Тримачі та рушії індіанського Всесвіту

Віктор Талах

Початок буття

“Ось розповідь про те, як все було у непевності, все у спокої, у мовчанні; все нерухоме, беззвучне, і порожнім був простір небес…

Тоді не було людини, ані тварини, птахів, риб, раків, дерев, каменів, печер, ущелин, трав і лісів, існувало лише небо.

Не показалося ще обличчя землі. Було лише мовчазне море і небо на всьому його просторі.

Не було нічого з’єднаного, що звучало б, ані жодної речі, що рухалася б, або тремтіла, або шумувала в небі. Не було нічого, що було б постійним, була лише нетеча, тихе, самотнє і спокійне море. Не було нічого, що стало б існувати. Були лише нерухомість і тиша у темряві і ночі” [1].

Так енциклопедія майяської міфології, епос кіче “Пополь-Вух” розповідає про початок буття.

Ідеї нерухомості Всесвіту у вихідний момент його буття дотримувалися також майя Юкатану; принаймні, поняття “створення світу” перекладається в них зворотом k’alak k’in, що буквально означає “нерухоме сонце” чи “нерухомий час”.

Фрагмент книги “Книги Чілам Балам із Чумайеля” містить розповідь про створення світу протягом першого двадцятиденного місяця. Це зробив бог із “суржиковим” ім’ям, що поєднує іспанське Dios (“Бог”) із майяським Kitbil (“Батько”, “Той, хто народив”), разом із чотирма жіночими персонажами:

“Ось оповідання про те, як сталося

Народження двадцятиденного місяця

До того, як розсвіталося над землею.

Тоді він вирушив у самоті,

І тоді сказала мати його матері,

Тоді сказала сестра його матері,

Тоді сказала мати його батька,

Тоді сказала сестра його батька:

“Що ми казатимемо, коли побачимо

людину на дорозі?”

Так вони казали, коли вони йшли тоді,

Коли ще не було людей.

І тоді вони прийшли на схід,

І тоді вони стали казати:

“Хто це вже пройшов тут?

Ось його сліди. Виміряй їх своїми стопами!”

Так сказала Господарка Бджіл,

І вона виміряла слід нашого Господа-Батька.

Тому вона наказала перерахувати

Ці сліди на землі – тринадцять слідів.

Це ім’я дня – Ошлахун Ок, “Тринадцять Слідів”,

Виникло через тринадцять слідів,

Що йшли один за одним,

Коли вони вийшли туди на схід.

І тоді він дав йому ім’я –

Раніше не мав день імені –

І пішов разом із матір’ю своєї матері,

Разом із сестрою своєї матері,

Разом із матір’ю свого батька,

Разом із сестрою свого батька.

Народився двадцятиденний місяць,

Коли народилися дні та їхні назви,

Коли народилися небо та земля,

Туман, вода, грунт, камені та дерева,

Народилося те, що в морі та на суші” [2].

У класичних написах скільки-небудь певних відомостей про богів-творців до цього часу не знайдено, хоча відомо декілька персонажів із епітетом Йаш Чііт, “Першобатько”. Це, зокрема, згаданий вже Йаш Чііт Ху’ун Віц’ Нах Кан, “Першобатько – Перший Водоспадний Змій” або Йаш Чііт Нах Кан – “Першобатько – Первісний Змій”, в Йашчілані згадується бог Йаш Чііт Ч’аб, “Першобатько – Творець”, в Паленке – Йаш Чііт Мууч, “Першобатько – Жаба”, в Копані – К’ак’ Пакаль К’ухуль Кан Йаш Чііт – “Вогнещитий Священний Змій – Першобатько.

Боги – k’uh

За час, що сплив від першопочатку до появи людства, світ майя було щільно заселено могутніми істотами, які уособлювали його сили та стихії. Цих істот, що керували Всесвітом, майя позначали словом k’uh, яке прийнято перекладати як “бог” [3].

В написах часто згадуються chanal k’uh, “небесні (чи “верхні”) боги” та kabal k’uh, “земні (чи “нижні”) боги”. Це імовірно не особисті імена, а позначення двох великих класів надприродних істот [4], які можна співставити з Ошлахунті К’у, “Тринадцятьма групами богів” і Болонті К’у, “Дев’ятьма групами богів” пізніших текстів. У написах на стелі 31 з Тікаля, “Вазі із двором Іцамнаха” йдеться про “вісім тисяч (тобто, незліченну кількість – В.Т.) верхніх і нижніх богів”. У класичних текстах застосовується також вислів olis k’uh, що його можна перекласти як “цілковито бог” чи “серцевинний бог”. Він виступає як епітет певних богів, а також як позначення певної категорії божеств.

В рукописах боги поділяються також на дві групи, що відповідають двом частинам (фратріям) стародавнього племені і пов’язані з двома основними сезонами року майя: посушливою зимою (червона фратрія) та дощовитим літом (синя фратрія) [5].

Ху’унаб К’у та Іцамна

Бартоломе де Лас-Касас, якого повторює Діего де Когольюдо, пишуть з посиланням на місіонера Франсіско Ернандеса:

“Індіанці Юкатану вірять, що то є єдиний та істинний бог, якого вони вважають найбільшим із богів, і який не має форми і не може бути зображений, оскільки є безтілесним. Вони називають його Ху’унаб К’у… [і вважають], що він мав сина, якого вони називають Ху’ун Іцамна або Йашкокахмут” [6].

Інші колоніальні джерела також згадують “головного ідола,… від якого походять всі речі, і який був безтілесним” , називаючи його Колоп Увіч К’ін (Kolop u Wich K’in) [7]. Будь-яких слідів шанування Ху’унаб К’у, “Єдиного Бога” [8], у класичних пам’ятках немає. Зате Іцамна чи Іцамна Кокаах (так ім’я цього бога промовлялося за Класичної доби) згадується досить часто. Він зображується літнім чоловіком із особливим оком, у головному уборі, що зазвичай репрезентує голову сколопендри чи ящера, імовірно відрубану голову переможеного ворога. Звичайним атрибутом цього божества є також квітка із знаком “ніч” у чашечці на лобі. Значення слова “Іцамна” дотепер є предметом суперечок. Дж.Е.С. Томпсон перекладав його “Ящір – Дім”, тобто, світовий ящір, тіло якого утворює небозвід [9], виходячи із наведеного у Віденському словнику значення “itsam” – “ящірка”. Однак такий переклад заперечив А.Баррера Васкес, який пов’язує корінь its із значенням “чаклувати”, звідки itsam – “чаклун, чародій” [10].

На класичних пам’ятках Іцамна Кокаах часто виступає в якості велетенського космічного птаха з рисами сокола-реготуна [11]. Це добре відповідає другій частині наведеного Лас-Касасом імені: Йаш Коках Мут буквально означає “Перший Вартовий Птах”. З відомостей іншого іспанського місіонера, Андреса де Авенданьо, випливає, що божество Ах Кокахмут мешкало на центральному світовому дереві Йаш Чеель Каб (“Перше дерево світу”) [12].

Іцамна Кокаах разом із Мавпою, Грифом і ще одним антропоморфним персонажем бере участь у створенні “шести перших людей” [13].

