3. 5. «Історія війни козаків проти Польщі» П’єра Шевальє, як перший узагальнюючий нарис про Хмельниччину в контексті французьких українознавчих розвідок середини ХVІІ ст.

Луняк Євген

Серед французьких авторів середини ХVІІ ст. найбільш докладно картини війни українського народу під проводом Хмельницького висвітлено в праці Шевальє «Історія війни козаків проти Польщі», яка була в цілому написана до 1655 р. і вийшла друком у Парижі в 1663 р. Останні правки були внесені в дану розвідку в 1655 р. Зробити таке датування нам допомагають слова самого автора про події, позначені 1654 р.: «В минулому році війна поновилася з найбільшим завзяттям як ніколи. Розумові здібності Хмельницького були підтримані довгими руками московитів» [565].

Скорочений варіант цього твору було надруковано як частину двотомного збірника «Повідомлення про різні цікаві мандрівки, що не були опубліковані і передаються повністю або частково з оригінальних писань мандрівників французьких, іспанських, німецьких, португальських, голландських, перських, арабських та інших», підготовленого видатним французьким науковцем, дипломатом, картографом, перекладачем і письменником Мелькіседеком Тевено (бл. 1620-1692), відомим, зокрема, як винахідник ватерпаса та один з перших популяризаторів філософії Конфуція у Європі. Згаданий двотомник набув великої популярності й витримав кілька перевидань.

Про великий інтерес французів до перебігу військових дій в Україні та особи козацького лідера промовисто свідчить те, що Тевено розмістив нарис Шевальє під гучною назвою «Повідомлення про козаків та життя Хмельницького», щоправда, без позначення імені автора, на самому початку свого об’ємного двотомника (перший том має понад 800 сторінок, а другий – більше 700) [566]. Без сумніву, ім’я українського гетьмана, постать якого мала привернути увагу читача, у Франції тоді було настільки відомим в освічених колах, що не потребувало додаткових пояснень. Збірник Тевено з нарисом Шевальє був відомий Вольтеру, який, зацікавившись історією козаків, відвів їм значне місце на сторінках своїх праць.

Треба зауважити, що «Повідомлення про козаків» було не єдиним твором у цьому двотомнику, де розглядалися події, пов’язані з Україною. Одразу за даною працею Шевальє слідували два об’ємних нариси, присвячені опису історії, географії, побуту та звичаїв кримських татар. Автором першого з них «Повідомлення про татар перекопських і ногайських, а також про черкесів, мегрелів і грузинів», був чернець-домініканець Жан де Люка, який близько 1625 р. відвідав землі Північного Причорномор’я під час дипломатичної місії до Кримського ханства та Кавказу. Ймовірно, його подорожні нотатки були писані італійською мовою чи латиною. Проте зберігся лише їх французький переклад, наведений у збірнику Тевено [567].

В цьому творі найбільшу увагу автор звернув саме на Кримське ханство та життя татар. Він докладно описав природу цієї країни, господарство, найбільші міста. Відзначивши важливу роль в економіці кримців работоргівлі, автор зауважив, що великий притік невільників регулярно надходить до володінь хана, піддані якого ведуть безперервні «війни з поляками, русинами, московитами, черкесами [черкасами? – Є. Л.], молдаванами й угорцями та приводять багатьох рабів з цих націй» [568].

Цікаво, що Жан де Люка не відзначив у своєму творі козаків, ім’я яких тоді гучно гриміло Європою і які були найвідомішими антагоністами татар. Втім, можливо, у наведеному переліку суперників кримців козаків згадано під традиційним тоді означенням «черкасів» – les Circassiаs. Саме ця назва дуже часто призводила до змішування їх з кавказькими черкесами, про яких далі писав автор, й плутанини в західноєвропейській літературі. До висновку, що в даному випадку в творі мова йде саме про українців, підштовхують такі міркування: по-перше, до початку ХVІІ ст. європейські автори козаків дуже часто іменували «черкасами», по друге, тут «черкаси» згадані у переліку європейських народів – поміж росіянами та молдаванами, що географічно відповідає локалізації українців, по-третє, досить часто західні космографи та історіографи відокремлювали козаків-«черкасів» від русинів, асоціюючи останніх з населенням Русі, яку здебільшого визначали у межах від Карпат до Дніпра. Оскільки козаки найбільше зосереджувалися у степових південних районах Наддніпрянщини, в Європі часто їх вважали окремим народом, спорідненим чи то з русинами, чи то з поляками, чи то з татарами.

