Народжені річковим плином: історія урочищ Лисогір'я
Парнікоза І.Ю.
Історія цього фрагменту Лисогір'я захоплююча. Заплавна територія від підніжжя Лисої гори до Китаївських гір утворилася в післяльодовикові часи, в місці спільної дії повноводніших пра-Дніпра та пра-Либіді, які відкладали тут свої наноси. Головне річище Дніпра, яке змінювало своє положення, вбирало в себе швидкоплинну річку Либідь та несло свої води в напрямку сучасного житлового масиву Корчувате.
Найдавніші сліди людської присутності поблизу Лисої гори фокусуються в районі гирла Либіді і за відомостями музею історії Києва сягають кам'яного віку. З розташованим поруч урочищем Видубичі пов'язаний і переказ про давньоруського верховного бога Перуна. Повалений князем Володимиром та кинутий у Дніпро, він начебто тут – у Видубичах був викинутий на берег. Імовірно, топоніми «острів Перунів» та «Перунова рень» (мілина – авт.) поблизу острова Хортиці, можуть свідчити, що просування Перуна Дніпром проконтролювали і за порогами (Вилинов, 2003).
Річка Либідь фігурує в Літописі Руському в 1135 р., як місце оборони від степняків:
«Потім же Ольговичі з половцями перейшли Дніпро [місяця] грудня у двадцять і дев'ятий день. І стали вони пустошити, од Треполя [починаючи], навколо [городів] Красна і Василева, і до Білгорода, і аж до самого Києва, і по [річці] Желяні, і до Вишгорода, і до Деревлян, і через [ріку] Либідь перестрілювалися.»
З давніх-давен ця річка (яку ще називали Лебедівкою) використовувалась з господарською метою. Так за планом Києва 1695 р. (вірогідно, І. Ушакова) на ній було розташовано 7 водяних млинів. Один з цих млинів, що належав Видубицькому монастирю, знаходився під Лисою горою і має підпис:
«От устья Лыбеди, где впала в Дніпр, 100 сажен».
Рис. 4.1. Гирло Либіді на плані І. Ушакова, 1695 р., (Алферова, Харламов, 1982)
Рис. 4.2. Гирло Либіді на мапі 1750 р., Лиса гора позначена 1, за (Старовинні.., 2010)
На мапах 1745 та 1750 рр. тут, на лівому березі Либіді, показані численні видовжені прямокутні будівлі. На мапі 1750 р. зазначено також, що днищем як Північного, так і Південного Лисогірського ярів стікали невеличкі струмки, які впадали у річку Либідь. Сама ця річка, хоч і не підписана, але показана як меандруюча на північ від Лисої гори. Далі показаний її поворот на південь і точка впадіння трохи нижче за течією від Лисої гори. При цьому відрізок русла паралельний Дніпру, відокремлений від нього піщаною косою з алювіальних наносів. Ця коса становить частину прибережних мілин та піщаних терас, які тягнулися від Видубицького монастиря – урочища Видубичі.
Рис. 4.3. Район гирла Либіді на мапі Києва 1799 р. позначено 1, 2 – острів навпроти гирла Либіді, в подальшому один з Галерних островів (Архів Д. Вортмана)
Рис. 4.4. Район гирла Либіді на мапі Києва 1842 р. позначено 1, (Старовинні.., 2010)
На мапі 1799 р. острів навпроти Видубицького монастиря не показаний. Натомість показаний інший острів, розділений протокою навпроти гирла Либіді (Рис. 4.3-2). Можна було б припустити, що це перевідкладений колишній «острів напроти Видубицького монастиря», який на попередній мапі 1750 р. був показаний вище за течією. Проте на детальній мапі Київської губернії 1849-50 рр. ми знову бачимо острів навпроти Видубицького монастиря на своєму місці. На мапах 1865 та 1869 рр. нижче за течією від острова навпроти Видубицького монастиря розташовувалася прибережна коса (вище гирла річки Либідь). На мапі 1871-73 рр. острів навпроти Видубицького монастиря та ця коса показані вже як прибережне урочище (сучасна Нижня Теличка). На мапі 1871-73 рр. він перетворюється на прибережне урочище (сучасна Нижня Теличка).
Зупинимося тут ще раз на інформації з мапи 1799 р., яка є дуже важливою. Показана на ній ситуація може свідчити, що в цей час головне річище Дніпра не пробігало безпосередньо під правим берегом як в середині-другій половині ХІХ ст. В цей час воно проходило між прибережним островом в гирлі річки Либіді та Микільським островом (обидва в подальшому вірогідно називалися Галерними). Річка Либідь станом на 1799 р. впадала до Дніпра двома рукавами. Один з них впадав безпосередньо в дуже вузький Лисогірський рукав Дніпра, що простягався між розташованими островами та високим правим берегом. Другий рукав гирла Либіді відрізав ділянку правого берега у східного підніжжя Лисої гори, проходив паралельно до Лисогірського рукава та впадав у нього в районі сучасної вулиці Лисогірський спуск.
Помилково локалізуючи Витачівський брід та літописне місто Заруб на території Києва, М. Берлинський (1820), імовірно, описує район Лисої гори –гирла Либіді:
«Нижче цього урочища (гирла р. Неводничі), поминувши тісний в’їзд через Видубичі, зустрічається більш відкрите в продовженні Дніпровських гір місце при гирлі Либіді».
На мапі 1842 р. піщані коси чи острови, як і виступаюча низинна територія у гирлі Либіді зовсім не показані. На мапі також немає позначених водотоків, що збігають з ярів Лисої гори (хоча, це не значить що вони перестали існувати). Річка Либідь (підписана) біля основи гори розділялася на два водотоки, що утворювало острів. Біля її гирла на правому березі показана не підписана Г-подібна будівля. На лівому березі Либіді на місці сучасного гаражного кооперативу «Либідь» показаний казенний цегляний завод. Цікавою подробицею є польова дорога, що вела від містку через річку Либідь попід східними схилами Лисої гори до «хутора Корчеватое», який знаходився біля південно-східного закінчення Лисої гори на узбережжі Лисогірського рукава.
Як зазначає С. Вакулішин (2014) перша документальна згадка про Корчувате відноситься до 1832 р. Це був промисловий монастирський хутір на південь від Лисої гори, за 250 м від Лисогірського рукава Дніпра. Його не слід плутати з сучасним житловим масивом Корчувате, який розташований значно південніше на місці історичного села Мишоловка та літніх дач Коник. Назва Корчувате, імовірно, походить від слова «корч» (кущ, пень).
Аналогічною виглядає ситуація на мапі 1843 р., на якій ми також можемо побачити, систему стежок, острів на річці Либіді, два містки через неї в бік Лисої гори, дорогу до хутора Корчуватого, а також вже відому нам з мапи 1842 р. Г-подібну будівлю біля гирла.
Станом на 1846 р. біля точки впадіння сучасного Західного яру у річку Либідь, на цій річці показано ставок. Про цей став, як місце купання ще згадували ще старожили Саперної Слобідки (опитування 2000-х рр.).
Мапа Шуберта (фрагмент трьохверстної мапи Російської імперії) 1849-1850 р. також показує детальну ситуацію в районі сучасної Нижньої Телички-Покалу-Галерного острова станом до будівництва Дарницького залізничного мосту. Річище Дніпра проходить безпосередньо під Лисою горою. Це головне і найширше річище. А від села Осокорки ближче до лівого берега розташовується група пізніших Галерних островів, починаючи від Микільського (Осокорянського) острова, що має видовжене подовження, яке зберіглося дотепер в якості сучасного острова Великий Південний. Цікаво, що топонім «Корчеватая» зазначений в районі верхньої частини сучасного Галерного острова.
