Інтерв'ю

Іван Макар

Леонід Добрянський ставить запитання з Іванц Макару:

Розкажіть, будь ласка, про себе? Чим Ви займались у 1986-1988 роках?

Яким чином Ви узнали, що 13.11.1988 року має бути мітинг в Києві?

Коли Ви прийняли для себе рішення, що будете виступати на мітингу?

Що Ви хотіли сказати людям на мітингу у своєму слові?

Розкажіть, будь ласка, як розвивались події для Вас під час мітингу і пізніше, до його закінчення?

Що Ви робили по закінченню мітингу?

Яка Ваша думка взагалі про цей мітинг?

Мітинг у Києві 13.11.1988 року сьогодні є у фокусі Музею Майдану, як складова протестного руху в Україні в цілому. Прошу Вас зупинитися докладніше на Вашій діяльності у Львові. Зокрема,

1. Розкажіть про дискусійний клуб.

2. Назвіть мітинги і заходи, проведені клубом і Вами.

3. Перелік заходів, проведених Вами вже після заборони клубу.

З літа 1984 по літо 1987 був вчителем фізики і фізвиховання у школах Ширяєвського району Одеської області. З серпня 1987 влаштувався на роботу у Львові в Інституті прикладних проблем механіки і математики.

З жовтня 1987 брав активну участь у роботі Дискусійного клубу, де познайомився з братами Горинями, В.Чорноволом, подружжям Калинців, Стефанією Шабатурою.

На початку 1988 Дискусійний клуб власті закрили, оскільки він почав набирати занадто великої масовості.

Вперше вивів людей на масовий захід 13.06.1988, коли ініціативна група захотіла створити Товариство української мови, але влада не впустила цю групу до Будинку будівельників.

Тоді ж призначив на 16.06 зустріч з делегатами від Львівщини на 19 Партконференцію та очолив Ініціативну групу з проведення мітингів у Львові. Провели цю зустріч на площі біля пам’ятника Іванові Франку, де добряче пропісочили партноменклатуру.

Потім провели ще кілька мітингів, на одному з яких 7.07.1988 я сказав, що треба увіковічнити пам’ять бандерівців та повернути національні символи – прапор, герб та гімн.

4.08.1988 мене заарештували, звинувачуючи у антирадянщині та заклику до масових безпорядків.

9.11.1988 мене пізно ввечері випустили з СІЗО.

На другий день мені хтось з дисидентів повідомив, що в Києві має бути мітинг 13.11.1988. Я взяв і поїхав.

Там зустрівся зі знайомими киянами. Здається, Володимир Чемерис зумів провести мене на сцену, але як тільки я взяв в руки мікрофон, його зразу ж відключили і міліція почала розганяти мітинг.

Не пам’ятаю, чи я щось взагалі встиг сказати! Але хотів затаврувати ганьбою Компартію і закликати людей активніше братися за перебудову суспільства і держави.

Дальше не дуже й пам’ятаю. Здається, чи то після цього мітингу чи перед ним я познайомився з відомим дисидентом Олесем Шевченком.

Думка про мітинг була така, що громада Києва значно відстає від громади Львова у питаннях громадської активності та рівнем громадської свідомості.

Заборонили Дискусійний клуб чи то в останні дні грудня 1987, чи в перші дні січня 1988.

Щодо мітингів і демонстрацій у Львові, то починаючи з 13.06.1988 аж до 04.08.1988, коли мене заарештували, я був головним ініціатором всіх тих мітингів за виключенням релігійної демонстрації, присвяченої легалізації УГКЦ.

За виключенням першого зібрання, яке пройшло в понеділок 13.06.1988, всі решта проходили по четвергах у вечірній час.

Частина з них проходила у формі шевченківських читань, де декламувалися поезії заборонених авторів.

Після виходу з СІЗО я мітинги більше не організовував, оскільки головним ініціатором всіх таких заходів як правило виступав Рух, що почав зароджуватися.