2.1. Особливості професійного стресу працівників податкової міліції

Корсун С.І., Ткачук Т.А.

У професійній діяльності працівника податкової міліції палітра емоційних станів надзвичайно велика, але домінуючим є стан емоційної напруги (від помірної до надмірної), який залежить від характеру виконуваних дій, професійного досвіду та індивідуальних психологічних особливостей працівника. До причин підвищеної емоційної напруги належать:

– велика персональна відповідальність за прийняті рішення;

– наявність компетентних органів, що контролюють службову діяльність і можливість ідентифікації працівника, який допустив порушення чинного законодавства;

– необхідність постійної готовності до несподіваних ситуацій;

– вплив швидкозмінних об’єктів спостереження, зовнішніх факторів;

– досить високий рівень конфліктних ситуацій, що виникають при виконанні професійних функцій;

– постійний вплив кримінального середовища (у тому числі через засоби масової інформації), що намагаються здійснити психологічний тиск, шантаж, підкуп податківців, створити можливості для порушення чинного антикорупційного законодавства;

– протидія та несприйняття з боку певної частини коллективу [147].

Перелічені особливості професійної діяльності та оперативно-розшукових дій, що виконуються оперативними працівниками податкової міліції, зумовлюють цілу низку вимог до їх індивідуально-психологічних особливостей, навичок та вмінь, до яких належать:

– здатність до вирішення професійних завдань в ситуаціях, які супроводжуються високою мірою особистого ризику і небезпеки для життя;

– готовність до ситуацій силового (включаючи збройне) протистояння злочинцям;

– підвищена відповідальності за свої вчинки;

– здатність до інтенсивної міжособистісної комунікації;

– висока психофізіологічна витривалість, пов’язана із ненормованістю робочого дня (середня тривалість робочого дня складає 10–12 годин, робота у вихідні, нічні чергування та виїзди для проведення перевірок, опитувань, спостережень, слідчих дій або затримання злочинців);

– здатність витримувати тривалу емоційну напругу, тривожні стани, почуття страху, невизначеності, неможливість поділитися своїми сумнівами із близькими тощо;

– постійна інтелектуальна активність (аналіз інформації, яка постійно змінюється, утримання в пам’яті великої кількості фактів, прийняття рішень в умовах дефіциту часу та інформаційної невизначеності);

– мовна винахідливість, вміння швидко і достовірно пояснювати критичні ситуацію іншому, приховуючи водночас істинні наміри [154].

Всі працівники податкових органів взагалі і оперативні працівники податкової міліції, зокрема, в своїй професійній діяльності вимушені взаємодіяти з представниками господарюючих суб’єктів. І якщо взаємодія деяких працівників податкової служби з підприємцями відбувається з приводу роз’яснень податкового законодавства, прийому-здачі податкової звітності, отримання громадянами ідентифікаційних номерів тощо, то оперативні працівники податкової міліції з підприємцями спілкуються, в основному, через призму здійснення оперативно-розшукової чи кримінально-процесуальної функції і це, в свою чергу, накладає відбиток на такі відносини [168].

Об’єктом взаємодії у відносинах між оперативним працівником податкової міліції та платником податків виступає дохід (прибуток), майно (матеріальні ресурси), ціна товарів чи послуг, додана вартість, на які нараховується податок. Тобто, фактичним об’єктом взаємодії є грошові кошти – доходи та надходження підприємств, суб’єктів господарювання, бюджету та бюджетних організацій, загальнообов’язкових фондів, кредитних та фінансових установ, профспілкових та громадських організацій, кошти населення. З економічної точки зору гроші виступають, як засіб платежів, обігу та накопичення. Не слід забувати і той вплив, що чинять гроші на формування психіки людей, формуючи та задовольняючи потреби людини у виживанні, існуванні, самозадоволенні, досягненні певного статусу у суспільстві [109].

Як зазначав Е. Фромм у праці «Людина для себе», в умовах ринкових відносин це часто породжує тенденцію переважання пластичного, гнучкого і поверхневого мислення, у світі ідей – поверхневого, багатогранного, але неглибокого знання, у сфері формування особистості – пластичного, гнучкого, «ринкового» характеру [162].

Гроші не лише виступають об’єктом взаємодії, нерідко вони є джерелом конфліктів у сфері бізнесу (розподіл доходів, контроль над грошовими потоками, шляхи капіталізації та інвестування) та у побутовій сфері (непогоджені сімейні витрати, пріоритети у покупках, матеріальна та психологічна залежність одного члена сім’ї від іншого). Ці конфлікти є захисним бар’єром від глибинних тривог, страхів, почуття самотності і разом з тим можуть бути підставою для розвитку комплексів неповноцінності або ж вседозволеності.