Джерела колоніальних часів кажуть про декількох богів, чиї імена містять елемент “Іцамна”. Отже, це було позначення певного розряду божеств. Зокрема, у Віденському словнику згадується “інший ідол, який був чоловіком, і якому вони служили за те, що він винайшов мистецтво літер цієї країни – Іцамна К’ініч Ахав”, “Іцамна – Сонцевидий Владар”. У рукописах та класичних текстах бог Сонцевидий Владар, К’ініч Ахав, зустрічається досить часто, проте без елемента “Іцамна” (хоча на зображеннях ці два боги схожі).

Крім Ху’ун Іцамни Йашкокахмута та Іцамни К’ініч Ахава “Книги Чілам Балам” згадують також Іцамну К’авііля, К’ін Чак Ахава Іцамну (“Сонячного Великого Владаря Іцамну”), Іцамну К’абуля (“Іцамну-Руку”), Іцамну Т’уль Чаака (“Іцамну Чаака, що ледь ллє”) та Іцамну Іцам Цаба (“Іцамну – Ящера з Брязкалом”). Явище, коли той чи інший бог насправді виявляється групою божеств, причому різниця між ними є досить непевною і подекуди невловимою, так що багато індіанських богів виступають одночасно і в однині, і в множині, є характерною рисою релігій Мезоамерики, що дивує та спантеличує європейця. Вона притаманна не лише майя: в ацтеків, наприклад, було декілька Кецалькоатлів, декілька Тескатліпок, безліч Тлалоків.

Родина Іцамна Кокааха

Колоніальні автори знають про родинні зв’язки Іцамни. Бартоломе де Лас-Касас наводить відомості, що “Ісона [= Іцамна] був батьком усіх їхніх богів; вони казали, що він зачав їх з різними дружинами і коханками…” [14]. Д. де Когольюдо з посиланням на місіонерів Ремесаля та Франсіско Ернандеса повідомляє:

“… вони [індіанці] знали й вірили у Бога, який був у небесах і що цей Бог був Бог-Отець, Син і Святий Дух, і що Отець був Ісона [Іцамна], який створив людей, а син мав ім’я Бакаб, і цей народився від однієї незайманої дівчини на ім’я Чірібіас [Іш Чебел Йаш], яка знаходиться з Богом у небесах, і що мати Чірібіас зветься Іш Чель, а Святого Духа називають Ечвах [Ек’ Чувах]” [15].

Згідно з даними Б. де Лас-Касаса дружиною Іцамни була Іш Чель, а молодшими синами – Ху’ун-Ахав і Ху’ун-Чевен.

Про Іш Чебель Йаш, богиню живопису та ткацтва, яку класичні джерела не згадують, практично нічого невідомо. Богиня райдуги Іш Чель або Чак Чель за доколумбових часів зустрічається головним чином у ієрогліфічних рукописах і, зрідка, на класичній кераміці.

“Старі боги”

Стосовно Бакабів Діего де Ланда пише, що це були “чотири брати, яких Господь поставив, коли створив світ, з чотирьох сторін, підтримуючи небо, щоб воне не впало” [16]. Він повідомляє також їхні особисті імена: східного Бакаба звали Кан Цікналь, північного – Сак Кімі, західного – Хосан Ек’, південного – Хобніль. При цьому, згідно з Ландою Бакаби називалися також Чааками та Павахтунами. Крім того, він згадує чотирьох різнокольорових Акантунів – богів наріжних каменів, що стояли у чотирьох кутах Всесвіту. Проте, у класичних текстах “бакаб” – не ім’я бога, а один із титулів правителів. Боги дощу Чааки в них нерідко зустрічаються, хоча їх не називають бакабами. Павахтууни напередодні Конкісти виступають як боги вітру [17], але за класичних часів вітер уособлював довгогубий Ік’ К’ух, “Вітряний Бог”, вочевидь не тотожний Чаакам. Імовірно, що до XVI століття злилися різні групи богів і утворили групу чотирьох богів сторін світу.

На пам’ятках образотворчого мистецтва Класичної доби (наприклад, у сцені з Північного храму Ігрового майданчику та у Храмі Воїнів в Чіч’еен-Іца, в декорі входу Храму 22 в Копані) відведену Бакабам роль тримачів небес виконують так звані “старі боги” (зокрема, “Бог N”) зі своєрідними головними уборами-мережами. М.Ко свого часу запропонував читати їхнє ім’я як “Павахтун”, проте, у світлі останніх досліджень це припущення не знаходить підтвердження. Як установив Д.Стюарт, принаймні в деяких випадках “старі боги” мають ім’я Іцамаат (про бога Itsamat-ul – “Іцамат Равлик”, якого шанували в юкатанському місті Іцамалі повідомляють колоніальні автори Д. де Когольюдо та Б. де Лісана [18]) або ж Іцамаат Туун. Іцамаатів було п’ять – чотири по сторонах світу й один у центрі [19]. За класичних часів вони завжди зображуються дуже старими чоловіками із зморшкуватим обличчям, іноді – з бородою. Поряд із цим, Іцамаати мали тваринні риси: на рельєфі з Піраміди К’ук’улькан в Чіч’еен-Іца один із Іцамаатів має черепашачий панцир, інший – павутиння, і два останні – виті мушлі. У Дрезденському рукопису згадуються Іцамаат-Равлик, Іцамаат-Черепаха та Іцамаат-Опосум.

Центральний Іцамаат (його називають також “Першим” і “Зеленим”) виступає водночас як один із Іцамн. Південний, жовтий Іцамаат мав особисте ім’я – Іцам К’ан А’к, “Іцам – Жовта Черепаха”.

Найчастіше зустрічається західний, Чорний Іцамаат (так званий “Бог L” за паулем Шелльгасом). Він має головний убір з листя агави з орлом і величезну сигару в роті. У написах на кераміці цей персонаж в одних випадках названий Іцамаат, в інших – позначений описово Ік’ Ак’аб Тахн, “Чорні як ніч його груди”, в Дрезденському Кодексі зазвичай має особливе, дотепер не прочитане ім’я, що включає колірне позначення “Чорний”.

На центральній панелі із “Храму Сонця” в Паленке “Бог L” разом із ще одним пишно одягненим старим (ймовірно, північним бакабом) підтримує трон Бога Сонця.

На матеріалах рукописів Ю.В.Кнорозов так характеризує це божество: він виступає

“запеклим ворогом бога достатку [Бога Маїсу – В.Т.]. Чорний колір бога імовірно пов’язаний із градовою хмарою, особливо чорною. В якості руйнівника… [Бог Грози] є також богом-вояком. Він йде у повному озброєнні широким військовим кроком, як у танці вояків…, і з прикрасами вояка на щиколотках…, оточений зливою. В інших сценах у його здійнятих руках символи грабунку та вбивства, до паска спереду причеплено голову бога купців, а позаду – зв’язаного бога достатку на мотузці” [20] .

Майкл Ко колись визначив Бога L як одного з Владарів Загробного Світу, більше того, “Бог L править у Загробному Світі” [21]. Це твердження стало спільним місцем у літературі з міфології майя [22]. Втім, насправді ані в ієрогліфічних текстах, ані на пам’ятках образотворчого мистецтва “Бог L” ніколи і ніде не асоціюється з підземним світом та смертю. Іноді він пов’язаний з торгівлею та багатством, а також з какао.