Більш пов’язаний з Україною є наступний нарис з двотомника Тевено, який має назву «Додаток до попереднього повідомлення про Татарію і головним чином про кримських татар» [569]. Але це й не дивно, враховуючи, що основу для нього склали свідчення Боплана. Щоправда, прізвище останнього, яке позначене тут у примітці, наведено як «де Бопле (de Beauplet)». Але текст твору не залишає жодних сумнівів в авторстві людини, прізвище якої прийнято традиційно подавати як Боплан. Відповідно, саме козаків України (Ucranie) автор вважає головними противниками татар і багато говорить про їхню постійну ворожнечу. Зокрема, тут наведено ефектний епізод зі спогадів Боплана, коли він разом з 50 чи 60 козаками взяв участь в успішній відсічі раптового нападу 500 татар на свій укріплений табір [570].

Повертаючись до праці Шевальє, зауважимо, що читацький попит на неї виявився таким великим, що вже в тому ж 1663 р. автор видає свою більш повну «Історію війни козаків проти Польщі» власним коштом, як окреме видання, а в 1668 р. слідує нове перевидання цієї роботи [571]. В 1672 р. його книгу було перекладено й опубліковано англійською мовою. В Парижі цей твір Шевальє перевидавався згодом ще кілька разів, зокрема, в 1858 р., коли інтерес французької публіки до нашої країни та козаків був підігрітий щойно закінченою війною у Криму та в 2001 р. на фоні зацікавлення французів Україною, як нещодавно утвореною новою самостійною державою у Європі [572].

Власне кажучи, книга, видана Шевальє, складається з трьох окремих трактатів, присвячених розкриттю визначеної теми. Два з них – «Слово про країну, звичаї, уряд, походження та релігію козаків» і «Слово про татар перекопських» – складають першу частину книги й мають здебільшого компілятивний характер з праць французьких і польських авторів, а власне «Історія війни козаків проти Польщі» подається в другій, і є оригінальним та найбільш об’ємним твором.

Не втрачаючи популярність впродовж століть, праця Шевальє в контексті українознавства певною мірою конкурує з боплановим «Описом України». До його «Історії війни козаків проти Польщі» неодноразово зверталися у своїх дослідженнях польські, російські та українські науковці, починаючи з ХVІІІ ст. Наприклад, саме цей твір був одним з головних джерел для створення історичних нарисів Симоновського («Краткое описание о козацком малороссийском народе и о военных его делах, собранное из разных историй. иностранных, немецкой — Бишенга, латинской — Безольди, французской — Шевалье и рукописей русских чрез бунчукового товарища Петра Симоновского, 1765 года»), Рігельмана («Летописное повествование о Малой России и ее народе и козаках вообще, отколь и из какого народа оные происхождение свое имеют, и по каким случаям они ныне при своих местах обитают, как-то: черкасские или малороссийские и запорожские, а от них уже донские, а от сих яицкие, что ныне уральские, гребенские, сибирские, волгские, терские, некрасовские и проч. козаки, как равно и слободские полки. Собрано и составлено через труды инженер-генерал-майора и кавалера Александра Ригельмана, 1785-1786 года») та Бантиша-Каменського («История Малой России со времен присоединения оной к Российскому государству при царе Алексее Михайловиче с кратким обозрением первобытнаго состояния сего края», 1822) тощо.

Разом з тим необхідно відмітити, що, незважаючи на скромніший обсяг, менш популярне за «Історію війни козаків проти Польщі» «Повідомлення про козаків» є більш змістовним у хронологічному плані, оскільки доводить події визвольної війни до 1655 р., тоді як «Історія війни козаків проти Польщі» Шевальє закінчується лише 1652 р. Однак згадана відмінність не є суттєвою, оскільки події 1653-1655 рр. в «Повідомленні» подані стисло й уривчасто. До того ж «Історія війни козаків проти Польщі» має чітку композицію викладу та більш насичена інформаційно.

Про самого Шевальє, який першим з французьких дослідників найбільш детально висвітлив події Хмельниччини і який з гордістю називав себе «козацьким історіографом» [573] відомо небагато. Прізвище Шевальє (Chevalier – «кавалер», «вершник») є дуже поширеним у Франції. Серед носіїв цього прізвища згадується, якийсь П’єр, народжений в 1600 р., батьками якого були Жан Шевальє (1575-1635) та його дружина Перотін, у дівоцтві Траші (1580-1612) [574]. Важко сказати, чи був саме це майбутній «козацький історіограф», чи просто людина, що мала подібне ім’я, проте припущення про тотожність цих двох осіб є досить вірогідне.