Спілкування оперативних працівників податкової міліції із таким (грошовим) типом людей носить напружений, а інколи і ризикований характер, що вимагає від них чіткої психологічної налаштованості та готовності на виконання своїх посадових функцій, певним чином абстрагуючись від об’єкта своєї праці.

З огляду на вищевикладене, не викликає здивування високий рівень звільнень оперативних працівників податкової міліції, що наближається останнім часом до 10% від загальної кількості атестованого складу. Дана особливість зумовлена тим, що на ці посади зараховують осіб, які мають вищу юридичну або економічну освіту, але не завжди володіють тим рівнем розвитку професійно важливих психологічних та психофізіологічних функцій, що є необхідним для успішного виконання даного виду професійної діяльності і виступає одним із провідних факторів, що зумовлює плинність кадрів.

Враховуючи велику стресогенність умов праці, цей факт, у свою чергу, у значній мірі обумовлений надзвичайно низькою спроможністю протистояти стресам, а також недостатнім рівнем сформованості професійної копінг-поведінки працівників податкової служби.

Поняття «стрес» найбільш широко використовується для позначення стану людини у важкій для неї ситуації. Воно введено у науковий обіг канадським фізіологом Г. Сельє у 1963 році. Цим терміном він позначав «неспецифічну реакцію організму на дію будь-якого сильного подразника» і стверджував, що організм як складна високоорганізована система у відповідь на різні інтенсивні впливи реагує адаптаційно-захисними реакціями, всю сукупність яких він назвав адаптаційним синдромом. Існує велика кількість визначень поняття «стрес». У перекладі з англійської мови слово «stress» означає «натиск, напруга». Воно прийшло до нас із світу інквізиції, де означало ступінь фізичного тиску на людину за допомогою лещат для отримання зізнання.

Г. Сельє виокремив три стадії стресу: а) тривоги, коли після деякого падіння стійкості організму починається мобілізація його ресурсів; б) підвищеного опору організму; в) виснаження організму, зниження його стійкості. Якщо навантаження триває, це може призвести до зриву. Спочатку Г. Сельє вважав, що стрес викликається лише шкідливими чинниками, потім значно розширив коло його причин, включив до їх числа будь-яку напружену роботу [230].

У багаточисельних вітчизняних і зарубіжних дослідженнях показано, що стрес супроводжується мобілізацією енергії організму і викликає значні зміни у серцево-судинній, дихальній, м’язовій, руховій, ендокринній та інших системах. Ці зрушення можуть сягати особливо великої величини у небезпечних ситуаціях. При цьому виражені вегетативні симптоми стресу: спітніння, запаморочення, сухість у роті, болі у шлунку та ін. [1, 10, 38].

Проте, як засвідчили дослідження, стрес може виникати не лише у зв’язку з негативними, але і під впливом сильних позитивних емоцій. Адже при аналізі впливу стресу на діяльність одні автори зазначають, що він дезорганізує, інші визнають за ним і деякі позитивні ефекти [23].

Найбільш поширеним є розуміння психологічного стресу, як стану психічної напруженості, який виникає під впливом складних умов життя та діяльності. У якості одного з критеріїв, які вказують на наявність такого стану, багато авторів беруть лише фізіологічні зрушення. Тобто, вцілому у проблематиці стресу найбільш повно представлені його біологічні і фізіологічні аспекти [32, 230].

Психологічні проблеми стресу розроблені значно менше. Саме з цієї причини останнім часом у науковій літературі все більше домінує положення про те, що у якості критеріїв, за якими можна говорити про стрес, варто брати не лише фізіологічні реакції, але і психічні стани, і зміни у діяльності. Головним критерієм при цьому виступає міра зміни її функціонального рівня. Поєднання названих трьох ознак достатньо повно свідчить про наявність психічної напруженості і про реакції людини на неї.

У роботах, присвячених цій проблематиці акцентується на особливостях поведінки у стресі у залежності від мірі значущості ситуації, психологічних особливостей особистості (ставлення особистості до труднощів у роботі, успіхів та невдач, співвідношення рівня її домагань та реальних можливостей, впевненість та невпевненість у своїх силах, спрямованість особистості та ін.). Відмічається особлива роль у виникненні психологічного стресу інтелектуальної діяльності і мотивації [50, 70].

