Пам’ять про початок часів

Віктор Талах

Міфи про боротьбу богів.
Бог Дощу та боги загробного світу

Крім дій, що їх надприродні істоти вчиняли повсякденно, виключно важливе значення мали події за їхньою участю, які відбулися до появи людства та створили засади сучасного світового порядку.

За Класичної доби у майя побутувало декілька циклів міфологічних оповідань про прадавні діяння богів. Одним з їхніх поширених сюжетів є протиборство божеств.

Розпис на так званому “Космічному блюді” репрезентує східного, червоного бога дощу Чак Шіб Чаака, “Червоного Мужа Чаака”, який крокує по пояс у воді. Поряд із ним –Водяний Ягуар. Напис повідомляє, що дія відбувається у підземному світі, у “Темному Місті, Місті Темних Вод”.

Чому небесний бог дощу опинився у підземному світі можна зрозуміти з розписів на серії класичних ваз. Там озброєному сокирою Йашхаль Чаакові (чи то із його звичайним обличчям, чи то репрезентованому як майже цілком людська істота) протистоять бог-скелет, Вук Сііп К’авііль, чудисько з тілом малюка, головою старого і з хвостом і лапами ягуара, так зване “немовля – ягуар”, та велетенський багатоголовий равлик-брила. Одну з його голів Чаак відтяв і розмахує нею. На стороні Бога Дощу виступають Водяний Ягуар (в одній із сцен він вчепився у спину равлика-брили і жене його до бога-скелета), собака, довгоноса скелетоподібна істота з копитами, можливо, вариант “Олене-дракона”, птах із масивним дзьобом, і комаха із знаком вогню (чи то Москіт, чи то Світляк).

Супровідні написи повідомляють, що зіткнення сталося дня 7 Мулук 7 К’айяб. Фрагменти того ж самого міфу, здається, записано в параграфі 46 (67)а Дрезденського рукопису: “Схопив К’авііля Чорний Муж Чаак, коли вперше було видно у небі блискуче Сонце; зв’язано К’авііля, позбавленого вогню навколо, Чааком, в темному небі Бог Маїсу”.

Чаакові вдається скинути К’авііля – Немовля у підземний світ, де того приносять у жертву [56].

Пригоди Ху’ун Ішііма

Юний Бог Маїсу є героєм великого циклу міфологічних оповідань, відображених на численних пам’ятках образотворчого мистецтва.

У Ху’ун Ішііма склалися вкрай неприязні стосунки зі старими богами Іцамаатами.

У сцені на келиху з Лувра молодий красень Ху’ун Ішіім безцеремонно розправляється з трьома старими Іцаматаами: Ах … К’ухом, Чорним Іцамаатом (“Богом L”) та Іцамтууном (“Богом N”).

Супровідні написи коментують: “На краї небес схоплено Ах … …, Іцамаата. Спіймано Іцамаата владарем Ішіімом та потоптано”, “Бачив Чаак, як захоплено в полон Іцамаата”, “Спіймано у хмарній місцині Іцамаата; це бачив Чачіль (‘Пригорща’, імовірно ім’я зображеного поряд карлика)”, “У………, який живе в центрі, впав Іцамаат. Його схоплено під час приходу”.

Етнографами записано декілька міфів к’екчі, мопан і манче чоль, які виявилися історією кохання Ху’ун Ішііма. У викладі Еріка Томпсона оригінальний міф виглядає наступним чином. Юнак закохався у Ш-Т’актані, чудову ткалю, яка жила зі своїм дідусем. Щоб справити на неї враження, молодий чоловік пройшовся повз її хатину, несучи оленя, якого вполював. Оскільки оленів було мало, парубок набивав шкуру попелом, травою та листям і щодня проходив повз хатину дівчини з опудалом на плечах, щоб створити враження, мов щодня вбиває оленя. У дідуся виникли підозри, і він наказав онуці вилити воду на стежку. Юнак ковзнув; шкура луснула, попіл і трава розсипалися, а Ш-Т’актані засміялася з нього.

Молодий чоловік перетворився на колібрі та пурхав з квітки на квітку тютюну перед хатиною. На прохання Ш-Так’тані старий вистрілив у колібрі зі своєї духової трубки. Вона віднесла птаха до своєї кімнати, де він ожив, а вночі, знову набувши людської подоби, вмовив її втекти з ним [57].

Ілюстраціями до цього оповідання поза сумнівом є зображення на серії розписних ваз (номери 1182, 1559, 2794, 4012, 8927 з каталогу Джастіна Керра):

З написів, що супроводжують сцени з’ясовується, що, хоча в пізньому варіанті міфу діючою особою виступає майбутнє Сонце, за Класичної доби це був Бог Маїсу [58]. Крім того, жінка, яка втекла з ним, була заміжньою, дружиною Бога Мисливця Вук Шіба чи Вук Сііп Ахава: “Принесено жінку Вук Шіба до Ху’ун Ішііма у його і …” (Justin Kerr. MayaVase Database 2794), “Принесено жінку Вук Сііп Ахава, вона … Ху’ун Ішііма у місці чотирьох оленів” (Justin Kerr. MayaVase Database 8927). Мабуть саме її чоловіка, який лежить хворим, зображено у сценах на кераміці.

Юний красень Ху’ун Ішіім виявляється не лише бешкетником, але ще й звабником і перелюбником.

Про подальші події міф мопан повідомляє, що, аби затримати погоню, юнак засипав сажею кришталь дідуся дівчини, крізь який той міг усе бачити, і наповнив його духову трубку меленим перцем. Коли старий набрав повітря, щоб видихнути кулю, він мало не задихнувся. Тим не менш, він умовив Чаака кинути блискавку в пару, яка тікала на каное. Молодий чоловік перетворився на черепаху, а дівчина – на краба, щоб уникнути удару, але блискавка вбила дівчину [59].

Неприємну пригоду, що сталася з Ху’ун Ішіімом під час подорожі по річці ми бачимо на декількох гравірованих кістках з поховання тік’альського царя Хасав Чан К’авііля. На них зображено подорож Веслярів, Бога Маїсу і чотирьох звірів: ігуани, мавпи, папуги та собаки та видно, що каное тоне, пасажири човна налякані й утирають сльози.

Напис над зображенням каже: “У день 6 Ак’баль 16 Сак потонули Вак Нах Ахав, та Вак Хішналь, у Нах Шукуб Каб у Мутулі [60]”. Третя кістка показує імовірно благополучну розв’язку історії: Бог Маїсу та його супутники, заспокоєні, пливуть на іншому каное, що має вигляд крокодила і яким керує Весляр – Скат. Напис пояснює: “Тонув Кукурудзяний у Нах Шукуб Каб, його перевіз Весляр з Носовою Вставкою”.

З якоїсь халепи, в яку скочив юний Бог Маїсу, йому допоміг вибратися Бог Дощу Чаак. У сцені на вазі Бог Дощу своєю сокирою визволяє Бога Маїсу з прямокутної кам’яної споруди, з якої тікає змій-нагуаль Вочіль Кан, а поряд сидить персонаж із зв’язаними руками.

В іншій сцені озброєний списом Чаак за волосся витягує Ішііма з пащеки велетенського змія.

Невдала гра в м’яч із богами загробного світу призвела до загибелі Бога Маїсу. Гру Ху’ун Ішііма в м’яч “у богів небуття” в день 6 Ік’ 5 Ч’еен репрезентує сцена на посудині з Кампече (Justin Kerr. MayaVase Database 2912), а про його загибель каже напис на сьомій сходинці Ієрогліфічних Сходів 2 з Йашчілана:

“У день 13 Манік’ 5 Паш відтято голову Ахан(?)-шаналя [61], вперше переможеного.

Через 17 (днів), 0 двадцяток, 19 років і 5 двадцятиріч настав день 9 К’ан 12 Шуль, відтято голову Ху’ун Ц’а Кана, удруге переможеного.

Через 16 (днів), 14 двадцяток, 10 років, 8 двадцятиріч і 3 множини років настав день 1 Ахав 13 Шуль, відтято голову першого … [62], земного Маїсу-Владаря, утретє переможеного гравця, коли він вирушив у путь. Це сталося у місці темряви у шостому підземному світі”.

Сцена на кубку із гватемальського “Музею Пополь-Вух” зображує відтяту голову Ху’ун Ішііма, вивішену на дереві какао. На “Диску з Чінкультіка” відрубану голову Бога Маїса зображено на м’ячі.

Зраділі мешканці загробного світу, поставивши для більшої веселості клізми з галюциногенами, танцювали навколо відрубаної голови юнака, а Владар Шести Місць Небуття зробив з неї м’яч.

Але близнята Ху’ун Ахав та Йаш Баламкен після перемоги над владарями загробного царства знайшли останки Бога Маїсу й поштиво понесли їх на таці.

Супровідний текст повідомляє:

“Дня 13 Ок 8 числа місяця Чакат увійшов у води Ху’ун Ішіім, владар, який здійнявся, це сталося в країні священного владаря Ік’”.

