1. Вступ

Талах В. М.

Попри понад ніж двохсотрічну історію політичних взаємин між генуезцями й Улусом Джучи та його наступником, Кримським ханством, документальних свідчень цих стосунків залишилося досить небагато. Тому особливий інтерес викликають два генуезько-ординські договори, датовані за мусульманським літочисленням 30 шабана та 27 зу-ль-када 782 року гіджри. Першим їх згадує у своїй роботі «Лігурійські листи» (1792 р.) абат Гаспаре Луїджі Одеріко [Oderico 1792: 180-181]. Дослідники ХІХ століття обмежувалися, головним чином, стислими коментарями під час публікації текстів чи в оглядових працях (De Sacy 1827, Olivieri 1855, Desimoni 1867, Belgrano 1872: 171, Брун 1879: 224-226, Heyd 1886: 205-207, Desimoni 1887), порівняно докладний розгляд положень цих договорів міститься у розвідках Гейзи Кууна [Kuun 1873: 22-49] та Василя Смірнова [Смирнов 1887: 132-138].

Автори XX та ХХІ століття також, як правило, наводять лише доволі стислі характеристики правових та економічних положень документів (Vasiliev, 1936: 177-179; Balard 1978: 457-459; Ciocîltan 1994; Скржинська 2006: 89-90, Черкас 2002: 230; Epstein 2006: 124-127; Мыц 2009; Гулевич 2013: 156; Khvalkov 2017: 101-102). При цьому, наприклад, О.Ч. Скржинська плутає осіб, що підписали договори з ординського боку, а Б. Черкас неправильно зазначає європейську дату договору 1380 р. (він, імовірно, вважає загальноприйняту дату 28 листопада григоріанською, а тому переводить її на юліанський стиль як 19 листопада, проте, 28 листопада 1380 р. – відповідник 30 шабана 782 р. г. саме за юліанським стилем).

Історичний контекст, в якому з’явилися ці документи, тією чи іншою мірою проаналізовано в роботах Е. Бассо [Basso 1991] та В. Чіочільтана [Ciocîltan 2012: 230-232], проте, доволі побіжно. Політична ситуація в Кафі на момент укладання договорів та безпосередньо після цього детально проаналізована на основі документальних, до того часу системно не досліджених джерел О.В. Джановим [Джанов 2018: 63-80], але на власно договорах та їх укладенні він докладно не зупиняється. Тому справедливою залишається характеристика документів, висловлена А.Л. Пономарьовим: «договор-ярлык, по сию пору неизвестный российским историкам» [Пономарёв 2013:173]. На жаль, через передчасну смерть цього безумовно надзвичайно цікавого дослідника, проанонсована ним для Міжнародної конференції «Документи з історії та культури татар в закордонних архівах» (жовтень 2014 р.) розвідка «Позабытый договор хана Кунакбея и Генуи (28 ноября 1380 г. / 29 Шабана 782 г.х» залишилася неоприлюдненою.