Репресії тривають

Дегодюк Е.Г.

Але окупаційна влада на те і є окупаційною, щоб репресивні заходи були постійними. Після того, як українському селянину зламали хребта і, загнаний у безвихідь, він став покірним знаряддям у руках влади, Система з революційною рішучістю взялась за знищення української інтелігенції. Уже з 1935 р., а особливо з 1937–1938 рр. розпочалась жорстока інквізиція проти «українських буржуазних націоналістів» і «троцькістів». Тільки на Поділлі число перших зросло, порівняно з 1934 р., у 500 разів, а других – у 60 разів. У 1938 р. Дніпропетровським управлінням НКВС заарештовано і знешкоджено 1145 «німецьких шпигунів», 586 – болгарських і від 30 до 52 «шпигунів» по кожній країні, такій як Китай, Японія, Греція, Латвія, Естонія, Фінляндія і навіть Іран. Самим ЦК ВКП(б) 31 липня 1937 р. затверджено наказ Єжова про репресивні заходи проти 269 тис. громадян України, майже 76 тис. підлягало розстрілу. Життя людей вирішували «трійки». Впродовж 1935–1937 рр. в Україні заарештовано 308,2 тис. громадян, а в 1936–1937 рр. число засуджених становило 197,6 тис. громадян України. У 1938 р. із 102 членів і кандидатів в члени ЦК КП(б)У засуджено і розстріляно 100 чоловік, з 11 членів політбюро загинуло 10 [62]. Трагічною є доля 10 тисяч колишніх членів Української комуністичної партії (УКП), яку за умовлянням Леніна було добровільно розпущено. Всі вони були розстріляні. Але найбільших втрат зазнала письменницька організація України. Майже весь цвіт нації було знищено: 290 письменників, що писали українською мовою. Загальні втрати літераторів, мистецтвознавців і художників перевищували 500 чоловік [12], а серед них були не тільки класики, а й майбутні генії української культури, яким зупинили серце більшовицькою кулею. Недаремно ту добу назвали розстріляним українським відродженням.

Подальший хід пекельних репресивних заходів в Україні перервався ще кривавішим поступом історії. Розпочалась Друга світова війна, яку в СРСР назвали Великою Вітчизняною. Під Києвом уже гриміли бої, а в Биківню продовжували звозити трупи розстріляних у застінках НКВС громадян України. У західних областях в’язнів знищували по тюрмах гранатами. І знову Україна продовжила платити данину кров’ю ще одному, вже західному загарбнику. І ми всі, як один, стали на захист своєї Батьківщини у лавах першого загарбника, який став визволителем. Спільно пролита кров, селекція на слухняність, влили Україну у покірну сім’ю братніх народів Країни Рад, до якої почали звикати, поступово стираючи з пам’яті заподіяні болі.