Згадане тут “входження у води” зазвичай є метафоричним позначенням смерті. Однак у даному випадку може йтися про вміщення останків бога маїсу до чарівних вод потойбічного світу, від чого він воскрес (метафора проростання зерна кукурудзи, змоченого водою, досить прозора).

Проте, вкинуті у воду останки Ху’ун Ішііма проковтнула гігантська двоголова черепаха – кайман, уособлення земної тверді. Ху’ун-Ахав і Йаш Ба’ламкен спіймали її, але не змогли розколоти міцного панцира. Лише покликані боги дощу та грому Чааки зробили це, і з розбитої черепахи з’явився, танцюючи, юний Ху’ун Ішім, якого Боги-Весляри відвезли на землю.

Потім близнята супроводжують Ху’ун Ішііма до товариства прекрасних дам, які вдягають Бога Маїса в розкішне оздоблення [63].

Написи: (в центрі) “У день 7 Ахав 8 числа місяця Сак Сіхоом підпереження Ху’ун Ішіїма з серцевини Кайманочерепахи, це трапилося в Місці Семи Вод”; (перед постаттю юнака з плямами на тілі) “Ху’ун Ахав”; (перед жіночою постаттю) “Господарка П’яти Пасків, Господарка Хмелю”, (за жіночою постаттю) “Взяла … … … Господарка Хмеля”.

У деяких сценах воскреслий Ху’ун Ішіім або його супутники тримають в руках гарбуз та мішок із зерном маїсу. Отриманню Богом Маїсу цих продуктів, що були основою раціону стародавніх майя, присвячено окрему сцену в архаїчних розписах із Сан-Бартоло. Ліворуч там зображено, як з гарбуза, що тріснув, з’являється новонароджене немовля, навколо гарбуза – чотири немовляти, ще з пуповинами, а праворуч чоловічий та жіночий персонажі, які виходять із печери у Квитковій Горі, вручають гарбуз і посудину з кукурудзяними пиріжками-тамалями Богові Маїсу, якого супроводжують три жінки та два носильники данини [64].

У сцені на посудині з приватної колекції близнюки, які стоять навколішки зі схрещеними на грудях на знак пошани руками, приносять Богові Маїса, позначеному “Владар Першого Маїсового Дерева, юнак”, чиїсь останки, можливо, одного з володарів царства мертвих.

Напис пояснює: “Ожив позбавлений магічної сили, відлучений від нічних обрядів, той, хто впав, той, хто загинув”.

Це єдиний відомий текст Класичного періоду, який прямо повідомляє про воскресіння Ху’ун Ішііма.

Нарешті, на розписній вазі із колекції подружжя Вільям Каплан Бог Маїсу у супроводі близнят відвідує Бога Солнця, якому вручає мішок із зерном маїсу та гарбуз.

Чи то в іншому епізоді, чи то в іншому варіанті міфу Бог Маїсу разом із одним із богів-близнят Ху’ун Ахавом відвідує Іцамна Кокааха, який у сцені поряд перед тим розглядає відрубану мертву голову Ху’ун Ішііма.

Супроводжувальний напис містить похмуру філософьську сентенцію: “Ось торкання каменя Маїсом – Владарем, який дихає. Ось торкання каменя Маїсом-Владарем, побілілим черепом ”

Фінал історії Ху’ун Ішііма, здається, зображений на кістці з Далласького музею, на якій один зі “старих богів” у присутності Іцам Кокааха коронує юного Бога Маїсу.

Міфи про близнят

Інший цикл міфів класичних майя про боротьбу надприродних істот пов’язаний із групою споріднених між собою персонажів, відомих із джерел колоніальної доби.

Згідно з даними Бартоломе де Лас-Касаса індіанці Юкатану вважали одним із синів Іцамни Ху’ун-Ахава. Бог з таким ім’ям зустрічається в рукописах і класичних написах. Крім того, календарне ім’я “Ху’ун-Ахав” є точним відповідником імені “Хун-Ахпу”, що його має один з головних персонажів викладу міфів гватемальських кіче, відомого як “Пополь-Вух”.

Власно кажучи, в епосі кіче, як і в класичних написах, йдеться про двох героїв з таким ім’ям. Перший з них – Хун Хун-Ахпу, “Перший Хун-Ахпу”. Він має також брата з календарним ім’ям Вукуб Хун-Ахпу, “Сьомий Хун-Ахпу”. Брати є мисливцями та гравцями в м’яч.

Згідно з “Пополь-Вух” боги загробного світу Шібальби заманили Хун-Хун-Ахпу та його брата у своє царство, де перемогли їх у грі в м’яч, і вбили. Відтяті голови переможених владарі загробного царства повісили на дереві. Коли повз нього проходила дочка одного з повелителів Шібальби, з рота мертвої голови Ху’ун-Ахава на долоню дівчини випала краплина слини і від цього вона завагітніла. Правителі загробного світу наказали були її вбити, але вона втекла на землю, де народила двох близнят.

Ці близнята – найулюбленіші герої міфології народів майя [65]. За класичних часів один з них мав, як і батько, календарне ім’я Ху’ун-Ахав, а другий звався Йаш-Ба’ламкен [66] (в епосі кіче “Пополь-Вух” ці імена звучать як Хун-Ахпу і Шбаланке). Ху’ун-Ахав майже завжди є вродливим ставним юнаком, якого відрізняють круглі чорні плями на тілі (іноді такі плями мають обидва близнюки), а ось його брат нерідко має риси ягуара – лапи, вуха, іноді лише хвіст плямистого хижака.

Згідно з “Пополь-Вух” в їхнього батька до того, як він загинув, були сини Хун-Бац і Хун-Човен [67]. Вони були “великі музики та співаки, вони виросли серед багатьох турбот і клопотів і зазнали великих злигоднів, але стали дуже мудрими. Вони були дударі, співаки, маляри та різьбарі; все це вони опанували”. Хун-Бац і Хун-Човен не злюбили близнят і намагалися їх погубити: одного разу кинули немовлят у мурашник, іншого – у колючі чагарники.

Коли брати підросли, вони вирішили помститися кривдникам. Хун-Бац і Хун-Човен самі полювати не вміли, але були ласими до дичини, що її приносили близнята. Якось Хун-Ахпу та Шбаланке прийшли з порожніми руками і сказали, що птахи, яких вони вполювали, застрягли серед гілок. Хун-Бац і Хун-Човен згодилися допомогти дістати їх. Та коли вони влізли на дерево, воно від магічних заклинань близнят стало збільшуватися і зростати, а перелякані Хун-Бац і Хун-Човен перетворилися на мавп. Вони спробували були повернутися додому, але стара бабуся близнят, побачивши кривляння кумедних тварин, розреготалася і своїм сміхом прогнала їх у ліс. У подальшому брати-мавпи стали писарями богів – у такій якості їх зображено на класичних пам’ятках. На пізнішому Юкатані Ху’ун-Чевена шанували як бога-покровителя художників і скульпторів.

Під час своїх мисливських мандрів близнята зіткнулися з велетенським птахом-потворою Вукуб-Какишем (“Сім Папуг”). Удавши із себе помічників лікарів-шаманів, Хун-Ахпу та Шбаланке позбавили Вукуб-Какиша його дзьоба і блискучої шкіри навколо очей, джерел магічної сили папуги-чарівника, і так здолали його. Вони обдурили та вбили також його синів Сіпакну та Кабракана.

Під дахом бабусиної хижки брати знаходять м’яч та ігрові обладунки батька а дядька й цілковито поринають у гру.

Галасливі забавки братів порушили спокій владарів загробного світу і вони запросили близнят, як колись їхнього батька, до себе. Посланці богів смерті принесли наказ якнайшвидше прибути до Шібальби бабусі Хун-Ахпу та Шбаланке. Та послала до онуків вошу. Але оскільки пересувалася вона дуже повільно, її проковтнула жаба і пострибала до юнаків швидше. Проте, жаба рухалася теж нешвидко, тому її сховав у своєму череві змій і поповз якомога хуткіше. Однак і він не міг вчасно повідомити про наказ владарів потойбічності, тоді його проковтнув орел і вмить приніс братам. Перед ними він виригнув змія, живого та неушкодженого, а той звільнив із свого черева жабу. Остання ж ніяк не могла виплюнуту вошу; шукаючи посланця, близнята широко роздерли жабі рота. З тих часів орли їдять змій, змії – жаб, а в останніх широкий рот. Тварин, які виригають одне одного перед Ху’ун-Ахавом, ми бачимо на мушлі-чорнильниці, що належала одному з йашчіланських царевичів [68].

За наказом повелителів загробного світу брати вирушили туди, де на них згідно з “Пополь-Вух” чекали тяжкі та страшні випробування, багато з яких зображено на класичних пам’ятках.

Щоб дізнатися імена правителів загробного світу, що доставляло магічну владу над ними, близнята підсилають до них москіта. Той жалить повелителів царства смерті й вони, звертаючись один до одного: “Ой, що тебе ужалило?” – відкривають свої імена. Цю сцену вирізьблено на керамічній посудині з Кампече.

