Популярні в літературі історичні міфи про Анну Ярославну
Луняк Євген
Міф 1. Анна Ярославна вийшла заміж за старого Генріха І.
– Насправді королю Франції тоді ледь перевалило за 40. Якщо шлюб між ними відбувся в 1049 р., він мав вік 40-41 рік. Якщо ж королівське одруження мало місце в 1051 р., то вік Генріха І був би відповідно на два роки більше.
Міф 2. Анна писала батьку до Києва: «До якої варварської країни ти мене відправив. Тут житла похмурі, церкви потворні, а нрави жахливі».
– Насправді, як справедливо відзначила Наталія Пушкарьова, джерельні відомості про існування такого листа відсутні, хоча його зміст цілком відповідає реаліям того часу.
Міф 3. Папа Миколай ІІ звертався у листі до королеви Анни «прекрасна діво», «чарівна дівчино»: «Чутка про вашу доброчинність, чарівна дівчино, дійшла до наших вух, і з великою радістю чуємо ми, що ви виконуєте в цій дуже християнській державі свої королівські обов’язки з похвальним завзяттям та видатним розумом».
– Насправді, таке звернення було просто неможливим до дружини та матері в середньовічній Європі. В оригіналі міститься слово «дочка», яке було неправильно перекладено російською, як «діва», «дівчина», очевидно з якогось французького відповідника ХІХ ст., бо у французькій мові слово «fille» дійсно може одначати і дочку, і дівчину.
Міф 4. Анна привезла до Франції євангеліє, на якому відтоді присягали всі королі, так зване Реймське євангеліє.
– Насправді, цей старовинний манускрипт постійно знаходиться на терені Франції лише з середини ХVІ ст. Точно відомо лише, що він був переданий імператором Священної Римської імперії Карлом ІV в середині ХІV ст. Емауському монастирю в Празі, потім вивезений гуситами до Константинополя, а вже звідти через Італію потрапив до Франції. Присягати на ньому могли королі лише з кінця ХVІ ст. Приналежність євангелія Анні припустима, але дискусійна.
Міф 5. Анна на чужині зберігала вірність православній вірі.
– Побожність Анни була відзначена всіма західноєвропейськими сучасниками, зокрема, й духовними особами, а значить, королева постійно відвідувала богослужіння за латинським обрядом. Вона сприяла розвитку релігійних установ, брала участь у заснуванні церков і монастирів у Франції, зокрема, церкви святого Вінсента, де її щорічно поминають 5 вересня. Якби вона дотримувалася іншої релігійної обрядності, це могло б бути витлумачене як відступ від істиної віри й навіть як єресь.
Міф 6. Анна була регентом при Філіппі І після смерті чоловіка.
– Це частково правда. Хоча офіційно визнаним регентом був граф Балдуїн Фландрський, попервах, після смерті чоловіка, авторитет Анни був дуже високий і вона здійснювала безпосередній вплив на сина та французьку політику. Проте після одруження з Раулем де Крепі в 1061/1063 рр. повага до неї була підірвана, вона майже весь час проводила в замку другого чоловіка, вплив її на сина став обмеженим, згадки про неї майже зникають з державних документів.
Міф 7. Французи завжди дуже любили й шанували королеву Анну.
– Після другого шлюбу вона втратила той авторитет, яким раніше користувалася. Мезере пише, що другий шлюб “зневажив її”. Про Анну досить швидко забули. Згодом їй присвячували лише кілька рядків в історичних нарисах про середньовіччя, зважаючи на екзотичність її фігури у французькій історії. Піїтет до неї серед французів посилився лише в ХІХ ст. на фоні зростання могутності Російської імперії. Після укладення франко-російського військово-політичного альянсу постать Анни з політичних мотивів була піднесена на високий рівень.
Міф 8. Образ Анни Ярославни, шанованої французами, завдяки втручанню Ромена Роллана врятував від знищення сталінськими сатрапами Софію Київську у середині 1930-х рр.
– Ця літературна вигадка з’явилася в 1988 р. і належить письменникам Віктору Киркевичу та Олександру Білодіду, які використали її в якості реального епізоду з життя українського мистецтвознавця Миколи Макаренка, що був репресований і загинув через відмову підписати акт про знесення Михайлівського Золотоверхого собору.