Напруженість викликається не самою по собі величиною зовнішньої перепони. Якщо перешкода є об’єктивною і невеликою, але емоційно значущою для суб’єкта – напруженість може виникнути. Аналогічно цьому ситуація невизначеності, навіть за умови прямої загрози для життя, здоров’я, у силу важкості знаходження рішення може породжувати напруженість. Причиною напруженості може бути ломка звичних уявлень і сформованої готовності, коли людина очікує одне, а виявляється абсолютно інше. Ломка готовності свідомих і несвідомих установок, яка відбувається породжує напруженість.

Таким чином, напруженість викликається єдністю різноманітних об’єктивних і суб’єктивних причин і насамперед сильною емоційною значущістю ситуації, перешкод та труднощів.

Для ситуацій, які викликають психічну напруженість притаманні: небезпека, новизна, непосильність задачі, наявність фізичних, матеріальних, організаційних, психологічних та інших перешкод на шляху до досягнення цілі. Ось чому напруженість викликається не лише ситуацією небезпеки, ризику, але і незвичністю обстановки, раптовістю, збільшенням відповідальності, необхідності виконання складної задачі. Іншими словами, напруженість може виникати як за умов сильних зовнішніх впливів і мимовільних реакцій на них, так і за умов усвідомлення складності ситуації, положення та безвихідності.

Напружена ситуація – це об’єктивний збіг обставин, який породжує значні труднощі у діяльності. Вона, з одного боку є зовнішнім впливом, а з іншої таким впливом, який різко і прямо впливає на внутрішні умови діяльності. На відміну від звичайних умов, напружена ситуація є стресогенною і екстремальною. Проте, це не означає, що людина обов’язково відчуває стрес і не може ефективно діяти у такій ситуації.

Справа у тому, що вплив напруженої ситуації на діяльність залежить не лише від характеру завдання, обстановки та індивідуальних особливостей людини: її мотивів, досвіду, знань, навичок, основних властивостей нервової системи, емоційно-вольової стійкості, вміння долати стрес. В однієї людини напруженість виникає «легше», тримається довше, ніж в іншої, в одній і тій самій ситуації ступінь напруги буває різною тощо. Напруженість, як стан, зачіпає всю психіку і впливає як на характер та рівень психічної активності в цілому, так і на окремі психічні функції зокрема. Причому, домінуючу роль у структурі напруженості посідають ті психологічні компоненти, які найбільш відповідальні за виконання діяльності у даний момент.

З цієї точки зору можна виокремити декілька форм психологічної напруженості: перцептивну (яка виникає у випадку великих ускладнень і помилок у процесі сприйняття необхідної інформації); інтелектуальну (за неможливості знайти спосіб виконання завдання або вихід з критичної ситуації); емоційну (пов’язану з виникненням емоцій, дезорганізуючих діяльність); вольову (за неспроможності людини проявити свідоме зусилля і оволодіти собою); мотиваційну (пов’язану із боротьбою мотивів, наприклад, продовжувати активно відпрацьовувати борг або ж уникнути небезпеки і ризику).

У стані напруженості порушуються насамперед складні дії і інтелектуальні процеси, тоді як прості мають відносно більшу стійкість.

Негативний вплив напруженості виражається у погіршенні уваги, пам’яті, мислення, у скованості, хаотичності рухів тощо. Ускладнюється протікання контролюючих та регулюючих функцій свідомості, що заважає своєчасно враховувати і запобігати зміни в обстановці, чітко і оперативно застосовувати та видозмінювати прийоми і способи дій, зберігати наполегливість у досягненні цілі.

Позитивні ефекти напруженості виражаються в активізації психіки, прискоренні психічних процесів, гнучкості мислення, покращенні оперативної пам’яті та ін.

Як мінімум третину доби доросла людина проводить на роботі, тому значна кількість стресових ситуацій, у які ми потрапляємо, пов’язана саме з нею. Стійкість до психічної напруженості, викликаної проблемними ситуаціями на роботі, збереження ефективної діяльності визначаються насамперед високим рівнем професійної майстерності, спрямованості особистості, мотивами поведінки, готовністю до активних дій. Саме через це сформована професійна копінг-поведінка зможе попередити появу крайніх форм напруженості, допомогти майбутнім офіцерам податкової служби подолати напругу, яка виникла у результаті виконання службових обов’язків.

Найбільш поширеним у літературі є розуміння професійного стресу, як складного феномену, що виражається в психічних і фізичних реакціях на напружені ситуації у трудовій діяльності людини, коли до неї висуваються вимоги, що не відповідають рівню її знань, умінь та навичок. Це складний феномен, який виражається у психічних і соматичних реакціях на напружені ситуації в професійній діяльності оперативних працівників підрозділів податкової міліції.