Як виявляється, стародавні майя не надто шанобливо ставилися до цього божества. Бог-стариган, виявляється, був женолюбний і залицявся до Місячної Богині. І ось, поки він був зайнятий амурними справами, Кріль, який жив у Місячної Богині та за сумісництвом служив секретарем Іцамаата, а тому був у курсі всіх його справ, вкрав його одяг, прикраси, зброю та головний убір. Принижений Іцамаат виявив злодюжку і пригрозив йому. А у відповідь почув добірні матюки (кажуть, індіанці Чіапаса досі так лаються).

(Іцамаат:) “Нехай подивиться на шахрая мій онук. Де мій плащ, намисто, кошик (?), мій (убір) з орлом?”

(Кріль:) “Нахили свою голову і понюхай свою дупу і член, Іцамаате!”.

Приголомшений хамством гризуна, Іцамаат вирушає скаржитися своєму чи то дідові, чи то онукові (швидше за все, таки онукові) Сонячному Владареві:

“Владарю, … Кріль забрав мої відзнаки, мій одяг, мою данину!”

Бог Сонця відповідає:

“Схоплено… Кроля через це, дідусю мій. Він пішов до Квіткової Річки, до Місця Грифа на півночі, де Місячна Владарка” [23].

Іцамаат дійсно знаходить крадюгу у богині Місяця Іш Ух Ахав, але як тільки вимагає віддати крадене і покарати злочинця, за спиною у нього виростають четверо Місячних Покровителів: Бог Маїса Ху’ун Ішіім, Бог Вітра Ік’ К’ух, Бог-Мисливець Вук Сіїп і Бог Смерті

Сонячні божества

Головний бог Сонця зображувався у майя чоловіком із великими косими очима та своєрідними зубами-різцями у формі літери “Т”. У рукописах його називають К’ін-Ахав, “Владар-Сонце”, а у текстах Класичної доби – К’ініч, тобто, “Сонцевидий”. Схожим чином, К’ініч Ахав, “Сонцевидий Владар”, цього бога називає Віденський словник колоніальної доби. При цьому він називається також “Іцамна” і характеризується як: “Чоловік, якому вони служать, оскільки він винайшов мистецтво літер цієї країни”. В тексті на “Вази з кролем” К’ініча названо родичем Іцамаата – Чорного Бога Грози, імовірно, онуком [24].

Поряд із К’інічем за Класичної доби шанувалося своєрідне сонячне божество, яке мало ім’я Вук Чапат К’ініч, “Семиголова Сонцевида Сколопендра”. Можливо, що маловідоме божество Вук К’ін Баах, “Сім Сонячних Голів” – інше позначення того ж персонажу. Серед “Пісень із Ц’ітбальче” зберігся уривок міфу про цю істоту, яка звичками нагадує давньогрецького Сфінкса. На жаль, текст обривається на самому цікавому місці:

На Землі тоді були стародавні люди-велети та горбані,

і ще не прийшли на цю землю ніякі люди, схожі на нас.

Багато часу минуло відтоді,

як тут ходила Сколопендра

із сімома галасливими надмірно великими головами.

Як тільки вона бачила, що ти йдеш своїм шляхом,

вона накидалася, щоб тебе з’їсти

і щоб завдати тобі шкоду живому,

якщо ти не зрозумієш того, про що вона тебе питає.

Але якось настав день, коли знайшовся такий,

хто відповів їй.

Коли вона почула, вона розлютилася

через того, хто зміг її зрозуміти, її, Сколопендру.

Коли це сталося, багато він викликав зла,

котре вона завдала, коли було сказано, що її зрозуміли,

тому, що її обдурили, тому… (текст обривається) [25]

Інший персонаж, пов’язаний із Сонцем – бог-папуга Кан Мональ, “Мешканець місцини Чотирьох Папуг”. Цей птах, символ зодіакального сузір’я сухого сезону, уособлював посуху: на сторінці 69(43)b Дрезденського рукопису він зображений зі смолоскипом, супровідний текст каже: “Палить у небесах Кан Мональ, посуха”. В подальшому на Юкатані Бог Сонця та бог-папуга злилися в божество К’ініч К’ак’ Мо, “Сонцевидий Вогняний Папуга”, про яке Б. де Лісана пише:

“В Іцамалі за язичництва вони мали храм, де шанували ідола у вигляді Сонця, який цією мовою майя називається К’ініч К’ак’ Мо, що нашою означає Сонце з обличчям, яке своїми різнобарвними променями – як пір’я папуги, чий вогонь спалює офіри. І цього бога вони питали, як сказано, про буревії, хвороби, пошесті і всі потрібні для життя речі” [26].

Можна здогадуватися, що із Сонцем якось були пов’язані Вук К’ін Баах, “Сім Сонячних Голів”, Болон Чан Йок’ін, “Слід Сонця Дев’ятого Неба”, Вашаклахуун Йок’ін, “Вісімнадцять Слідів Сонця”, але щось більш певне сьогодні сказати важко.

Місячна Богиня

Жіночі божества на пам’ятках Класичної доби зустрічаються зрідка. Найчастіше це Місячна Богиня Іш Ух Ахав, постійним супутником якої є кріль.

В ієрогліфічних текстах скільки-небудь певних звісток про місячну Богиню не знайдено; можна лише відзначити, що вона згадується серед найстародавніших богів. У “Книжках Чілам Балам” ця богиня фігурує у дуже темних і незрозумілих для стороннього заклинаннях як божество, що насилає певні хвороби. Водночас вона пов’язана з морем, водою. “Ритуал Бакабів” називає її: “Мати-владарка в серці небес,… господарка моря,… та, що в колодязі,… та, хто перебуває у мулі,… та, що з’являється з прибережного піску” [27].

У міфах мопан і кекчі Місячна Богиня є дружиною Бога Сонця. Згідно з одним з оповідань чоловік запідозрив її у зраді з його братом, Богом Ранкової Зорі. Ображена Місячна Богиня пішла з дому і зустріла Грифа, на умовляння якого улетіла на найвіддаленіше небо. Бог Сонця невдовзі переконався у несправедливості своїх підозр і відправився на пошуки коханої. Він дізнався, що вона знаходиться у Грифа, але не міг дістатися найвищого неба. Тоді Бог Сонця набув вигляду мертвого оленя; грифи знайшли тушу і віднесли її до себе. Там Бог Сонця повернув своє звичайне обличчя, зустрів дружину і переконав повернутися додому. На думку Дж.Е.С. Томпсона цей міф був відомий за класичних часів і репрезентований на декількох розписних вазах [28].

Боги дощу

Боги дощу Чааки – найпопулярніші з індіанських богів, яких і досі шанують майя Юкатану [29]. “Чоловік велетенського зросту, який навчив землеробству і якого індіанці шанують як бога хліба, дощу, грому та блискавки” – пояснює слово Chaak Мотульський словник. Богів дощу було чотири – окремий для кожної сторони світу, відповідно, червоний (східний), жовтий (південний), чорний (західний) і білий (північний). Вони по черзі правили роками чотирирічного циклу.