Рис. 4. 5. Зображення гирла річки Либідь, оcтрова навпроти Видубицького монастиря (рожевий) та Галерних островів (жовтий) на трьохверстній мапі Шуберта Київської губернії станом до будівництва Дарницького залізничного мосту, 1849-50 рр. Головне річище Дніпра проходить під Лисою горою. Найбільш північний з групи пізніших Галерних островів – колишній острів Микільський (Осокорянський) має видовжене подовження, яке зберіглося дотепер в якості сучасного острова Великий Південний. Основа за (Старовинні.., 2010)
Рис. 4. 6. Зображення гирла річки Либіді, Покалу та Галерних островів (підписані «острів Галерний») на мапі 1871-73 рр. з уточненнями 1909 р.): 1 – Печерська коса – територія сучасного Наводницького парку, зазначено колишню пральню військового госпіталю, 2 – Видубицька струмінь-спрямовуюча дамба, яка перекрила вхід до рукава Старик, 3 – Видубицьке озеро (колишнє головне русло Дніпра), 4. – озеро Теличка та полустанок, 5 – територія сучасного урочища Нижня Теличка, 6 – Лаврська промислова зона в колишньому гирлі Либіді – лаврська парова мукомельня, 7 – Лиса гора та гирло річки Либіді, 8 – Лисогірський рукав і хутір Корчувате, 9 – протока, яка розділяла Галерні острови, 10 – Багринова гора та промислова зона під нею, 11 – Осокорківська коса – неіснуючий наразі піщаний острів, потім коса лівого берега, 12 – гострий мис у входу в Чернечу (сучасну Галерну) затоку – сучасний півострів Гострий, 13 – село Мишоловка та табір понтонного батальйону, 14 – Дачі Коник та хутір Виноградний, 15 – острів Чернечий. Основа за (Старовинні.., 2010)
Схема 1860 р. (див. ) показує острів на Либіді і став. Споруди на північ від острова на Либіді (помітні і на попередніх мапах ХІХ ст.) підписані як цегельний завод. Поблизу Лисої гори розливалося широке головне русло Дніпра. Г-подібна споруда при гирлі Либіді не показана.
На більш детальній мапі 1865 р. острів на Либіді вже не показаний, але міст, стежина до хутору Корчуватого, став та Г-подібна споруда при гирлі річки Либіді зазначені. Показано також яр перпендикулярний до русла Либіді – сучасний Західний яр Лисої гори. На лівому березі Либіді на місці сучасного гаражного кооперативу «Либідь» показана лаврська парова мукомельня. С. Вакулішин (2014) зазначає, що це хутір Либідь – осередок на лівому березі річки недалеко від гирла, який виник наприкінці ХІХ ст. та включав цегельню та паровий млин, які належали Лаврі. В перші десятиліття ХХ ст. цю назву було забуто, очевидно з занепадом націоналізованих підприємств.
У 60-і рр. ХІХ ст. згадується хутір Корчувате, який входив до володінь Видубицького монастиря та був проданий Київському інженерному відомству у зв’язку з будівництвом Лисогірського форту (Ситкарева, 1997). За іншими джерелами Видубицький монастир передав Інженерному управлінню земельні ділянки, дубовий гай та лісову дачу на хуторі Корчуватому (Голованов, 2002 на основі Російського державного військово-історичного архіву у Москві – Ф. 13135. – Оп. 1. – Спр. 353. – Арк. 36а, 44, 50).
Мапа 1871-73 рр. (з уточненнями 1909 р.) показує ситуацію після будівництва Дарницького залізничного мосту (1870 р.). На цій мапі в долині Либіді показана гілка залізниці Київ-Курськ-Москва, що пройшла вищезгадуваним Дарницьким залізничним мостом. В районі старого гирла Либіді показана промислова зона, в складі якої зазначені цегельний завод та лаврська парова мукомельня. На місці сучасної станції «Ботанічна» на Нижній Теличці показаний полустанок. Це будівництво вплинуло на відхилення головного русла Дніпра від правого до лівого берега, що змінило абриси усієї нижньої частини заплави Дніпра в Києві. Колишнє головне річище Дніпра перетворилося на вузький Лисогірський рукав. Це річище обходило з півдня урочище Нижня Теличка (об’єднані у лівобережне урочище колишні острів навпроти Видубицького монастиря та тутешню косу), проходив під Лисою горою та, приймаючи води Китаївського струмка, вливався до Дніпра. Під кручею Лисої та Багринової гір розташовувалися цегельні.
З метою збільшення виробництва цегли для будівництва форту у липні 1872 р. ризькому громадянину Андрію Ерліху було дозволено влаштувати на Корчуватському хуторі приватний цегляний завод (Голованов, 2002).
Окремої уваги заслуговує історія розташованих в районі гирла річки Либіді островів та їх перетворення в сучасне прибережне урочище Покал-Галерний острів. Відомо що у зв’язку з будівництвом Лисогірського форту (що зводиться 1872-1874 рр. для прикриття Дарницького залізничного мосту. Див. ) 1872 р. у Лаври були відібрані землі на Лисій горі, а в якості компенсації вона отримала казенну Совську дачу, ділянку з урочища «Темний Луг» з Ветяно-Трипільської дачі та острови Галерні (1 та 2). Пізніше Лаврі віддали острів Галерний № 3, який взято від селян села Мишоловка як надлишок (Голованов, 2002). Про які три острови йшлося? На вищезгаданій трьохверстній мапі Київської губернії 1849-50 рр. (Рис. 2.5.9.39), у районі нижче сучасного Південного мосту позначено три великих острови. Найбільш північний з них це безумовно колишній Микільський (Осокорянський). Він має видовжене подовження на північ, яке зберіглося дотепер в якості сучасних островів Малих і острова Великий Південний. Микільський острів станом на 1849-50 рр. займає теж місце, що і на мапі 1799 р. Інші острови з мапи 1849-50 рр., розташовані ближче до гирла Либіді є похідними від зображених на мапі 1799 р. і чомусь не показуваним на мапах середини ХІХ ст. Натомість, ці острови також добре зазначені на мапах 1865 та 1869 р. – острів Микільський розташований на захід від нього видовжений острів та розташований на південь в районі сучасної Галерної затоки третій острів. Виходячи з розташування Лисогірського форту та села Мишоловка, з Галерними можна проасоціювати саме ці три острови. Дійсно, великий розташований вже впритул до гирла Либіді острів та більша частина острова Микільський на мапі 1871-1873 рр. підписані як «острів Галерний». Про локалізацію цих островів саме тут свідчать також сучасні топоніми в цьому районі – острів Галерний та затока Галерна.
Після будівництва Дарницького мосту, як свідчить мапа 1871-1873 рр. (Рис. 2.5.9.40) архіпелаг показаний на мапі 1849-50 рр. та 1865 та 1869 рр. зазнав певних змін. Головне русло Дніпра пройшло через старицю розташовану посередині острова Микільський, приблизно в місці з координатами 50.393683°, 30.585745°, відділивши від нього на півночі видовжений острів Верби, що фігурує на мапі 1914 р. З нього пізніше остаточно оформляться сучасні острови Малі та острів Великий Південний. Зміна напрямку головного русла призвела до поступового замулення та відмирання староріччя вздовж правого берега. Наразі від Лисогірського рукава залишилися фрагмент верхньої початкової частини -пізніше трансформована затока Дніпровська та в південній частині – болотисті низини урочища Покал. Великий острів (один з позначених на мапі 1871-73 рр. як «Остров Галерный» розташований біля гирла Либіді ближче до правого берега) в міру відмирання Лисогірського рукава з’єднався з правим берегом. Протока між ним та більшою частиною колишнього острова Микільський (другий з островів позначених на мапі 1871-73 рр. як «Остров Галерный») – також поступово відмирала (покалилася). Згодом це призвело до об’єднання обох масивів в сучасне урочище Покал-Галерний острів.
