2.10. Заплава Дніпра в Києві з 1991 р.

Парнікоза І.Ю.

Людина, відколи з’явилася на землі, почала пригноблювати природу. Аж нарешті пригнобила її так ґрунтовано, що аж волосся встає на голові від однієї думки, про можливість опинитися у порожнечі сам на сам – з трупом…

Ян Гілберт Павліковський

Природа та культура, 1913 р.

"Якщо говорити про моє улюблене місце, то таких багато. В першу чергу ті, що пов'язані з професійною діяльністю. З дитинства небайдужий до Дніпра, островів, зелені. У мене є сад на Русанівських садах, я його плекаю. Відсутність промисловості уздовж берегів в центральній частині – це унікальне явище для такого великого міста. Хвилює доля Лівобережжя: освоєння заплави Дніпра все ж таки пов'язано з варварським способом будівництва. Тотальне знищення заплави – значна втрата. А центральна частина міста, вона вся мила, добра, затишна."

Архітектор Ігор Шпара, за (Ерофалов-Пилипчак, 2010).

Якщо ми відкриємо Ілюстровану історію Києва видану 2013 р. ми побачимо спробу показати розвиток міста в роки становлення України як самостійної держави як логічне продовження попередньо закладених тенденцій. Сьогодні вже можна ретроспективно подивитися на останніх майже 30 років. І якщо в попередні радянські роки існували проблеми з плануванням міста та реалізацією послідовно складених генпланів, то в окреслений період інститут генерального планування практично перестав існувати. Хоча звичайно офіційно по інерції продовжував розроблятися Генеральний план, зокрема у 2002 р. був прийнятий Генплан до 2020 р., а наразі новий так званий генплан Клічка.

Дніпровська заплава на плані рекреаційних та озеленених територій генплану Києва 2002 р.

Дніпровська заплава на схемі генплану В. Кличка

На практиці жоден з них вже не слугує ані правилами ані дороговказом до розвитку міста. Головним дороговказом стали фінансові інтереси політиків та бізнесменів, які прийшли до влади. Увесь зазначений період характеризується використанням закладеної в радянський часи інфраструктури, не контрольованої реалізації фінансово-привабливих інвестицій.

Системний розвиток міста припинився. Ерофалов-Пилипчак (2010) пише: «Напевно, місто могло б розповзатися територіально і далі, але умови «переходу до ринкової економіки» припускають наявність інших форм управління містом. В першу чергу фінансових. Разом з тим незалежних, які уособлюють відкрите, «прозоре» суспільство. Для цього потрібні відповідні інструменти: кадастр, іпотека, місцеве самоврядування». З цього періоду містобудівні рішення почали прийматися ситуативно. З’явилися так звані містобудівні обґрунтування – постійні корекції генплану в інтересах певного забудовника. Забудовник почав оплачувати послуги бюрократичного апарату з метою видачі йому дозволів на будівництво. Єдиною віссю розвитку Києва з середини 1990-х рр. стає комерційна забудова. І є такою по наш день. Всі інші проблеми міста нікого з київської влади не хвилюють.

Рис. Заплава Дніпра у Києві на мапі 1991 р.

Рис. Заплава Дніпра у Києві на мапі 1999 р.

Рис. Заплава Дніпра у Києві на мапі 2004 р.

Рис. Заплава Дніпра у Києві на мапі 2014 р.

Ось як намагаються подавати цю проблему автори Ілюстрованої історії Києва (2013):

«Радянська економіка розвивалася на засадах планового господарювання і масштаби поточного коригування головних показників не були такі значні. На відміну від тих часів поправки в останній генплан доводилося вносити постійно. Держава більше не могла в повному обсязі фінансувати позиції генплану, і залежність від інвесторів, за відсутності економічної та поілтичної стабільності оберталася необхідністю безперервного перегляду документа. Недоліки з виконання генплану 2002 р. доповнювалися прорахунками самого планового документа».