Про дослідника козацтва відомо, що він у 1645 р. брав участь у вербуванні козаків на службу до юного короля Людовіка ХIV за дорученням уряду кардинала Мазаріні й був одним з членів військової та дипломатичної місії Ніколя-Леонора де Флесселя, графа де Брежі (бл. 1615-1689), який відповідав за виконання цього доручення. Саме до цього високопосадовця адресував свій твір про козаків Шевальє. В 1648-1654 рр., тобто у часи розпалу українсько-польської війни, Шевальє був секретарем французького посольства в Польщі, тобто був у курсі всіх перипетій, пов’язаних з ходом війни на Україні.

Серед головних джерел твору Шевальє, крім свідчень зібраних ним особисто, насамперед слід виділити «Опис України» Боплана, на слова якого в тексті кілька разів посилається сам автор і запозичення матеріалів з праці якого досить помітні (згадки про хворобу «гостець», опис чорноморських походів козаків, повідомлення про нальоти на Україну мошки та сарани, свідчення про існування в Києві університету). Ймовірно, він був знайомий і з працею Ле Лабурера, бо можна побачити інформативні збіги між їхніми творами при описах повстань Підкови, Наливайка та Павлюка. Зокрема, страту Підкови він датує помилково 1587-м роком, як і Ле Лабурер, а назву козаків аналогічно тому виводить від слова «коза» [575].

Визначаючи себе як «козацького історіографа», а свою книгу історичним дослідженням, Шевальє в той же час, слідуючи традиціям тогочасної літератури, намагався писати так, щоб не допустити перетворення свого твору на «неприємне читання (la lecture desagreable)» і максимально зацікавити потенційних читачів своїм оригінальним матеріалом [576].

Важливістю праці Шевальє є те, що він подає детальну інформацію не лише про перебіг військових дій, але й наводить тексти оригінальних документів тієї епохи, зокрема, умови Зборівського та Білоцерківського мирних договорів, польсько-татарські угоди під Зборовом і Жванцем (остання згадана в «Повідомленні про козаків»). Згадує автор і про активну дипломатію Хмельницького, спрямовану в першу чергу на встановлення дружніх взаємин з Кримським ханством, Московським царством, Високою Портою та Молдавським князівством.

Шевальє постійно вживає у своїх творах про козаків поняття «Україна». Це слово тоді вже міцно асоціювалося в Європі з козаками й по суті означало «козацьку країну». Шевальє конкретизує географічні межі цієї території у «Повідомленні про козаків» наступним чином: «Країна, де мешкають козаки, зветься Україною, що означає окраїну, кордон (la Frontière). Це вся територія, що простяглася поза Волинню, Руссю та Поділлям і яка є населеною протягом шестидесяти років. Під час останньої війни вони також стали господарями Чорної Русі» [577]. В «Історії війни козаків проти Польщі» ця інформація наводиться дещо інакше: «Країна, де мешкають козаки, зветься Україною, що означає окраїну, кордон. Це вся територія, що простяглася поза Волинню та Поділлям і складає частину Київського та Брацлавського воєводств. Останніми роками вони стали господарями цих областей, а також частини Чорної Русі, яку згодом змушені були залишити» [578].

Шевальє розмежовує поняття «Русь» і «Україна». Наприклад, «Україна є дуже родючою країною, так само як Русь та Поділля» [579]. Хоча чіткої відмінності між цими термінами автор не бачить, змішуючи їх між собою. Оскільки Україною він вважає територію козацької держави, історіограф розуміє, що значний масив цих земель історично носив назву Русь, тому, наприклад, Хмельницький походив «з глибин Русі», джерелом поповнення козацтва були «добровольці з окраїн Русі, Волині, Поділля та інших провінцій Польщі», мовою козаків була «рутенська», а сама Хмельниччина уявлялась йому «повстанням козаків і селян Русі» [580]. Відповідно, етнічну приналежність повсталих козаків і селян Шевальє визначає традиційним поняттям «русини» (les Russes). Інколи українські землі він об’єднує під узагальнюючою назвою Чорної чи Південної Русі, як це бачимо і в творі Ле Лабурера [581].

В той же час, описуючи козацькі володіння, Шевальє включає в них досить широкий географічний ареал. Серед головних рік країни він називає Дніпро, Буг, Дністер, Десну, Рось, Горинь, Случ і Стир, а її найголовніші міста перелічує в «Повідомленні про козаків» наступним чином:

«Київ – давня столиця Русі, де перебуває осідок воєводи та митрополита грецької церкви, а також є університет, Біла Церква, Корсунь, Костянтинів, Бар, Черкаси, Чигирин (який є останнім місцем на боці Малої Татарії), Ямпіль над Дністром, Брацлав на півдні воєводства, Чернігів – інший центр воєводства на кордонах Московії» [582].

В «Історії війни козаків проти Польщі» до цього переліку козацьких міст він додає також Кодак, Вінницю, Умань, Переяслав, Лубни, Паволоч і Фастів [583]. Таким чином, своїм описом автор охоплює основний масив земель, що входять до сучасної України.