Зазначимо, що походження назви Галерних островів (сучасного Галерного острова) і сучасної Галерної затоки виводять від переказу про стоянку тут галер, перегнаних зі Смоленська для подорожі Дніпром російської імператриці Катерини ІІ в 1878 р. Проте наразі ця версія не має документального підтвердження (Див. ).
На схемі Лисої гори з показаними роботами по будівництву форту станом на 1874 р., окрім конкретних елементів Лисогірського форту знову показано острівець на річці Либіді, міст на річці, на дорозі на південь до Корчуватого, спеціальне земляне укріплення – флеш біля підошви Лисої гори (імовірно, так і не була збудована), та палісаду, яка мала замикати доступ ворога Лисогірськими ярами. Лисогірський рукав показаний ще дуже широким, на ньому біля форту влаштовано пристань, з якої до центру форту проходить шосейна дорога ().
На досить детальній мапі Києва 1886 р. став на Либіді показаний на тому ж місці, де ми його бачимо у 1846 р., але він значно менший за площею. Імовірно, він міг грати роль в утрудненні підступів до форту. Наявні два містки через річку Либідь та мукомельня на лівому березі. Наявні також ще дві цікаві подробиці. На місці запланованої флеші Лисої гори показано кар’єр. Він відповідає сучасному Східному озеру. Імовірно, звідси брали глину на цеглу для форту, чи інших потреб. Біля цього кар’єру показано пристань.
Мапа Києва 1895 р. подає досліджувану територію більш схематично. Зазначено містки на Либіді, що вели до підніжжя Лисої гори, систему шляхів форту та пристань. Це свідчить, що і після зведення дамб для Дарницького мосту, Лисогірський рукав певен час залишався судноплавним.
Рис. 4.7. Траса каналізаційної труби проекту каналізації 1909 р. побудови на мапі 1932 р.
Рис. 4.8. Прокладанння мулопроводу від озер відстійників на Покалі
Мапа Києва 1899 р. також дуже лаконічна, втім вона називає залишок колишнього головного дніпровського річища – «Лысогорский рукав». Необхідно зауважити, що існує повністю аналогічна, принаймні в описуваній, цій мапі мапа 1905 р.
Топонім «Покал»вперше зафіксовано на плані Києва 1902 р. Таірова (інколи помилково датується 1899 р., див. Вакулішин 2014). Тут нижче лінії залізниці Київ-Дарниця наявний лаконічний підпис: «Остров Покалъ-Галерный».
Сама назва Покал, імовірно, походить від прикметника “покалений”, в сенсі замулений, непридатний до судноплавства. С. Вакулішин (2014) зазначає що ця назва походить від стародавнього «кал»=глина. Наявність на Дніпрі нижче Києва острова з такою ж назвою підтверджує думку про те, що назва ця походить від гідроніму. Втім, поява цього топоніму саме в цей час може мати і інше пояснення. Не оберненої трансформації долина Либіді зазнала під час реконструкції київської каналізаційної системи. Перша Шонівська система каналізації (початок спорудження – 1893 р.) експлуатувалася 18 років. На той час, вона досягла межі своїх можливостей. Це почало загрожувати головному дніпровському водозабору. Зважаючи на це відбулася реорганізація каналізаційної системи верхнього міста, яка була закінчена в 1909 р. При цьому в долині Либіді було прокладено самопливний каналізаційний канал (чавунну трубу майже метрового діаметру), який скидав води в Дніпро в районі Видубичів після їх очистки на мулах ставків в районі Лисої гори. Для вилучення мулу з ставків-відстійників було побудовано нову Звіринецьку насосну станцію. Сюди було спрямовано усі стоки, окрім Подільських (Бєломєсяцев та ін., 2012).
Загалом, тут мали створити нові поля, однак їхнє облаштування і прокладення до них колектора «батьки міста» відклали на потім. А тим часом ж поблизу гирла річки Либіді влаштували скидання стоків просто до Дніпра. Щоправда, нечистоти проходили сяке-таке очищення в спеціальних відстійниках. Але його якість залишала бажати кращого. У київській пресі у 1911 р. була намальована така «живописна» картина скидання:
«Широке кам’яне жерло викидає з пекла огидну лавину. У смердючій водяній гущавині нуртують різні відходи: кістки, пляшкові корки, шматки хліба та м’яса, друзки пляшкового скла, кірки лимонів, не розмочені людські екскременти… Вся ця гидота частково потрапляє до Дніпра, частково ж викидається на піщану мілину ріки, гниє, заражує повітря». Втім, мешканців міста ці жахи не надто лякали — адже тепер річку засмічували нижче Києва за течією, тож переживати мали хіба що десь біля Трипілля ().
Вищеописані деталі напевне також причетні до "покаленості" колишнього Лисогірського рукава – верхів’я Чернечої (сучасної Галерної) затоки та виникнення назви урочища. Підтвердження цього надає опис наслідків проведення каналізації, який наводить в описі Жукового острова станом на 1916 р. М. В. Шарлемань:
«Жуків острів також віддалене екскурсійне місце описуваного району. Від Голосієва до острова верст 7-8. Дорога суходолом іде через Голосієво, потім преображенський скит до Китаївських дач (Китаївські дачі, які колись були одним з найкрасивіших куточків під Києвом, наразі сильно забруднені колектором каналізації, що тут проходить. Влітку вся Китаївська затока (сучасна Галерна затока – авт.) заповнена нечистотами. Огидний запах розходиться навколо. Завдяки всьому цьому я не вношу Китаєва до списку екскурсійних місць.)» (Шарлемань, 1916).
Наявні відомості, що в 1913 р. розпочато будову т.з Германівської колії, яка пройшла під Лисою горою територією урочища Покал. Про це зокрема повідомила газета Киевлянин 23.9.1913 р. (див. ).
Рис. 4.9. Понтонний табір на Конику (сучасне Корчувате) на військово-археологічному плані Китаївського городища (1914 р.)
Імовірно в кінці ХІХ ст. понтонерів з долини Либіді під Лисою горою перевели у селище Коник (сучасне Корчувате). Топографи 1897 р. зафіксували табір понтонного батальйону навпроти розташованої неподалік Мишоловки.
Згідно з військово-археологічним планом Китаївського городища (1914), на території, що прилягає до сучасної Галерної (тоді Чернечої) затоки розташовувався Понтонний табір. Він включав з півночі на південь – конюшні, офіцерське містечко з офіцерськими зборами та штабами, дачі командирів та офіцерів, ботанічний сад, гімнастичне містечко, палатки, саперне містечко та плац. На південь від табору, відділений від нього вулицею Княжою, розташовувався дачний масив Коник. На північ від Понтонного табору позначено Корчувате (промзона), а також дороги на Лису гору та Диміївку. На захід від території табору знаходилася територія Китаївського монастиря, до якого можна було дістатися пароплавом. Екскурсію сюди 1880 р. здійснив французький письменник Віктор Тиссо, він, зокрема, писав:
«У пристані я впізнав «Святу Ольгу», той чудовий пароплав, на якому я напередодні здійснив чудову екскурсію до Китаївського та Голосіївського монастирів, дванадцятьма кілометрами нижче Києва за течією. (Дніпровські пароплави зазвичай носять імена святих, тому, що цей вид транспорту користується перевагою у багаточисельних паломників)» (Кальницкий, 2009).
