Період Центральної Ради
Ярослав Кукуріка
Німецькі війська розпочали наступ в Україні 19 лютого 1918 р., австро-угорські – 27 лютого. Наступ вівся в основному вздовж залізничних колій. Територія Волинської губернії була очищена від більшовицьких частин усього за 3 дні. Почалося швидке створення української адміністрації в краї. До зони німецької окупації ввійшли Київська, Чернігівська, Полтавська, Харківська і частина Волинської губерній. Австрійці зайняли Подільську, Херсонську, Катеринославську і частину Волинської. Демаркаційна лінія між німецькими та австрійськими військами пройшла через територію Красилівського й Заславського повітів. Західну частину Заславщини зайняли австрійці, а східну – німці. Першим указом нового Волинського губернського комісара стало розпорядження про вибори в кожному селі спеціяльних квартер’єрів і фуражирів, які мали забезпечувати потреби союзної армії, яка швидко перетворювалася на окупаційну [Сабадаш І. 1918 рік на Красилівщині / Українська революція 1917-1920 рр. на Хмельниччині. – Хмельницький-Красилів, 1998. – С. 49.]. Німецько-австрійська армія створила свою військову адміністрацію, паралельно цивільній, яку створювала чи відновлювала Центральна Рада. Першим розпорядженням цієї адміністрації був наказ для населення здати зброю, в т. ч. холодну. Нові господарі боялися опору народу. За невиконання розпорядження погрожували стратою без суду за законами військового часу. Боялися вони недарма. За попередній рік загальної анархії населення запаслося, вимінявши у солдат-дезертирів на харчі, самогон, чи інший селянський скарб, величезну кількість зброї. До того ж, відступаючи, більшовицькі частини робили спроби озброїти населення. Після їх відступу значна частина застарілої зброї перебувала на складах і теж була частково роздана, або розграбована населенням. Проте люди не поспішали виконувати це розпорядження [Там само.]. По всьому повіту було здано менше сотні одиниць, переважно несправних мисливських рушниць і ґвинтівок. Населення ніби передбачало, що зброя може знадобитися, і що нові порядки недовговічні. Уже з перших днів стало зрозуміло, що австрійці та німці жорстоко поставилися до місцевих жителів, особливо селян. Було заборонено з’являтися на вулицю після 23 години, заборонялися мітинґи, збори, профспілки. Спеціяльні реквізиційні частини забирали в селян худобу, птицю, яйця, м’ясо, інші продукти. Проте в перші два місяці 1918 р., а в деяких місцевостях аж до травня, ці явища ще не набрали масового характеру, були і певні позитивні моменти, особливо в сфері культурно-освітнього життя.
У березні 1918 р. в Заславі почав виходити тижневик «Нова дорога», що з перервами проіснував до початку 1919 р., коли повіт знову було тимчасово захоплено більшовиками. Спочатку це видання повітового земства, а після гетьманського перевороту – Народної ради. До редакції входили відомі діячі соціяльної і ліберальної орієнтації: А. Річинський, В. Бромський, Н. Тупіко-Олейний та ін. Усі сучасні події газета обговорювала з точки зору загальнодержавних українських інтересів без усяких партійних тенденцій, або у крайньому разі намагалася це робити [Нова дорога. – № 1, 2. – 1918. – 10 березня. – С. 1.]. У віснику спочатку переважають публікації, що стосуються загальнодержавних питань. Проте значне місце, особливо з плином часу, займають публікації-відгуки на суто місцеві події. Так у № 1 – 2 вміщено статтю «Мир і об’єднання України», в якій зроблено спробу з державницьких позицій проаналізувати позитивні моменти Берестейського миру для України в цілому й для окремих частин її населення зокрема. Політика австро-німецької адміністрації оцінюється позитивно, німці, в очах творців газети, несуть мир і спокій в Україну, захист від анархії та сваволі.
У березні 1918 р. в Заславі відбулися перші повітові демократичні збори, у яких взяли участь представники всіх станів населення і його національних верств. Збори підтримали перетворення, продовжені Центральною Радою, виступили за їхнє прискорення, особливо аґрарних і культурних [Нова дорога. – № 11, 12. – С. 3.]. Збори направили делеґацію від Заславщини у складі А. Річинського та С. Ткачука до Центральної Ради, мали ряд зустрічей з вищими її посадовцями, переконували їх у потребі більш глибоких і швидких реформ у краї.
20 – 22 квітня 1918 р. відбувся Заславський повітовий учительський з’їзд, який прийняв важливі для розвитку освіти в краї резолюції. Серед них найважливішими стали рішення: негайно і повністю відновити скрізь початкову школу та українізувати її, відкинути партійність та політиканство, впроваджувати ідею української державности, ліквідувати багатоступеневість освіти та ін. Уже з січня 1918 р. завдяки рішенню земської управи в школах перейшли на українську мову викладання, щоправда в деяких місцях, напевно, тільки формально. «…Тепер, пориваючи зі спадщиною дореволюційних часів, пора припинити старе обмосковлення наших дітей, що призводило їх тільки до жорстокого рецидиву безграмотности і занепаду нашої національної культури», – писала з цього приводу газета «Нова дорога» [Нова дорога. – № 1, 2. – 1918. – 10 березня. – С. 3.]. Відновила діяльність повітова «Просвіта», активістами якої стали, переважно, місцеві вчителі. Було відкрито просвітянські відділення у волосних центрах та великих селах. За різновидами це були бібліотеки, хати-читальні, різноманітні гуртки. Наводився порядок у медицині і ветеринарії [Історія Українського війська. – Львів, 1936. – Т. 2, ч. 3. – С. 3.].
У лютому – квітні 1917 р. на території повіту і сусідніх повітів Волині з військовополонених українців, що перебували в таборах Рамштат, Вецлер, Зальцведель і Крайштадт формувалися частини української армії – 1 дивізія синьожупанників (за синім кольором форми козацьких жупанів-чумарок і штанів) та 1-ша козацько-стрілецька дивізія, яку від кольору форми називали ще дивізією сірожупанників. Проте в часи Центральної Ради встигли сформувати лише полк [Там само. – С. 389-390.].
Ще 16 січня 1918 р. Центральна Рада ухвалила закон про утворення народної армії на міліційній основі. У нашій місцевості, під керівництвом інструктора, створено відділ для охорони краю від зовнішнього ворога. Окремі кадрові частини формувалися з інструкторів. У квітні 1918 р. прийнято нове рішення про формування територіяльних кадрових частин, відтак постав кадровий корпус на чолі з генералом-гетьманцем Дядюшею.
У цей час відбувається певна зміна в ставленні народних мас до Центральної Ради. Після анархії другої половини 1917 – початку 1918 років, пов’язаної з діяльністю більшовиків у повіті, після самосудів, арештів і конфіскацій, після масових ґвалтів і беззаконня, після засилля банд деморалізованих солдатів із гаслом «бей буржуев», Центральна Рада здавалася стабільним, демократичним і вже давно знаним органом влади, захистом від більшовиків. Та й австрійська та німецька армії не поводили себе так брутально і завойовницьки, як це стало за часів гетьманату.