Пам’ятаймо Володимира Володимировича

Галина Ярова

Володимир Володимирович Кривошея народився на Дніпропетровщині в смт Софіївці 9 червня 1958 р. в козацькому краї. В собі носив він гени козаків і був їх нащадком. Виконував завдання минувшини: донести до сучасників пам’ять багатьох поколінь про славний козацький народ. Заходив часто до Музею гетьманства, і здавалося, що великий згусток доброї і теплої енергії поширювався навколо. Всім друзям музею хотілося йому подобатись. Кривошеї приносили свої дослідження, радились з ним з багатьох питань. Він був толерантним і справедливим до кожного. Його не стало 30 квітня 2015 р. на 58-му році життя.

Це важко зрозуміти і звикнути, та він залишився у наших серцях, пам’яті і постійних згадках у щоденній роботі. Залишилися праці, в яких він був автором або співавтором: 200 наукових досліджень, в тому числі 33 монографії. За своє відносно недовге життя, він мав багато посад, звань, нагород. Що ближче до Музею, зокрема, то це член Президії Національної спілки краєзнавців України, дійсний член Української академії наук, Міжнародної академії козацтва. А ще разом з Музеєм гетьманства був одним із засновників Гетьманського фонду Петра Дорошенка (президентом якого є Олексій Дорошенко).

В 1990-ті роки презентував саме в нашому музеї свої перші книги-дослідження генеалогії козацької старшини. Працюючи в Iнституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України (нині імені І. Ф. Кураса), він вважав Музей гетьманства своїм другим домом. Завжди був надзвичайно зайнятим на своїй основній роботі, але знаходив час працювати в архівах України, Росії. Він приїздив до Музею гетьманства іноді на кілька хвилин. Систематично користувався нашою бібліотекою. Ритуально дарував до неї кожну свою книгу з автографом. Співпереживав з нами всі політичні події в Україні. На всі наші запити допомогав знайти відповідь і тактовно вийти з ситуації. Був учнем Юрія Андрійовича Мицика і відносився до нього з великою повагою.

Володимир Володимирович був прекрасним оратором. В 90-ті роки йому часто доводилось виступати не тільки перед студентами вузів, гостями «Гетьманської вітальні» у Музеї гетьманства, а і перед учителями або працівниками адміністрацій багатьох областей України. Це було повязано з його роботою в Інституті політичних і етнонаціональних досліджень НАН України. Часто у такі поїздки він брав професора Ю. А. Мицика, інших істориків, а також мене. Дякуючи Володимиру Володимировичу, ми змогли відвідати Рівне, Чернігів, Камянець-Подільський, Вінницю, Миколаїв, Запоріжжя та інші міста. Часто доводилось виступати перед різними аудиторіями. Володимир Володимирович зачаровував усіх. Тема його дослідження робила революцію в головах людей. В Радянському Союзі нам викладали історію, де шикувались пригноблені селяни, робітники та їх експлуататори поміщики… А тут звучала історія українського народу, де була конкретна еліта, яка очолювала козацький народ. Він сипав десятками прізвищ людей, що керували полками і сотнями, а це вже претензії нашого народу на державність. Саме йому належала ідея назвати збірник наукових праць Музею «Козацька скабниця». Він запрошував друзів-істориків з різних міст України надсилати статті до нашого збірника.

У 2003 р. вийшов перший номер наукового збірника Музею «Козацької скарбниця». В цей рік Музей відзначав своє десятиріччя. Стаття Володимира Кривошеї називалася: «Старшина армії Богдана Хмельницького. І. Лівобережжя» (Козацька скарбниця. – К.: Стилос, 2003. – с. 47-69). У 2005 р. в наступному збірнику стаття Володимира Володимировича звучала «Старшина гетьманату Юрія Хмельницького» (К.: Стилос, 2005. – с. 23-60). У третьому випуску «Козацької скарбниці» – (К.: Видавничий дім «Букрек», 2006. – с. 31 – 48) серед інших статей одна з визначальних – Володимира Кривошеї «Українська козацька держава: до питання цивілізаційних характеристик».