Фрагменти дерев’яної забудови селища Коник збереглися до нашого часу, зокрема на березі протоки Коник (50.361321, 30.560775).
Рис. 4.10. «Остров Покалъ-Галерный» на мапі Києва 1902 р.
Рис. 4.11. Зображення стародавнього гирла річки Либідь та ставка на ній на мапі Києва 1904 р.
Ситуація в гирлі Либіді станом на 1904 р. повністю відповідає зазначеній на мапі 1886 р. Наявний той же топонім «Х.[утор] Лысая гора». Показаний лише один місток на річці Либідь та пристань. Аналогічно виглядає ситуація на мапі 1905 р. (Архів автора).
С. Вакулішин (2014) наводить деякі подробиці про сучасне урочище Галерний острів в п.п. ХХ ст. Зокрема, він згадує хутір Галерний острів та вказує, що на Галерному острові розташовувався радгосп першої половини 1920-х рр. (тоді Галерний острів перебував у складі Мишоловської сільради Будаївського району). Він також пише обриси Єрика склалися у 1920-ті рр. Наразі це озеро перетинає Галерний острів з північного-сходу Галерний острів. Імовірно, за свою характерну форму озеро Єрик тоді носило народну поточну назву – озеро Штані. На думку С. Вакулішина саме воно, зокрема згадано в творі О. Бойченка «Молодість» (1941): «весняна повінь з’єднала озеро з Дніпром. Коло озера було тихо і пустельно».
Д. Гуленко (2001) описує, що у 1920-ті рр. під Лисою горою проходила вузькоколійна залізнична колія, якою ходив паровоз із трьома платформами, що перевозив дрова від Корчуватого до території поблизу Байкового цвинтаря, де наразі розташований таксомоторний парк.
Наявні відомості про те, що в 1920-х рр. на Либіді існував риборозплідник. Про це свідчить той факт, що в 1929 р. керівником подібного заводу, що діяв в заповіднику «Конча-Заспа», став П. Зависловський, який раніше працював завідувачем рибного розплідника «Либідь» у м. Києві (). Можливо цей розплідник існував там де зараз існують риборозвідні ставки та діє відповідне господарство на острові Галерний (озеро Єрик).
Станом на 1930-40 рр. Лисогірський рукав фактично відмер. На мапі Києва 1932 р. показано болотисті ділянки на схід від Корчуватської промзони, розміщені по колишній трасі цього рукава. Це викликало зміну конфігурації гирла річки Либідь, що змушена, звиваючись, пробиватися через перевідкладений біля правого берега матеріал сучасного урочища Покал до Дніпра. Виникла велика низинна заплавна територія, яка тягнулася від Дарницького залізничного мосту до решток вищевказаного рукава – Чернечої (сучасної Галерної затоки) та включала сучасні урочища Нижня Теличка, Покал та Галерний острів. Дана територія мала заплавний характер та затоплювалася водами Дніпра навесні. При цьому озера стариці ставали протоками. Це призводило до відкладання піщаних валів та виникнення тимчасових річищ. На мапі 1932 р. Покал має позначки висоти від 90,2 до 94,8 м, а на південь від промислової зони на Теличці знаходилися піщані дюни. Під схилами Лисої та Багринової гір показано численні озера-кар’єри цегельних заводів.
На вищевказаній мапі 1932 р. промислова зона в колишньому гирлі річки Либідь носить назву «пригород Теличка». В 1930-х рр. в північній частині сучасного урочища Нижня Теличка працював деревопереробний комбінат, до якого з півночі було прокладено дві залізничні гілки. Зберігалося і озеро Теличка.
Рис. 4.12. Район Телички, Покалу, Галерного острова на мапі Києва 1932 р.: 1 – деревопереробний комбінат на Нижній Теличці, 2 – озеро Теличка, 3 – пригород Теличка та дорога на дамбі вглиб урочища Покал, 4 – озера в гирлі Либіді (імовірні відстійники Каналізаційних вод), 5 – кар’єрні озера під Лисою та Багриновою горами, 6 – хутір Покал під кручею Лисої гори, 7 – хутір підписаний як Осокорки, 8 – озеро Єрик – староріччя Лисогірського рукава Дніпра, 9 – Миколайчик – одна за заток, якою впадала річку Либідь, 10 – острів-попередник сучасного півострова Гострий з видовженою мілиною вздовж східного узбережжя, 11 – Галерний острів та затока Старик (сучасна Галерна затока) – релікт колишнього Лисогірського рукава Дніпра, 12 – Мишоловка (Коник), 13 – острів Жуків з хутором Жуківка, 14 – острів Чернечий, 15 – колгосп Новий Світ
Рис. 4.13. Заплановані роботи на Нижній Теличці-Покалі згідно до генерального плану реконструкції Києва 1936 р.: показано заплановані портові ковші та вирівнювання та прокладання штучного гирла Либіді
Либідь звивалась у новому продовженому руслі спочатку на схід, де розділялася на дві гілки, а потім знову з’єднувалася в одне русло і круто повертала на південь. Тут, вона вливалась до колишньої протоки між двома островами (підписаними як Галерний острів на мапі 1871-72 рр.), що у порівнянні з кін. ХІХ ст. відхилилася на схід і впадала до Дніпра біля входу до Чернечої (сучасної Галерної затоки) двома рукавами, від’єднуючи від материкового берега острів площею майже 52 га – попередник сучасного півострова Гострий. Західний рукав цього гирла названо на радянській мапі 1932 р. затокою Миколайчик і відповідає сучасній затоці на захід від півострова Гострий (сучасна затока Рибників – назва наша). При цьому, звичайно, сучасна затока ширша. Таким чином, сучасне використання гідроніму «затока Миколайчик» по відношенню до сучасної Галерної затоки (що станом на ХІХ ст. носила назву Чернечої) є невірним. Мапа 1932 р. зафіксувала для сучасної Галерної затоки ще один гідронім – затока Старик. При цьому її відгалуження, що відповідає сучасному озеру Єрик, на тогочасній мапі не підписане. Фактично, воно являє собою рештки гирла первісної протоки між обома Галерними островами станом на 1871-1873 рр., тобто до відхилення головної течії цієї протоки на схід.
Станом на 1932 р. топонім острів Галерний перейшов до найбільш південно-західного масиву колишніх островів, з яким асоціюється і по сьогодні. Через усю заплаву проходив вищезгаданий каналізаційний колектор прокладений на поч. ХХ ст. На території Галерного показано окрему будівлю. Імовірно, це згаданий С. Вакулішиним (2014) хутір Галерний острів. Станом на 1939 р. його населення становило 5 осіб.
На місці Корчуватого на мапі 1932 р. показано поодиноку забудову, на південь від нього знаходиться кар’єрне озеро – сучасний Лукрець та озеро по Моторному провулку. Між ними показано кілька сухих кар’єрів для видобутку глини. На вказаній детальній мапі 1932 р. можна побачити вищеописану гілку залізниці у підніжжя наддніпрянських гір урочищем Покал. В цей час вона доходила лише до Мишоловки (можливо показана не достовірна). Імовірно, це вже повноцінна залізнична гілка, на яку було замінено попередню вузькоколійку. Вірогідно, вона була добудована та експлуатувалася також у зв’язку з реалізацією будівництва Наркомату шляхів сполучення (НКШС) №1 (Залізничні тунелі під Дніпром) у передвоєнні роки. Адже відомо, що на території Жукового острова (тут і поблизу знаходилися ділянки будівництва – титули) було розміщено енергопоїзди. Для цього було прокладено залізничні колії (див. ). В добудованому вигляді цю гілку залізниці ми можемо побачити на схемі дій Пінської військової флотилії по обороні Києва складеній В. Спичаковим (Спичаков, 2009).
