2.1. Періодизація
Парнікоза І.Ю.
. Дніпровська долина у Києві використовувалася людьми здавна. Перші стоянки належать до часів пізнього палеоліту, починаючи з відмітки біля 20 тис. років тому. Це ера мандрівних мисливців на мамонтів, а потім північних оленів. В часи мезоліту в районі Києва кочують тайгові мисливці та рибалки. Натомість перші суто заплавні поселення землеробів та рибалок виникають в неоліті V-III тис. до н.е. Ще В. В. Хвойка, який відкрив у Середньому Подніпров'ї цілу серію нових пам'ятників і культур, прийшов до висновку про незмінність господарського типу населення Подніпров'я від неоліту до VIII-X ст. (Комар, 2012). Дійсно, закладений в неоліті спосіб господарювання, зокрема використання ресурсів заплави як пасовищ, сінокосів та місць для риболовлі, збору молюсків та раків, полювання в подальшому принципово не змінювався аж до ІX ст, коли перша частина дніпровської заплави у Києві – Поділ була необоротно вилучена з природного середовища та трансформована в житловий район.
Рис.2.1.1. Людина палеоліту, реконструкція
Рис.2.1.2. Трипільське житло, малюнок В. Хвойки
. У давньоруський час, коли виникають міста, до орбіти господарських інтересів центру Русі – Києва, окрім Подолу, де формується один з найстаріших районів Києва, потрапили Оболонські та Придеснянські луки (Урочище Радосинь, Милославичі); а також низка островів: Труханів, Долобецький (на той час частина Труханового), Муромець (давньоруське городище у Чортория), острів навпроти Видубицького монастиря (суч. Нижня Теличка), південна заплава в районі Жукового острова та Конча-Заспи та ін. Подекуди тут зводяться укріплені городища – Городець Пісочний, городище на о. Муромець, двір на острові напроти Видубичів тощо, Проте на більшості згадуваних заплавних територій стаціонарних поселень не було і вони використовувалися традиційно для заготівлі ресурсів. На цьому етапі людський вплив на природній гідрорежим Дніпра у межах Києва був ще майже непомітним, а норовливий Дніпро до ХІІ ст. щорічно затоплював навіть Поділ.
Рис.2.1.3. Розкопки кварталів давньоруської забудови на Подолі
Рис.2.1.4. Розкопки фундаментів церкви Богородиці Пирогощі на Подолі
Протягом досліджуваного етапу київська заплава відгравала ще одну дуже важливу роль – ритуальну, тут знаходилися священні язичницькі діброви, традиція шанування яких зберігалася ще довго після введення християнства.
Період, що включає історичний відрізок монгольсько-литовсько-польського панування в Києві, а також Київ у складі російської держави до середини ХІХ ст. Крізь часи тривалого запустіння Києва (коли острови та прибережні урочища або не використовувалися зовсім, або на них були окремі невеличкі двори), веде нас у час, коли дніпровські заплавні урочища та острови стали зоною боротьби господарських інтересів київських монастирів та міщан. Характеризувався поступовим зростанням антропогенного впливу. Розвивається мережа поселень: с. Микільська Слобідка (суч. житлові масиви Лівобережний (к. ХV ст.), с. Бортничі (ХV/ХVI ст.), с. Позняки та Воскресенська слобідка (суч. Воскресенський житловий масив) (ХVI ст.), с. Троєщина (ХVII ст.), хутір Дарницький та Кухмістерська слобідка (територія суч. Березняків) (ХVIII ст.).
Рис.2.1.5. Шляхтянка XVIII ст., реконструкція
Рис.2.1.6. Вид на Лавру з сучасного Венеціанського острова, поч. ХХ ст.
У ХVIII ст. було здійснено перші ґрунтовні зміни гідрорежиму Дніпра. Розпочалося все 1737 р., коли для проходу суден з Дніпра безпосередньо до Почайни прорили канал через піщану Почайнинську косу. Це призвело до її розмивання та формування сучасних абрисів Труханового острова. У 1777 р. сапери з Петербурга роз’єднали до того з`єднані між собою острови Муромець та Труханів, з’єднавши Чорторий із Дніпром каналом Пробитець (План.., 1990), а у 1792-93 рр. спорудили спеціальну греблю, яка відхилила туди головну течію Дніпра.