Зображення світляка, який несе в лапках сигару, нагадує інший епізод про випробування Хун-Ахпу та Шбаланке: хазяї загробного світу наказують їм провести ніч у “Будинку Темряви” із запаленими сигарами, але щоб до ранку сигари залишилися цілими. Близнята, як розповідає “Пополь-Вух”, перехитрували противників, умістивши на кінчиках сигар світляків, “і сигари не були скуреними, і мали такий саме вигляд, як і з початку”.

У грі в м’яч близнята весь час брали гору над владарями Шібільби. Тому ті вдалися до підступу. Коли брати ночували у Будинку Кажанів, то сховалися своїх видувних трубках, але допитливий хлопець не дочекався до ранку, висунув трохи голову, і кажан-потвора відразу ж її відтяв.

Та близнят не так легко було здолати. Шбаланке за допомогою грифа та мавпи зробив братові штучну голову, “і нелегко було закінчити робити йому обличчя, – розповідає “Пополь-Вух”, – але воно вийшло дуже гарним, і волосся мало приємний вигляд, і вона навіть здатна була розмовляти”. Відповідно до подальшого викладу епосу кіче з цим “протезом” Ху’ун-Ахав буцімто ще раз грав у м’яч і зумів повернути свою справжню голову.

Брати вирішили взяти гору над повелителями підземного світу хитрощами та чаклунством. Вони одягнулися бідними фокусниками і прийшли до противників показувати різні дива.

“Вони спалювали будинки, мовляв, вони згорали насправді, і відразу ж поновлювали їх… Вони порубали на шматки собаку, і негайно повернули його до життя знов. І собака був сповнений радості, коли його повернули до життя, і крутив хвостом… І, схопивши людину…, вони вийняли в неї серце… За мить чоловіка було повернуто до життя, і його серце було сповнено радості…”.

Нарешті, на прохання владарів брати порубали на шматки і повернули до життя один одного. Чародійство братів звабило владарів потойбічності, і вони наказали, щоб фокусники їх самих розрізали на шматки і воскресили. Близнята залюбки виконали першу частину цього прохання. Але повертати своїх ворогів до життя Хун-Ахпу та Шбаланке не стали, доки царство мерців не підкорилося їм. Мешканці підземного світу “впали перед ними ницьма, і підкорилися їм, принизилися і були пригнічені” – так закінчує “Пополь-Вух” оповідання про боротьбу божественних близнят Хун-Ахпу та Шбаланке із владарями царства смерті. У сцені на сторінці 29(50) Дрезденського кодексу Ху’ун Ахав має в якості головного убора череп – мабуть, відрубану голову переможеного ворога, Бога Смерті.

Звитяжні близнята після воскресіння батька стали небесними світилами: Ху’ун-Ахав – Венерою, а Йаш Ба’ламке – Сонцем [69]. У цій якості частину часу вони мешкають у небесах, а частину – у підземному світі, де як переможці є одними з головних його владарів. У майя Юкатану ще в XVI столітті Ху’ун-Ахав шанувався як “демон, князь усіх демонів (загробного світу – В.Т.), якому всі вони підкоряються” [70]. Покомами робили великі жертвоприношення богу Шбаланке, який супроводжував душу померлого у потойбічність.

Оповідання “Пополь-Вух” є не єдиною версією міфу про близнят – переможців загробного світу.

Бартоломе де Лас-Касас у своїй “Апологетичній Узагальненій Історії” наводить варіант, записаний його інформаторами серед покомчі Верапасу:

“Потім, коли зростали та збільшувалися в чисельності люди, виявилося, що народився якийсь бог в області у тридцяти лігах від столиці Гватемали, званої Утатлан, і цю провінцію ми називаємо сьогодні Верапас, про яку ми поговоримо, якщо Бог забажає, нижче, і того бога звали Ешбаланкен [Exbalanquén]. Про нього розповідали, серед інших байок, що він вирушив воювати з пеклом, і бився з усім тамтешнім народом, і переміг їх, і захопив царя пекла та багатьох із його війська. І того, коли він повертався до земного світу зі своєю перемогою та полоненими, цар пекла попросив, щоб він не виводив його, бо було вже три чи чотири години дня, і переможець Ешбаланкен, з великим гнівом дав йому стусан, і сказав: “Повертайся, і нехай для тебе будуть всяка гнилота, покидьки та сморід!” Ешбаламкен повернувся, й у Верапасі, звідки він вийшов, його не прийняли з урочистостями та піснями, як йому хотілося, через що він вирушив до іншого царства, де його прийняли на його задоволення. І про цього переможця пекла кажуть, що він почав приносити в жертву людей” [71].

Версію близничного міфу індіанців к’екчі відтворювала танцювальна вистава, що відбулася 24 червня 1543 року в новозаснованому поселенні Сан-Хуан-Чамелько у присутності Хуана де Торреса, Луїса Кансера і Педро де Ангуло, близьких співробітників Бартоломе де Лас-Касаса, з нагоди охрещення (!) правителя Тусулутлана Ах Поп’о Баца (Хуана Ма Так Баца):

“На невеликій площі з’явилися два юнаки у накидках крою, що щільно обтягує тіло. Надягши великі чорні рогаті маски, вони пройшли через вхід туди, де було влаштовано узвишшя, вкрите дуже чистими циновками, а саме місце було прикрашене рукотворними деревами і невеликим кущем, що приховував потаємний вихід.

Вони почали розмову з двома нагуалями, яких звали Шуль Уль [Xul Ul] та Пакан [Pacán]. До них прийшли інші замасковані, які представляли владарів Шібальби, і ці під різними приводами мали намір вбити їх, але ті уникали небезпеки. Їм вдавалося виходити переможцями, залишаючи спантеличеними пекельні істоти. Юнаки почали танцювати перед владарями Шібальби. Танець ставав все лютішим і шаленішим, і помалу жителі Шибальби виявлялися зачарованими, поки всі не стали танцювати.

Хун-Ахпу та Шбаланке, здавалося, літали над багаттями, розведеними навколо місця танців. І раптом так, що жителі Шибальби нічого не запідозрили, вони почали запалювати безліч курильниць, які там були, і серед густого диму підпалили невеликий гай, дерева та циновки. Все перетворилося на величезне багаття. Хун-Ахпу і Шбаланке, розклавши вугілля хрестом і обернувшись один до одного, кинулися в багаття, залишивши розгубленими жителів Шібальби, у яких тепер не було порятунку від полум’я. Дим від копала заважав ясно бачити, що відбувається всередині великого вогнища, але зойки палаючих владик Шібальби, голоси, вигуки болю та крики, що виходили від них, вселяли страх навіть у тих, хто знав, що всі вже зникли в диму і ніхто не горить. Коли дим розвіявся, на місці гайка, узвишшя та шалених танцюристів залишився лише попіл. Несподівано у землі відчинилися дверцята, з яких вийшов посланець, одягнений у плащ з пір’я, що закривав усе його тіло. В одній руці він тримав кадильницю, а іншою вказував на відкриті дверцята.

Над площею загриміли барабани, труби з раковин та інші тубільні інструменти, і з дверцят з’явилися Хун-Ахпу та Шбаланке, одягнені в ошатні плащі з переплетеного пір’я, з прикрасами на голові, властивими великим владарям. Їхні [колишні] маски були замінені масками двох вродливих юнаків, які з гордістю вітали натовп, який прославляв їх як переможців над мешканцями Шібальби” [72].

Ху’ун Ахав і Йаш Ба’ламкен зустрічаються на величезній кількості пам’яток образотворчого мистецтва майя в сюжетах, як відомих із записів колоніальної доби, насамперед у “Пополь Вух”, так і не відображених там.

Виявляється, що брати первісно були мисливцями. Їхнє полювання на великих птахів із довгим білим пір’ям (чапель або пеліканів) зображено на розписному сосуді.

З одним із таких птахів Ху’ун Ахав опиняється перед Іцамна Кокаахом.

Небесний бог, мабуть, пропонує обміняти птаха на цілу зграю кролів, що сидять поруч, але Ху’ун Ахав не погоджується: ““Кролів багато, птахів Ва’к’ небагато” – сказав Ху’ун Ахав Іцамна Кокааху”.

У той же час, карлик-горбун за спиною Іцамна Кокааха підбурює господаря до обміну: ““Ось, добра твоя плата, добра”, – каже каліка (?)” [73].

У сцені на посудині з колекції Художнього Музею Прінстонського університету ліворуч карлик підносить двох живих папужок Іцамна Кокааху, що сидить на покритому шкурою ягуара троні.

“Ось, добра твоя платня, добра” – каже Іцамна Кокаах” [74].

Правіше Ху’ун Ахав, позначений як “Перший стрілець”, із характерними плямами на тілі стоїть перед якоюсь амфібією, яка несе величезний оберемок. Над оберемком напис: “Вісім тисяч оберемків данини”.

У сцені праворуч жінка з немовлям у сумці за спиною розмовляє з двома молодиками. В одного з них головний убір у вигляді голови “оленедракона”. Жінка питає: “Де саме мають розбитися?” –й отримує відповідь: “Ось у Цімалі гра”.