Написи згадують Йашха Чаака чи Йашхаль Чаака, “Чаака Першого Дощу”, Ах К’ак’ Муван Чаака, “Чаака – Вогняного Яструба”, Ах К’ак’ О-Чаака, “Вогняного Хижого Птаха Чаака”, Йаш Буль Чаака, “Першого Чаака, який затоплює”, К’ан Хуун Чаака, “Жовтокоронного Чаака”, Муйаль Калоомте Чаака, “Хмарного Велителя Чаака”, А’к Мууч Чаака, “Чаака – Галасливу Жабу}. Не зовсім ясно, чи це окремі божества, чи епітети все тих же різнокольорових богів дощу [30].

Функції Йашхаль Чаака дозволяє краще зрозуміти напис на Великих Ієрогліфічних Сходах із Копана: “у день 6 Кімі 4 Цек народився Йашхаль Чаак, перше встановлення образу того, хто в небі”. Наведена дата відповідає 3 травня – дню, який індіанці майя до цього часу відзначають як початок сезону дощів.

Згідно з уявленнями майя Юкатану на початку сезону дощів, у травні, Чааки збираються у підніжжя небес (chun kaan) на сході, а потім через Браму Першого Шару Хмар (Hol Huntas Muyal) виходять кожен на свою сторону світу.

У мопан і паленкано-чоль є міф про хлопчика, який опинився в оселі Чааків. Він перекинув глек, і ледь не затопив дощами всю землю. З цікавості він розв’язав мішок, і з нього вирвалися ураганні вітри, завиваючи навколо світу. Хлопчик став прибиратися в будинку і повимітав звідти жаб, не підозрюючи, що то були музики богів дощу, яких ті запросили [31].

Із хмарами та небесною вологою пов’язані також так звані Боги-Весляри (їх називають так, тому що вперше ці божества було ідентифіковано у сценах, де вони веслують на каное). На стелах із Хімбаля та Ішлу ці боги ширяють у небесах, оповиті хмарами.

Один із них – персонаж, увінчаний головою ягуара, інший, так званий “Весляр-Скат”, має в якості постійного атрибута носову вставку з шипу ската. На кістці з Тікаля “Ягуаровий Весляр” названий Вак Хішналь, “З місця Шести Оцелотів” [32], а його товариш – Вак Нах Ахав, “Владар Шести Будинків”. Проте, вони мають також особливі імена, які поки що не прочитані. Один із них пов’язаний із символікою ночі, а інший – дня.

Можливо, їх має на увазі текст так званого “Каменя Творення” з Паленке, який повідомляє: “Серед піни побачили образ Денного Рибалки і Нічного Рибалки; до того був причетний великий юнак священний владар ‘Бог з Чаплею’ Чаак”.

Весляри належать до прадавнього покоління богів. Текст на стелі 16 з Копана розповідає, що їхнє чоло було увінчано діадемами у день 8 Йашк’ін 5 Ахав (5 041 738 рік до н.е.). Водночас на небі загорівся певний об’єкт, який позначається ідеограмою “Вогнище” (на сторінці 71 Мадридського рукопису його символ вміщено між “небесною смугою” із символами затемнень Сонця, та Черепахою, символом зодіакального сузір’я, можливо це три зорі “Поясу Оріона”: Беллатрікс, Альнілам і Мінтака). У написах Весляри часто називаються “владарями з Нах Хо Чан” чи “мудрецями з Нах Хо Чан”,“Будинку П’яти Височин’, тобто, з легендарної прабатьківщини у північних горах.

Боги маїсу

На пам’ятках класичних майя зустрічаються два боги маїсу. Обидва зображуються ставними юнаками з вродливими рисами обличчя, проте відрізняються зачісками та іменами. Один з них має лису голову, лише на скронях та маківці є пасма волосся, що нагадують “волосся” кукурудзи (Карл Таубе дав йому умовне ім’я “бритоголовий Бог Маїсу”), в ієрогліфічних текстах він має ім’я Ху’ун Ішіім, “Перший Маїс”. У другого замість волосся листя, подібне до того, що покриває маїсовий качан, у написах його звуть Він(?)-Ахан [33] чи Ахан, “Обличчя (?) – качан”.

У сцені на одному з келихів Бог Маїсу з’являється з розколотого лоба фантастичної істоти. Напис поряд називає його: “Народжений з обличчя”.

На створених ще за архаїчних часів, близько 100 року до н.е., настінних розписах із Сан-Бартоло Бога Маїсу – немовля тримає на руках чоловік, що стоїть на колінах у воді, у наступній сцені Бог Маїсу танцює у печері перед двома божествами з обличчями надприродних істот, далі Бог Маїсу чи то летить у небі чи то падає з небес у воду. Нарешті, остання сцена зображує коронацію якогось персонажа, який теж може бути Богом Маїсу [34]. На жаль, ані тексти, ані етнографічні свідчення, які відображали б подібні сюжети, нам невідомі, тому скільки-небудь докладно відтворити зміст репрезентованих тут міфів неможливо.

На класичних пам’ятках Ху’ун Ішіім часто зображується танцюристом. Це найімовірніше відображає своєрідні рухи паростків маїсу, що ростуть.

У рукописах Богові Маїсу здебільшого не щастить. Він зазнає нападу звірів, птахів і змій, його атакує і захоплює в полон чорний бог грози, а від богині Іш Чель він летить шкереберть [35].

Бог-мисливець та бог-купець. Боги полювання та рибальства

З числа родичів Іцамни, які мешкали на землі, в рукописах можна побачити чорного бога купців Ік’ Чуваха. Разом із ним у рукописах фігурує зовнішньо дуже схоже божество на ім’я Вук Сіп [36] – бог-мисливець.

На вазі з печери Актун Балам Ік’ Чувах та Вук Сіп репрезентовані у сцені, яку Р.В.Кинжалов вдало зіставив із міфом, записаним у сусідів майя піпілів. В ньому один мисливець поранив самицю оленя, яка перетворилася на вродливу дівчину. Дівчина-олениця привела мисливця всередину гори, де він став її чоловіком, і вона народила від нього двадцятьох оленів. Після цього мисливця відпустили на землю, а щоб він більше не вбивав тварин, дали йому деревця какао [37].

На класичній посудині два мисливці з рисами Вук Сіпа та Ік’ Чуваха полюють на оленів, назустріч їм прямує дівчина верхи на олені, який тримає в зубах деревце.

Таким чином, за класичних часів у міфі мисливців було два – Вук Сіп та Ік’ Чувах (можливо вони розглядались як брати). Однак какао отримав лише Ік’ Чувах, який став покровителем плантацій какао і богом купців (какао в майя було символом багатства і виконувало функції грошей), а заняттям Вук Сіпа залишилося полювання.

Автори колоніальних часів згадують також богів полювання Akanum чи Akankum і Tab’ay (“Ошуканець” [38]), які разом із Сухуй Сіпом (імовірне інше ім’я Вук Сіпа) вшановувалися на великому святі в місці Сіп, а також богів рибальства Ah K’aak’ Ne Xok, “Вогнехвоста Акула”, Ah Pua, “Господар Роси”, Ah Kit Ts’amal Kum, “Батько Зануреної Верші”. У рукописах і класичних текстах згадки про цих богів невідомі, хоча персонаж у вигляді акули на класичних пам’ятках зустрічається доволі часто. Його варіантом можливо є змієриба: чудисько з мордою та зубами акули, віками-мушлями, тілом змія та плавцями.