Використовуючи українську термінологію, Шевальє ставив собі за мету відображення місцевої лексики у її справжньому звучанні. Він наголошував, що, на відміну від багатьох своїх земляків, намагався подавати складні для французів імена людей та назви міст і річок, так як вони звучать насправді, уникаючи перекручень [584]. Шевальє, зокрема, дорікає видавцям двотомного збірника за редакцією Тевено за те, що вони припустилися численних друкарських помилок при наведені слов’янських власних назв, але, як зазначає сам історіограф, «провину друкаря можна пробачити, бо він, найімовірніше, не розуміє ні польської, ні рутенської мови» [585]. Саме тому, видаючи незабаром свою «Історію війни козаків проти Польщі», Шевальє намагався виправити ці термінологічні хиби. В якості зразку відмінного написання одних і тих самих власних імен в цих двох творах, можна навести такі приклади: ім’я козацького отамана Сави Кононовича, вбитого повсталими козаками в 1637 р., в «Повідомленні про козаків» подано як Sawaltonowick, а в назві Lzerin, вміщеній тут, досить непросто побачити гетьманську столицю Чигирин. Відповідно, ці поняття в «Історії війни козаків проти Польщі» мають наступний вигляд – Sawakonowicz та Czehrin [586].

Загалом можна визнати, що з цим завданням автор упорався добре, і більшість наведених ним у своїй книзі слов’янських імен та топонімів вгадується досить легко.

Важливою особливістю творів Шевальє є чітке розуміння, що «козаки – це тільки військо, а не нація, як багато хто вважав» [587]. Автор добре розуміє, що козаки – це лише одна з соціальних верств українського населення. Щоб зробити розуміння їхньої сутності доступнішим для французів, він порівнює їх з вільними стрільцями часів Карла VІІ та Жанни д’Арк [588].

До речі, саме Шевальє першим серед французьких історіографів справедливо відмічає важливу роль у «козацькій війні» українського селянства, як основної та найбільш чисельної верстви тогочасного населення. Він постійно підкреслює розмах селянських повстань, спровокованих шляхетськими кривдами, й активну участь ополчення, набраного з селян, в усіх битвах цієї війни. Шевальє наголошує на тому, що Хмельницький повинен був рахуватися з інтересами селян, які складали левову частку його чисельного війська та були головною базою його забезпечення. По суті, подану ним картину «козацької війни» правильніше назвати козацько-селянською війною.

До безперечних заслуг Шевальє слід віднести те, що він фактично першим у французькій історіографії подав життєпис «козацького генерала» Богдана Хмельницького (Bogdan Kmielniski), якого називав «Кромвелем, відтвореним на Русі (un Cromwel reproduit en Russie)». Шевальє зазначав, що гетьман і фактичний володар України є «не менш честолюбним, хоробрим і вправним у політиці», ніж англійський лорд-протектор [589]. Безумовно, біографічні свідчення про Хмельницького, наведені Шевальє, є короткими, фрагментарними та схематичними. Водночас вони дозволяли на заході краще зрозуміти особистість козацького лідера.

В узагальненому вигляді біографія Хмельницького подається в працях Шевальє наступним чином. «Козацький генерал», ім’я якого означає Теодор, тобто «божий дар» (ця примітка зроблена в книзі самим автором [590]), належав до найвищої козацької еліти, яку дуже високо цінував уряд Речі Посполитої й особисто король. Через конфлікт із польським шляхтичем Чаплинським, який сплюндрував його маєток, забрав собі його дружину та наказав побити кийками сина, Хмельницький, не маючи змоги відплатити кривднику, вирушив на Січ, де почав збирати навколо себе обурених козаків і селян, щоб здійснити свою помсту. На допомогу собі він запросив татар на чолі з Тугай-беєм [591].

Цікаво відзначити, що початковий етап повстання Шевальє не розглядає, як виступ козаків проти Речі Посполитої, припускаючи, що Хмельницький підтримував секретний зв’язок з Владиславом ІV, і підбурення ним козаків мало на меті здійснення таємного королівського плану, спрямованого на розв’язання війни з Туреччиною. У визначений час козацьке військо мало з’єднатися з армією короля та вирушити проти турків і татар [592]. Згадаємо, що саме таку концепцію початку «козацької війни» обстоював і Лінаж де Восьєнн. Однак польська шляхта вирішила остаточно розібратися з козаками, це й призвело до нищівної війни на Україні, а, врешті-решт, і до катастрофічних наслідків для самої Речі Посполитої.

