2.8. Заплава Дніпра під час радянсько-німецької війни 1941-43 рр.
Парнікоза І.Ю.
Ти побачив бій, батьку наш, Дніпро
Ми в атаку йшли, мов прибій.
Хто поліг за Дніпр – буде жить в віках,
Якщо сміливо бився він.
«Пісня про Дніпро»
Рис. 2.8.1. Серпневі дні і ночі, гравюра Г. Малакова
Рис. 2.8.2. На Дніпрі, кадр з радянського фільму
Друга світова війна докотилася до Києва 22 червня 1941 р. з початком радянсько-німецької війни 1941-45 рр. Дніпро, як потужна водна перешкода і Київ, як столиця України та потужний центр інфраструктури та магістралей одразу набули надзвичайно важливого значення. Зважаючи на це, німці намагалися якомога швидше захопити місто, а радянські війська утримати його за будь-яку ціну. Це зокрема призвело до того що заплава Дніпра стала ареною повномасштабних бойових дій, де окрім наземних військ та авіації приймали участь кораблі Пінської військової флотилії.
Рис. 2.8.3. Радянський зенітний розрахунок в обороні моста імені Є. Бош, за ()
Рис. 2.8.4. Евакуація мостом Є. Бош в серпні 1941 р., за ()
Якими були умови заплави на той час? Хроника боевых действий ПВФ (1945) так описує його:
«Нижче Києва Дніпро багатий на острови, паралельні русла та протоки (у 1941 р. слугували обхідними фарватерами). Ближче до гирла Десни ширина заплави збільшується до 12 км і місцями заболочена, русло річки звивисте, дно піщане, рухливе, наявні 47 перекатів та багато островів. Середня ширина річки 400-500 м (найбільша 1000 м, найменша 200 м). Глибина 1,7-2 м, а в деяких перекатах падає до 1,2 м. Швидкість течії 0,8-0,9 м/с. На ділянці від гирла Десни до с. Осокорки (25 км) долина Дніпра широка (до 18 км). Правий берег високий до 70 м. Заплава сильно розсічена староріччями, протоками, озерами. Багато проток можуть слугувати обхідними фарватерами; вище Києва на правобережній заплаві знаходиться велика затока –«озеро Чачин» та затока Київської гавані (в.т.ч. Гавань особливого призначення – ГОП); русло річки звивисте, нестійке, легко розмивається; наявні 8 перекатів, середня ширина річки 300-400 м (найбільша 1200 м, найменша 170 м). Найбільш поширені глибини 4-5 м, а на перекатах падають до 1,1 м., швидкість течії 0,7-0,8 м/с. На ділянці с. Осокорки- м. Ржищів (100 км) заплава Дніпра шириною 2,5-11 км, місяцями заболочена, має супіщаний та піщаний ґрунт, річка тече у правого корінного берега, що має висоту 10 м (у с. Мишоловка та до 50 м (у с. Трипілля), русло річки сильно звивисте, часто розділяється на окремі рукави, внаслідок чого інколи важко відрізнити, де проходить головне русло, багато рукавів та проток судноплавні та можуть слугувати обхідними фарватерами, на всій ділянці наявні 30 перекатів, середня ширина річки 500-600 м (найбільша 1320 м, найменша 240 м). Найбільш поширені глибини 4-5 м, а на перекатах падають до 1,1 м, швидкість течії 0,8 м/с.», (Спичаков, 2009).
Незважаючи на те, що головною базою ПВФ значився Пінськ, великого значення він не відіграв і був швидко втрачений. Найважливішу роль як база флотилії відіграв Київ. Тут на Подолі до залишення Києва розташовувався штаб флотилії, сюди добиралися моряки з загиблих суден, щоб знову боронити міста в якості морської піхоти. Тут знаходився військовий порт – Гавань особливого призначення (ГОП). Надзвичайно важливими також були потужності заводу «Ленінської кузні» та особливо Київського судноремонтного-суднобудівного заводу, який постійно здійснював ремонт кораблів, пошкоджених військовими діями.
Головними завданнями флотилії були прикриття мостів, боротьба з спробами німців форсувати Дніпро та артилерійська підтримка кораблів. Головний штурм Києва німцями відбувався з півдня, тож ареною бойових дій стали, зокрема, заплавні місцевості: Жуків острів, острів Водників, призаплавні селища: Пирогів, Віта-Литовська, Мишоловка, Осокорки, Сваром'є та ін. Під час оборони міста через Дніпро окрім стаціонарних мостів перекинули низку додаткових понтонних переправ. Радянським військам не вдалося утримати Київ, що призвело до руйнування усіх Київських мостів. В Києві закінчився і бойовий шлях усіх вцілілих кораблів флотилії, які були зірвані чи затоплені.
Рис. 2.8.5. Німецька піхота в районі титула №6 об’єкту №1 на Жуковому острові, вересень 1941 р., за
Рис. 2.8.6. Руїни мосту Є. Бош, 19.09.1941 р. ()
19.09.1941 р. Київ було окуповано німцями. Вони одразу ж потурбувалися про налагодження нових переправ через Дніпро. Вони ж активували роботу деяких київських підприємств, які мали значення для війська, зокрема і у межах заплави – діяльність судноремонтної верфі на Рибальському острові, лісопилки на Трухановому острові та ін. Дніпром сплавляли деревину з району Чорнобиля. На призаплавній Дарниці було влаштовано Сталаг – Дарницький концтабір, в якому загинуло від 68 до 75 тис. військовополонених.