На розписному кухолі з Вашактуна поряд із акулою в якості господарів водяної стихії репрезентовано рибу з клешнею рака замість хвоста і так зване “Чудисько з Водяною Лілеєю”. Останнє має тіло змія, носату пику та обов’язкову квітку лілеї на лобі. Подекуди його супроводжують вогнедишні змії з мушлями Спонділус замість крил. Іншим уособленням моря на класичних пам’ятках є гігантська анемона (морська тварина з класу поліпів) [39].

Боги підземного світу

До владарів підземного світу належав так званий “Бог цифри 0”, чиє ім’я читалося Вак Міналь К’ух чи Вак Міш Ахав (“Владар Шести Місць Небуття”) [40]. Під ім’ям Чанчан Вінік Уб його особливо шанували в місті Сак-Никте – Ла-Корона.

Підземний світ був мабуть також місцем постійного проживання і для частого в рукописах та на вазах бога смерті у вигляді скелета, ім’я якого імовірно перекладається “Злий Обличчям Убивця”. Дуже схожим на нього є озброєний кістлявий бог на ім’я Кісін, “Смердючий”, відомий як бог смерті в майя Юкатану, манче-чоль, кекчі та в лакандонів [41].

Як один із богів, пов’язаних із смертю, виступає також бог захмеління Акан, іноді Кан-Акан, “Чотири Хмільних”.

Крім того, до підземного світу належали чотири різнокольорові тримачі земної поверхні, яких зображували як велетенські черепи, укриті плямами. Їхнє збірне ім’я імовірно було Шіів Туун, тобто “Жах-Камінь”. Досить імовірно, що саме від них походить пізня назва підземного світу мерців і демонів Шібальба.

К’авііль та інші боги-карлики

Найчастіше згадуваний у класичних текстах майя бог, поза сумнівом – К’авііль. В багатьох мовах майя колоніальної доби слово k’awil чи k’ab’wil означає просто “статуя бога”, “ідол”. Одначе, за Класичної доби так називався конкретний бог: карликова істота із змієм замість ноги, зміїним язиком, загнутим догори характерним носом, “оком бога” із зіницею у вигляді спірального завитка і лобом, з якого росте кам’яна сокира та виривається полум’я.

Значення імені цього бога пов’язано з юкатекським k’a-wil [42], “харчування, їжа”, а також “милостиня”, отже, це імовірно божество, яке забезпечувало достаток, життєву силу.

К’авіілів вочевидь було декілька. У гробниці 195 в Тікалі знайдено рештки чотирьох пофарбованих у блакитне статуеток довгоносих божків – імовірно так саме пов’язаних із сторонами світу як Чааки та Іцамаати.

Описи якостей К’авііля в царських іменах: “Запалює Вогонь у Небесах К’авііль”, “Збільшує Вогонь у Небесах К’авііль”, “Затьмарює Сонце Небесний К’авііль”, “Розбиває небеса К’авііль” – характеризують його як божество гроз і буревіїв. Отже, одноногий божок (його друга нога – змій, що імовірно уособлює розряд блискавки) може бути порівняний з верховним божеством кіче Какулха Хураканом, “Одноногим Спалахом Блискавки” [43].

Своєрідним варіантом К’авііля є Вук Сіп К’авііль чи Вук Сіп Йаш К’авііль, в якого з пащеки ноги-змія з’являється Бог-Мисливець. На великій групі ваз у так званому “рукописному стилі” вміщено зображення та написи, які репрезентують його народження. Напис на найбільш майстерно виконаній з цих ваз (Justin Kerr. MayaVase Database 5164) повідомляє про народження істоти у день 13 Мулук 18 Паш та про те, що він був “онук Вітру Зорі(?)-Черепахи та Ах Муу(не?)ча, владаря каменів, син заклиначки Товстого Змія, чаклунки” [44].

В деяких випадках Вук Сіп К’авііль має вигляд малюка з тілом чи принаймні лапами та хвостом ягуара, так званого “Малюка-Ягуара” [45]. В такому вигляді він виявляється противником Бога Дощу, який скидає його у підземний світ.

Ще одна іпостась К’авііля – “перший карлик К’авііль Вінкіль” або Унен К’авііль, “К’авііль – Малюк” вшановувалась у Паленке.

В написах згадується також бог Waxaklahun Ub’aah K’awiil, “Вісімнадцять Голів (чи “Тіл”) К’авііля”. Він мабуть тотожний Вашаклахуун Убаах Кану (чи Вашаклахуун Убааху), “Вісімнадцятиголовому” або “Вісімнадцятитілому Змієві”, пов’язаному з війною. На думку Л.Шіле останній прийшов у землі майя разом із вихідцями з великої центральномексиканської столиці Теотіуакана і тотожний пізнішому Пернатому змію Кецалькоатлю-К’ук’улькану [46]. Жіночою парою Вашаклахуун Убаах Кана була змієподібна теотіуаканська богиня війни Іш Оль Вінтенах.

Схожими на К’авііля є бог царської діадеми Хуун (“Паперовий”) та карликового вигляду божество, чиє ім’я імовірно читається Yopaat [47]. Постійним атрибутом цієї носатої істоти, яка часто має епітет “небесний”, є своєрідне хрестоподібне кам’яне кільце.

Неідентифіковані чи маловідомі божества.
Місцеві боги

Класичні написи та ієрогліфічні рукописи містять згадки про щонайменше ще два десятки богів-k’uh, але стосовно більшості з них ми знаємо тільки імена, та й те не в усіх випадках. Наприклад, за ранньокласичних часів великою шаною користувався так званий “Бог із Трикутною Носовою Підвіскою”, але якими були його функції, як його звали – сьогодні ми не знаємо. Як і в більшості стародавніх суспільств у майя шанування тих або інших богів більшою чи меншою мірою було пов’язано з тією або іншою громадою. Для передколоніального Юкатану Віденський словник і Д. де Когольюдо свідчать про існування “ідолу Косумелю” на ім’я Ах Хулан або Ах Хульнеб, ідолів індіанців Меріди – Ваклом Чаана та Ах Чун Каана, “ідолів народу Кампече” Моко та К’ініч Ахав Хабана, “ідола жорстокостів, якому народ Кампече офірував людську кров”. У місті Сакі шанувався Ах Сак Іваль, у Тайясалі – К’інчіль Коба, “Сонцевида Чачалака”, та особливі боги війни Пак Ок і Хеш Чун Чан, в Іцамалі – Ху’унпік Ток’.

Аналогічну картину, коли культ певних богів зосереджувався в певних містах, демонструють і класичні написи. В Паленке особливою шаною користувалися дві трійці богів. Одну складали три брати, так звані боги GI, GII та GIII, іншу – Чорний Чаклун Чаак, Акан Йаш Ух і Ху’ун Ахав Пат.