Сцена доставки данини Ху’ун Ахавом Іцамна Кокааху загалом зрозуміла: юний герой приніс багату данину добутими на полюванні птахами, і небесний бог задоволений. Не зовсім зрозумілий сенс сценки з жінкою та двома парубками. Неясно, чому або ж кому належить розбитися. Згадана “гра” може бути саме грою в м’яч, але також просто якоюсь розвагою. Здається, хлопці мають намір улаштувати комусь нещасний випадок під час гри та радяться із цього приводу з жінкою. Можна припустити, що йдеться про двох старших братів Хуун Ахава та Йаш Баламкена, які жили разом із бабусею та неприязно ставилися до близнят.

Утім, у подальшому стосунки близнят з Іцамна Кокаахом псуються. На серії зображень близнята стріляють в Іцамна Кокааха-птаха з духових трубок [75].

У деяких версіях міфу помічником близнюків виявляється довгогубий Бог Вітра Ік’ К’ух:

“Дня 1 Ахав 8-го числа місяця Унів упав Іцамна Кокаах, причиною тому був Бог Вітра, він супроводжував Ху’ун Ахава та Йаш Баламкена, це трапилося у тринадцятому році в будинку, де Іцамна Кокаах…” [76].

Іцамна Кокаах, як випливає з розпису на посудині з колекції Кімбелівського Музею мистецтв (Justin Kerr. MayaVase Database 8622), намагається переслідувати братів верхи на олені. Дорогою він запитує бога-мисливця Вук Сіпа: “Де шлях, яким вони пішли до (Місця) Квітки …, дідусю?” [77].

Однак Ху’ун Ахав і Йаш Баламкен підстерігають старого бога і відбирають у нього оленя. “Захоплено Оленя в місці Квітки …” – повідомляє текст на розписному сосуді з Мемориального Музею Де Янга в Сан-Франциско.

Іцамна Кокаах змушений рятуватися від братів втечею на спині пекарі.

Рельєф на північній кам’яній позначці копанського стадіону для гри в м’яч знайомить нас із подією, з якої починається найголовніша частина історії близнят Ху’ун-Ахава та Йаш Ба’ламкена – вони знаходять підвішений до даху їхнього житла м’яч.

Розпис на вазі репрезентує Ху’ун-Ахава та Йаш Ба’ламкена, які крокують у супроводженні одного з богів смерті, схожого на Кісіна, мабуть, до Шібальби, куди їх запросили пограти.

На центральній позначці копанського стадіону зображено Ху’ун Ахава [78], який грає з Вак Міналь Ахавом.

Класичні пам’ятки відображають мотив обезголовлення Ху’ун Ахава богами смерті. На сторінці 2а Дрезденського кодексу імперсонатора Ху’ун Ахава зображено обезголовленим – ймовірно, мешканцями загробного світу.

Непоказна по художньому виконанню, але надзвичайно цікава за сюжетом сцена представляє божество-скелет, в руці якого відрубана голова з круглою чорною плямою на лобі. Поруч ширяють Кажан і один із богів смерті, Акан або Моль Кооч, з книгою. Перед скелетом кривляються мавпа та гриф.

Схожий сюжет репрезентовано на стуковій панелі з Тоніна, де бог-скелет, названий Ак Ок Чамій, “Черепахонога Смерть” (до його правої ноги дійсно прив’язано черепашачий панцир), несе за волося відрубану людську голову. Далі текст згадує “Владаря Піпа”, “Річки Чорних Соколів”, хоча немає певності, чи це додаткове позначення божества – скелета, чи особи, якій відрубали голову. На міф про близнят може додатково вказувати фігура гризуна, Жовтоголового Щура, який супроводжує Черепахоногу Смерть з м’ячем у руці.

Після перемоги над мешканцями Шібальби Ху’ун Ахав и Йаш Баламкен зажадали останки Бога Маїсу. Хоча прямих вказівок на це ані в ієрогліфічних, ані в колоніальних текстах немає, найтісніший зв’язок близнят з Хуун Ішіімом призводить до висновку, що той був їхнім батьком, отже, аналогом Хун Хун-Ахпу “Пополь-Вух” [79].

У сцені на вазі з Музею Принстонського університету, одному з шедеврів індіанського образотворчого мистецтва, праворуч зображено палац Чорного Іцамаата, в якому той перебуває в оточенні п’яти вродливих молодих жінок, а ліворуч – два замасковані персонажі з налобными пов’язками, у широких настегнових пов’язках зі шкур ягуара та з пишно прикрашеними пасками. Між ними істота з довгим і вузьким тілом чи то змія, чи то хробака та жувалами сколопендри, а поряд на землю усаджений напівоголений чоловік із зв’язаними за спиною руками,від якому ліва замаскована постать відрубує голову.

Лінда Шіле та Мері Еллен Міллер висловили цілком обгрунтовану думку, що це відтворення відомого з “Пополь Вух” епізоду мифа, в якому Герої-Близнята за наказом правителів Шібальби розчленовують якогось бранця загробного світу [80]

Втім, за найближчого розгляду виявляється, що персонажі на “Принстонській вазі” не мають ознак Ху’ун Ахава та Йашбаламкена. На їхній шкірі немає круглих чорних плям. Проте специфічні знаки на тілі лівого, так звані “мітки богів”, вуха у вигляді комашиних крил, істота з рисами змія та сколопендри поряд, є звичайними атрибутами ще однієї пари молодих чоловіків, що зустрічається на пам’ятках класичного мистецтва майя.

Подекуди близнята з “мітками богів” з’являются серед вод, позначеных пуп’янками водяных лілей. На відміну від Ху’ун Ахава та Йаш Бала’мкена, ці юнаки ніколи не зображуються мисливцями з видувними трубками. Зате на серії ваз пара молодих людей з “мітками богів” представлені як писарі.

При цьому, в одного чи в обох близнят навколо тіла обгорнута та звисає зі спини довга стрічка, списана цифрами.

Істота з тілом змії та головою сколопендри, яка постійно супроводжує братів, виявляється … язиком велетенського хижого птаха. Не виключено, що це дух-супутник wa’y. Можливо, що у класичній епіграфіці саме ця істота має ім’я Чахпат-Ц’ікін, “Сколопендра – Орел”.

Близнята цієї пари не мають жодних зв’язків із Богом Маїсу. Вони ніколи не зустрічаются в компанії зі скелетоподібними божествами смерті, також як у сценах гри в м’яч. Отже, їх навряд чи можна ототожнювати з Хун-Хунахпу та Вукуб-Хунахпу “Пополь Вух”. Натомість, про них може йтись у повідомленні Б. де Лас-Касаса стосовно вірувань покомчі Верапасу:

“Були чоловік та дружина, які були божественні. Чоловіка звали Ш-Чель [Xchel], а жінку Шцамна [Xtçamna] [81]. Вони колись були батьком і матір’ю, які мали тринадцять синів. Казали, що старший і деякі інші стали зарозумілими і захотіли створити істоти проти волі своїх батьків, але не змогли цього зробити, бо те, що вони робили, було якимось дешевим посудом, таким як глечики та горщики тощо. Молодші сини, яких звали Хунчевен [Huncheven] та Хунахам [Hunaham], попрохали у свого батька та матері дозволу створити істот; ті дали його, сказавши їм, що вони досягнуть успіху в цьому, тому що упокорили себе. І таким чином вони спочатку створили небеса та планети, вогонь, повітря, воду та землю; потім, як кажуть, із землі вони створили чоловіка та жінку. Інші, які самовпевнено намагалися створити істоти проти волі батьків, були скинуті до пекельних областей. Всі вправні майстри, такі як художники, майстри з пір’я, різьбярі, срібних справ майстри і т. і., шанували і приносили жертви молодшим синам на ім’я Хунчевен і Хунахан, тому що вони дарували їм велику винахідливість і майстерність, щоб вони могли виконувати свої обов’язки досконало та вишукано” [82].

В сцені на розписному сосуді броненосець (тварина, а не бойовий корабель) панібратськи пов’язує браслет на зап’ястя молодої жінки, яка трохи опішила від нахабства ссавця. Позаду броненосця схвильовано жестикулюють двоє молодих людей з “мітками богів”, дуже схоже, близнята другої пари. При цьому, армаділл має плащ з візерунком, цілковито такий як в Чорного Іцамаата. Отож, це може бути сам женолюбний “Бог L”, який перетворився на тварину, щоб звабити дівчину, або ж його посланець.

Близнята відправляються на розшуки небайдужої одному з них жінки. На вазі з Хадсонівського музею Університету штату Мен юнаки (один із “мітками богів”) спілкуються під косміченими деревами з Чорним Іцамаатом та Іцамтууном (“Богом N”). Проте, перемовини, мабуть, ні до чого не призводять, і молодики вдаються до хитрощів. Замасковані, вони приходять до палацу Чорного Іцамаата, де той розважається із звабленою дівчиною, і влаштовують виставу із розчленуваннями та воскресіннями, зображену на Принстонській вазі та вазі з Музею Дюкського університету.

