Голод та голодомори в Україні та Лимані

Дегодюк Е.Г.

Доля

Всепам’ятна, всевидюща,

Нічого не забуде, не простить.

Василь Стус

Українське селянство було піддане терору не за те, що продукувало і мало хліб, а за те, що було носієм і підґрунтям відродження української національної самосвідомості.

Раїса Іванченко

Дії, події, час. Все це, сконцентроване у минулому, є історією геологічною у вигляді пластів далеких епох, у людському суспільстві у вигляді братських могил під час жорстоких воєн, а в Україні в 20-му столітті – ще й після голодоморів.

Голод – соціальне явище, викликане переважно погіршанням кліматичних умов у певних регіонах. Голодомор – політичне і соціально-господарське явище, що проявляється у позбавленні населення мінімуму необхідних продуктів харчування і призводить до зміни демографічної та соціальної структури населення регіонів і навіть країн [41].

Геноцид, панове, це серйозніше від голодомору, бо несе, згідно з міжнародними правами, невідворотну карну відповідальність. У Кримінальному кодексі України (2003) визначено: «Геноцид, тобто діяння, умисно вчинене з метою повного або часткового знищення будь-якої національності, етнічної, расової чи релігійної групи шляхом позбавлення життя членів такої групи, створення умов, розрахованих на повне або часткове її фізичне знищення» – карається позбавленням волі на строк від 10 до 15 років або довічним ув’язненням. Ось чому нащадки організаторів Голодоморів в Україні – комуністи панічно відхрещуються від геноциду: спеціально проти українців геноциду не було, територіально гинули всі. І це ще більше посилює злочин: українці знали за що гинуть – вони українці, а за що гинули на нашій і російській території росіяни? Тільки за те, що вони жили поряд з українцями?

За 350-літню історію Лимана у спогадах селян наявні пошесті чуми і холери, однак не згадує великого голоду і наш слобожанський літописець Д.І. Багалій. З літературних джерел відомо, що неврожайні літа і голод в Україні були за Київської Русі, у часи національно-визвольної війни Б. Хмельницького. У XIX ст. голодно було у 1833–34 рр., у 1844–1846 рр., у 1855 р. та 1891 р. Найчастіше потерпало населення від неврожаїв у степовій Україні та на Поліссі. Лиман у ті часи, оточений рибними озерами, лісами і лучними угіддями, міг не дуже й потерпати від екстремальних погодних умов.

Голодомори – незнане до XX ст. для України соціальне явище. Голодомори викликані безцеремонним втручанням зовнішніх сил в її природний і господарський організм.

Нині настав час філософського та історичного осмислення цих трагічних сторінок, живими учасниками і жертвами яких виявились мої односельчани, а з ними – і вся Україна. Адже в Лимані було тоді як і всюди, а всюди – було як у Лимані. І чому саме до нас, українців, доля виявилась настільки немилосердною, що впродовж одного століття наслала три голодомори – 1921–1922 рр.; 1932–1933 рр.; 1946–1947 рр.?

Питання філософські, а відповідь проста – основна причина соціальних потрясінь у XX ст. полягає у втраті незалежності Української Народної Республіки в жорстоких і нерівних боях з більшовицькою Росією, для якої потрібен був український хліб, але без українського народу. Впродовж десятиліть радянської влади нам втовкмачували, що більшовицький переворот у Петрограді – це було величезне благо для всіх поневолених царською Росією народів, у тому числі і для нас, українців. Були якісь там буржуазно-націоналістичні контрреволюційні елементи, але ми їх самі за допомогою «старшого» брата і подолали – і все це міфологія.

Міф перший – при владі на той час в Україні, як і в Росії, були соціалісти. Міф другий – Центральна Рада не була націоналістичною, вона була національною. Російських більшовиків в Україні не влаштовувала будь-яка інша влада крім російської. Міф третій – Центральна Рада України не була контрреволюційною. Вона творила українську соціалістичну революцію у себе вдома. Але не за російським сценарієм.