2.Тексти
Талах В. М.
Історію появи тексту договору 1380 року пояснює вступна нотатка латиною [De Sacy 1827: 53]:
| Millesimo trecentesimo octuagesimo tercio, die vigesima octava Iulii Hoc est exemplum seu registratio cujusdam instrumenti, scripti in lingua Ugaresca, certorum pactorum et conventionum, initorum et firmatorum inter magnificum et potentem dominum, dominum Jharcasium, tunc dominum Solcati, nomine et vice excellentissimi domini imperatoris Tartarorum, et nomine ipsius tamquam domini Solcati, ex una parte, et egregium, ac nobiles et prudentes viros, dominum Janonum de Bosco, tunc consulem Caffe et Januensium in toto imperio Gazarie, Bernabovem Ricium, et Theramum Pichinotum, massarios Caffe, et consilium ejusdem domini consulis, nomine et vice victoriosissimi et excelsi Comunis Janue, ex altera parte, et prout in dicto instrumento plenius continetur; et translati de dicta lingua Ugaresca in lingua Latina, de mandato et ex comissione egrigii (sic!) ac nobilis viri, domini Meliaducis Catanei, consulis Caffe et Januensium in toto imperio Gazarie, per me, Julianum Paniçarium, notarium et curie scribam, scribentem, legentem dictum instrumentum in dicta lingua Ugaresca… de Gibeletto, scriba dicte curie quo ad dictam linguam Ugarescam, et interprete… lingua Latina Luchino Calligeparii, interprete Comunis et curie Caffe, in omnibus prout inferius. | (Рік) тисяча триста вісімдесят третій, двадцять восьмий день липня Ось примірник або список певного документу, написаного уйгурською мовою, а саме договору та угоди, укладеної та підписаної між величним і могутнім паном, паном Черкесом, у той час паном Солхата, від імені і в якості представника найблискучішого пана імператора татар, і від власного імені як пана Солхата, з одного боку, та видатними, шляхетними та мудрими мужами, паном Джаноне де Боско, у той час консулом Кафи та генуезців у всій Хазарській державі, Бернабо Річчо та Терамо Пікіното, масаріями Кафи та радниками цього пана консула, від імені та в якості представників найпереможнішої та блискучої Громади Генуї, з іншого боку, в якому наведено все, що в цьому документі міститься, перекладене з названої уйгурської мови на латинську за наказом і дорученням видатного і шляхетного мужа пана Меліадуче Катанеї, консула Кафи та генуезців у всій Хазарській державі, мною, Джуліано Панісаріо, нотарієм і писцем курії, з названого документу уйгурською мовою, написаного та прочитаного Франческо де Джібелетто, писцем згаданої курії зазначеною уйгурською мовою, і перекладачем латинської мови Лукіно Калліджепарі, перекладачем громади і всієї курії Кафи, в усьому як наведено нижче. |
Аналогічна нотатка передує текстові договору 1381 р. [Olivieri: 72-73]:
| Millesimo trecentesimo octuagesimo tertio die vigesima octava Julii. Hoc est exemplum, seu registratio cujusdam instrumenti scripti in lingua Ugaresca certorum pactorum, et convencionum initarum, et firmatarum inter M. et Potentem D. D. Eliam tunc Dm Sonati nomine et vice Excmi Imperatoris Tartarorum et nomine ipsius tanquam Domini Sorcati ex una parte et egregium, et Nobiles et prudentes viros Dominum Janonum de Bosco tunc Consulem Caffae, et Januensium in toto imperio Tartariae, Bernabovem Riccium et Theramum Pichenotum Massarios Caffae, et Consilium ejusdem D. Consulis, nomine, et vice victoriosissimi, et excelsi communis Januae ex altera parte, et prout in diсto instrumento plenius continetur et translati de dicta lingua Ugaresca in linguam Latinam de mandato et ex commissione egregii et nobilis viri Meliaducis Cattanii Consulis Caffae et Januensium in toto Imperio Tartariae per me Julianum Panisarium Notarium, et Curiae Caffae scribam scribentem legentem dictum instrumentum in d. lingua Ugaresca Francisco de Gibelleto scriba dictae Curiae quoad dictam linguam Ugarescam et interpretante et referente in lingua Latina Luchino Caligeparii interprete Communis et Curiae Caffae in omnibus prout inferius ad litteram continetur. | (Рік) тисяча триста вісімдесят третій, двадцять восьмий день липня Ось примірник або список певного документу, написаного уйгурською мовою, а саме договору та угоди, укладеної та підписаної між в(еличним) і м(огутнім) п(аном), п(аном) Ільясом, у той час паном Солхата, від імені і в якості представника най(блискучіш)ого пана імператора татар, і від власного імені як пана