Рис. 4.14. Гілка залізниці (Германівська) під Лисою горою станом на 1941 р. (за Спичаков, 2009)
В той же час на мапах 1943 р., як німецькій так і радянській, ця гілка залізниці або не показана (німецька мапа), або показана як така, що доходить лише до Мишоловки (сучасне Корчувате) – радянська мапа.
Сучасна Нижня Теличка, Покал та Галерний острів потрапили в перелік територій включених до розробки Генерального плану м. Києва 1936 р. Ось як вони описуються у ньому:
Рис. 4.15. Заплановані роботи на Нижній Теличці-Покалі згідно до генерального плану реконструкції Києва 1936 р.: показано профілі підсипки урочища Теличка – Покал
Рис. 4.16. Заплановані роботи на Нижній Теличці-Покалі згідно до генерального плану реконструкції Києва 1936 р.: схема південного порту на Теличці
«Теличанська площадка розташовується на заплаві річки Дніпра і обмежується з східного боку Дніпром а з заходу селом Корчуватим та Лисою горою. Домінуючі відмітки коливаються в межах 92-95 м, при цьому територія в значній мірі порізана староріччями та западинами. Максимальний горизонт весняних вод на даній ділянці біля 97 м, а середньо-високий – 94 м. Проблема освоєння цієї ділянки площею біля 700 га (не рахуючи розташованих всередині ковшів), вирішується суцільною підсипкою. Мінімальна проектна відмітка прийнята за 97 м, і лише на ділянці, відведеній під очисні споруди, прийнята середня висота підсипки 96 м. Для підсипок цієї території необхідний ґрунт в кількості більше 29 млн. кубічних метрів».
Ковшами в даному описі називаються – портові конструкції – затоки, які передбачалося вибрати, для влаштування гаваней та отримання ґрунту для підсипки: ківш №2 – північний пізніше реалізований у вигляді затоки Будіндустрії та ківш №1, який трасою сучасної Галерної затоки мав увійти в тіло урочища Покал з Півдня в районі позначеного на лоціях 1980-х рр. рейду Б. Дані затоки планувалися як третя найбільш південна частина нового Київського порту. Водність Дніпра мала зрости в результаті продовження заходів з відхилення головної течії Дніпра до правого берега, розпочатих ще в ХІХ ст. Пропускна здатність порту на Теличці мала стати другою після північного порту. Загальна довжина причальної лінії мала скласти 1945 м. Конфігурація та об’єм ковшів планувалися і з розрахунку на обсяги ґрунту необхідного для підсипки даного району. Окрім цих ковшів було заплановано також окремі причали для прийому нафто вантажів з загальною довжиною причальної лінії 515 м. Відмітка портової території біля ковшів прийнята в 97,6 м тобто незатоплювана на 0,13 м при самому високому рівні весняного розливу. Кількість ґрунту отриманого від побудови ковшів складе 8 млн. куб. м, з яких для утворення портової території орієнтовно потрібно 3 млн. 150 тис. (Пояснительная.., 1936).
План 1936 р. передбачав і реконструкцію каналізаційної системи:
«Сучасне очищення Києва не являє закінченої системи і поставлене далеко не задовільно: вивіз рідких нечистот здійснюється на слизний пункт в районі Саперної слобідки між підніжжям Лисої гори та гирлом Либіді; нечистоти проходять відстійник і надходять в Либідський каналізаційний колектор і далі в Дніпро» (Пояснительная.., 1936).
Реконструкцію системи очищення планувалося здійснити шляхом зведення сміттєспалювальних станцій, одна з яких з добовою пропускною здатністю 180 т. мала бути збудована на тому ж Теличанському майданчику. По відношенню до зливу рідких нечистот план передбачав, зокрема, будівництво двох зливних станцій у Лисої гори.
Проектом закладалося і регулювання малих річок Києва, перш за все Либіді. Якщо в верхній течії Либідь забиралася в колектор, то на головній течії до Лисої гори її русло поглиблювалося на 3 м. Біля Лисої гори проектне дно співпадало з природним дном, а в районі Телички Либідь мала пройти через промислову площадку з вищеописаною проектною підсипкою берегів на 3-4 м.
В 1938 р. поруч з попередньою чавунною трубою каналізації у долині Либіді проклали ще одну. Вони використовуються і наразі. Станом на 1960 рр. фекальні стоки з них у Дніпро становили 2 м3 в секунду. Після вводу в дію в кінці 1960-х рр. Бортницької очисної системи основну частину фекальних стоків у трубах під Дніпром відвели туди, але в Либідь і сьогодні без будь-якого очищення впадають ще близько 70 великих і малих стоків, склад води в яких залишає бажати кращого.
Рис. 4.17. Від колишнього Лисогірського рукава Дніпра залишилися болотисті низини (Фото Парнікози І. Ю)
Рис. 4.18. Реліктом Лисогірського рукава є також затока Старик (колишня Чернеча – сучасна Галерна) (Фото Парнікози І. Ю)
На німецькому плані Києва 1941 р. (Рис. 4. 20), складеному імовірно, перед інвазією показано склади боєприпасів на Лисій горі (умовно зазначено будівлі) та під'їзну дорогу до них. На території урочища Теличка біля правобережного в'їзду на Дарницький міст зазначено станцію водогону (97) та столярні майстерні (318). Подібно показана ситуація на німецькій мапі 1942 р. Подібно показана ситуація на німецькій мапі 1942 р.
Рис. 4.19. Район гирла Либіді та урочищ Покал-Галерний острів на мапі 1936 р.
Рис. 4.20. Район Лисої гори (1) та урочищ Покал-Галерний острів на мапі 1941 р.
Більше деталей дає німецька мапа 1943 р. Зокрема позначено деталі нижньої течії Либіді та три мости на цій річці під Лисою горою. Дана мапа вдруге презентує назву «Покал» для позначення забудови на території найбільш західного з, імовірно, Галерних островів, що на мапі підписана як «Hof Pokal», при цьому німецьке слово “Hof” означає господарський двір, садибу, хутір. Цей хутір знаходиться нижче гирла річки Либідь. Можливо виникнення цього хутора пов’язано з функціонуванням насосу для викачування мулу з розташованих тут озер, де відстоювалися фекальні стоки діючої до кінця 1960-х рр. Либідської системи каналізації. С. Вакулішин (2014) подає таку інформацію відносно цього хутора:
Рис. 4.21. Район гирла Либіді та урочищ Покал-Галерний острів на німецькій аерофотозйомці 1943 р.: 1 – Видубицьке озеро, 2 – озеро Теличка, яке через затоку нижче з’єднувалося з Дніпром, 3 – деревообробний завод на Теличці, 4 – селище Нижня Теличка в колишньому гирлі річки Либідь, 5 – поля селища Нижня Теличка, 6 – новий відрізок течії річки Либідь, 7 – гирло річки Либідь в затоці Миколайчик, 8 – хутір Покал, 9 – хутір Острів на прирусловому валу, 10 – незакріплені піски, 11 – поля на південь від хутору Покал, 12 – Корчуватська промзона, 13- озеро Єрик та острів Галерний (основа за http://www.wwii-photos-maps.com/kievaerialscans)
Рис. 4.22. Район гирла Либіді та урочищ Покал-Галерний острів на німецькій мапі 1943 р.: 1 – Печерська коса – сучасний Наводницький парк, 2 – Видубицьке озеро, 3 – озеро Теличка, 4 – деревообробний завод на Теличці, 5 – селище Нижня Теличка в колишньому гирлі річки Либідь, 6 – новий відрізок Либіді через урочище Покал, 7 – хутір Покал, 8 – хутір Острів, 9 – Корчуватська промзона – цегельні та сучасне озеро Лукрець, 10 – озеро Єрик та Галерний острів, 11 – місці виходу каналізаційної мережі та затока Миколайчик, 12 – затока Старик, 13 – хутір Коник (Старовинні.., 2010)
«Покіл – хутір серед дюн заплави Дніпра нижче гирла Либіді. Виник на зламі 20-30-х рр. ХХ ст., назва – з 2-ї половини 30-х рр. Станом на 1932 р. – понад 20 дворів. У середині 60-х рр. на місці Покалу розпочато будівництво ТЕЦ-5. Варіанти написання топоніма (корінь слова =«глина»): Покал – на німецькій мапі 1943 р., Покол – на схемі міста виробництва ГУГК (1989)».