Більш влучно ситуацію в Києві характеризують інші київські дослідники (Колінько, Куровський, 2010):

«Майже всі роки незалежності України, а особливо останні 10 років (2000-2010-авт.), Київська влада працювала в основному сама на себе, і інтересах людей, які прийшли до влади, чиновників, які обслуговували її, політиків, які підтримували її. З огляду на потреби людей зроблено не так уже й багато: розпочато масове житлове будівництво і введено в дію заклади, які обслуговують потреби людей – супермаркети, ресторани, кав’ярні, заправки тощо. У той же час не вирішено безліч проблем: транспортну, охорони здоров’я, освітню та й житлову, по суті ене вирішено а загано у кут. А з огляду на стратегічні проблеми розвитку столиці не тільки не зроблено нічого, але й спровоковано проблеми, які ставлять Київ на межі колапсу. Це й суцільний вузол транспортних проблем, змішення в центрі міста всіх можливих функцій, проблеми сміття, зношеність систем підземних комунікацій (і перш за все каналізації), знищення історичного центру, зелених насаджень, недорозвиненість туристичної інфраструктури, роздавання майже всієї вільної землі та ін.»

«За останні п’ять-шість років у Києві виразно ілюструється низький рівень містобудівних рішень та втрата композиційної й історичної культурної якості, традиційно притаманних величі Києва. На наш погляд, щоб змінити обставини що склалися необхідно реформувати систему управління містобудівним розвитком міста. Перш за все. Головне управління містобудування та архітектури Київської міської державної адміністрації повинно стати дійсно державною структурою. На жаль, на сьогодні воно перетворилося на бізнесовий центр, а не професійний координаційний орган з розбудови Києва…Містобудівна рада має стати високопрофесійним органом, до складу якого мають входити не заангажовані особистості, високопрофесійні фахівці – архітектори, екологи, інженери різних напрямків. Голова містобудівної ради з ротацією на один рік обирається з членів ради. На сьогодні, коли головний архітектор мста автоматично є головою містобудівної ради безстроково , ефект такої ради перетворюється на пасивний керований орган».

«Корекція» генплану на угоду інвесторам здійснювалася к правило за рахунок зміни цільового призначення земельних ділянок.

Рис. Схема ділянок Києва, де було змінено цільове призначення згідно рішенням київради 2004-2009 рр.

Як свідчить мапа ділянок, де було змінено цільове призначення на забудову жертвами в межах заплави Дніпра зокрема стали узбережжя затоки верблюд та озера Редькіне, коса Облонської затоки та затоки Собаче гирло, все урочище Горбачиха, узбережжя Микільської слобідки та Венеціанського острова, ділянки Оболоні вздовж озер Опечень, ділянка заплави на північ від Видубицького озера, район озера Біле на Позняках, район Березянківської Набережної, половина урочища Покал, весь Галерний острів, північна частина острова Жуків (без огляду на існуючий тут заказник). Під котеджну забудову було роздано усю південну половину острова Жуків та територію заплави біля озера Відро на північ від ботанічного заказника загальнодержавного значення «Лісники», фрагменти Осоокрківських лук на південь від озера Тягле та ін.

Окремо слід згадати так звану концепцію “ущільнення забудови” міста Києва, про яку багато говорив 2000-2001 р. тодішній головний архітектор Києва С.В. Бабушкін у численних заявах та інтерв’ю. Не виключено, що Бабушкін був лише виконавцем наказів, що подавалися тодішніми можновладцями (на чому наголошує у неофіційних розмовах тодішній голова Управління Генплану М.Дьомін). Та відповідальність за політику “ущільнення забудови” лежить не лише на О. Омельченку, а й на Бабушкіні, котрий вважав, що забудова дворів, сквериків та інших місць, пристосованих для відпочинку, є річчю прийнятною і нормальною. Інша справа, що громадськість аж надто пасивно поставилася на той час (2000-2001 р.р.) до пропонованої політики містобудування, вочевидь, переймаючись більше питаннями цілковитої нестачі грошей у бюджетників, а не питаннями краси чи охорони природи рідного міста ().