. Період, коли дніпровська долина зазнає першої потужної хвилі трансформації. Адже починаючи з середини 40-х рр. ХIХ ст. київські острови та прибережні урочища починають використовуватися як резерв міських територій для поселення та ведення гсоподарства. У цей час розбудовуються слобідки на Трухановому острові та Венеціанському (Передмостова слобідка), збільшуються існуючі лівобережні селища. Формуються нові хутори, як, наприклад, Зательбин Березняк (частина суч. житлового масиву Березняки) чи Ліски (частина суч. житлового масиву Стара Дарниця – Ліски).
Рис.2.1.7. Кияни поч. ХХ ст., пам`ятник Київському трамваю
Рис.2.1.8. Вид а долину Дінпра у Києві, д.п. ХІХ ст.
Острівні території стрімко входять до господарської системи міста, що значною мірою підриває їх екологічний стан. Наприкінці 1840-х рр. розпочато масштабні роботи з регулювання гідрорежиму Дніпра у межах Києва. Це призвело до зімни водності окремих його рукавів та динамічної зміни обрисів берегової лінії дніпровських островів. У 1870 р. було пущено Дарницький залізничний міст, дамба якого призвела до перекриття Лисогірського рукава Дніпра (на той час головного) та суттєвої зміни абрисів району Галерних островів. У 1897-99 рр. будується київська Гавань. Відбувається розвиток пароплавства у зв’язку з чим розбудовується система пристаней та ремонтних майстерень. Розвивається селище працівників пароплавних майстерень на Трухановому острові.
. Відзначився поширенням на дніпровську долину у м. Києві революційних та військових дій в часи Перших визвольних змагань. Супроводжувався руйнуванням всіх мостів та різкою зміною об’єктів та суб’єктів користування дніпровськими островами та прибережними урочищами. Цей період залишив на заплаві Дніпра меморіальні місця пов'язані з боями за незалежність України.
Позначився продовженням трансформації річкової долини у Києві, зокрема перекрито дамбою головне річище Дніпра в районі острова Чернечий (Водників). Берег тут намито у зв’язку з грандіозним будівництвом залізничного тунелю під Дніпром. Період супроводжувався суттєвими змінами в організації та функціонуванні острівних та прибережних поселень. В 1923 р. селище Дарниця та прилеглі поселення було включено до складу Києва. А у 1935 р. усі населені пункти лівобережжя, за виключенням Вигурівщини, Троєщини та Бортничів, включено до щойно створеного Дарницького району Києва.
Відзначено військовими діями в місті, повторним руйнуванням усіх київських мостів, знищенням поселень на Трухановому острові та Передмостовій Слобідці, а також руйнуваннями в лівобережних слобідках та селах.
. Період відновлення життя в дніпровській долині, побудови та перебудови мостів, подальшого входження прибережних територій до зони господарювання м. Києва. Характеризувався як стрімкою забудовою (вперше застосовано гідронамив на Русанівці, а згодом таким чином розбудовуються нові і нові мікрорайони), так і виведенням окремих елементів дніпровської долини до комплексу рекреаційно-паркових зон каркасу озеленених територій міста. В 1988 р. до складу міста включено с. Троєщина (на той час поглинуло свого попередника с. Вигурівщину) та Бортничі (суч. Дарницький район).
. Позначився як бездумною експлуатацією дніпровських урочищ в якості територій для прибуткового будівництва так і поверненням до визнання природоохоронного значення дніпровської заплави та створення об’єктів природно-заповідного фонду в дніпровській долині. Період триває понині і характеризується протистоянням свідомих верств киян, екологів та краєзнавців з тимчасовцями з Київської влади та олігархами. За опитуванням центра Разумкова у 2006 р. 88,2 % киян бачать Труханів острів парковою зоною та виступають проти його забудови.
У подальших розділах розглянемо історичний шлях дніпровської долини у м. Києві згідно з вищенаведеними історичними періодами докладніше.
Перелік використаних та рекомендованих джерел:
Комар А. В. Киев и правобережное Приднепровье / В кн. Русь в IX–XI веках: археологическая панорама / Ин-т археологии РАН; отв. ред. Н. А. Макаров. – Москва; Вологда: Древности Севера, 2012 – 496 с.
План города Киева. Додаток до: Берлинський Максим. Короткий опис Києва. Репринтне відтворення видання 1820 р.— К., 1990.