Разом із тим, імовірно існувала версія міфу, в якій саме ця пара близнят виявляється причетною до воскресіння Бога Маїсу. У складній багатофігурній композиції на вазі з колекції Волтера Рендела (Нью-Йорк) два близнюки (один з них із стрічкою з цифрами) пропливають у кривавих водах зі скринькою з відрізаною головою Ху’ун Ішііма на величезній плямистій рибі над підводною скелею до богині Іш Чель, яка сидить на вершині іншої скелі.

Можливо, сцени на двох судинах зображують суміжні міфологічні епізоди: на Принстонській вазі замасковані близнюки вбивають бранця, а на Ренделівській – вручають порубане тіло “старим богам”, щоби потім дивовижно оживити.

Фінал стосунків між близнюками старшої пари та “старими богами”, здається, репрезентовано на серії керамічних посудин із Чамá (гірська Гватемала), на яких юний персонаж витягує з мушлі равлика Іцамтууна – Бога N і заносить зброю, щоб порубати того на шматки.

Зміна світових епох

Ідея, що Всесвіт існував декілька світових епох, кожна з яких закінчувалася катастрофою, добре відома доколумбовим народам Центральної Америки. Згідно з версією Ватиканського кодексу А, яка на думку Е.Кіньонес Кебер відображає погляди напівлегендарних тольтеків, що владарювали у Центральній Мексиці у VІІІ-ХІІ століттях, світових епох було чотири. У першу, що тривала 4008 років, на землі жили велетні. Світ загинув від повені у день 10 Води і люди перетворилися на риб. Світ другої епохи проіснував 4010 років і був знищений ураганом у день 1 Собаки, люди тоді перетворилися на мавп. Третя епоха через 4081 рік закінчилася у день 9 Землетрусу всесвітньою пожежею, а люди перетворилися на птахів. Тривалість життя нинішнього світу тольтекські мудреці визначали у 5042 роки і вважали, що він загине від голоду, кривавого дощу і людських гріхів. Ацтеки, які змінили тольтеків на центральномексиканському плато, збільшили число світових епох (“Сонць”) до п’яти: “Сонце Ягуарів” (наприкінці людей з’їли ягуари), “Сонце Вітру” (світ загинув від урагану), “Сонце Дощу” (загибель світові приніс вогняний дощ), “Сонце Води” (Землю знищила повінь) і поточне “Сонце Землетрусу”, край якому має покласти всесвітній землетрус [83].

У записаних письменними індіанцями за колоніальних часів або сучасними етнографами міфах різних народів майя (мам, цоціль, кіче) світових епох, як правило, три; наприкінці однієї з них люди перетворюються на тварин (мавп, бджіл або різних звірів), наприкінці іншої гинуть чи то від вогняного дощу, чи то їх убивають створені ними речі, які збунтувалися. У кіче та цоцілів йдеться також про три людства, два з яких – створене із глини та створене з дерева – загинули, а третє, яке божества зліпили з маїсового тіста, існує донині.

Згідно з “Повідомленням із Меріди” 1579 року індіанці Юкатану

“мали відомості про падіння Ранкової Зорі потопу (Lucífero del Diluvio), і що світ має загинути від вогню, і на знак цього влаштовували певну церемонію і розмальовували ящера, що означав потоп і землю” [84].

Стосовно іншого народу групи майя, кекчі Верапасу, знаменитий Бартоломе де Лас-Касас пише, що

“вони мали відомості про потоп і про кінець світу, і вони називали його ‘Бутік’ [85], що означає ‘потоп багатьох вод’, а також ‘засудження’, і вони вважають також, що інший Бутік ще прийде, який буде іншим потопом і засудженням, і не з води, а з вогню…” [86].

Докладне оповідання про всесвітній потоп міститься у “Пророцтві до двадцятиріччя 13 Ахав” у “Книжках Чілам Балам” із Мані та Тісіміна:

У 13 Ахав [87] з’єдналися і закрили одне одного Сонце та Місяць,

і була ніч, і страждання відчували у країні.

І через це створили світ Тринадцять Богів і Дев’ять Богів,

і вони породили Іцам Каб Айіна,

Чаклуна – Земного Ящера, і життя на землі.

Ах Мукен Каб [88] перекинув небеса та землю,

і загомоніли Тринадцять Богів,

затопило світ, коли здійнявся Іцам Каб Айін.

Великий потоп принесло послання двадцятиріччя наприкінці його,

великий потоп прийшов наприкінці влади двадцятиріччя…

Дев’ять Богів не дозволили Іцам Каб Айіну

захопити країну та зруйнувати всесвіт,

вони перерубали шию Іцам Каб Айіна

і з його тіла створили земну поверхню [89].

Сцени, які можна вважати ілюстраціями до цього тексту, містяться на сторінках 54(74) Дрезденського, 30 та 32 Мадридського ієрогліфічного рукописів. В них небесна рептилія (ящір чи змій) на тлі символів сонячного та місячного затемнення затоплює світ, у чому їй допомагають Чорний Бог Дощу та Богиня Райдуги Іш Чель.

Обезголовлювання космічної рептилії є центральною темою напису на південній стороні платформи з “Храму ХІХ” в Паленке. В ньому вбивцею космічного ящера виступає Бог Дощу, репрезентований у своїй буйній, пов’язаній з океаном іпостасі так званого “Бога І” (GI, його іконографічним варіантом є “Бог із Чаплею”):

“/День 12.10.1.13.2, 9 Ік’ 5 Моль, 7 квітня 3309 р. до н.е.)/. Сів на панування Хуун Йе Вінкіль GI Чаак, про це подбав Перший Первинний Іцамна Кокаах, це трапилося там, де обличчя небес.

Через 16 (днів), 1 двадцятку та 11 років день (12.10.12.14.18) 1 Ец’наб 6 Йашк’ін (16 березня 3298 до н.е.). Обезголовлено Зоряного Ящера із поритою печерами спиною, Зоряного Ящера з розписною спиною, тричі стала океаном кров того, хто здибив океан і висвердлив вогонь; відбулося звершення Хуун Йе Вінкіль GI Чаака”.

Подія, як і в інших варіантах міфу, відбувається у “двадцятиріччі” 11 Ахав (12.10.0.0.0 – 12.11.0.0.0) [90].

Ілюстрацію до цього міфу, мабуть, наведено на гравірованій вазі, де на тлі кривавих потоків “Бог з Чаплею” на каное, якого супроводжує на іншому човні Бог Маїсу, вражає сокирою велетенського змія.

Заключний епізод того ж міфу ми ймовірно бачимо на майстерно виконаній різьбленій вазі. Там Чак Шіб Чаак із сокирою та Водяний Ягуар сидять обабіч величезної відтятої голови потвори з лускатою шкірою; звір ричить, запустивши кігті у потилицю мерця. Напис між Чак Шіб Чааком та ягуаром каже: “Так спіймано Ууца, Доблесного, стрибуна [91], того, що з темряви”.

В іншому відомому тексті з “Книжок Чілам Балам” центральною подією світової катастрофи є не обезголовлювання небесного ящера, а протистояння Тринадцятьох и Дев’ятьох Богів, що відбувається у тому ж “двадцятиріччі” 11 Ахав:

У двадцятиріччі 11 Владаря вийшов Ах Мукен Каб

і зав’язав очі Тринадцяти Богів.

Ніхто не знав його імені, крім його сестри і його дітей,

але й вони не бачили його обличчя.

Тоді стався світанок на землі, і вони не знали, що прийде.

І тоді Дев’ять Богів захопили Тринадцятьох Богів,

тоді спустився вогонь, тоді спустилися пута,

тоді спустилися кийки й каміння.

У той час прийшли побити їх кийками й камінням.

І коли було схоплено Тринадцятьох Богів,

було поранено їхні голови, було побито їхні обличчя,

їх було обпльовано, їх було повалено навзнаки,

їх було позбавлено скіпетрів і чорного розфарбування на обличчях.

Тоді відібрали пір’я кецаля, зеленого птаха,

і пошматовані зародки врожаю,

серця пошматованого насіння маленького гарбуза,

і серця пошматованого насіння великого гарбуза,

і пошматовану квасолю.

Загорнув їхнє насіння Новий Довговічний [92]

і виніс до тринадцятого шару небес.

Тоді залишилися на землі лише лушпиння та порожні качани.

Тоді було винесено їхні серця з-за Тринадцяти Богів,

і вони не знали, що винесено серця їхнього врожаю.

Тоді народжувалися сироти без батька,

і нещасні удови жили, позбавлені сердець,

тоді їх було поховано серед пісків, серед хвиль моря. [93]

До початкового дня “двадцятиріччя” 11 Ахав, 12.9.0.0.0, 13 Ахав 13 Кумк’у якусь катастрофу віднесено у тексті на 73-й сторінці Мадридського ієрогліфічного рукопису:

“У день 13 Ахав 13 Кумк’у зарубано та поховано у землі десять народів нашого владарювання за владарювання Вбивці Кістлявого; […] тринадцять владарів, які змінилися протягом тринадцяти періодів”.