Що стосується об’єктів історико-культурної спадщини в Києві, то справа їх збереження, яка з болем на народжувалася в Україні 1970-х рр. в 1990-ті роки так і не стала на ноги та перетворилася на театральний фарс. Профільне управління КМДА, інститут пам’ятко-охоронних досліджень швидко адаптувалися д нових реалій та стали обслуговувати потреби комерційного будівництва, надаючи необхідні дозволи, які відкривали шлях знищення історико-архітектурного обличчя міста. З киян, які пам’ятають ці часи ніхто не згадає коли згадувані державні органи врятували якусь пам’ятку, натомість список втрат разючий. Пам’ятко-охоронне законодавство в нашій країні, зокрема, Закон України «Про охорону культурної спадщини» та Закон "Про охорону археологічної спадщини" залишаються рудиментарними не спроможними впливати на ситуацію деклараціями. Але сем головною проблемою являється відсутність будь-якого руху чи розвитку в цьому напрямку з боку кваліфікованих істориків чи інших спеціалістів. Хоч якось протистояти намагається стихійна громадськість, зрозуміло не кваліфікована настільки, щоб забезпечити корекцію та посилення законодавчої бази, що зараз необхідно.

Не так легко у забудовників пішла справа з питанням знищення природних скарбів міста. Адже тут їм протистояли не тільки мрійники тчи міські небайдужі, але і люди з великим життєвим досвідом та практичними навичками, такі як директор Київського еколого-культурного центру, заслужений природоохоронець України В. Є. Борейко – автор багаточисельних природоохоронних законів. Двобій з такими професіоналами як В. Борейко був вже не такий простий. А навколо таких діячів як В. Борейко виросла школа молодих людей загаротованих в постійних боях проти забудовників людей. Ще раз з гіркотою зауважу, що нажаль в охороні історико-культурної спадщини таких людей не знайшлося.

Як відбився зазначений період на заплаві Дніпра? Звичайно за традиціями попередніх років, вишколені в радянські часи компетентні кадри Київпроекту закладали в Генплані до 2020 р. більшу частину Дніпровської заплави, як паркову зону. 1990-ті роки для не трансформованих та не забудованих на попередньому етапі дніпровських островів та заплавних урочищ пройшли під знаком не втручання. Економічна криза та перше десятиліття становлення незалежної України призвели до паралічу промисловості на берегах Дніпра та не сприяли будівельній активності. В той же час пануючий тоді стан речей дозволив провести в рамках заплави Дніпра створення додаткових об’єктів природно-заповідного фонду. Втім, бурхливі 2000-ні рр. принесли поновлення будівельного пресу на заплаву Дніпра. З початку 2000-х рр. Київ охопила нова будівельна лихоманка. Налагоджений конвеєр передачі землі під забудову майже за безцінь призвів до того, що головною статтею київської «економіки» стало будівництво. В умовах його величезної прибутковості під забудову почали відводитися всі фізично придатні для цього території, без огляду на їх природну чи історичну цінність. В умовах, коли об’єкти природно-заповідного фонду та історико-культурної спадщини не винесені в натуру та не значаться у документах державного земельного кадастру, їх знищення з юридичної точки зору стало можливим. Абсолютно така сама ситуація склалася з прибережними захисними смугами та водоохоронними зонами. Зелені масиви, зокрема, заплави, також стали жертвою численних змін цільового призначення землі, внаслідок чого вони відводилися під забудову, а також численних змін до Генерального плану розвитку Києва (див. ).

