Андрій Ніковський, обіжник у справі взаємин УНР із російськими антибольшевицькими організаціями, Кам’янець-Подільський, 2 жовтня 1920

Відповідно повідомленням деяких дипльоматичних представників УНР за кордоном справа визнання України, яка в останні часи набирає чимраз більшої актуальности на міжнародній політичній арені, иноді ставиться поодинокими представниками закордонних Урядів, так офіціяльними, як і півофіціяльними, в якусь безпринципну політиканську площину. Міністерство закордонних справ відомий між иншим, пр[иміром], такий випадок, де представники т[ак] зв[аного] «Уряду Врангеля» і инше при обговорюванні справи визнання УНР розмежовували поодинокі фактори Правительства УНР, зазначуючи свою згоду чи охоту говорити раднійше з Правительством УНР, а виключаючи при цьому особу п[ана] голови Директорії… Міністерство закордонних справ категорично підкреслює, що всякі переговори, ведені в такому напрямкові, треба вважати не тільки принципіяльно з погляду гідности держави недопустимими, а також недоцільними… Правительство УНР і його верховна влада в особі п[ана] голови Директорії і Головного Отамана С[имона] В[асильовича] Петлюри являється одним нероздільним поняттям правного державного Представництва Українського Народу… І коли б заходила можливість визнання з боку Уряду УНР т[ак] зв[аного]«Уряду Юга России», то Уряд УНР в тому випадкові не проявляв би офіціяльно при цьому підозріння та неохоти до особи верховного правительства Юга России генерала [Петра] Врангеля, хоч добре відомо Урядові УНР, як цей головнокомандуючий армією «Південної Росії» і підлеглі йому чинники віднісся до Кубанської краєвої Ради, в який спосіб заспокоїв ген[ерал] [Петро] Врангель самостійницькі змагання кубанця [Олексія] Калабухова, як також не аналізував би висновків про безпощадну боротьбу ген[ерала] [Петра] Врангеля з усякими автономними змаганнями взагалі. Таким чином Міністерство закордонних справ пропонує Вам, Вельмишановний пане, завжди і всюди підкреслювати, що з представниками Уряду [Петра] Врангеля не може бути і мови про який-небудь політичний договір чи порозуміння, як довго не буде всестороннє вияснено питання про те, яку Росію репрезентує той Уряд та щоб всякі розмови в державних справах УНР, в яких сепарується чи критикується особу пана голови Директорії С[имона] В[асильовича] Петлюри як верховної влади УНР припиняти відповідними в таких випадках заявами чи протестами.

Відносно порозуміння з ген[ералом] [Петром] Врангелем Міністерством закордонних справ зазначено, що таке порозуміння в чисто військових справах не є виключене, а навіть можливе, вже хоч би задля уникнення непорозумінь між армією УНР і військовими частинами ген[ерала] [Петра] Врангеля, які в свойому поході проти большовиків раніше чи пізніше мусять безпосередньо зіткнутися на території УНР. Ідея стратегічного порозуміння може бути зреалізована, одначе таке порозуміння являється головним чином справою військового командування Армії УНР. Щодо політичного порозуміння з ген[ералом] [Петром] Врангелем і його Правительством, то Уряд УНР стоїть на цьому становищі, що ніякої політичної згоди не може бути доти, доки не буде признана з його сторони повна суверенність УНР. При всяких нагодах, зустрічах, розмовах, як офіціяльних, так і приватних, з агентами ген[ерала] [Петра] Врангеля наші представники непохитно повинні стояти на цьому принципі, заявляючи, що УНР існує як самостійна держава на основі права самоозначення, виявлення волі народних мас та рішення верховних органів влади на Україні, як також на основі міжнародних актів і договорів.

Уряд УНР не сумнівається, що коли з боку представників Росії буде признане українському народові певне право на самостійне і незалежне державне життя, всі спірні питання, що виникати мусили з довгого співжиття обох народів, – українського і російського, – в одній державній організації, налагодяться шляхом політичних і економічних договорів і порозуміння на основі тих чи инших взаємних уступок. Таким чином управильниться мирне співжиття обох народів і добросусідські політичні та господарські відносини України і Росії. Український народ, здобувши тяжкими жертвами право на самостійне державне життя, вирішить остаточно форму та устрій своєї держави та виявить волю входити в ті чи инші зв’язки та союзи на українських суверенних Установчих Зборах, що відбудуться на підставі демократичних виборів з забезпеченням участи та контролю всіх окремих партій і національних меншостей.

Але ж ні зі сторони «Правителя Юга Росії», ні зі сторони російських політичних і громадських кол нема ніяких признак, що Росія, яка б вона не була, і хто б її зараз не представляв, має нахил зрікатися прав панування над українським народом. Франція визнала ген[ерала] [Петра] Врангеля, зобов’язавши його, між иншим, увійти в згоду з усіма антибольшовицькими національними державними організаціями. Ген[ерал] [Петро] Врангель виконує це зобов’язання в той спосіб, що творить фіктивну згоду зі зрадниками українського народу. Викликує своїх власних агентів з Парижу, т[ак] зв[аний] «Український національний комітет», себто [Сергія] Моркотуна, [Миколу] Могилянського, Цитовича на Крим, щоби разом з [Сергієм] Гербелем та Ігорем Кістяковським утворити псевдоукраїнський Уряд, що був би сліпим оруддям для здійснення поставленої ним мети відбудови «єдиної неділимої Росії».

Тому представники УНР повинні вжити самих рішучих заходів, щоби освітлити за кордоном всіми способами і стоячими у них в розпорядимости средствами так перед офіціяльними, як і перед громадянськими кругами закордону факт фальсифікації «згоди» ген[ерала] [Петра] Врангеля з українським народом. Створення українського Уряду із Моркотунів і Кістяківських являється єдиною із звичайних провокацій українського народу і грубим обманом держав Антанти, особливо Франції та Америки, а для Польської Речі Посполитої актом прямо ворожим. Та спроба воскресити гетьманський Уряд дуже пошкодить єдности антибольшовицького фронту і викличе зрив нових повстань на Україні і матиме найпагубнійші наслідки для спокою на Сході. Прохаю Вас, Вельмишановний пане, мати все вищесказане пильно на увазі і строго дотримуватись всіх вищезазначених вказівок-роз’яснень у Ваших відповідних розмовах з представниками поодиноких чужих держав чи урядів.

Міністр закордонних справ А[ндрій] Ніковський

За директора Департаменту чужоземних зносин [Михайло] Шкільник

***

Друкується за примірником Міністерства закордонних справ УНР, машинопис / ЦДАВО України Ф. 3696. – Оп. 2. – Спр. 318. – Арк. 304-305.

Опубліковано

Архів Української Народної Республіки. Міністерство закордонних справ. Дипломатичні документи від Версальського до Ризького мирних договорів (1919–1921) / Упоряд.: Валентин Кавунник. – Київ: Інститут української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського, 2016. – С. 222-224.