Поняття «професійний стрес» визначається А. Леоновою як «комплекс явищ, пов’язаних з підвищеними вимогами до адаптаційних ресурсів людини і їхніх деструктивних наслідків під впливом факторів, властивих як конкретній трудовій ситуації, так і професійному життю людини в цілому» [87].

Тому, при вивченні професійного стресу, дослідження психологічних ресурсів його подолання має особливо велике значення. Відзначимо також і професійну стресостійкість, під якою більшість дослідників мають на увазі здатність людини зберігати контроль і працездатність у загрозливих ситуаціях.

Як відомо, на один і той самий стресор різні індивіди реагують неоднаково. Тип реагування й спрямованість поведінки в цих умовах істотно залежатиме від індивідуальних особливостей особистості й, зокрема, від її індивідуальних психологічних ресурсів психологічного подолання. Виявлення, з одного боку, специфічних для певної професії вимог, які висуваються до особистості в процесі трудової діяльності, а, з іншого боку – до наявних у неї індивідуальних копінг-ресурсів стресу допоможе їй проявити необхідну активність для зниження несприятливих наслідків стресу на робочому місці.

В. Бодров відзначає, що дослідження професійного стресу в основному зосереджені на конкретних типах професій або на вивченні «рольового» стресу, тобто спрямовані на вивчення ролі навколишнього середовища як джерела стресу, незалежно від характеристик і життєвих обставин індивіда [23, 24].

Ці дослідження проходили в рамках стимульних моделей стресу. Більш пізні роботи були спрямовані на дослідження взаємодій між особистістю й середовищем, що притаманно трансактним моделям стресу [69, 83].

«Професії й спеціальності розрізняються як за ситуаціями, так і за вимогами, які вони висувають. Професійна успішність часто є результатом здатності людини працювати з характерними для цієї діяльності ситуаціями і вимогами», – так резюмує В. Журбін щодо успішної професійної діяльності [51].

На думку В. Бодрова, вимоги в теоріях стресу ставляться не лише до завдань діяльності, але також до всіх умов роботи, включаючи соціальні, фізичні й організаційні аспекти. Окрім цього відзначається, що реальні ситуації, у тому числі й професійні, розрізняються за кількістю можливих дій, тобто за ступенем автономії [23].

Автономія є істотною рисою змісту роботи, тому що вона визначає, наприклад, можливість досягнення особистісно релевантних цілей у роботі й можливість отримання контролю працівником над власною діяльністю. Ступінь автономії, укладена в ситуації і необхідна для її подолання або зміни є важливою ланкою при аналізі робочих ситуацій.

Тому, досліджуючи професійний стрес, важливо враховувати професійну ситуацію, пропоновані нею вимоги, різноманітні організаційні фактори, а також особистісні характеристики суб'єкта діяльності і, насамперед ті з них, які можуть виступати в ролі психологічних ресурсів подолання стресорів професійного життя.

Огляд літератури по проблемі професійного стресу, стратегій його подолання показав, що стрес і копінг є полімодальними феноменами. На відміну від стимульних моделей стресу й моделей відповідної реакції лише в трансактних і інтегративних моделях стресу, де він розглядається як порушення балансу між сприйняттям пропонованих вимог і наявних можливостей або ресурсів подолання людина виступає як суб'єкт, що активно протидіє шкідливим його впливам. У цих моделях важливого значення набуває облік індивідуальних, особистісних особливостей людини й специфіки її психологічних процесів. Особистісні, поведінкові, когнітивні, фізіологічні характеристики індивіда, його можливість отримувати соціальну підтримку, життєвий досвід розглядаються в трансактних моделях, як ресурси подолання стресорів (життєвих, професійних і т.п.).

У рамках інтегративної моделі стресу, запропонованої К. Матені, Д. Айкок (К. Matheny, D. Aycock) із співавторами зроблена спроба об'єднати й урахувати всі складові стресу: внутрішні й зовнішні вимоги, які висуваються до особистості; оцінка, як серйозності цих вимог, так і адекватності власних ресурсів; вибір варіантів для подолання висунутих вимог і стресова реакція. Крім того, поряд з емоційно-орієнтованим та проблемно-орієнтованим видом копінгу у цій моделі представлений вид превентивного подолання стресу, де особливу роль відіграють зусилля, спрямовані на побудову індивідуальних психологічних ресурсів та усвідомлення вже наявних і на розвиток навичок керування й використання індивідуальних ресурсів людини при зіткненні зі стресами [217].

Превентивне подолання загалом, робота зі створення, розвитку й керування психологічними ресурсами зокрема, вкрай важлива для підвищення індивідуальної стресостійкості людини.