На німецькій мапі 1943 р. на схід від нового гирла Либіді на східному узбережжі новосформованого правобережного заплавного масиву показаний хутір – Острів: «Hof Ostriw», який попередньо носив назву Осокорки. На території Галерного острова попереднього хутора не показано. Сучасне Корчувате ж на цьому плані також носить назву хутір Коник.
Рис. 4.23. Заплава біля Лисої гори на німецькому аерофотознімку 01.01.1944 р.: 1 – Печерська коса – сучасний Наводницький парк, 2 –Видубицька дамба, 3 – Видубицьке озеро, 4 – озеро Теличка (Старик), 5 – територія деревообробного комбінату, 6 – переправа через сучасний острів Великий Південний на Нижню Теличку, 7 – дамби, які перетинали заплаву, 8 – новий відрізок нижньої течії Либіді, 9 – Лиса гора, 10 – сучасний Галерний острів (Люб’язно надано А.В. Вяльцем)
На німецькій аерофотозйомці території Телички-Покалу, Галерного острова 1943 р. також помітно цікаві деталі. Це зокрема поля, які розташовані в районі колишнього гирла Либіді біля пригороду Нижня Теличка. Поля тягнуться також на південь від хутору Покал по західному берегу озера Єрик. Натомість на території сучасного (і тогочасного) Галерного острова спостерігається тополеве рідколісся. Територія центрального Покалу вкрита водно-болотяною та лучною рослинністю та прорізана численними староріччями. Східне дніпровське узбережжя Покалу являло собою найвищу ділянку – прирусловий вал, що сприяло тут наявністю хутора Острів (під час повені цей масив ставав островом) та деревних насаджень. Тут же по кромці відкладалися та розвоювалися незакріплені дніпровські піски.
Рис. 4.24. Район гирла Либіді та урочищ Покал-Галерний острів на радянській мапі 1943 р.: 1 – Печерська коса – сучасний Наводницький парк, 2 – Видубицьке озеро, 3 – озеро Теличка, 4 – деревообробний завод на Теличці, 5 – селище Нижня Теличка в колишньому гирлі річки Либідь, 6 – новий відрізок Либіді через урочище Покал, 7 – хутір Покал, 8 – хутір Острів (підписано як Осокорки), 9 – Корчуватська промзона – цегельні та сучасне озеро Лукрець, 10 – озеро Єрик та Галерний острів, 11 – місце виходу каналізаційної мережі та затока Миколайчик, 12 – затока Старик, 13 – хутір Коник (Старовинні.., 2010)
Рис. 4.25. Район гирла Либіді та урочищ Покал-Галерний острів на радянській мапі 1945 р. 1 – Печерська коса – сучасний Наводницький парк, 2 – Видубицьке озеро, 3 – озеро Теличка, 4 – деревообробний завод на Теличці, 5 – селище Нижня Теличка в колишньому гирлі річки Либідь, 6 – новий відрізок Либіді через урочище Покал, 7 – хутір Покал, 8 – хутір Острів, 9 – Корчуватська промзона – цегельні та сучасне озеро Лукрець, 10 – озеро Єрик та Галерний острів, 11 – місце виходу каналізаційної мережі та затока Миколайчик, 12 – затока Старик, 13 – хутір Коник
На радянських мапах 1943 та 1945 рр. підписано урочище «Лысая гора» а також зазначено залізничну гілку вздовж Лисої гори. Урочище Покал на цих мапах ще непорушене забудовою. Лише на півночі, на Теличці, на мапі 1943 р. зазначено деревообробний комбінат. На південь від нього на територію урочища входять дві дамби, якими проходили дороги. Хутір Покал не підписаний, хоча представлений під кручею Лисої гори, в той же час хутір Острів з німецької мапи підписаний як Осокорки. Либідь впадає в затоку Миколайчик. Староріччя колишнього Лисогірського рукава підписано як озеро Єрик. Галерний острів підписаний на місці сучасного урочища з такою назвою. С. Вакулішин (2014) вказує, що в 1940-х рр. тут з’явилася птахоферма.
Виходячи з представленого рельєфу місцевості, в повені води Дніпра проривалися в озеро Єрик та Миколайчик, відкладаючи піщані прирічкові вали, показані на мапі. На території Коника (сучасне Корчувате) підписано «сапож.» – майстерня чобіт? Як свідчить мапа Києва 1945 р., південна межа Києва проходила по південному узбережжю сучасної Галерної затоки та південній околиці хутора Коник.
Суттєві зміни на Покалі відбулися в 1950-х рр. Аналіз свідчить що в післявоєнний час повернулися до закладених в плані 1936 р. постулатів, хоча і в значно обмеженому вигляді. Зокрема, підсипали північну частину Телички. Для чого вирили дві затоки – Дніпровську (на базі існуючої затоки, яка сполучала озеро Теличка з Дніпром) та Будіндустрії (за площею значно менші ніж ковші які планувалися планом 1936 р.). Було спрямлено частину нижньої течії Либіді. Біля неї збудували підстанцію. На територію Нижньої Телички провели додаткові залізничні гілки, які з півночі та півдня підходили до гавані в затоці Будіндустрії. Промислові підприємства, розміщені тут продукували будівельні матеріали. Під кручею Звіринця з’явилася залізнична станція «Ботанічна». В цей час ще зберігалися рештки озера Теличка – стариці рукава Старик нижче дамб Дарницького залізничного мосту. Проте це був лише початок. Зокрема планом 1966 р. передбачалося зайняти все урочище Нижня Теличка та значну частину урочища Покал під промислову забудову.
На мапі 1960 р. ми бачимо раніш загадані хутори Покал та Острів. Під кручею Лисої гори до Мишоловки окрім залізниці прокладено шосе – продовження Набережно-Печерського шосе. По його східному краю влаштовано сади та паркову зону. В деяких джерелах повідомляється, що в урочищі Покал у 1981 р. закладається лугопарк площею 120 га (Шулькевич, Дмитренко, 1982), який так і не отримав подальшого розвитку. Наразі про нього нагадує хіба що старий аншлаг. В той же час С. Вакулішин (2014) підтверджує, що закладання цього парку на площі 55 га відбулося на початку 1960-х рр.
Навпроти хутора Покал та на озері Єрик (яке набуло вигляду півмісяця) під правобережною кручею показано водокачки. Вони, імовірно, постачали воду до промислових закладів Корчуватого. На південь від раніш вказаних хуторів та на схід від озера Єрик розташовується хутір П’ятихатки (Острів), а в заглибленні озера Єрик – підсобне господарство, на яке вела дамба. Цікаво, що сучасна Галерна затока до того часу значно висохла і на місці сучасної затоки з пляжами було висохле староріччя з окремими старицями. Через урочище Покал з півночі-на південь та на лівий берег протягнулися лінії електропередачи. Колись розташований між двома рукавами гирла річки Либіді острів попередник сучасного півострова Гострий станом на 1960 р. перетворився на півострів, втім значно більший за сучасний.