Що стосується інших традиційних способів використання заплави Дніпра, то в важкі 1990-ті маже всі вони занепали. Були занедбані наддніпровські парки, вимагав ремонту Парковий міст. Практично припинилося вантажне судноплавство та перевезення пасажирів водним транспортом. Весь річковий флот було приватизовано, після чого дорогі метеори та ракети пішли на злом. А більш практичні катери та теплоходи почали обслуговувати людей з грошима в якості пересувних барів та дискотек. На берегах Дніпра виросли річкові нічні клуби та готелі на дебаркадерах. Пляжний відпочинок у зв’язку зі збільшенням населення став стихійним і спирався на усі придатні, але абсолютно не облаштовані для цього місця. В 2000-х роках зростання фінансових можливостей частини киян призвело до збільшення човнового парку, що автоматично збільшило навантаження на київські острови. Також серед киян з’явилися яхтсмени, що спричинило розвиток кількох яхт-клубів. Деяка активізація водного транспорту починаючи з 2014 р. Барки з піском активно ходять Дніпром а на деякий час причалюють біля островів.

З’явилася мода і на гольф-клуби. Внаслідок чого один виник на Оболонській заплаві, а інший заліз на територію заказника Козинський на півдні заплави. В 2000-ні роки київські острови постійно намагалися використовувати як майданчики для фестивалів: «Країни мрій» Олега Скрипки, «Євробачення». У 2012 р. на Труханів острів скерували величезний табір шведських вболівальників. Звичайно це свідчило про абсолютну нерозвиненість доступної європейському туристу інфраструктури у Києві. Що стосується туризму на основі дніпровської заплави то тут нічого поки що нічого не вийшло далі прогулянок пароплавами чи туристичних дуже примітивних буклетів.

Рис. Рекреаційні ресурси Дніпровського району на буклеті виданому КМДА.

Рис. Змагання яхт на акваторії Дніпра біля Труханового острова, Фото І. Парнікози. 2019 р.

Рис. Річковий круїзний теплоход «Принцеса Дніпра»

Рис. Думка киян на марші захисників Києва 2011 р.

В цей же час південна частина київської заплави перетворилася на місце розміщення чергових елітних житлових масивів. В цьому випадку Київ попрямував дорогою інших великих міст світу, де престижним вважається жити за містом.

Рис. Конкурсний проект вирішення дніпровських островів у Києві

Рис. Конкурсний проект вирішення дніпровських островів у Києві

В 2013 р. було досить голосно заявлено про реалізацію стратегічної ініціативи «Дніпровська перлина». Вона передбачала міжнародний конкурс на найкращий проект використання дніпровських островів у Києві. Конкурс пройшов, переможців визначили. Проте до самого освоєння островів руки, слава Богу, не дійшли. Умови конкурсу були підготовані для учасників недбало. З цього приводу автор цих рядків підготував рецензію, яка показує, що в таких умовах проекти конкурсантів не можуть бути цілком придатними до київських реалій

Все це негативно позначилося на збереженні дніпровської заплави в місті. В умовах практично повної відсутності можливостей для контролю цієї ситуації з боку державних контролюючих органів, кругової поруки чиновників та забудовників, обличчя рідного міста намагалася врятувати лише громадськість. В 2004-2017 рр. активність громадськості на захист зелених масивів міста різко зросла, що призвело до формування численних громадських ініціатив та рухів. Серед них слід згадати рух «Збережи старий Київ», громадська ініціатива «Почайна», громадська спілка «Труханів острів» тощо.