Інтегративна модель є найбільш повною й має важливе теоретичне й практичне значення у вивченні професійного стресу. На відміну від інших моделей, вона дозволяє враховувати досить велике число зовнішніх і внутрішніх факторів, що впливають на протікання й кінцевий результат стресового процесу. Крім того, інтегративна модель стресу дає можливість виявляти й розвивати психологічні ресурси людини, навчає конкретним способами подолання професійного стресу.

У науковій літературі використовуються два поняття стресу робочого простору – організаційний та професійний стрес. Поняття «професійний» та «організаційний» стрес пересікаються, але не співпадають повністю. У зарубіжній літературі, як правило, використовується поняття «стрес на роботі» або «трудовий стрес» без диференціювання стресорів, пов’язаних з організаційними проблемами і стресорами з боку специфіки професійної діяльності. До більш складного явища за причинною обумовленістю відноситься професійний стрес, який виникає у відповідь на труднощі і спеціальні вимоги з боку професії. Професійний стрес детермінований також особистісними амбіціями, суб’єктивним образом професійного розвитку та самореалізації особистості.

Дж. Грінберг описує дві альтернативні моделі професійного стресу. Згідно першої, стрес є результатом підвищених вимог до роботи та низьким рівнем впливу на процес діяльності. Згідно цієї моделі від співробітника очікують і вимагають високих результатів діяльності, при цьому одночасно не даючи можливості вирішувати, що і як робити. У цьому контексті спосіб оцінювання працівника (у відповідності висунутим високим вимогам) залежить від чинників, які він не може контролювати.

Другою моделлю є невідповідність зусиль і винагород. У відповідності з цією моделлю стрес – результат надто великих зусиль і дуже малої нагороди за гарно зроблену роботу. З одного боку це висока завантаженість на роботі, а, з іншої – заробіток, оцінка та статус на роботі. Все це може загрожувати здоров’ю і благополуччю працівників [43].

Причини професійного стресу дуже різноманітні: загально організаційні проблеми, неадекватна розстановка кадрів, відсутність перспектив кар’єрного росту, недостатній рівень заробітної плати, авторитарний стиль керівництва, конфліктні взаємостосунки з керівництвом та колегами по роботі, перевантаження, необхідність приймати відповідальні рішення, невизначені межі повноважень, незрозумілі інструкції, впровадження нових технологій, брак професійного спілкування, необхідність приймати відповідальні рішення, нетактовна поведінка співробітників, неможливість отримати консультацію з складних питань, безперспективне майбутнє організації, методи роботи, які конфліктують з системою цінностей працівника, загроза звільнення, недостатня професійна компетентність, невміння адаптуватися до змін та працювати у команді, необхідність регулярних відряджень, недостатня мотивація діяльності, рутинна, одноманітна робота, надто високий або низький темп роботи, несправедлива оцінка роботи тощо.

У повній мірі до категорії осіб, які найбільш зазнають на собі вплив професійного стресу можна віднести працівників підрозділів податкової міліції. Перед ними стоїть завдання з кримінального переслідування осіб, що ухиляються від сплати податків або вчиняють інші злочини у сфері оподаткування. На сучасному етапі економічного розвитку країни питання щодо ефективного наповнення державного бюджету, боротьби з організованою злочинністю, успіх заходів та ефективність спільної діяльності у складі команди залежить від вміння кожного офіцера-податківця регулювати свою поведінку і стан в екстремальних умовах.

У зв’язку із вищевикладеним, постає питання про психологічну готовності майбутніх офіцерів-податківців до професійної діяльності. Готовність – це первинна фундаментальна умова успішного виконання будь-якої діяльності. І хоча існують відмінності у конкретному тлумаченні цього поняття, більшість авторів дотримується думки, що це особливий психічний стан.

Виникнення стану психологічної готовності до діяльності починається з постановки мети на основі потреб і мотивів (або усвідомлення людиною поставленого перед нею завдання). Далі йде вироблення плану, установок, моделей, схем очікуваних дій. Потім людина втілює готовність у предметних діях, застосовує певні засоби і способи діяльності, порівнює хід і проміжні результати з поставленою метою, вносить корективи. Причому аналіз ситуації, рішення, розвиток задуму, емоцій, прояв і зміна готовності визначаються насамперед домінуючим мотивом, який забезпечує необхідну тривалість і спрямованість особистості. Істотним є і інше. У створенні, збереженні і відтворенні станів психічної готовності вирішальну роль відіграє те, що вона пов’язана з різними сторонами особистості. Поза реально існуючими зв’язками з іншими характеристиками психічної діяльності стан психологічної готовності втрачає свою сутність [46].