Рис. 4.26. Район гирла Либіді та урочищ Покал-Галерний острів на радянській мапі 1960 р. 1 – Видубицьке озеро, 2 – озеро Теличка, 3 – залізнична платформа «Ботанічна», 4 – деревообробний завод на Теличці, 5 – Дніпровська затока, 6 – нова промислова зона на північ від затоки Будіндустрії, 7 – затока Будіндустрії, 8 – підстанція та дві залізничні колії, 9 – спрямлена ділянка русла Либіді та хутір Покал, 10 – хутір Острів, 11 – природний відрізок при новому гирлі річки Либідь та розташований нижче нього колишній острів, а тапер півострів Гострий, 12 – хутір П’ятихатки, 13 – озеро Єрик, Галерний острів та підсобне господарство, 14 – рештки Старика – сучасна Галерна затока, 15 – хутір Коник, 16 – піщана мілина -острів поблизу півострова Гострий, 17 – залізниця, шосе та садово-паркова зона вздовж них, 18 – промислова зона на Корчуватому (Старовинні.., 2010)
Рис. 4.27. Район гирла Либіді та урочищ Покал-Галерний острів згідно генплану 1966 р.: заплановано розширення промислової зони на весь Покал та Галерний острів та остаточне зарегулювання Либіді. Створено дві затоки – Дніпровську (на базі існуючої затоки, яка сполучала озеро Теличка з Дніпром та була реліктом початку Лисогірського рукава) та Будіндустрії за площею значно менші ніж ковші які планувалися планом 1936 р. зберігалося озеро Теличка
Трансформація району гирла Либіді – Покалу – Галерного острова посилилася також після побудови Київської ГЕС у 1964 р., що загамувало весняні повені. Як свідчить схема Києва 1966 р. прокладена вздовж краю Київського плато вулиця носить назву Набережно-Печерської дороги. На цій вулиці в районі Видубичів знаходилися зупинки Теличка та Комсомольська, звідси також можна було доїхати до зупинок Новопирогівська (сучасне Корчувате) та острів Водників. Нижня Теличка в цей час називалася просто Теличка, а північна частина Покалу в цей час забудовувалася промзоною з назвою Комсомольське. Дана промзона була пов’язана з будівництвом ТЕЦ-5, яке розпочалося наприкінці 1960-х років. Проект станції розроблено фахівцями «Київенерго» відділенням інституту «Теплоенергопроект». Згідно з проектом було запущено в експлуатацію. У грудні 1971 р. було запущено енергоблок № 1 потужністю 100 МВт, у червні 1972 р. — енергоблок № 2 потужністю 100 МВт, у грудні 1974 р. — енергоблок № 3 потужністю 250/300 МВт, у листопаді 1976 р. — енергоблок № 4 потужністю 250/300 МВт. Станція працює на газі та мазуті ().
В 1960-х рр. на місці колишньої Мишоловки-Коника почали зводити багатоповерхові будинку житлового масиву Корчувате. Тут оселялися робітники заводу «Комуніст» та дніпровського річкового пароплавства (Історія Корчуватого.., 2023).
Аналогічно до схеми 1966 р. показано ситуацію на схемі 1972 р. Проте Набережно-Печерську дорогу перейменовано у Наддніпрянське шосе. На промзоні на Теличці та Комсомольському (зона майбутнього комплексу ТЕЦ-5) показані самостійні вулиці, якими ходили автобуси для робітників.
На лоції 1982 р. подано назви двох штучних заток на Нижній Теличці – Покалі – північної Дніпровської (вона мала природну основу – релікт початку колишнього Лисогірського рукава, в ній розташовувався РОП-4) та південнішої – затоки Будіндустрії. На південь від останньої до Дніпра впадало нове прокладене через Покал спрямлене русло річки Либідь. В 1970-х споруджується також скидний канал гарячих вод ТЕЦ-5 та відстійники перед впаданням в Дніпро біля сучасного півострова Гострий цей канал також показаний на лоції 1982 р. Він має наступні виміри: довжина 2 км, ширина 25 м. З середини 1970-х рр. він використовувався для розведення риби в технологічно теплій воді. Як вказувалося раніше, поруч з ТЕЦ-5 виник також житловий район – Комсомольський. В цей же час на території Покалу, на схід від Наддніпрянське шосе будується також каналізаційно-насосна станція «Мишоловська». Під час будівництва скидного каналу ТЕЦ-5 північна третина півострова Гострий була повністю трансформована. Окрім того внаслідок забору ґрунту та поглиблення Галерної затоки було знищено північну третину колишнього острова. Наразі як показано на лоції 1982 р. в природному вигляді лишилася центральна частина колишнього острова площею близько 14 га.
На лоції 1982 р. помітна система риборозплідних ставів, яку організовано вздовж східного узбережжя підково-подібної стариці озера Єрик. Тут створюється спеціальне риборозплідне господарство, що постачало рибу до столу київського партапарату. На території Галерного острова знаходилося підсобне господарство відоме з мап попередніх років. За деякими відомостями, певний час тут також існувала свиноферма. На території Покалу існував ангар, призначення якого залишається нами не з’ясованим. Наразі від нього залишилися лише несучі конструкції.
Рис. 4.28. Район гирла Либіді та урочищ Покал-Галерний острів на радянській мапі 1966 р.: 1 – парк Примакова, 2 – район озера Видубицьке, 3 – вулиці на Теличку, 4 – Коник – сучасне Корчувате (Старовинні.., 2010)
Рис. 4.29. Район гирла Либіді та урочищ Покал-Галерний острів на радянській мапі 1972 р.: 1 – парк Примакова, 2 – район озера Видубицьке, 3 – вулиці на Теличку, 4 – Коник – сучасне Корчувате (Старовинні.., 2010)
На лоції 1982 р. ми також бачимо результати днопоглиблювальних робіт (імовірно, 1970 –х рр.) на акваторії Галерного острова, з метою створення тут стоянки вантажних суден типу «ріка – море» (т.з. Волго-Балт). На мапі 1960-го рр. ця затока пересохла. Свідченням днопоглиблювальних робіт на сучасній Галерній затоці є досі великі глибини її фарватеру. Біля східного узбережжя урочища П’ятихатки (частина Покалу) згідно лоції 1982 р. знаходився т.з. «рейд Б» для барж та сухогрузів. Неподалік від входу в затоку розташована масивна девіаційна вежа для усування похибки корабельних компасів – так званої магнітної девіації.
Рис. 4.30. Район гирла Либіді та урочищ Покал-Галерний острів на 1981 р.: 1 – Парк Примакова, 2 – озеро Видубицьке та вулиця Баренбойма, 3 – промислова забудова в районі Дніпровської затоки на Нижній Теличці, 4 – затока Будіндустрії, 5 – зона обслуговування ТЕЦ-5 – Острів – Комсомольське, 6 – П’ятихатки та штучна затока, 7 – територія парку Покал, 8 – озеро Єрик, 9 – Корчувате (колишній Коник)
Рис. 4.31. Район гирла Либіді та урочищ Покал-Галерний острів на лоції 1982 р.: 1 – озеро Видубицьке, 2 – Дніпровська затока, 3 – затока Будіндустрії, 4 – гирло річки Либідь, 5 –– П’ятихатки та штучна затока, 6 – скидний канал ТЕЦ-5 та затока Рибників, 7 – півострів Гострий та Куляста затока на північ від нього, 8 – риборозплідні ставки, 9 – озеро Єрик, 10 – сучасна Галерна затока, 11 – Корчувате (колишній Коник)
На радянських планах Києва 1980-90-х рр. досліджуваний район показаний дуже схематично. Проте на них ми також бачимо деякі подробиці. Зокрема це вулиці Будіндустрії та Промислова. Тут також видно залишки не підсипаного, але трансформованого закладкою парку урочища Покал, що протягнулися вздовж Наддніпрянського шосе та скидного каналу ТЕЦ. З зовнішнього краю Видубицького озера розташовувалася вул. Набережно-Печерська дорога. На мапі 1985 та 1987 рр. топоніми Комсомольське та Острів розміщені поруч. Показано нове русло Либіді та підписане озеро Єрик, вул. Набережно-Корчуватська (що свідчить про перенос топоніма Корчувате на територію колишньої Мишоловки та Коника).
