Спогади

Леонід Добрянський

Про початки клубу “Спадщина”

Тоді вже минуло десять років, як я жив у Києві. Моє коло спілкування складали дві групи друзів. Перша група – це мешканці аспірантського гуртожитку на вул. Ежена Потьє, де спочатку я жив. Другу групу складали молоді науковці-геологи і фахівці з Інституту геологічних наук Академії наук, де я працював, а також з інших інститутів Академії наук і з Київського університету. Всіх нас об’єднувала одна пристрасть – інтерес до всього українського і України як такої.

То був теплий день бабиного літа у кінці жовтня 1987 року. Ми домовились з моїм близьким товаришем Ярославом Федориним, що в кінці робочого дня підемо на каву. До нас ще мав підтягнутися і Віктор Кулинич з Інституту геохімії Академії наук. Це була кав’ярня на вул. Леніна, між Леонтовича і Володимирською, вікна якої дивилися на Оперний театр. В той час моя дружина Оля була на останніх місяцях вагітності і жила у своїх батьків у Новоселиці. Донька Надя скоро народиться у листопаді того року. Тому я мав час не поспішати додому і потусити з друзями.

На той момент ми вже чули, що кілька місяців тому в Києві був створений УКК – Український культурологічний клуб. Його організували українські правозахисники, які зовсім нещодавно були звільнені з ув’язнення.

Коли я вперше почув про УКК – це було про щось дуже сміливе і відчайдушне. Сама абревіатура звучала мені одночасно і небезпечною і притягальною. Іван Заєць ходив на його засідання і захоплено розказував нам як виступав там.

Отже, нам трьом було про що поговорити. Окрім чорної кави з чимось солодким в нашому меню було обговорення скандально-викривальної статті у “Вечірньому Києві” – “Театр теней”. Там автор намагався їдко і зверхньо критикувати перебіг подій на засіданні клубу УКК і показував усе з поганого боку. Але для нас це було якраз зовсім навпаки – тим бажаним, чого насправді дуже хотілося. І, зрозуміло ж, нам хотілося мати своє, зробити свій клуб. Але як? Як підступитися і з чого почати?

І тут Віктор подав блискучу ідею. “Послухайте, каже він, ми ж можемо спробувати зареєструвати клуб в Будинку вчених Академії наук!” І дійсно, ми всі там часто бували на різних заходах і добре знали, що при ньому функціонує купа різних клубів і гуртків за інтересами. А я був навіть офіційним членом Будинку вчених і платив членські внески. Чому би не спробувати?!

На той час УКК вже діяв кілька місяців, газети продовжували шипіти на його адресу критикою, але разом з тим репресій проти клубу не було. Для нас це був як сигнал – вже можна.

Ми гаряче обговорювали тему створення клубу у своєму колі. Врешті решт, через місяць ми зібрали ініціативну групу і пішли на прийом до директорки Київського Будинку вчених Майї Степанівни Яковенко. У цій зустрічі брали участь Ярослав Федорин, Іван Заєць, Павло Загороднюк, Олександр Мосіюк, Леонід Шкляр, Михайлина Бородай і я. Ми, як молоді співробітники Академії наук , що цікавляться питаннями української культури, мови і історії, запропонували створити Українознавчий клуб Спадщина. Вона в принципі не заперечувала і погодилася прийняти нашу пропозицію та розглянути її в керівних органах Будинку вчених.

Минуло трохи часу і 16 грудня 1987 року ми з Іваном Зайцем доповідали на засіданні правління Ради Будинку вчених про свій проект – створити Українознавчий клуб “Спадщина” при Будинку вчених Академії наук. Правління погодилося створити такий клуб і зобов’язало нас готувати всі необхідні документи. Величезну підтримку на етапі створення клубу ми отримали від члена Ради Будинку вчених Вікторії Колосової. Раду Будинку вчених тоді очолював академік Валерій Кухар, він і підписав рішення про створення клубу від 16 грудня 1987 року.

Ось так це починалося.

Про другі роковини Чорнобилю

З дистанції майже сорока років я згадую ці події. З наближенням дати других роковин Чорнобиля у нас, як громадських активістів, виникла певна напруженість. Про цю тему потрібно говорити, але вона є суворо забороненою. Разом з тим ми хочемо щось робити. Ось хронологія подій, які я можу зараз відтворити.

Сергій Федоринчик зазначив у своїх спогадах, як на одному із засідань “Зеленого Світу”, яке відбулося в кінці березня 1988 року, він запропонував присутнім звернутися у міську раду з проханням дозволити провести мітинг пам’яті Чорнобиля. Але його пропозицію не підтримали. Говорити з трибуни про Чорнобиль було все ще небезпечно. Виконавчий секретар асоціації Станіслав Дудко відмовився. Тоді Сергій подав заяву від ініціативної групи із семи фахівців. Пізніше вони назвали себе “Ноосфера”. Заява була вчасно подана у міськвиконком і отримала реєстраційний номер 59-79 від 13.04.1988 року. Але дозволу на проведення мітингу не було.

Останній екологічний захід перед роковинами Чорнобиля відбувся 18 квітня 1988 року в Будинку вчених. Клуб “Спадщина” проводив пленарне засідання “Актуальні проблеми екології”. Я як керівник екологічної секції клубу готував цей захід і головував на ньому. У президії сиділи Іван Заєць і Леся Федорук. Були запрошені провідні фахівці Академії наук, виробничих організацій, в тому числі з Чорнобильської АЕС. З доповідями виступили академіки О. Алимов та А. Гродзинський, доктори наук В. Дишловий, Ю. Щербина, М. Гнєдой, кандидати наук С. Ольштинський і С. Дудко. Була дуже активна дискусія. Сергій Федоринчик прислав у президію записку з проханням дати йому слово.

Я надав йому слово, і він оголосив присутнім про те, що він з групою фахівців подав заяву на проведення мітингу “Пам’яті Чорнобиля”, а також зачитав текст заяви. Текст її зберігся. На той час відповіді від влади все ще не було.

Наступний захід, саме на день роковин Чорнобиля – 26 квітня 1988 року, відбувся у Спілці письменників. Відкрив його вступним словом Юрій Щербак. Виступив генеральний директор ВО “Комбінат” Чорнобильської АЕС – п. Андреєв. Слово також отримали письменник Борис Олійник, московський публіцист Юрій Черниченко, а також Л. Ковальський. Переселені із забрудненої Чорнобильської зони А. Сєрова і Н. Ковальчук – розповіли, що переселенці планували зібратися на центральній площі в Києві, щоби відзначити цю сумну подію, але влада не дозволила їм це зробити. І раптом голова зібрання надав слово Катерині Зеленській – журналістці із редакції журналу “Україна”. Вона схвильовано повідомила, що годину тому Український культурологічний клуб провів демонстрацію на Хрещатику з приводу роковин Чорнобиля. Всі учасники демонстрації арештовані. Пам’ятаю свій шок від почутого…

Така от була історія.

Про те, що саме тоді відбулося на Хрещатику, написав у своїх спогадах учасник тих подій, арештований член УКК Олександр Ткачук. Спадщани Віктор Кулинич та Ігор Щербак, які також були присутні на цій демонстрації, записали свої спогади.