Стан готовності у вирішальній мірі обумовлюється стійкими психічними особливостями, властивими даній людині. Але він не являє собою переносу якостей і станів в нову ситуацію, просту актуалізацію їх. На стан психологічної готовності здійснюють вплив і ті конкретні умови, в яких протікає діяльність. До числа внутрішніх і зовнішніх умов, які обумовлюють психологічну готовність, слід віднести: зміст завдань, їх складність, новизну, творчий характер, обстановку діяльності, приклад поведінки оточуючих; особливості стимулювання дій і результатів, мотивацію, прагнення до досягнення тієї чи іншої мети; оцінку ймовірності очікуваного досягнення; самооцінку власної підготовленості; попередній нервово-психічний стан; стан здоров’я і фізичного самопочуття; особистісний досвід мобілізації сил на розв’язання задач великої складності; вміння контролювати та регулювати рівень свого стану готовності та самоналаштовуватися, створювати оптимальні внутрішні умови для наступної діяльності [37, 44].

В цілому, можна зазначити, що психологічна готовність до напружених ситуацій – це активний стан організму, особистості, який відображає можливі вимоги цих ситуацій і виступає як регулятор доцільної поведінки. Психологічна готовність сприяє збереженню ефективності діяльності за неочікуваних ускладнень і виникненні стрес-реакцій.

У психологічній готовності до екстремальних умов виражаються властивості особистості, досвід, навички, здібності людини, її ставлення і мотиви поведінки у зв’язку з наступною діяльністю. Оптимальним є стан доцільної мобілізованості потенційних можливостей і здібностей, наявності у цьому стані установки діяти у відповідності із змінами умов.

Звичайна готовність часто буває у людини перед роботою, до якої вона звикла і до якої у даний момент не висуваються підвищені вимоги. Стан психічної готовності викликається новизною і творчим характером, особливим стимулюванням, гарним фізичним самопочуттям і т.д. Понижена готовність може викликатися сильною і неконтрольованою емотивністю особистості і проявлятися у відволіканні уваги, незібраності, помилкових діях.

Погані гігієнічні умови, монотонність у роботі послаблюють стан готовності. Виникнення надзвичайно відповідальних або небезпечних умов може не лише знизити, але і дезорганізувати її. Саме через це готовність людини до будь-якої діяльності варто розглядати і з врахуванням такого стану як стрес та методи його психологічного подолання.

Практичний інтерес у рамках даного дослідження являє собою готовність до правильної поведінки та успішних дій в екстремальних ситуаціях, детермінантами якої є індивідуально-психологічні особливості особистості, рівень її підготовленості, повнота інформації про те, що відбувається, наявність часу та засобів для ліквідації екстремальної ситуації, а також інформація про ефективність заходів, до яких вдаються.

Організаційний стрес – це психічна напруга, пов’язана з подоланням недосконалості організаційних умов праці з високими навантаженнями при виконанні професійних обов’язків на робочому місці у конкретній організаційній структурі (в організації або в її підрозділі, фірмі, компанії, корпорації), а також з пошуком нових неординарних рішень при форс-мажорних обставинах [155].

Згідно психофізіологічному підходу, організаційний стрес являє собою багатомірний феномен, детермінований внутрішньо організаційними чинниками трьох рівнів (індивідуальні характеристики персоналу, групова взаємодія, організаційне середовище) і зовнішніми (макросередовищними) стрес-факторами, які залежать від якості та успішності взаємодії організації з мікро- та макробізнес-середовищем. Іншими словами, організаційний стрес проявляється у напрузі адаптаційних механізмів у відповідь на організаційно-виробничу ситуацію [139].

На думку вчених, при комплексному вивченні організаційного стресу доцільно виокремлювати три підструктури на особистісному рівні:

– робота;

– кар’єра;

– життя.

Чим вищою є привабливість роботи у даній конкретній організації, більше впевненості у кар’єрному зростанні та «захищеності робочого місця», тим більша задоволеність професійною самореалізацією та якістю життя, яку забезпечує робота і тим меншою є ймовірність переживання працівниками дистресу. Існує деякий оптимальний рівень робочої напруги (стресу), який стимулює працівників до професійного розвитку та особистісного зростання, а також сприяє їх лояльності у ставленні до своєї організації.