Хмельницький в творах Шевальє виглядає мудрим політиком, талановитим стратегом і вмілим дипломатом. Козацько-селянське військо, очолюване ним, завжди завдає поразки полякам. Єдина програна козаками битва під Берестечком припала на час відсутності гетьмана у війську. Завдяки дипломатичному хисту Хмельницькому вдавалося підтримувати активні зв’язки з Польщею, Кримом, Московією, Туреччиною, Молдавією, Валахією та Трансільванією і, вміло граючи на протиріччях великих держав, відстоювати інтереси своєї країни. По суті, українському гетьману вдалося утворити на сході Європи нову потужну державу, рахуватися з якою змушені були всі сусідні правителі. Шевальє достатньо докладно висвітлює полівекторні намагання обачливого Хмельницького добитися від султана визнання «Руського князівства» під протекторатом Порти, водночас отримати підтримку від московського царя-єдиновірця, укласти й зміцнити союз з кримським ханом і молдавським господарем, і все це не розриваючи взаємин з двором польського короля.

Не обходить увагою Шевальє і найближчих сподвижників Хмельницького. Так, історіограф відзначає велику роль на початковому етапі війни Максима Кривоноса (Crzivonos), «іншого козацького ватажка, людини невідомого походження, але сміливої та страшенно жорстокої (autre chef des Cosaques, homme de neant, mais hardy & horriblement cruel)» [593]. Серед низки інших відомих козацьких полководців і сподвижників Хмельницького, згаданих Шевальє, можна назвати «одного з найголовніших козацьких начальників» Матвія Гладкого (Hladki), Іллю Голоту (Helie Holota), Степана Подобайла (Estienne Podobaylo), Михайла-Станіслава Кричевського, «польського шляхтича» (Crziczevski, gentilhomme polonnois), «генерал-майора» Данила Нечая (Nieczay), «офіцера, якого всі боялися за лють» Філона Джеджалія (Dziadziali), гетьманського «секретаря» та «головного радника» Івана Виговського (Wihovski), «генерала» Мартина Небабу (Niebaba), «козацького полковника» Гаркушу (Orkussa) тощо [594].

Найбільше уваги автор приділяє «генералу» Богуну (Bohun), який викликав його симпатії своїми полководницькими здібностями й особливо вмілою організацією козацької оборони під Берестечком після зради та відступу татар і зникнення Хмельницького. Лише прикре непорозуміння, яке призвело до паніки та сум’яття в козацькому таборі, а, зрештою, й до хаотичної втечі, на думку «козацького історіографа», не дозволили цьому вправному воєначальнику вберегти повністю своє військо від поразки [595].

До речі, саме в «Історії війни козаків проти Польщі» наводиться героїчний епізод цієї оборони під Берестечком, який став легендарним, про трьохсот козаків, що скупчилися на острові посеред болота, відбиваючи всі атаки поляків, доки всі не полягли. Останній з цих відчайдухів, прострелений чотирнадцятьма кулями, боронився впродовж трьох годин, захищаючись лише косою, викликавши захоплення всіх присутніх і навіть самого короля, котрий пропонував йому життя, якщо той припинить свій безглуздий опір, на що козак відповів, що воліє померти у бою, як справжній воїн, і був простромлений списом якогось німецького найманця [596].

«Історія війни козаків проти Польщі» обривається досить раптово – подіями, пов’язаними з укладанням Білоцерківського договору, та смертю великого коронного гетьмана Миколи Потоцького (20 листопада 1651 р.). Хоча «козацька війна» цим, зрозуміло, не завершилася. Цілком очевидно, що автор мав намір написати згодом більш розширений твір, який би охоплював події пізнішого часу. Про цей задум повідомляв сам Шевальє у передньому слові до читача, зауважуючи, що володіє необхідними джерельними свідченнями [597].

Про те, які події мав би охопити новий твір Шевальє, можемо судити з відомостей, поданих ним у «Повідомленні про козаків». Тут йдеться про зміцнення українсько-молдавського союзу й одруження Тимоша Хмельницького з дочкою господаря Василя Лупула (1652), а також про загибель старшого гетьманича при обороні Сучави у вересні 1653 р. та облогу польської армії Яна ІІ Казимира під Жванцем українсько-татарськими військами, яка не мала успіху через нове зближення між Кримом і Польщею. Французький історіограф занотував, що зраджені вкотре своїми ненадійними союзниками «козаки відправилися на свої квартири в Україні» [598]. Останні події, представлені в «Повідомленні про козаків», охоплюють 1654 р. і присвячені розгляду спільних бойових дій українсько-московських військ [599].

