зверталися до українського Правительства з проханням о відповідну допомогу. Виходячи з того, що для інтересів української державної справи необхідно було, щоб ці повстання проходили під гаслом Української Народної Республіки, щоб всі повстанські групи тісно були зв’язані єдиною командною волею і щоб вони, в такий спосіб, могли здобути якнайбільшого співчуття з боку українського населення, головне командування, в порозумінню з Правительством, частину своїх військ направило на з’єднання з ріжними повстанськими групами. В зв’язку з цим тимчасовим осередком для Уряду і його технічних засобів намічається покищо, до змінення стану на півночі, місто Кам’янець-Подільський, для чого передбачаються нові призначення для поповнення складу Ради Міністрів, з метою осягнення консолідації всіх українських громадських сил і збудування єдиного національного фронту.

Положення української державної справи й її найближчі аспірації вимагають об’єднання і притягнення до державної праці всіх творчих сил нашої країни. Правительство певне того, що за допомогою широких кол українського громадянства воно осягне цієї мети – примирити ріжні стремління, і направить їх в напрямкові оборони, зміцнення й розвитку української державности.

Головний Отаман С[имон] В[асильович] Петлюра знаходиться в цей час в Варшаві. Відбувалося побачення з Начальником Держави п[аном] [Józef’ом] Piłsudsk’им, на якому обговорювалися державні питання першорядного значіння. Користуючись нагодою, просимо Послів та голів місій негайно подати до Міністерства закордонних справ точні відомости про коштовність прожиття в місцях, де знаходяться їх посольства та місії, подати при цьому ціни в пансіонах, ціни на речі першої потреби і відповідні прожиточні мінімуми. Просимо послів та голів дипльоматичних місій всю кореспонденцію, як до Уряду, так і до Міністерства закордонних справ, а також до відкомандированих урядовців направляти на адресу пана Міністра закордонних справ А[ндрія] Лівицького: Варшава, Aleja Róż 6, помешкання 9.

Міністр закордонних справ

[Андрій] Лівицький

в[иконуючий] о[бо’язки] директора

Департаменту [чужоземних зносин]

[Микола] Багриновський

***

Друкується за примірником Посольства УНР в Австрії, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3581. – Оп. 1. – Спр. 11. – Арк. 1-2.

Примірник Міністерства закордонних справ УНР, машинопис / Доценко О. Літопис української революції: матеріяли й документи до історії української революції / О. Доценко. – Тернопіль – Львів, 1924. – Т. 2. – Кн. 5: Польща визнає самостійність України. – С. 364-366.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 211-214.