Уявлення про всесвітній потоп, пов’язаний із Зоряним Ящером і двадцятиріччям 11 Ахав, як ми бачимо, посідали важливе місце в міфології доколумбових майя. Однак початок поточної світової епохи за Класичної доби відносили не до нього, а до дня 4 Ахав 8 Кумк’у (юліанське 8 вересня 3113 року до н.е.), сто вісімдесят чотирма роками пізніше. Події, що пов’язуються із цим днем, описано в численних, хоч і розрізнених фрагментах. За спостереженнями Карла Коллавея вони згадуються на 18 пам’ятках Класичної доби та ще 20 разів у Дрезденському кодексі [94].

Світова катастрофа імовірно розпочалася з появи на якійсь “підпорці Чорного Бога Грози” планети Венера – Великої Зорі, що провіщала лиха:

“У день 4 Ахав 8 Кумк’у на стовпі Чорного Бога Грози Велика Зоря, у десятому небі Велика Зоря. Лиха К’авіілю, лиха Великому Ягуару, лиха кукурудзі, лиха ланам, лиха чужинцям” [95].

На “священной стовп” (k’uhul ook) піднялися також богиня райдуги Іш Чель і Чорний бог дощу Чаак [96]. Для чого саме вони туди прийшли, не зазначено, але, як ми бачили, під час подій двадцятиріччя 11 Ахав ця пара влаштовує всесвітній потоп. Можливо саме про нього йдеться в деяких написах, які кажуть, що було “обмито” стародавніх богів, наприклад, текст із Тіла: “У день 4 Ахав 8 Кумк’у обмивання Веслярів, нахочанських владарів”.

У подальшому бог Болон Окте, разом із Богом Дощу нападає на південного тримача небес – жовтого Іцамаата:

“У день 4 Ахав 8 Кумк’у захоплено Ицам К’ан А’ка, тому причиною мудрий Чаак, який випльовує (вологу ?) і Болон Окте’ …; страждання в людей в лихі дні й роки, війна в Іцамаата – Опосума” [97].

Про участь Бакабів, тотожних Іцамаатам, у подіях світової катастрофи каже й друга частина тексту про боротьбу богів із “Книжок Чілам Балам”:

Раптові дощі, коли сталося позбавлення скіпетру,

і негайно впали небеса, вони впали на землю

у наступному двадцятиріччі, у його згин,

коли загинули молодші сини у цей згин двадцятиріч.

Тоді встали чотири боги, чотири Бакаби.

Це вони зруйнували світ, коли відбувся потоп.

Ці Бакаби встановили дерева [98].

Індіанське оповідання збігається з короткою нотаткою Діего де Ланди про те, що “казали також про цих Бакабів, що вони пішли, коли світ було зруйновано потопом” [99]. З повідомлення Бартоломе де Лас-Касаса ми дізнаємося, що Бакаби залишили свої місця не добровільно:

“Про Ісону [Іцамну] кажуть, що це означає Великий Батько, батько Бакаба, який є Сином, і кажуть, що його вбив Еопуко [Ах Пуч], і наказав його бичувати, і одягнув вінець із терну, і що помістив його з розтягнутими руками на одну колоду, і вони не знали, що його було прицвяховано, а не прив’язано (і так, щоб це зробити розтягнули руки), де він урешті решт помер, і він три дні пробув мертвий, і на третій повернувся до життя і піднявся до небес, і що там він перебуває разом із своїм Батьком <…> і деякі постують по п’ятницях, тому що у той день помер Бакаб, і той день мав назву Іміш [Himis], який шанують і мають відданість через смерть Бакаба” [100].

Зрозуміло, що Лас-Касас, маючи намір довести схожість індіанських вірувань та християнства, свідомо наблизив міф майя до євангельських оповідань, проте мотив померлого та воскреслого бога Бакаба, мабуть, є оригінальним.

Принаймні, про вбивство Бакабів імовірно каже одне досить темне пророцтво з “Книжок Чілам Балам”:

Прив’язано до дерев чотирьох близнят.

Утвориться шлях там у небесах,

будуть безплідні роки, піде хліб,

плоди дерева рамон і сріблястий гарбуз [101]

будуть їхнім хлібом та їхнім питвом.

Зав’язані його очі, зв’язано його владаря.

Загинуть правителі та їх піддані через гріхи у всьому світі.

Загриміть барабан, загриміть брязкало,

загримлять чотири Бакаби.

Тоді їх буде схоплено біля Першого Дерева Світу,

тоді їх буде позбавлено їхньої зоряної сили,

тоді припиниться їхнє правдиве слово,

буде згорнуто їхню циновку [102].

В подальшому один з учасників нападу на тримачів небес Бог Дощу Ху’ун Йе Вінкіль (“Бог GI”) “кружляв у шостому небі, де грім” [103].

Проте, центральний мотив оповідань про події дня 4 Ахав 8 Кумк’у – не руйнування, а відновлення Всесвіту.

Про це розповідають дуже схожі тексти, створені в різних кінцях майяського світу: в Кірігуа та в Паленке, також напис на зворотній стороні кам’яної “Маски з Ескуїнтли”. Напис на східній стороні стели С в Кірігуа, повідомляє:

“Відлік року Демону …, 13 чотирьохсоток, немає двадцятиріч, немає років, немає двадцяток (днів), немає днів, день 4 Ахав 8 число місяця Кумк’у з’явилися камені для вогнища [104], зроблено три камені.

Поставили камінь Бог -Ягуар і Бог із Шипом Ската [105]; це сталося в Нах Хо Чан, ‘Будинку П’яти Височин’, де ягуаровий трон [106].

Поставила камінь Чорна Перша Велика Сколопендра; це сталося у нижньому поселенні, де зміїний трон.

І тоді сталося, що було зроблено камінь першим Іцамаатом Іцамна Кокаахом там, де дощовий трон, це сталося на вході у Місці Першовогнища [107].

Закінчилися тринадцять множин років, тому причиною був владар шостих небес”.

Текст із Храму Сонця в Паленке додає, що поява “вогнища” сталася в небесах: “З’явилися камені для вогнища на краї небес, там, де Першовогнище, у день 4 Ахав 8 Кумк’у”.

Текст на “Масці з Ескуїнтли” повідомляє, що в день 4 Ахав “на краї небес, там де Першовогнище,” знаходився в налобній пов’язці правителя “GI”-Чаак, і що тоді ж якусь Білу Печеру на Площі Маїсового Цвіту відвідали Горішні Боги та Долішні Боги, до чого був причетний Іцамна Кокаах.

Вжитий в текстах термін k’o’ob позначає три камені, що оточували вогнище та на які ставили посуд. Три “камені”, що утворили Першовогнище, з’являються у трьох підрозділах світу. Перший “камінь” боги-весляри створюють на Землі, у місцині Нах Хо Чан, розташованій, згідно з одним із текстів, у горах північної прабатьківщини. Другий “камінь” космічна Сколопендра ставить у нижньому, підземному світі. Нарешті, третій з каменів небесний владар Іцамна Кокаах установлює на небесах

Ідея створення світу, починаючи з трьох каменів, тривалий час відігравала дуже важливу роль у світогляді майя. Її відображенням є численні ранньокласичні архітектурні ансамблі з трьох пірамід та назва великої петенської столиці Калакмуля – Huxte’ Tuun, “Три Камені”. Укладений вже за колоніальних часів текст “Книги Чілам Балам із Чумайеля”, примхливо перемішуючи не лише індіанські та християнські уявлення, а й мову майя із зіпсованою латиною, каже:

“Серед безодні народилося лице землі, коли ще не було небес і землі. Між трьох наріжних каменів благодаті [108] сталося, що її створила божественність Повелителя, коли ще не було небес […… …] Тоді це не було безперервним, по-одному відбувалося народження каменів благодаті, величезної кількості благодаті. Тоді була безмежна ніч ще без бога, бо вони тоді ще не одержали бога. Сам по собі він перебував у самотності серед темряви, коли не було небес і землі … Там утворилася мудрість, кинувши камінь у темряву. І був створений Камінь, який поставив Камені, три камені, що було вміщено у ніг Sustina Gracia. Камені, які народилися, були під Першим Каменем. І вони були рідними братами. І тоді прийшов велет зі шпарини в камені. Тоді всі були велетами в єдиному поселенні, у всіх країнах” [109].

Нарешті, під сузір’ям Небесного Пекарі сталося зібрання богів під головуванням Чорного Бога Грози, які отримали “данину Зорі Дев’яти Світів” та розподілили між собою правління світом у часі та просторі, репрезентоване на “Вазі із Сімома Богами” та “Вазі з Одинадцятьма Богами”.

Напис каже:

“У день 4 Ахав 8 Кумк’у впорядкувалися [110] Той, чия Грудь Чорна як Ніч, горішній бог, долішній бог, бог Болон Окте, бог Один із Трьох Братів, бог Хаванте Чіх, Олень Пикою Вгору, Весляр -Ягуар”. Текст на “Вазі з Одинадцятьма Богами” додає, що зібрання сталося у К’інічіль, “Місці Сонцевидого”.