Отже, Шевальє довів тут виклад подій до 1655 р. і міг вважати тему «козацької війни» вичерпаною. Власне кажучи, з 1654 р. війна остаточно втратила лише «козацький» характер, тому що відбулося кардинальне перегруповування воюючих сторін: Річ Посполита уклала союз з Кримом, Московське царство виступило на підтримку Хмельницького, Швеція оголосила війну Польщі, в той же час Московія незабаром розпочала війну проти Швеції, уклавши з Польщею Віленське перемир’я (1656). Це в свою чергу змусило Хмельницького шукати порозуміння з шведським урядом. Вочевидь, для Шевальє ці події вже не були суто «козацькою війною».

Визнаючи головним чинником, що докорінно змінив хід війни, вступ до неї Московського царства, історіограф постійно наголошує на прагненнях цієї держави максимально використати «козацьку війну» у власних інтересах. В той же час Шевальє зазначає, що Хмельниччина, несучи величезні політичні вигоди Московії через ослаблення Речі Посполитої, мала приховану загрозу й для самих володінь царя. Автор відмічає великий страх того через занепокоєння, що повстання «козаків і селян Русі подає поганий приклад і може перекинутися на його підданих» [600]. Тільки в умовах майже повного виснаження Речі Посполитої від затяжної війни з повсталими козаками та селянами та під тиском побоювань, що Хмельницький може визнати свій васалітет від турецького султана, московський цар нарешті наважився прийняти Україну під свій протекторат й оголосити війну Польщі.

Фактично поклавши початок історичним дослідженням Хмельниччини у Франції, роботи Шевальє зберігають свою важливість і донині. Загалом слід визнати, що автор досить правдиво й об’єктивно висвітлив картини національно-визвольної війни в Україні, ввівши до наукового обігу низку історичних джерел з історії Хмельниччини та збагативши її бачення новими фактами. Він одним з перших у французькій історіографії акцентував увагу на поширених у Європі помилкових уявленнях. Наприклад, щодо сутності козаків, яких вважали певною етнічною спільнотою чи нацією, виводячи її походження від русинів, поляків, татар і навіть скіфів та сарматів. Шевальє постійно підкреслював, що козаки – це лише військо, соціальний стан, що утворився з різних верств населення Русі. Також він першим серед французьких науковців наголосив на визначальній ролі селян у «козацькій війні», навівши безліч фактів їхньої участі у бойових діях і впливу на хід переговорів з поляками.

Така актуалізація важливої ролі в повстанні українських селян, доведених до відчаю зловживаннями польської шляхти, можливо, мала на меті і певний виховний момент для власних земляків автора, адже ситуація у Франції на середину ХVІІ ст. була подібною, народ, доведений до крайньої межі зубожіння податками та поборами чиновників і знаті, відповідав на нові утиски заколотами та повстаннями. На півдні королівства вирувало впродовж століття, час від часу спалахуючи з новою силою, повстання «кроканів», а в 1648-1652 рр. вся держава поринула в гостре соціально-політичне протистояння, що отримало назву «Фронди» [601]. Описуючи руйнівні картини «козацької війни», автор повною мірою міг уявляти виникнення подібної ситуації на своїй батьківщині.

Також до заслуг Шевальє можна віднести те, що він поряд з Бопланом і Лінажем де Восьєнном став одним з найбільших популяризаторів у Франції нового поняття «Україна», яке з того часу вкорінилося в свідомості європейців, як означення «країни козаків». Таке уявлення можна побачити й у широко відомому в Європі вислові польського короля Яна ІІІ Собеського: «Ukraina Cossacis sedat! (Україна козакам належить!)» [602].

Саме цей «козацький історіограф» першим з французьких науковців подав короткий життєпис Хмельницького, до постаті якого будуть згодом звертатися й інші французькі дослідники.

Відзначаючи важливе значення творів Шевальє для розвитку українознавчих і козакознавчих студій у французькій історіографії, слід зауважити, що його в цілому справедливі та реалістичні праці не позбавлені окремих недоліків. Не торкаючись питань складної для французів слов’янської термінології, яку, незважаючи на всі намагання автора, він наводить не завжди точно, головною вадою його творів є некритичне запозичення інформації з джерел, що часто мають суб’єктивний, тенденційний або відверто помилковий характер. До таких вад можна віднести, наприклад, вивід назви козаків від «кози», відведення головної ролі у формуванні козацького війська Стефану Баторію та визнання «мови козаків, одним з польських діалектів» [603]. Маються у Шевальє і фактичні помилки. Так, крім згаданої неправильної дати смерті Підкови (1587 замість 1578), очевидно, запозиченої у Ле Лабурера, він припускається помилок і в датуванні інших подій. Зокрема, охрещення Русі Володимиром він позначає 942-м роком [604].