Четверте видання «Козацької скарбниці. Гетьманські читанння» побачило світ у 2007 р., і вже традиційно головним науковим редактором був Володимир Кривошея. В цьому випуску він опублікував свою статтю «Старшина армії Богдана Хмельницького. II. Правобережжя» (с. 16-56). В цих статтях, 1-й і 2-й він робить детальний аналіз родин, які розпочали національну революцію за Богдана Хмельницького, і як вони поступово сходили з політичного Олімпу. В п’ятому випуску «Козацької скарбниці. Гетьманські читання» (К., 2009) стаття Володимира Кривошеї «Шляхта як союзник козацтва на початковому етапі національної революції середини ХVI ст. (с 7-49). В сьомому випуску стаття Володимира Володимировича Кривошеї, Олени Вікторівни Кривошеї «Iнформаційні можливості заповітів козацької старшини Гетьманщини» (с. 8-40). За самими назвами статтей можна зрозуміти, яку велику наукову підтримку надавав Володимир Володимирович Кривошея Музею гетьманства. А якщо проаналізувати весь список наукових праць В. В. Кривошеї, то роль Музею гетьманства в його в житті була набагато вагомішою.

В січні 2003-го, відомий журналіст, керівник радіоканалу «Культура» Доценко Леонтій Антонович запропонував Володимиру Володимировичу, глибокому досліднику генеалогії української козацької старшини, авторську радіопередачу «Наш родовід». Після кількох спроб вести передачу з журналістами Володимир Володимирович запропонував мені бути ведучою цієї програми. З того моменту щосереди ми зустрічалися на Хрещатику на зупинці тролейбуса біля входу до будинку радіо. Самі працювали в прямому ефірі 45 хвилин, хвилювалися. Радіослухачі дуже швидко зорієнтувалися, хто перед ними в ефірі і готували свої запитання заздалегідь. I як тільки ми виходили в ефір – запитання поступали блискавично.

Найбільше мене вражала здатність Володимира Володимировича відповідати майже одразу, або пояснювати радіослухачу, де він може відшукати відповідь на своє запитання. Наша радіопередача давала добру рекламу і Музею гетьманства. I коли Володимир Володимирович не зміг поєднувати вихід в ефір з навантаженнями на основній роботі, він залишив радіо в серпні 2003-го. Переді мною постало питання, що робити? Задля реклами Музею вирішила продовжити роботу на радіо «Культура». Навіть назву не змінила і ще вісім років протрималася на радіо з передачею «Наш родовід». Тільки довелося змінити напрям передачі, я більше готувала інформацію про гетьманів України, славних полковників, відомих козаків. Часто запрошувала на передачу провідних істориків, колег з інших музеїв, а також дослідників родоводів. У березні 2012-го я теж залишила радіо.

З легкої руки Володимира Володимировича Кривошеї Музей отримав непогану рекламу не тільки у Києві, а й в більш широкому радіусі. Ми дуже пишалися, коли Володимир Володимирович став першим заступником директора Інституту національної памяті. Часто бували у нього в гостях. Свою найважливішу працю він презентував саме в нашому Музеї у грудні 2010 р.: «Козацька старшина Гетьманщини. Енциклопедія» – (К.: Стилос, 2010). Ця енциклопедія включила біограми 14 591 козацьких старшин. І цитую далі зі вступу: «Це генеральні старшини, полковники, полкова старшина, повні і наказні сотники, військові канцеляристи, урядники Генеральної військової артилерії і полкової артилерії; Генерального військового суду і полкових судів, компанійську і неурядову старшину (значних військових, військових, бунчукових і значкових товаришів), які складали козацьку еліту Гетьманщини». Це була перша енциклопедія з даної тематики в незалежній Україні. Вона стала настольною книгою для багатьох дослідників і звичайно для Музею гетьманства.

Музей гетьманства це невелика частина наукового і творчого життя Володимира Володимировича Кривошеї. Нам його дуже не вистачає як і багатьом дослідникам своїх родоводів в Україні, Росії, Польщі, так і його аспірантам, студентам, колегам, друзям…

Опубліковано: Гетьман Петро Дорошенко та його доба в Україні. – Ніжин: НДУ ім. М. Гоголя, 2015 р., с. 14 – 19.