Трійці божественних братів, але з іншим складом, відомі в Караколі та Тікалі. До першої належали якесь пташине божество, “нахочанський владар” Весляр-Ягуар і ще один ягуар. Тікальська трійця складалася з Унен Ба’лама, “Немовляти-Ягуара”, сонячного божества Еб К’ін (“Сходи до Сонця”) і ще одного ближче невідомого бога, а трійця, шанована в Дос-Пілас та Ішлу – з богів-Веслярів та Унен К’ан Чаака. В містах на річці Петешбатун (Агватека, Сейбаль) був поширений культ…м К’авііля, в Йашчілані вшановували О-Чаака. Ціла група місцевих божеств згадується у написах із Комалькалько: Ціхом Чаак, А’ку’уль Ібте’ Чаак, Йаш Буль Чаак, а також богиня Іш Пакаль Туун. Богами-покровителями Копана вважалися “чотири владарі”: владар гори К’уй Моок, “Нахилена Квітка”, владар Мо’ Віц, “Гори Папуги”, владар Тукун Віц, “Гори Горлиці”, і Болон К’авііль, “Дев’ять К’авіілів”.

Заняття богів

В уявленнях стародавніх майя боги займалися майже тим самим, що й люди, наприклад, Чаак у Дрезденському рукописі (сторінки 65-68 (44-47) [48]) припливає на човні (на думку Ю.В.Кнорозова це відображає факт прибуття однієї з груп предків майя морем із півночі [49]), збирає їстівне на узбережжі, вирушає в путь, мандрує у горах, відвідує кладовище, видобуває вапно (необхідне для розмочування маїсових зерен), рибалить, одружується, полює.

Як зазначає Ю.В.Кнорозов:

“Багато божеств діють як представники статевих, стате-вікових і професійних груп населення, тобто ведуть те саме життя, що й стародавні майя. Мешканцям залишалося лише наслідувати свого бога…” [50].

У той же час, своїми діями, подібними до людських, боги викликали зовсім нелюдські наслідки. Коли вони дмуть або віють віялами, на землі виникає вітер; із диму їхніх сигар утворюються хмари; коли Чаак рубає дерева сокирою чи грає на барабані – гриміть грим, а його смолоскип є блискавкою (цей смолоскип здебільшого несе небесний собака).

Духи-супутники way

Поряд із богами k’uh в класичних написах фігурує ще один клас надприродних істот – духи-супутники way. У мовах майя слово way серед інших має значення “сон, сновид; дещо, побачене уві сні”, та, водночас, “перевертень”, “обертатися в чаклунський спосіб на іншу істоту”, “дух, якого чорнокнижники, чародії та чаклуни мають за свою тварину”. Зв’язок цих двох понять допомагає зрозуміти розповідь іспанського колоніального письменника Антоніо Ерери про особистих духів покровителів-нагуалів у гватемальських індіанців. Він повідомляє. що для того, щоб набути собі нагуаля, людина йшла в ліс або на річку, де приносила жертву, плакала і просила собі покровителя; потім вона засинала і уві сні бачила певну тварину чи птаха, до якого зверталася з проханням про заступництво. Пізніше ця істота являлася увіч і між нею та людиною встановлювався таємничий зв’язок. Вважалося, що без допомоги нагуаля людина не мала успіху в житті, але смерть нагуаля спричиняла смерть людини. В легендах індіанців Гватемали ватажок конкістадорів Тунатіу (П. де Альварадо), щоб здобути перемогу над героєм боротьби кіче проти завойовників Текум Уманом, вбиває його нагуаля, птаха кецаль. У цоцілів і майя Юкатану поширені подібні уявлення про духів-покровителів chanul або kanul, “захисників”.

Нагуалі-way з класичних пам’яток – це строката юрба найрізноманітніших істот. Більшість із них складають тварини. Серед них – декілька ягуарів, Nupul Balam, “Ближній Ягуар”, Yax Balam Тe’, “Перший Ягуар Лісу”, ягуар з помаранчевим шарфом, що виконує у потойбічності функції ката і обезголовлює жертви. Чимало серед духів-супутників великих тропічних котів оцелотів: Ch’aktel Hixnal, “Ноші -Оцелот”, Hanal Hix, “Водяний Оцелот” (його прийнято називати також “Ягуар Водяної Лілеї”), Sotil Hix, “Оцелот, який гриміть”, K’util Hix, “Руйнівний Оцелот”, Tel Hix, “Лісовий Оцелот”. З числа хижаків нагуалем є також Buchte’ Сhaan, “Змій, що знаходиться на дереві”.

Із звірів дрібніше духами-супутниками є Och Maax, Павукоподібна Мавпа, K’ak’ Ne Ts’uts’, Вогнехвостий Коаті, Sak Hux Ok, Білий з Трьох Койотів, K’an Baah Ch’o, Жовтоголовий Щур, а крім того птах із масивним дзьобом, кажан, лис, армадил, гриф, москіт та багато інших.

До нагуалів належать також декілька мерців і скелетів, наприклад, істота Tan Bijil Chami, “Смерть Посеред Дороги”, чи людський скелет із мушлею та оленячими рогами на ім’я Utuun Cham, “Камінь смерті”. Один із цих духів має вигляд двоголового зміїного скелету і називається Sak Bak Chapat, “Білокісткова Сколопендра”.

Нарешті, між духами-супутниками ми зустрічаємо химерні чудиська, фантазії творців яких може позаздрити будь-який постановник фантастичних фільмів. Серед них, скажімо, уособлений м’яч …n Chan Winik або Ch’akab’ Akan, “Рубай Акан”, який увесь час займається дуже плідною та корисною справою – рубає сам собі голову (заняття далебі не дивне для персонажа, який вважався божеством хмільного напою). Поряд із ним декілька разів бачимо так званого “олене-дракона” – довгоносе й довговухе чудисько з оленячими рогами, яке називали Chih Tal Chan, “Олень, що Йде у Небі”. Інше дивне створіння – пишнотіла жаба, чия спина є водночас головою Бога – Мавпи. Біля неї – істота на ім’я Wochil Kaan або Chih Kaan, “Олень-Змій”: змій із оленячими вухами, у пащеці якого замість язика – бог-мисливець, що сурмить у мушлю [51]. Іншим ім’ям цього нагуаля було імовірно Nah Kan, “Перший Змій” [52].

Духи-супутники в класичних написах як правило знаходяться у зв’язку із правителями міст. При цьому індивідуальні імена царів не зазначаються, з чого Д. Фрейдель робить висновок, що владарі набували духів-wa’y так би мовити “за посадою” [53]. Так, Олень-Змій був духом правителя Калакмуля, Білокісткова Перша Сколопендра – владаря Паленке, Водяний Ягуар – сейбальського правителя, а Ближній Ягуар – царя Тікаля.