Про залежність історіографа від переважно польських джерел інформації свідчить те, що Шевальє дуже часто наводить приклади звірячих розправ повстанців над польською шляхтою, в той же час замовчуючи аналогічні приклади жорстокості з іншого боку. Одним з головних мотивів українсько-польського протистояння Шевальє визнає намагання Хмельницького помститися за особисту образу, що повністю суперечить картинам поданої ним всенародної боротьби проти пригноблювачів.

Також не відповідають концепції Шевальє, який загалом визнає Хмельницького видатним і мудрим політиком, епізоди з гетьманом, де той чинить дії не зовсім адекватні. Для зразка можна навести фрагмент з його твору, у якому Хмельницький, «хильнувши багато вина та оковитої (le vin & l’eau de vie) наказав втопити депутатів від польської шляхти, які приїхали до нього скаржитися на своїх селян, але, проспавшись, негайно скасував свій наказ». Тут маємо цікаву авторську примітку стосовно горілки, названу в тексті «водою життя» (латинська назва «aqua vitae» в Україні перетворилася на «оковиту»). Шевальє позначає, що це «звичайний напій, як серед цих народів так і у московитів» [605]. Вочевидь, йдеться про спрощене сприйняття реалій політичного життя гетьманської ставки, коли Шевальє просто переказав один з популярних анекдотів про Хмельницького, що мали тоді ходіння у Варшаві. Відомий діаспорний історик Мацьків, зауваживши високий ступінь об’єктивності свідчень цього французького автора, підкреслює, що «симпатії Шевальє були на стороні Польщі» [606].

Подекуди в історіографії можна зустріти свідчення про рукописний трактат Клода де Месма графа д’Аво (1595-1650), відомого дипломата, французького посла в Польщі в 1634-1636 рр., присвячений козакам. Так, наприклад, відомий український дослідник Дашкевич називає його «Словом про козаків» («Discours des Cosaques») і датує кінцем 1630-х – 1640-ми рр., зауважуючи, що одним з інформаторів його автора міг бути Боплан [607]. Однак рукописний твір, автором якого дійсно позначений граф д’Аво і який зберігається у сховищах Національної бібліотеки Франції, в оригіналі має дещо іншу назву «Слово про становище козаків, укладене за писаннями мсьє графа д’Аво» («Discours de l’estat des Cosaques, mis par escrit par Mr. le comte d’Avaux»). Цей документ входить до рукописного збірника трактатів, пов’язаних з політикою Франції у середині ХVІІ ст. Ускладненість доступу до цього твору не дозволяла здійснити його комплексний аналіз. Він не надто цікавив французьких істориків, а українські до недавнього часу майже не мали змоги з ним ознайомитися. Нині він є загальнодоступним у відсканованому вигляді на сайті Національної бібліотеки Франції [608].

Вже навіть побіжний розгляд даного трактату доводить, що його автором не міг бути Клод де Месм граф д’Аво, який помер у 1650 р., тоді як твір висвітлює події до 1654 р. З цієї ж причини він не міг і бути написаним у час, вказаний Дашкевичем. Втім, при уважному аналізі тексту даного документу стає зрозуміло, що він являє собою ні що інше, як список з «Повідомлення про козаків» Шевальє, завершеного, як вже зазначалося, в 1655 р. Цілком ймовірно, що цей документ дійсно належав графу д’Аво, як позначено на його початку, однак не Клоду де Месму, а його племіннику Жану-Жаку де Месму (1640-1688), відомому дипломату, одному з найосвіченіших людей тієї доби, власнику величезної бібліотеки, який удостоївся честі бути прийнятим до Французької академії. Можливо також на його замовлення була написана книга Мішеля Руссо де ла Валетта «Казимир, король Польщі», опублікована в 1679 р. Принаймні, згаданий автор адресував свій твір, присвячений головним чином військовій діяльності Яна ІІ Казимира, а, отже, тісно пов’язаний з Україною, саме командору де Месму [609].

Припущення Дашкевича про вплив Боплана частково правильні, оскільки, як вже зазначалося, Шевальє багато свідчень запозичив з його «Опису України».

Таким чином, підводячи підсумок, можна відзначити, що праці Ле Лабурера, Боплана, Лінажа де Восьєнна та Шевальє поклали початок зародженню французької історіографії, присвяченої козацькій Україні. Саме ця тема стала досить популярною впродовж наступного століття, знайшовши широке відображення в європейській науці, культурі та суспільній думці. Зокрема, в 1684 р. відбувся захист історичної дисертації про козаків німецьким науковцем Йоганом-Йоахімом Мюллером [610].

Примітки

565. [Chevalier P.] Relation des Cosaques, avec la Vie de Kmielniski… – Р. 9.