Загальною ознакою і причиною організаційного стресу виступає наявність внутрішнього конфлікту між вимогами з боку організації, привабливістю роботи у ній, очікуваннями та реальними можливостями працівника. Невідповідність між особистістю та організаційним середовищем може проявлятися на декількох рівнях:

– суб’єктивному;

– поведінковому;

– когнітивному;

– фізіологічному;

– організаційному.

До суб’єктивних причин та проявів організаційного стресу, на думку німецьких психологів В. Зігерта та Л. Ланга, відносяться наступні страхи у працівників:

– страх не впоратися з роботою;

– страх припуститися помилки;

– страх бути випередженим іншими;

– страх втратити роботу;

– страх втратити власне «Я» [57].

Е. Кузьмін виокремив наступні причини організаційного стресу:

– порушення почуття комфорту та безпеки праці;

– дефіцит часу для завершення планових операцій;

– важкі та раніше незнайомі виробничі завдання;

– надзвичайні події, стихійні лиха, нещасні випадки;

– конфлікти з керівництвом, з підлеглими, втрата керівником свого авторитету та впливу на колектив;

– тривала праця без відпочинку, перевтома;

– несправедливі покарання, незалежний осуд або пристрасна критика, позбавляння винагороди (цит. за [106]).

До стрес-факторів робочого простору відносяться також рольові конфлікти, високі професійні вимоги, екстремальні умови діяльності для певних професій (пілот, космонавт, полярник, диспетчер АС та ін.). Особливу категорію організаційних стресів складає фактор високої особистої відповідальності за колег та підлеглих за спільну справу. Наприклад, сучасні дослідження показують, що особи з високою відповідальністю у більшій мірі зазнають розвитку стрес-синдрому «професійного вигорання» [36].

У якості організаційних стресів можуть виступати необізнаність щодо планів та перспектив розвитку компанії, несправедливість («непрозорість») матеріальної винагороди працівників, відстороненість від активної участі у прийнятті рішень. У тому випадку, якщо працівники не притягнені до обговорення або інформування про майбутні організаційні зміни, вони почувають себе «неврахованими». Дана обставина виступає як негативний досвід і сприяє розвитку емоційного стресу. Якщо працівники не мають можливості вплинути на важливі події, які стосуються їх роботи, то вони почуваються безпомічними і такими, які втрачають контроль над ситуаціями. Це призводить до розвитку незадоволеності самореалізацією та якістю життя і як наслідок – до зниження впевненості у професійній самоефективності. В. Дебшлаг (V. Debshlag) виокремив 6 причин, які викликають організаційний стрес:

– інтенсивність праці;

– домінування фактора часу;

– недостатність або висока інтенсивність спілкування;

– монотонія;

– різні зовнішні впливи;

– різке порушення звичайної системи (порядку) роботи [183].

Виникати ці причини можуть через слабке керівництво або незадовільний психологічний клімат. В останньому випадку порушується професійна взаємопідтримка колег. У результаті цього обмежені можливості обговорювати професійні проблеми, отримувати схвалення, підтримку та спокій від усвідомлення того, що колеги переживають ті самі труднощі.

Встановлено, що тип поведінки та особистісна вразливість до організаційного стресу обумовлює розвиток ішемічної хвороби серця. Найбільший ризик коронарних захворювань мають особи, які змушені часто змінювати вид занять та умови праці, пристосовуватися до нових вимог, нового статусу у суспільстві або посадової позиції, які постійно стикаються з високим темпом життя, конкуренцією, великим дефіцитом часу, економічними труднощами і мають «особливий і досить специфічний тип емоційної активності», названий типом А.

М. Фрідман (M. Fridman) у своїй книзі дав наступне описання «особистісних» характеристик людей, які схильні до захворювань ішемічною хворобою серця.

– високий темп життя для досягнення обраної, але нечітко сформульованої мети;

– постійне прагнення до змагання та конкуренції;

– наполегливе бажання визнання, висока мотивація досягнення успіху;

– постійна участь у різноманітних видах діяльності і постійний дефіцит часу;

– звичка прискорювати темп виконання фізичних та психічних функцій;

– виключна психічна та фізична готовність до дій;

– малорухливий спосіб життя;

– паління та інші шкідливі звички.

Тип особистості «Б», «імунний» до ішемічної хвороби є повною протилежністю типу «А» – спокійний та розмірений спосіб життя, чітко поставлені цілі та раціональні засоби їх досягнення, помірна мотивація, чередування активності та відпочинку та ін.. Тип поведінки «АБ» займає середню позицію щодо схильності до коронарних захворювань [192].