Склад учасників зібрання богів допомагають уточнити зображення на вазах. “Той, чия Грудь Чорна як Ніч” виявляється вже добре відомим нам Чорним Іцамаатом, “Богом L”, Болон Окте – уособленим коренем космічного дерева, під позначенням “Один із Трьох Братів” виступає “GI”-Чаак, “Горішній Бог” – це сонячне божество Вук Чапат Ц’ікін К’ініч Ахав, а “Долішній Бог” – пов’язане з рослінністю божество, так званий “Вусатий Бог”. Крім того, на “Вазі з Одинадцятьма Богами” можна впізнати “Першого Кажана”, не згаданого в текстах.

Записи про світову епоху тривалістю тринадцять “чотирьохсотріч”, яка розпочалася 8 вересня 3114 року до н.е., стали підставою для досить пожвавлених спекуляцій у ЗМІ стосовно “кінця світу” 23 грудня 2012 року, про який буцімто пророкували стародавні індіанці. Насправді, з відомих текстів майя це не випливає. Грудень 2012 року пройшов, а життя триває …

Паленкський міфологічний цикл. Історичні міфи

Надприродні істоти, що впорядкували Всесвіт і керували ним, в уявленнях майя Класичної доби виступали також родоначальниками деяких царських династій. Подібні погляди не є унікальними, вони відомі, скажімо, в античному світі: Олександр Великий вважався нащадком Зевса по батьківській і материнській лінії, Гай Юлій Кесар вів родовід від Афродіти, навіть правителі не дуже великого Боспорського царства у Північному Причорномор’ї називали своїми предками Посейдона і Геракла.

На пам’ятках стародавніх майя такі оповідання найбільш докладно викладено в текстах Паленке. За характером описаних подій: датовані з точністю до доби народження, вступи на посаду та переселення – їх можна було б прийняти за звичайну родинну хроніку, якщо б все це не відбувалося за прадавніх часів, а персонажі не були б відомі з інших джерел як великі космічні боги.

Центральна постать паленкських генеалогічних міфів – вже відомий нам учасник зміни світових епох бог GI. Через через 542 дні після свого кружляння серед хмар у день 4 Ахав 8 Кумк’у, у день 9 Ік’ 0 Ч’еен (4 березня 3111 року до н.е.) Ху’ун Йе Вінкіль повертається на північ, де зводить будинок із назвою Вак … Чан, “Шість … Небес”, який виявляється його восьмим будинком.

Фрагмент тексту на західній панелі Храму Написів із Паленке повідомляє про якусь перемогу цього божества над богом смерті, що сталася вже у поточну світову епоху: “Вирвано [111] серце Кістлявого Владаря, у день (4.12.3.6) 1 Кімі 19 Паш (18 липня 3022 року до н.е.) його викинуто всередину моря рукою бога GI”.

Подальша доля Ху’ун Йе Вінкіля виявляється пов’язаною з божеством Муваан Мат, “Яструб Мат”, чи Аканаль Ішіім Шін (?) Муваан Мат [112], чиє народження сталося ще за попередньої світової епохи, у день 12.19.13.4.0, 8 Ахав 18 Сек (2 січня 3119 року до н.е.). Наявність елементу “Ішім” в імені дозволяє припустити, що це місцевий варіант Бога Маїсу.

У 2359 році до н.е. Муваан Мат з’являється у Матавіілі, певній важливій місцевості, пов’язаній з Паленке, куди він спустився з Великої Гори Кецалів (K’uk’ Lakam Wits). Тут у нього в дивовижний спосіб народжуються три сини. Крім того, що пологи цих близнят займають вісімнадцять діб, cтарший з них є ніким іншим, як GI – Ху’ун Йе Вінкілем та його братами [113]. У день 1.18.5.3.2, 9 Ік’ 15 Кех, 10 листопада 2359 року до н.е. перенароджується Ху’ун Йе Вінкіль, через чотири дні, у день 13 Кімі 19 Кех – К’ініч Шібпаль… “Сонцевидий Юнак – Щит”, і ще через чотирнадцять днів, у день 1 Ахав 13 Мак – Унен-К’авііль, “К’авііль-Малюк” [114]. Нарешті, у день 2.0.0.10.2, 9 Ік’ 0 Сак, 28 вересня 2324 року до н.е., Муваан Мат воцаряється разом із своєю дружиною Ху’ун Іш Кінуув у Матавіілі.

Якщо попередні міфологічні події є плодом чистої гри розуму, то оповідання про подорож божеств з півночі до Матавііля відображає імовірно реальні події: переселення предків майя з прабатьківщини у місця свого історичного мешкання. Цікаво, що Муваан Мат та Ху’ун Іш Кінуув названо “поріддям” (kob) одного з членів паленкської царської сім’ї кінця VII – початку VIII століть. На зміну богам і нагуалям поступово приходять люди, міф перетікає в історію.

Інший історичний міф зафіксовано на групі розписних ваз. Вони репрезентують зіткнення, за прадавніх часів, двох груп, одна з яких – вояки та мисливці, інші – беззбройні мешканці болотистих місцин, рибалки та збирачі молюсків і, водночас, знавці обрядів. Сцени супроводжуються короткими написами: “Відтято голову” та “Захоплено поселення’. Важко точно проінтерпретувати зміст зображеного, але, оскільки практично всі пам’ятки такого роду походять із району Ель-Мірадора – Калакмуля, можна припустити, що йдеться про якусь епохальну подію місцевої історії [115].

Примітки

56. S. Martin. The Baby Jaguar … Рр. 51-54.

57. E. Thompson. Maya History and Religion. Pp. 363 – 364.

58. Д. Беляєв та А. Давлєтшин на підставі того, що у к’екчі герой оповідання має ім’я Шбаламкех, читали наведене у текстах на сосудах ім’я персонажа з позначенням “Ху’ун” як “Ху’ун Ахав”, і вважали, що викрадачами жінки Вук Сііпа були близнята молодшої пари, Ху’ун Ахав і Шбаланке (D. Beliaev, A. Davletshin. Los sujetos novelísticos y las palabras obscenas: Los mitos, los cuentos y las anécdotas en los textos mayas sobre la cerámica del Período Clásico // Sacred Books, Sacred Languages: Two Thousand Years of Ritual and Religions Maya Literature / Colegio Valencia Rivera and Geneviève Le Fort eds. // Acta Mesoamericana, Markt Schwaben, 2006. Pp. 31-33). Однак Марк Зендер переконливо показав, що відповідний ієрогліф – це “JU’UN IXIIM”, ім’я Бога Маісу (M. Zender. and the Deer Lord's Wife // 22nd Annual European Maya Conference, Malmö University, Sweden, December 16th, 2017 //). Ототожнення героя-звабника зі Шбаланке сталось, імовірно, вже за післякласичних часів.

59. E. Thompson. Maya History and Religion. P. 364.

60. Мутуль – стародавня назва Тік’аля. Імовірно саме тому цю сцену зображено на кістках, що належали тік’альському владареві.

61. Центральний знак блоку зображує покладену горизонтально голову Бога Маїсу.

62. Ім’я записано унікальним ієрогліфом (читання невідоме), що зображує голову божества, яке Н. Гелльмут ідентифікує як “головне пташине божество” (N.Hellmuth. Op.cit. S.227-254, особливо fig.539 та 548).

63. Такі сцени репрезентовано на посудинах Justin Kerr. MayaVase Database 1202, 1488, 1566, 6979, 7268.

64. W.A. Saturno, K. A. Taube, D. Stuart. Los murales de San Bartolo, El Petén, Guatemala, parte1: El mural del norte // Ancient America 7, 2005. Pp. 8 – 41.

65. Міфи про близнят відомі практично в усіх індіанських народів. При цьому вони мають паралелі в міфології найдавнішого населення Сибіру (кетів та ульчів), тому, можливо, склалися у предків корінного населення Америки ще під час мешкання у Східному Сибіру та Берингії. При цьому як гравці у м’яч – месники за батьків близнята виступають у міфах народів, розкиданих на величезній території: крім майя, у тарасків Західної Мексики, коста-риканських карбекар, уітото північно-західної Амазонії.

66. У різних народів майя колоніальної доби першого з близнят звуть Хун-Ахав, Хун-Ахан, Хун-Ахпу, а другого – Шбаланке (кіче), Шбаламкех (к’ек’чі), Ешбаланкен (покомчі). Існує думка, що за класичних часів ім’я молодшого брата читалося Yax Balam, Yax Bolon чи Yax B’aluun однак відповідний знак (Т1003) вочевидь відрізняється від знаку BALAM (Т751), а в міфології варіант імені молодшого з близнят з елементом “Ба’лам” без подальшого елементу не зустрічається. Ще менш підстав вважати, що ім’я молодшого близнюка відповідало числівникові “дев’ять” (b’aluun), лицевим варіантом записи якого виступає знак Т1003: у більшості випадків читання знаків, що використовуться як лицеві варіанти цифр, не збігається з відповідними числівниками.