566. Ibid. – P. 1-13.

567. Luca J. de. Relation des Tartares Percopites et Nogaies, des Circassiens, Mangreliens et Geogriens // Relations de divers voyages curieux… – 1696. – Т. 1. – Р. 14-23; Січинський В. Чужинці про Україну… – С. 64-65.

568. Luca J. de. Relation des Tartares Percopites et Nogaies, des Circassiens, Mangreliens et Geogriens… – Р. 16.

569. [Beauplan Guillaume Le Vasseur de]. Additions a la Relation precedente de la Tartarie et principalement des Tartares du Crim // Relations de divers voyages curieux… – 1696. – Т. 1. – Р. 24-30.

570. Ibid.

571. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne…

572. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne. – P.: Adamant Media Corporation, 2001. – 201 p. Втім, у даній роботі ми завжди посилаємося на видання саме 1668-го року.

573. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 1. – S. P. /Р. 1-2/; Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі… – С. 19-20.

574. Descendants of Antoine Chevalier // : 15/02/2011.

575. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 1. – P. 1, 6; Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі… – С. 23, 26.

576. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 1. – S. P. /Р. 2-4/; Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі… – С. 21.

577. [Chevalier P.] Relation des Cosaques, avec la Vie de Kmielniski… – Р. 11.

578. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 1. – P. 25-26; Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі… – С. 38-39.

579. [Chevalier P.] Relation des Cosaques, avec la Vie de Kmielniski… – Р. 11; Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 1. – P. 26; Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі… – С. 38-39.

580. [Chevalier P.] Relation des Cosaques, avec la Vie de Kmielniski… – Р. 1; Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 1. – P. 2; Part 2. – P. 76.

581. Le Laboureur S. de Bleranval J. Relation du voyage de la royne de Pologne… – Partie 2. – Р. 222; Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 1. – P. 47;

582. [Chevalier P.] Relation des Cosaques, avec la Vie de Kmielniski… – Р. 11.

583. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 1. – P. 29; Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі… – С. 42-43.

584. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 1. – S. P. /Р. VIII+IX/; Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі… – С. 21-22.

585. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 1. – S. P. /Р. V+VI/; Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі… – С. 20.

586. [Chevalier P.] Relation des Cosaques, avec la Vie de Kmielniski… – Р. 2, 8; Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 1. – P. 9, 29.

587. [Chevalier P.] Relation des Cosaques, avec la Vie de Kmielniski… – Р. 9; Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 1. – P. 14.

588. Ibid.

589. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 1. – S. P. /Р. VIII/; Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі… – С. 21.

590. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 1. – P. 13; Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі… – С. 30.

591. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 2. – P. 6-9; Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі… – С. 76-78.

592. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 2. – P. 7-8; Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі… – С. 76-77.

593. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 2. – P. 22; Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі… – С. 86-87.

594. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 2. – P. 78, 80, 82, 113, 149-150, 158, 179, 186, 199; Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі… – С. 116-119, 137-138, 152, 156, 167, 169, 176.

595. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 2. – P. 161-167; Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі… – С. 158-162.

596. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 2. – P. 167-170; Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі… – С. 161-163.

597. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 1. – S. P. /Р. VIII+IX/; Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі… – С. 22.

598. [Chevalier P.] Relation des Cosaques, avec la Vie de Kmielniski… – Р. 8.

599. Ibid. – P. 9.

600. Ibid. – P. 6.

601. История Франции: В 3 т. / Отв. ред. А. З. Манфред. – М.: Наука, 1972. – Т. 1. – 360 с. – С. 256-260.

602. Чухліб Т. Козаки та яничари… – С. 395.

603. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 1. – P. 1, 3, 38; Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі… – С. 23-24, 46.

604. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 1. – P. 38; Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі… – С. 46.

605. Chevalier P. Histoire de la guerre des Cosaques contre la Pologne… – Рart 2. – P. 97; Шевальє П. Історія війни козаків проти Польщі… – С. 129-130.

606. Мацьків Т. Хмельниччина в тогочасних західноєвропейських джерелах… – С. 47.

607. Дашкевич Я. Гійом Ле Вассер де Боплан. Перспективи досліджень // Боплан і Україна… – С. 11-12.

608. Discours de l’estat des Cosaques, mis par escrit par Mr. le comte d’Avaux // : 21/11/2011.

609. Rousseau de la Valette M. Casimir roy de Pologne. – Lyon: Chez Thomas Amaulry, 1679. – T. 1. – /VI/+256 р.; T. 2. – 331 р.

610. Мюллер Й. Історична дисертація про козаків (Публ. Ю. Мицика, М. Кулинського) // Всесвіт. – 1988. – № 6. – С. 131-137.

Подається за виданням: Євген Луняк Козацька Україна 16 – 18 ст. у французьких історичних дослідженнях. – К.-Ніжин: Видавець Лисенко М.М., 2012 р., c. 122 – 134.