В деяких текстах поява нагуалів-вайів пов’язана із ритуалом “взяття К’авііля”. Про першу у світі подію такого роду, що сталась у незапам’ятні часи (у 931 469 році до н.е.), повідомляє текст з Храму XIV в Паленке: “У день 9 Ік’ 10 Моль сталося одержання К’авііля; це спричинила Господарка Місяця, там де Семисердий Мисливець та Дванадцятисердий Мисливець. У день 13 Ок 18 Ч’еен удев’ятеро збільшилася [54] Білокісткова Сколопендра, дух-супутник К’авііля, (коли) його взяв Болон Окте К’ух, Бог Дев’яти Стовпів, це сталося у Білому……… [на півночі], коли було створено першого К’авііля”. Про те саме, але вже стосовно історичної, хоч і стародавньої, доби повідомляють сцени та написи на розписних вазах “у рукописному стилі”. Наприклад, текст на вазі Justin Kerr. MayaVase Database 2572 каже: “У день 7 Чікчан 18 Сак відбулося взяття К’авііля К’ініч Йахав Хууном; заклинання (?) Чіх Каана – духа-супутника К’авііля” [55]. Варто зазначити, що й у тексті з Паленке, й у тексті на вазі, і в деяких інших для описання взаємин К’авііля та нагуалів ужито “конструкцію родового відмінку”, яка у мові писемності подекуди передає відносини підпорядкування (як y-ajaw – “підлеглий владар такого-то”), отже, К’авііль виявляється розпорядником духів-супутників, за посередництва якого вони закріплюються за людьми.

Примітки

1. Пополь-Вух, М., 1993. С.10 (російський переклад Р.В. Кінжалова).

2. R.L. Roys. The Book of Chilam Balam of Chumayel. P.40.

3. У мовах майя корені k’u, ch’u пов’язані із поняттями “святий; священний”, а також “шановний, поважний”. Водночас у цоцілів ch’ulelil означає “доля, щастя”, а також “безсмертна душа, розум”.

4. Див.: The Proceedings of The Maya Hieroglyphic Workshop. Classic Mayan Language and Classic Maya Gods. Transcribed and edited by Ph.Wanyerka. Austin, 1999. Р.147-149.

5. Див.: Кнорозов Ю.В. Иероглифические рукописи майя. С.253-254.

6. Bartolomé de Las Casas. Apologética historia sumaria cuanto a las cualidades, disposiciones naturales, policías, repúblicas, manera de vivir e costumbres de las gentes destas Indias Occidentales y Meridionales cuyo imperio soberano pertenece a los reyes de Castilla. Edición preparada por Edmundo O’Gorman, con un estudio preliminar, apéndices y un índice de materias. Tomo I. México, 1967. P. 648; Historia de Yucatán compuesta por el M.R.P.Fr. Diego López Cogolludo, Lector Jubilado, y Padre Perpetuo de dicha provincia. Madrid, 1688. P. 192.

7. Переклад неясний: “Той, хто розв’язує (?) очі Сонця”.

8. Неодноразово висловлювалася думка, що уявлення про Хунаб К’у склалися під впливом християнства. Однак відсутність форми і неможливість зобразити не є якостями католицького Бога в уявленнях іспанців XVI-XVII століть. Зате вони притаманні Тлоке Наваке, верховному божеству, яке проповідували центральномексиканські мудреці ацтекських часів; імовірно, уявлення про Хунаб К’у сформувалися в майя Юкатану саме під їхнім впливом.

9. J.E.S.Thompson. Maya History and Religion. P.214-215.

10. Diccionario Maya Cordemex. Maya-Español, Español-Maya. Mérida,1980. Pág.272; A. Barrera Vásquez, S. Rendon. El libro de los libros de Chilam Balam. México,1985. Рág. 30-31 Цю точку зору підтримують Л.Шіле (D.Freidel, L.Schele, J.Parker. Op.cit. P.411-412) та К.Таубе. Останній, як і А.Барерра Васкес, вважає, що значення itsam = “ящір” є похідним від імені космічного ящера Іцам Каб Айіна, “Чародія – Земного Каймана” (K.Taube. Itzam Kab Ain… . P.2).

11. Herpetotheres cachinnans. Див.: K.Bassie. (2002), P.31-34.

12.

“Називався цей стовп [у Тайясалі – В.Т.] назвою, під яким його шанували: Yax Cheel Cab, що означає їхньою мовою ‘Перше дерево світу’, і як я зрозумів з їхніх стародавніх пісень (які сьогодні мало хто розуміє), вони повідомляють, що його шанують, тому ще це було те дерево, плодами якого харчувався наш першопредок Адам, якого їхньою мовою звуть X-Anom… і маска, яка знаходиться на зазначеному підніжжі цього стовпа, її шанують під ім'ям наймудрішого сина Божого. Їхньою мовою його називають Ahcocahmut” (Цит. за: A.Barrera Vásquez, S. Rendon. El libro de los libros de Chilam Balam. Рág.162-163).

13. D. Beliaev, A. Davletshin. “It Was Then That That Which Had Been Clay Turned into a Man”: Reconstructing Maya Anthropogonic Myths // Axis Mundi, Volume 9, 1, 2014. Pp. 4 – 8.

14. Инка Гарсиласо де ла Вега. История государства инков. М.,1974.С.85.

15. Цит.за: A.Barrera Vásquez, S. Rendon. Op.cit. Рág.160. В манче-чоль (Ху’ун-)Човен та Іш Чель шанувалися разом як одне божество Chuvemexchel.

16. Ланда Д. де. Ук. соч. С.167.

17. За повідомленням Бартоломе Гранадо до Баеси, священика з Йашкаби (Юкатан), південний Павахтун є жіночим божеством: богинею Іш К’ан Ле Ош, а самі Павахтуни після прийняття християнства було ототожнено із святими Доминго, Габріелем, Яго та Марією Магдалиною (Informe del cura de Yaxcabá (Yucatán 1813) de D. Bartolomé José del Granado Baeza / edición de Vargas Rea. México, 1946. Pp. 8-9).

18. Б. де Лісана пояснює його ім'я: “той, хто отримує та має благодать, або вологу або речовину небес” (цит. за: A.Barrera Vásquez, S. Rendon. Op.cit. P.29).

19. Іцамаатам близькі Cuch Vinahel B’alumil, “Носії Неба та Землі” цоцілів. Вони займають положення між чотирма сторонами світу і викликають землетруси. Імовірно ці боги аналогічні також Мамам (“Дідам”) кекчі, старим зловорожим богам, які мешкають під землею і з’являються на поверхні в лиху добу. Мамів називають ще Цультакахами (“Гора-Рівнина”), під цим ім’ям вони виступають як громовики, головний Мам має ім’я Йалук.

20. Кнорозов Ю.В. Иероглифические рукописи майя. С.253-254.

21. M. D. Coe. The Maya Scribe and His World. New York, 1973. Рр. 14, 91, 93; Idem. Lords of Underworld. Masterpieces of Classic Maya Ceramic. Princeton, 1978. P.16.

22. Зокрема, думки про зв’язок “Бога L” із загробним світом дотримувалися Лінда Шіле, Мері Еллен Міллер, Девід Фрейдель, Джон Паркер, Карл Таубе, Саймон Мартін, Джастін та Барбара Керр, Джеймс Фіцсіммонс, Френсіс Робічек і Дональд Хейлз.