Рис. 4.32. Район сучасного гирла річки Либідь, Фото С. Василюка, 2013 р.
Рис. 4.33. Рештки наддніпровського селища в районі сучасного гирла річки Либідь, Фото С. Василюка, 2013 р.
На схемі 1987 р. в районі Видубицького озера додатково показано пристань, яка з’єднувала з правий берег з причалами лівобережжя. На схемах Києва 1989 та 1991 рр. показано вуличну мережу Нижньої Телички: з зовнішнього краю Видубицького озера – вулиця Баренбойма, на південь від неї проходили вулиці Деревопереробна та Будіндустрії. В Дніпровській затоці розміщувався док. Від району сучасної станції метро Видубичі до Дніпра протягнулася вулиця Промислова, яка переходила у трасу Південного мосту, який тоді ще тільки будувався. На території житлового масиву Острів-Комсомольське вулична мережа теж підписана як вулиця Промислова. Нижче гирла річки Либідь знаходилися два нових квартали, південний з яких називається по старому П’ятихатки. Біля них з’явилася нова затока. Нижче показано скидний канал ТЕЦ-5.
Рис. 4. 34. Девіаційна вежа для усування похибки корабельних компасів, так званої магнітної девіації. Фото І. Парнікози
Рис. 4.35. Район гирла Либіді та урочищ Покал-Галерний острів на 1985 р.: 1 – Парк Примакова, 2 – озеро Видубицьке та вулиця Баренбойма, 3 – промислова забудова в районі дніпровської затоки на Нижній Теличці, 4 – затока Будіндустрії, 5 – зона обслуговування ТЕЦ-5 – Острів – Комсомольське, 6 – П’ятихатки та штучна затока, 7 – територія парку Покал, 8 – озеро Єрик, 9 – півострів Галерний, 10 – сучасна Галерна затока, 11 – Корчувате (колишній Коник)
На території підписаного острова Галерний на вищевказаних схемах показано два залишкових озера – які абрисами нагадують штані та спідницю. Як ми вказували раніше народну назву Штані, імовірно, початково (в 1949-і рр.) за характерну форму носило озеро Єрик. Проте пізніше два похідних від нього озера з характерною формою могли носити назву Штані та Юбка, які пам’ятають довгожителі Коника (2000 р.) (Вакулішин, 2014).
На детальній топографічній мапі 1991 р. та фрагменті детального плану території міста 1992 р. показано масштаби реалізації початкового плану 1936 р. з перетворення колишньої заплавної місцини Теличка на суцільну промислову зону. 30 грудня 1991 р. була відкрита 33-тя станція Київського метрополітену «Видубичі», розташована на Сирецько-Печерській лінії між станціями «Дружби народів» і «Славутич». Будівництво цієї станції стало причиною повернення місцевості її найстарішої відомої назви «Видубичі». На початку 1990-х рр. на цій лінії зводилася також станція метро «Теличка». Проте роботи припинилися наприкінці 1990-х, у зв'язку з тим, що фактично, станція розташована в індустріальному районі. Зараз роботи на станції не ведуться. Можливо, станцію відкриють після перепрофілювання промислової зони і побудови поблизу громадського центру. Цікаво також, що в районі нового гирла Либіді досі збереглися рештки садиб колишнього наддніпровського селища – хутора Острів.
Рис. 4.36. Район гирла Либіді та урочищ Покал-Галерний острів на 1989 р.: 1 – парк Примакова, 2 – озеро Видубицьке та вулиця Баренбойма, 3 – промислова забудова в районі Дніпровської затоки на Нижній Теличці, 4 – затока Будіндустрії, 5 – зона обслуговування ТЕЦ-5 – Острів – Комсомольське, 6 – П’ятихатки та штучна затока, 7 – скидний канал ТЕЦ-5, 8 – територія парку Покал, 9 – озера Єрик, озера Штані та Юбка, 10- півострів Галерний, 11 – сучасна Галерна затока, 12 – Корчувате (колишній Коник) (Архів автора)
Рис. 4.37. Район гирла Либіді та урочищ Покал-Галерний острів на 1991 р.: 1 – парк Примакова, 2 – озеро Видубицьке та вулиця Баренбойма, 3 – промислова забудова в районі Дніпровської затоки на Нижній Теличці, 4 – затока Будіндустрії, 5 – зона обслуговування ТЕЦ-5 – Острів – Комсомольське, 6 – П’ятихатки та штучна затока, 7 – скидний канал ТЕЦ-5, 8 – територія парку Покал, 9 – озеро Єрик, озера Штані та Юбка, 10- півострів Галерний, 11 – Галерна затока, 12 – Корчувате (колишній Коник)
Фрагмент детального плану території Києва 2000-х рр. демонструє стан досліджуваних урочищ станом на початок третього тисячоліття. В цей час риборозплідне господарство та парк Покал було закинуто і вони стрімко почали заростати, перетворюючись на рай дикої природи посеред міста багатий на рідкісні види флори та фауни. Ізольоване положення півострова Гострий і розташованого поблизу острова Супутник (сучасна площа 0,33 га, координати: 50.366247°, 30.570170°) також зумовлює його надзвичайну біологічну цінність. Це в прямому розумінні непорушений куточок дніпровської заплави. У зв’язку з цим в 2000-х рр. запропоновано створення тут ландшафтного заказника місцевого значення «Покал-острів Галерний» загальною площею 177,5 га. ().
Рис. 1.38. Район гирла Либіді та урочищ Покал-Галерний острів на мапі 1991 р.
Рис. 4. 39. Промислова забудова на Нижній Теличці та Покалі на мапі 1992 р., (Архів автора)
Рис. 4.40. Район урочищ Покал-Галерний острів на топооснові Київгенплану, 2000-і рр. (Архів автора)
Нажаль, у лютому 2010 р. тут було проведено варварську рубку під забудову, яка викликала великий спротив громадськості. Виявилося, що дану територію загальною площею 21,6 га було виключено з переліку зелених насаджень загального користування та передано під забудову. Київрада внесла відповідні зміни в програму комплексного розвитку зеленої зони міста Києва.
Рис. 4.41. Район півострова Гострий на топооснові Київгенплану, 2000-ні рр. (Архів автора)
Рис. 4.42. Район урочищ Покал-Галерний острів на супутниковому знімку 2017 р.
Станом на 2021-2022 рр. дана територія забудовується житловим комплексом «Світлопарк». Доля ж решти території Покалу-Галерного острова її все ще залишається непевною. Зважаючи на історичну і ландшафтну єдність урочищ Покал та Галерний острів доцільно було б включити їх до проектованого
Рис. 4.43. Фрагмент забудови Комсомольського на Покалі, Фото І. Парнікоза, 2012
Рис. 4.44. Фрагмент забудови Комсомольського на Покалі, Фото І. Парнікоза, 2012