Наслідки стресу вивчалися багатьма дослідниками. Узагальнення емпіричних фактів закордонних та вітчизняних досліджень показує, що наслідком тривалого організаційного та професійного стресу може бути професійна деформація особистості у вигляді психічного вигоряння, як сукупності негативних переживань, пов’язаних із роботою. Деформація особистості являє собою зміни, які відбуваються з працівником в процесі професійної діяльності, що знижують її адаптивність та ефективність виконання професійних обов’язків [26, 120].

Хронічний стрес, виснажуючи ресурси особистості, робить організм все більше вразливим. Через низку послідовних стадій він призводить до небажаних наслідків, серед яких почуття незадоволеності, втрата мотивації, виснаження, поява психосоматичних скарг і більш серйозних захворювань. Серед наслідків професійного стресу виокремлюють: патологію опорно-м’язового апарату та серцево-судинну, депресії, астенії, виробничі травми та аварії, високу тікучість кадрів, суїцид, онкозахворювання, виразки, зниження продуктивності діяльності тощо.

Розвиток хвороби внаслідок стресу – процес, що має безліч стадій, які послідовно послабляють опір: негативні афективні реакції стають усе сильнішими, когнітивні здібності послабляються, знижується ефективність фізіологічних реакцій, а соматичні фактори – обмежена рухливість, паління, надлишкова вага, погане харчування збільшують ймовірність розвитку хвороби. Хронічний стрес призводить до виникнення у людини враження, що вона попадає в залежність від ситуації й контроль над нею втрачений. У цьому і є головні причини виникнення хвороби. Стосовно професійної діяльності можна сказати, що якщо на робочому місці напруженість дуже висока, то така робота сама по собі є стресором. Ці особливості майже повністю характеризують професійну діяльність працівників податкової міліції України.

Проте, існують науково доведені свідчення того, що хоча стрес й призводить до різних захворювань, але людина може протистояти навіть тривалим і сильним стресорам, якщо вона володіє адекватними стратегіями поведінки в стресовій ситуації. Лише сполучення ситуаційного перевантаження й обмежених когнітивних і емоційних можливостей призводить до захворювання [18, 28, 86].

Адаптивні здатності до стресу, професійна надійність, емоційна стійкість є найважливішими показниками психологічної підготовленості працівником екстремального профілю, до яких у повній мірі можна віднести і офіцерів податкової міліції. Це проявляється в:

– відсутності дезадаптивних реакцій, які знижують ефективність дій і породжують неточності і помилки;

– надійному виконанні оперативно-розшукових заходів у складних, небезпечних умовах;

– вмінні зберігати мобільність і пильність, бути обережним, проявляти самоопанування в умовах професійного ризику;

– стійкості та толерантності до тиску осіб, які роблять спробу впливати на хід оперативно-розшукових справ;

– вмінні зберігати стійкість у процесі конфліктної взаємодії з особами, які порушують закон;

– самоконтролі і самоопануванні у провокаційних ситуаціях;

– вмінні приймати адекватні рішення в екстремальних умовах;

– збереженні психічного та соматичного здоров’я.

Недостатній розвиток адаптивних здібностей до стресу, невміння регулювати своє психічне і психофізіологічне здоров’я може стати джерелом серйозних негативних наслідків як для оперативно-розшукової діяльності, так і для психічного і фізичного здоров’я співробітників. До них належать:

– хвороби та негативні фізіологічні реакції;

– зниження стабільності персоналу (тікучість кадрів, збільшення кількості нещасних випадків на виробництві);

– зниження продуктивності (кількості та якості) праці;

– зниження трудової мотивації, втягненість у роботу, лояльності та привабливості праці в організації;

– психологічні наслідки (порушення вольового контролю, збільшення конфліктності у колективі, переживання депресії та перевтоми, переживання самотності та незадоволеності життям, різні комплексні переживання, що носять назву стрес-синдроми).

Професійний стрес пролонгованої дії може призвести до професійної деформації особистості і високої плинності кадрів з підрозділів оперативних працівників.

Таким чином, професійні стреси є чинником, який здійснює негативний вплив на здоров’я людей, їх задоволеність своєю працею і у кінцевому рахунку на ефективність їх діяльності. Вони спроможні зсередини руйнувати людські ресурси і призводити до зниження ефективності, мобільності та негативної динаміки стратегічного розвитку організації. Високий рівень професійних стресів призводить до підвищення неконструктивної напруги, конфліктності у колективі, негативно позначається на здоров’ї персоналу, його лояльності у ставленні до організації, призводить до плинності кадрів. Недостатній розвиток адаптивних здібностей до стресу, невміння регулювати своє психічне і психофізіологічне здоров’я може стати джерелом серйозних негативних наслідків для психічного і фізичного здоров’я.