Зважаючи на таку ситуацію, історія кожного фрагменту заплави Дніпра у Києві в цей час це історія необдуманих втрат, руйнувань або постійного відбивання подібних зазіхань громадськістю. В числі втрат можна навести знищення історичного комплексу київського водогону на Набережному шосе поблизу Поштової площі, доведення Гостинного двору до стану руїни, зведення будинку монстра на Подолі в районі вул. Верхній та Нижній вал, потворного готелю на Поштовій площі, знищення внаслідок забору піску більшої частини острова Великий північний, зменшення та забудова усієї південної частини ландшафтного заказника місцевого значення «Жуків сотрів», хаотична забудова району станції метро «Осокорки», призначення під забудову Рибальського півострова, Горбачихи, роздача у власність ділянок на Осокрківських луках, північній частині острова Муромець, усієї Оболонської заплави навколо затоки Верблюд, забудова урочища Покал та роздача під забудову острова Галерний. Віддано під забудову також урочище Горбачиха, знищено забудовою безпосереднє берегове урочище Запісоччя Південне. Роздано під забудову узбережжя Оболонської затоки та затоки Собаче гирло. Безумовну помилку становить політика команди мера В. Клічка спрямована на бездумне окультурення міських парків з використанням вирубок та бетону, політика бетонування та використання габіонів замість природних берегів озер. Зокрема жертвами таких реконструкцій вже стали острів Труханів – вхідна група на місці старих дерев, парк Наталка, в баченні перетворено озеро Мале з групи Опечень. Щодо інших заплавних територій усі вони для сучасної київської влади продовжують розглядатися як потенційні будівельні майданчики.

Рис. Таким неприглядним є наразі вигляд Подолу з Рибальського півострова. Київ втратив можливість зберегти цілісний комплекс старого міста

Елементом позитиву є натомість той факт, що в зустрічної боротьби громадських екологічних організацій: Київського еколого-культурного центру, Дружини охорони природи «Зелене Майбутнє», Національного екологічного центру тощо цілу низку об’єктів вдалося врятувати від будівельних планів, а у деяких випадках захистити природоохоронним статусом. Надзвичайно важливим було створення у 2004 р. Регіонального ландшафтного парку «Дніпровські острови». І хоча парк досі не має винесених в натур меж та штату, це вже суттєвий фактор стримування будівельної експансії. Суттєве покращення ситуації відбулося з 2015 р. З цього часу до 2020 р. в межах заплави Дніпра у Києві створено низку нових об’єктів природно-заповідного фонду. Зокрема, в межах заплави у 2017 р. створено ландшафтний заказник місцевого значення «Радунка». В 2019-2020 рр. На заплаві завдяки співпраці Київського еколого-культурного центру з екологічною комісією Київради створено ландшафтні заказники місцевого значення: «Труханів острів» (2019 р.), «Осокорківські луки» (2019 р.), «Озеро Тягле» (2019 р.), «Троєщинські луки» (2020 р.), «Озеро Редькино» (2020 р.), «Затока Наталка» (2020 р.), «Деснянські луки» (2020 р.) «Конча-Заспа» (2020 р.). В 2013 р. автором цих рядків на базі доробку попередників та багаторічного аналізу фактів зібраних в цій монографії сформульовано в стислому але комплексному вигляді концепцію створення Національного природного парку «Дніпровські острови» з включенням до його складу не лише островів, але і материкових заплавних урочищ.

У 2006 р. вийшло перше видання революційної книги В. Колінька та Г. Куровського «Київ-священний простір», яка стала першою, що окреслила не тільки природну та історико-культурну, але і морально-духовний вимір боротьби за Київ. В книзі на основі опитування киян центром Разумкова чітко показано, що всі ці роки Київського будівельного хаосу думка більшості киян щодо використання історико-культурної спадщини та природи Києва. Зокрема, заплави Дніпра геть відрізнялася від дій реалізованих за ці роки київською владою. Це переконливо показує що всі рішення зі знищення обличчя Києва були фактично нелегітимними та реалізовані в інтересах окремих осіб. Автори вперше системно визначають головні пріоритети Київської містобудівної ідеології спираючись на занедбані сучасними керівниками вартості і цінності.

В 2021 р. опублікована інша книга підготована колективом авторів , серед яких і актор цих рядків, що доповнює висловлені в книзі В. Колінько та Г. Куровського моральні імперативи сухими і раціональними фактами щодо наявних запасів природних територій Києва, їх цінності та необхідності оголошення об’єктами ПЗФ. Серед них значну частку посідають об’єкти заплави.