Рис. 2.8.7. Заплава Дніпра у Києві на мапі 1941 р. Риболовля сінокоси, розведення домашньої худоби та птиці, вирощування культурних рослин знову стали основою виживання
Рис. 2.8.8. Заплава Дніпра у Києві на мапі 1943 р. Мапа поза змінами мостів та переправ не демонструє змін на заплаві в порівнянні з 1941 р.
Окупація страшним тягарем лягла на мешканців території сучасного Києва: городян центральних районів міста, мешканців річкових слобідок та селян при-київських та лівобережних сіл. Проте її вплив на перелічені групи мешканців був різним. В цей час всі системи міського комфорту та благоустрою принаймні для Киян припинили функціонувати. Зважаючи на це, міщани опинилися повністю безпорадними. Адже німецька адміністрація не збиралася постачати цивільне населення. Навпаки, вона була зацікавлена у вимиранні великих міст на радянській території. Життя киян намагалися хоча б якось полегшити київська цивільна адміністрація (в якій працювали діячі ОУНм). Проте незважаючи на всі зусилля, кияни виявилися повністю залежними від отримання харчів від окупантів (що вдавалося тим, хто мав офіційну працю у окупанта) чи постачання харчів до міста з околиці. В місті розвинувся голод. На Подолі в забудові під Щекавицею німці навіть виявили людожерів. В цій ситуації мешканці приміських слобідок виявилися в трохи кращому положенні ніж міщани, маючи доступи до ресурсів Дніпра та маючи традицію напівавтономного існування. Найкраще давали собі ради в нових умовах селяни прикиївських сіл, які і раніше фактично вели натуральне господарство. В таких умовах посилилося відбулося посилення традиційного значення заплави Дніпра та інших складових сільськогосподарської околиці Києва.
Рис. 2.8.9. Селяни продають овочі в окупованому Києві, за ()
Рис. 2.8.10. Українські селяни повертаються з Києва по кризі Дніпра, зима 1942 р., за ()
Рис. 2.8.11. Селянки з околиць Києва на ринку в місті, за ()
Рис. 2.8.12. Німецький поліцейський перевіряє українського селянина, за ()
Також важливого значення набули усілякого роду київські базари та ринки, на яких хоча втридорога кияни могли купити або виміняти щось з вкрай необхідного. В доступних автору архівах краєзнавців та києвознавчій літературі збереглися деякі свідчення про життя прирічкових поселень під час окупації, а також інформація про підпільні організації на Трухановому острові та судноремонтному заводі на Рибальському півострові. Збереглася також інформація про функціонування київського пляжу на Трухановому острові.
Рис. 2.8.13. Рибалка з павуком (наразі браконьєрське знаряддя) біля верхівки Рибальського півострова, час німецької окупації. Під берегом помітний напівзатоплений штабний корабель Пінської військової флотилії "Припять", за ()
Рис. 2.8.14. На пляжі на Трухановому острові відпочивали не тільки німці, фольксдойчі але і звичайні кияни, в найтяжчі роки окупації цей відпочинок залишався популярним, за ()
Часом нової трагедії стала друга битва за Київ 1943 р. В цей час безповоротно знищені як явище київські заплавні поселення – Передмостова Слобідка та поселення на Трухановому острові, значних руйнувань зазнали лівобережні заплавні села. Битва за Дніпро – форсування потужної водної перешкоди в умовах добре підготованої німецької оборони коштувало сотні тисяч життів радянських солдат, серед яких було чимало українців. Маловідоме, що по німецькому боці в складі вермахту також були українці з числа допоміжних підрозділів вермахту (т.зв. Хіві) та з . Під час форсування Дніпра місцем запеклих боїв стали київські острови: Козачий, Водників (який в зведеннях називається Жуківкою), Труханів, Острів Великий Північний (в районі боїв на північному – Лютезькому плацдармі).
Рис. 2.8.15. Перша радянська понтонна переправа на Дніпрі у Києві поблизу зруйнованого мосту ім. Є. Бош, листопад 1943 р., кадр радянської кінохроніки
Рис. 2.8.16. Пам’ятник морякам Дніпровського загону річкових кораблів Пінської військової флотилії у Києві, 2010 р. – набережна у річкового вокзалу, Фото І. Парнікози
Упорні бої знову ішли за заплавне село Віта-Литовська. Відступаючи, німці зірвали відбудовані Дарницький та Наводницький мости. Через Дніпро протягнулися нові понтонні переправи радянських військ, в стислі терміни було збудовано також спочатку низьководний, а потім і висоководний мости.
Окремо слід відзначити специфіку Києва після повернення радянської влади і до 9 травня 1945 р. Це був час непевності, коли кияни не розуміли в якій формі повернеться сталінізм, тож намагалися де це було можливо маніфестувати свою лояльність до радянського режиму.
Вказаний період лишив в історичному ландшафті численні пам’ятки: меморіали, пам’ятники, місця битв та зруйнованих споруд. Натомість поза невеликими змінами, як наприклад зірваною в 1941 р. дамбою на острів Водників, суттєвих змін в абрисах Дніпровських островів чи прибережних урочищ за вказаний період не відбулося.