67. Обидва імені означають “Один-Мавпа”, при цьому “Хун-Бац” є днем 260-денного циклу в гірських майя, а “Хун-Чувен” – цим самим днем на Юкатані.

68. N.M. Hellmuth. Monster und Menschen in der Maya-Kunst. Fig. 547.

69. У викладі “Пополь-Вух” брати перетворюються на Сонце та Місяць, але у міфологічній традиції майя місяць – жінка. Версія кіче відображає імовірно вплив центральномексканського міфу про Нанаваціна – Сонце та Текукісекатля – Місяць. Е. Томпсон переконливо довів, що в уявленнях майя близнята відповідають Венері та Сонцю (J.E.S. Thompson. Maya History and Religion. P.364-368; див. також: F.G.Lounsbury. The Identities of the Mythological Figures in the “Cross Group” of Inscriptions at Palenque // Fourth Round Table of Palenque. Vol.6. San Francisco, 1980. P. 51-53).

70. Ланда Д. де. Ук.соч. С.164.

71. Bartolomé de Las Casas. Apologética historia… Tomo I. México, 1967. P. 650.

72. Agustín Estrada Monroy. El mundo k'ekchi' de la Vera-Paz. Primera edición. Guatemala, 1979. Pp. 172-173.

73. Читання та переклад (із незначними змінами) Метью Лупера та Юрія Полюховича (M. Looper, Y. Polyukhovych. Textual and Iconographic Parallels of the “Pile of Rabbits” Vessel at the Los Angeles County Museum of Art // Glyph Dwellers, Report 41, May 2016. Pp. 15-18).

74. Читання та переклад фрагменту напису Гвідо Кремпеля та Альберта Давлетшина (G. Krempel, A. Davletshin. Tres fragmentos de la estela 5 procedente del sitio Acté, Guatemala, y el pronombre ergativo de la segunda persona plural en la lengua jeroglífica maya // Mexicon 36, 2014. Pp. 37 – 39).

75. Ці сцени репрезентовано на розписних сосудах №№ 1226, 1345, 3638, 4546 з бази даних Джастіна Керра.

76. Читання та переклад Марка Зендера (M. Zender. The Raccoon Glyph in Classic Maya Writing // The PARI Journal 5(4), 2005.Pp.11-12).

77. Читання та переклад Д. Беляєва та А. Давлетшина (D. Beliaev, A. Davletshin. Los sujetos novelísticos … Pp. 43-44).

78. Ім’я гравця записано досить незвичним знаком, який може читатись як “AJAW”, так і “IXIIM”, отже сцена може репрезентувати гру Бога Маїсу в загробному царстві.

79. K. Taube. The Classic Maya Maize God: A Reappraisal // Fifth Palenque Round Table, 1983/ General Editor M. G. Robertson. Volume Editor V. M. Fields. Monterey, Cal., 1985. Pp.174 – 177.

80. L. Schele, M. E. Miller. The Blood of Kings. Dynasty and Ritual in Maya Art. New York, 1986. P. 271. Інший варіант того ж епізоду репрезентовано на келиху з Музею Дюкського Університету в Дареме, Північна Кароліна, Justin Kerr. MayaVase Database 5359 (M. Miller, S. Martin. Courtly Art of the Ancient Maya. London – New York, 2004. P. 59 – 60).

81. Згідно з усіма іншими джерелами Іцамна – чоловік, а Іш-Чель – жінка.

82. Bartolomé de Las Casas. Apologética historia sumaria. Tomo III. Mexico, 1967. P. 505.

83. E.Qiñones Keber. Creating the Cosmos: The Myth of the Four Suns in the Codex Vaticanus A // Latin American Indian Literatures Journal. Vol.12, №2. P.192-212.

84. M. de la Garza. Relaciones Histórico-geográficas de la Gobernación de Yucatán. Tomo 1. México,1983. Pág.72.

85. Butic, букв. “повінь і вітер”.

86. B. de Las Casas. Apologética Historia sumaria…. Tomo II. México,1967. P.507.

87. Насправді, 13 Ахав – день напередодні початку “двадцятиріччя” 11 Ахав за стилем передколоніального Юкатану, згідно з яким “двадцятиріччя” отримувало назву за своїм останнім днем.

88. Ах Мукен Каб, букв. “Похований у землі”, ближче невідомий, можливо, один із богів смерті.

89. E.R.Craine, R.C. Reindorp. The Codex Pérez and the Book of Chilam Balam of Maní. Norman, 1979. P.117-118; M.Edmonson. The Ancient Future of the Itza. P.40-41

90. За Класичної доби, коли було створено напис, двадцятиріччя отримували назву не за останнім, а за першим днем за рахунком минулого часу, тобто, останнім днем попереднього двадцятиріччя.

91. Tipib, від tip = “здійматися, підниматися; стрибати вгору”.

92. “Довговічний”, Bolon Ts’akab.

93. M.Edmonson. The Ancient Future of the Itza. P.46-47; R.L.Roys. The Book of Chilam Balam of Chumayel. Р.31.

94. C. D. Callaway. A Catalogue of Maya Era Day Inscriptions. Ph. D. Thesis. Bundoora (Victoria, Australia), 2011. Рp. 213 – 214.

95. Дрезденський кодекс. Стор.24,I.

96. Дрезденський кодекс. Стор. 39(60)a.

97. Дрезденський кодекс. Стор. 47(70),І,6.

98. M.Edmonson. The Ancient Future of the Itza. P.46-47; R.L.Roys. The Book of Chilam Balam of Chumayel. Р.31.

99. Ланда Д. де. Ук.соч. С.167.

100. B. de Las Casas. Apologética Historia sumaria…. Tomo I. Pp. 648 – 649.

101. Плоди дерева рамон (ош) і сріблястий гарбуз (куп) вважалися поганою їжею і вживалися лише під час голоду.

102. Edmonson M. The Ancient Future of the Itza. Р.152-153.

103. Паленке, “Храм Сонця”, центральна панель, CD9.

104. K’o’ob, юкат. k’oben = “три камені, які утворюють вогнище”, “камені для вогнища, на які ставлять посуд і які використвують по три”. Альтернативний переклад: “образ, зображення”, з k’ohbal, “образ, або обличчя, або портрет певної особи”.

105. Точні читання імен цих богів невідомі. Це ті самі два весляри, з якими ледь не потонув Бог Маїсу.

106. У тексті hix pop tuun, “ягуарова кам’яна циновка”.

107. Yax Yoketnal.

108. В оригіналі tun gracia, що поєднує майське tun “коштовний камінь” з іспанським gracia, “благодать”.

109. R.L. Roys. The Book of Chilam Balam of Chumayel. Р.34.

110. TS’AK-ya-ja. Одне із значень дієслівного кореня ts’ak – “розміщувати одне за одним, упорядковувати”. Пор. напис на стуковій панелі з “Храму XVIII” в Паленке: TS’AK-bu-ja ya-ja-wa-li ma-ta-AJAW-wa, “впорядковано владарювання Мат(вііль)ських владарів”

111. Baah, букв. “відрубано одним ударом”.

112. Навколо цього божества точиться певна дискусія. Л.Шіле свого часу визначила його як жіноче, так звану “Lady-Bestie”, дружину бога GI і мати близнят “паленкської трійці” (L.Schele, D.Freidel. A Forest of Kings. Р.245-254). Однак останнім часом висловлено думку, що це чоловіче божество (S. Martin, N. Grube. Chronicle of the Maya Kings and Queens. Р.161, з посиланням на Д. Стюарта). Дійсно, в текстах, де зазначається зв’язок Муваан Мат і божеств-дітей, вживається вираз, що, як правило, позначає відношення дитини до батька (u baah u ch’ab, “тіло – створіння…”), а не до матері; крім того, в тексті “Храму Хреста” повідомляється про “отримання тютюну” цим персонажем, що було складовою частиною ініціації хлопчиків.

113. Ф.Лаунсбері, виходячи з нормальної європейської логіки, висловив думку про існування двох богів GI – батька і сина (F.G. Lounsbury. The Identities of the Mythological Figures… P.45), але в текстах вони ніяк не розрізняються, а фрагмент напису з “Храму Хреста” в Паленке, здається, ототожнює “прихід” і “народження” GI в Матавіілі: “0 (днів), 12 двадцяток, 3 роки, 18 двадцятиріч,1 чотирьохсотка від того, як кружляв у шостому небі, де грім, Ху’ун Йе Вінкіль GI Чаак, до того, як він прийшов до Матавііля у день 9 Ік’ 15 Кех, торкнулося землі Матавііля тіло створення Муваан Мата і тричі квітучої жінки” (C15-F4).

114. Цих трьох богів (так звану “Паленкську Трійцю”) від Г. Берліна прийнято позначати як GI, GII та GIII.

115. Див.: N.Grube. El origen de la dinastía Kaan // Los Cautivos de Dzibanché. 2004. P.122-123.