Солхата, з одного боку, та видатними, шляхетними та мудрими мужами, паном Джаноне де Боско, у той час консулом Кафи та генуезців у Татарській державі, Бернабо Річчо та Терамо Пікіното, масаріями Кафи та радниками цього п(ана) консула, від імені та в якості представників найпереможнішої та блискучої Громади Генуї, з іншого боку, і як усе, що в цьому документі міститься, перекладене з названої уйгурської мови на латинську за наказом і дорученням видатного і шляхетного мужа пана Меліадуче Катанеї, консула Кафи та генуезців у всій Татарській державі, мною, Джуліано Панісаріо, нотарієм і писцем курії, з названого документу уйгурською мовою, написаного та прочитаного Франческо де Джібелетто, писцем згаданої курії з(азначеною) уйгурською мовою, і перекладеного та викладеного латинською мовою Лукіно Калліджепарі, перекладачем громади і курії Кафи, в усьому як наведено нижче буквально міститься. |
Отже, тексти, наявні у нашому розпорядженні, є перекладами документів, які первинно було складено за консула Кафи Джаноне де Боско (1379-1381) уйгурською мовою (офіційною мовою ординського діловодства; втім, термін «ugaresca» міг мати більш широке значення «тюркська»). Виявляється, що в кафінській канцелярії у той час був спеціальний писець для складання нею документів, Франческо де Джібелетто, який і написав оригінальні примірники, що зберігались у курії (урядовій канцелярії) Кафи. Як випливає з тексту другого договору, документи складались у двох варіантах: уйгурською писемністю вже згаданим вище Франческо де Джібелетто, і латинськими літерами (в лютому 1381 р. це зробив писець кафінської громади Антоніо Масорро).
Втім, виконані латиницею первинні тексти не збереглися. У 1383 р. тодішній консул Кафи Меліадуче Катанеї доручив нотарію кафінської курії Джуліано Панісаріо за допомогою іншого перекладача (який, імовірно, і виконав основну роботу) Лукіно Калліджепарі та за участі все того ж Джібелетто зробити переклад уйгурських версій документів. Пов’язано це було, мабуть, із тим, що ординська сторона висловила сумніви в автентичності італійських текстів. Панісаріо пише, що виконав переклад латиною, але сам текст договору наведено лігурійським діалектом італійської мови. Спроби пояснити цю обставину було здійснено ще ранніми дослідниками договору: Г.Л. Одеріко вважав, що латинський текст втрачено, а наявний документ є перекладом з нього [Oderico 1792: 180], на думку А. Сільвестра де Сасі Панісаріо вважав латиною мову тексту, що зберігся [De Saсy 1827: 53]. Можливо, під латиною мався на увазі не текст, складений латинською мовою, а записи латинськими літерами, у протилежність уйгурській писемності.
Печатка Токтамиш-хана на ярлику Бек-Хаджі. Санкт-Петербург, Інститут східних рукописів РАН
Першу публікацію тексту договору 1380 р. з французьким перекладом на основі матеріалів з Таємного Архіву Генуезької Республіки (Archivio Segreto della Repubblica di Genova; ASRG), отриманих під час відвіданні Генуї у 1805 р., здійснив у 1827 р. відомий французький лінгвіст-сходознавець Антуан Ісаак, барон Сільвестр де Сасі [De Sacy 1827: 52-57]. При цьому, про існування другого договору, відомого Г.Л. Одеріко, він не знав, і тому висловлював подив, «чому Одеріко каже, що владар Солхата, з яким генуезці уклали цей договір, звався Ellias-bey» [Ibidem: 55, n.2]. У 1855 р. італієць Агостіно Олів’єрі оприлюднив знайдений ним в бібліотеці Королівського Університету Лігурії (у збірнику «Carte riguardanti la città di Gaffa») своєрідний документ-химеру, в якому перший аркуш належить договорові 1381 р., а другий аркуш – договорові 1380 р. [Olivieri 1855: 72-74].
Копія з університетської бібліотеки, згідно з Олів’єрі, була зроблена з документів, що знаходилися в Таємному Архіві Генуезької Республіки (ASRG, stanza III, cantera prima) за наказом генуезького дожа П’єра Франческо Грімальді (1773-1775 рр.). Автентичні фрагменти тексту договору 1381 р. навів у своєму дослідженні 1873 р. Гейза Куун [Kuun 1873: 45-47]. Нарешті, у 1887 р. повноцінну наукову публікацію текстів обох договорів здійснив Корнеліо Дезімоні [Desimoni 1887]. На цей час обидва документи зберігаються в Державному архіві Генуї (Archivio di Stato di Genova, Materie politiche, marzo X0 ). Українською чи російською мовою, наскільки відомо авторові публікації, згадані тексти до цього часу в повному обсязі не перекладалися.