23. Читання та переклади автора. Альтернативний переклад див.: D. Beliaev, A. Davletshin. Los sujetos novelísticos y las palabras obscenas: Los mitos, los cuentos y las anécdotas en los textos mayas sobre la cerámica del Período Clásico // Sacred Books, Sacred Languages: Two Thousand Years of Ritual and Religions Maya Literature / Colegio Valencia Rivera and Geneviève Le Fort eds. // Acta Mesoamericana, Markt Schwaben, 2006. Pp. 37-40, тлумачення: M. D. Carrasco, R. F. Wald. Intertextuality in Classic Maya Ceramic Art and Writing the Interplay of Myth and History on the Regal Rabbit Vase // Ceramics of Ancient America: Multidisciplinary Approaches /Yumi Park Huntington, Dean E. Arnold, Johanna Minich Eds. Gainesville, FL., 2018. P. 183 – 212.

24. Слово mam може бути перекладено також “дід”, але у сцені Бог Сонця виглядає значно молодшим за Іцамаата.

25. A.Barrera Vásquez. El libro de los Cantares de Dzitbalché. México,1965. Рág.62-63.

26. Цит. за: A.Barrera Vásquez, S. Rendon. Op.cit. P.167

27. Див: J.E.S.Thompson. Maya History and Religion. Р.244-245.

28. Ibidem. P.368. Можливо відгоміном цього міфу є ім’я одного із царів Алтар-де-Сакріфісьос: K’ak’ K’inich Chih, “Вогняний Сонцевидий Олень”.

29. У різних мовах майя слова chaak, chahak, chawak, chawuk означають “дощ, гроза; грим і блискавка”. Різнокольорові боги дощу Chawuk відомі у цоцілів.

30. На Юкатані Чааки мали збірні імена Ah Hoyaob, “Оббризкувачі”, та Ah Tsenulob, “Годівники”. Крім того, кожен з них мав індивідуальні імена-характеристики. Головний Чаак називався K’un K’u Chaak, “Дбайливий Бог Чаак”. Другого позначали X-T’up Chaak, “Чаак – молодший брат”, Ah Chalen Kaan Chaak, “Небесний Чаак, який прояснює” чи Ah Bulen Kaan Chaak, “Небесний Чаак, який затоплює”. Третій Чаак мав імена Ah Bolon Kaan Chaak, “Чаак Дев’яти Небес” (Е.Томпсон зазначив близькість цього епітета до імені Хуш Болон Чаак), ’ohol Kaan Chaak, “Небесний Чаак, який шумує”, чи Ah Hats’en Kaan Chaak, “Небесний Чаак, який шмагає”. Нарешті, епітетами четвертого Чаака є: Ah Toxon Kaan Chaak, “Небесний Чаак, який ллє”, Hopop Kaan Chaak, “Небесний Чаак, який запалює” та Misen Kaan Chaak, “Небесний Чаак, який розметає”.

31. J.Е.S.Thompson. Maya History and Religion. Р.258.

32. Дискусійним є питання про тотожність Ягуaрова Весляра так званому “Ягуару Підземного Світу” (див.: N.M.Hellmuth. Monster und Menschen in der Maya-Kunst. Graz, 1987. S.368-369).

33. Д. Стюарт пропонує альтернативні читання та переклад: Lem-Ajan, “Жадеїтовий” чи то “Сяючий Качан”.

34. Докладніше див.: K. Taube, D. Stuart, W. Saturno, H. Hurst. The Murals of San Bartolo, El Petén, Guatemala, Part 2: The West Wall // Ancient America, 10 (2010).

35. Див.: Кнорозов Ю.В. Иероглифические рукописи майя. С.236.

36. В сучасних майя Кінтана-Роо sip – це лісова істота, яка захищає оленів від мисливця. Вона має вигляд маленького оленя з осиним гніздом між рогами. Мисливець залишає для нього під деревом голову, шлунок і печінку впольованого оленя. За класичних часів ім'я бога-мисливця записується блоком VII.1154-wa, можливо, WUK SIP AJAW-wa, чи його замінником VII.291:182, де 291:182 – імовірно складений знак із читанням SIP.

37. Див.: Кинжалов Р.В. Миф о происхождении какао у народов Мезоамерики // Проблемы истории и этнографии Америки. М.,1979. С.127-129.

38. У сучасних майя Tabay – злий дух, який мешкає в стовбурі сейби. Його жінка X-Tabay має вродливу зовнішність, хоч її спину укрито корою. Вона зваблює юнаків, і коли ті намагаються обійняти її, душить їх або доводить до божевілля.

39. Так звана “морська лілея”, Actiniaria. В літературі це чудисько позначають “Tubular Headdress Monster”.

40. Він поза сумнівом тотожний богу Wak Mitun Ajaw, якого згадує Д. де Ланда.

41. Згідно з міфом лакандонів бог зла Кісін і два його сини вбили й поховали творця світу та людей Хачакйума, але той воскреснув і створив усередині землі пекло, куди провалився Кісін.

42. Буквально “Достаток їжі”.

43. Свого часу таке припущення висловив В.І.Гуляєв (Гуляев В.И. Атрибуты царской власти у древних майя // Советская археология, 1972, №3. С.128).

44. U-MAM a-ku e-(k’e)-IK’ a-mu-ne(?)-chi TUUN-ni-AJAW ya-al IX-TS’AK-ko-ch’o-ma KAN IX-WAY-bi. Д.Стюарт пропонує читати ім’я матері божества Ix Tsak Kots’om Kan, “Заклиначка Змія, який згорнувся”.

45. S. Martin. The Baby Jaguar: an exploration of its identity and origins in Maya art and writing // V. Tiesler, R. Cobos and M. G. Robertson (eds.). La organización social entre los mayas. Memoria de la Tercera Mesa Redonda de Palenque, vol. I. Mexico, 2002. Pp. 49-78.

46. D.Freidel, L.Schele, J.Parker.Op.cit. P.289, 296-303.

47. На платформі з копанського Храму 11 ім’я цього бога записано 115.552:113 чи 115.229:552:113. Згідно з установленими в інших випадках читаннями знаків ці записи мусили б читатися yo-AT-ta, yo-a-AT-ta, тобто Yoat. Д.Стюарт запропонував для Т115 у цьому випадку читання YOP, а для імені в цілому – Yopat, юк. “вид ковпака чи митри”.

48. Наведені у розділі дати Довгого рахунку свідчать, що текст було складено за Класичної доби.

49. Кнорозов Ю.В.Иероглифические рукописи майя. С.240.

50. Ibidem. С.229.

51. Уявлення про цю химерну істоту збереглися в індіанців к’екчі. За повідомленням Е.Томпсона новий шаман наприкінці обряду присвяти мусив був “зустріти Кісіна” (бога підземного світу). Кісін має вигляд великого змія на ім’я Очкан, який описується як істота дуже велика, неотруйна і з великими блискучими очима (J.E.S.Thompson. Ethnology of the Mayas of Southern and Central British Honduras // Field Museum of Natural History Publ.274. Chicago, 1930. P.69).

52. Пропонується також читання Noh Kan, “Великий Змій”.

53. D.Freidel, L.Schele, J.Parker. Op.cit. P.191-192.

54. М. Зендер пропонує для вжитого тут дієслова bolon iplah переклад “to banish a soul to the underworld” (“вигнати душу до загробного світу”), Ю. Полюхович – “los muchos / nueve apretones” (“багато / дев’ять нападів”).

55. Див.: K.Grube. El orígen de la dinastía Kaan.