2.4. Копінг-поведінка та механізми психологічного захисту

Корсун С.І., Ткачук Т.А.

Психологічна адаптація людини в умовах стресу відбувається, головним чином, засобом двох механізмів: психологічного захисту і копінг-механізмів, однозначного розмежування не існує.

На сьогоднішній день серед дослідників не існує єдиної точки зору ні щодо загальної кількості механізмів захисту, ні на ступінь їх співвіднесення один з одним, ні навіть на їх чіткі визначення в деяких випадках.

Найбільш розробленою теорією психологічного захисту є психоаналітична концепція. З. Фройд першим вжив термін «захист», займаючись вивченням поведінки хворих на істерію. Пізніше саме цю форму захисту він назвав витісненням і описав ще деякі інші. Вчений відносив захисні механізми до вроджених, які запускаються в екстремальній ситуації і виконують функцію «зняття внутрішнього конфлікту», який є наслідком «невідповідності» вроджених потреб особистості вимогам оточуючого середовища. Розв’язання конфліктів відбувається на основі роботи системи психологічного захисту, яка діє на несвідомому рівні [191, 196 та ін.].

На думку О. Коржової, своєрідним «зрізом» адаптаційного процесу, який охоплює увесь життєвий шлях від народження до смерті, є внутрішня картина життєвого шляху, що характеризує якість життя людини і її адаптаційні можливості на різних рівнях. Внутрішня картина життєвого шляху – цілісний образ людського буття. Це – відчуття, сприйняття, переживання, оцінка власного життя і ставлення до нього. Внутрішня картина життєвого шляху включає у себе низку компонентів. Соматичний (тілесний) – ставлення до своєї тілесності (здоров’я, хвороб, вікових і соматичних змін). Особистісний (індивідуально-психологічний) – ставлення до себе як до особистості, до своєї поведінки, настрою, думок, захисних механізмів. Ситуаційний (соціально-психологічний) – ставлення до ситуацій, в які включена людина протягом свого життєвого шляху [68].

Адаптаційний процес процес включає у себе різні рівні людської життєдіяльності у тому числі психологічні захисти і копінг.

Зміст процесу соціально-психологічної адаптації описується формулою:

«Конфлікт» – «Тривога» – «Захисні реакції».

У відповідності з введеними З. Фройдом поняттями аллопластичних та аутоопластичних змін, психоаналітики розрізняють два різновиди адаптації: 1) аллопластична адаптація, яка здійснюється змінами, здійснюваними особистістю у зовнішньому середовищі для приведення її у відповідність із своїми потребами; 2) аутопластична адаптація, яка забезпечує зміни особистості, з допомогою яких вона пристосується до середовища (цит. за [146]).

До двох різновидів адаптації особистості німецький психоаналітик Г. Хартман (H. Hartman) додає ще один: пошук особистістю того середовища, яке сприятливе для її функціонування. Вчений стверджує, що процеси сприймання, мислення, мови, пам’яті, творчості можуть бути вільними від конфліктів, і ввів термін «вільна від конфліктів сфера Я». Він стверджує, що багато проблем, пов’язаних з розвитком характеру, таланту, методів захисту у певних ситуаціях, не можуть бути розв’язані лише у термінах інстинктів і конфліктів. Велике значення в його концепції відводиться соціальній адаптації та середовищу, в якому адаптується людина [159].

Особлива роль у розвитку теорії психологічного захисту належить дочці З. Фройда – Анні Фройд, яка відводить вивченню механізмів захисту одну з головних ролей у своїх дослідженнях. У своїх роботах вона описує дію механізмів захисту, функціями яких є оберігання «Я» від а) тривоги, яка обумовлена ростом інстинктивної напруги; б) тривоги, обумовленої загрозами «Над-Я» або в) реальною небезпекою [153].

А. Фройд виокремлює десять «способів» захисту: регресія, витіснення, формування реакції, ізоляція, знищення, проекція, інтроекція, боротьба «Я» з самим собою, звернення, сублімація (зміщення інстинктивних цілей) і робить спробу простежити їх формування в онтогенезі дитини. З їх допомогою людина може ввести себе в оману відносно наявності загрози або небезпеки. Смисл «захисту» полягає у тому, що зменшується сприйняття загрози небезпеки, а не сама небезпека. Задачею практикуючого аналітика є визначення ефективності захистів у процесах супротиву «Я» і у формуванні симптому, яке він має можливість спостерігати у різних людей.

А. Фройд належить ідея розмежування способів захисту і психологічного подолання як технік емоційного самоконтролю. Вона розділяла способи захистів за двома векторами: перше – це боротьба із внутрішньою загрозою, друге – із зовнішньою. Автор припускала, що способи захисту можна впорядкувати у пари так, що кожному механізму першої групи відповідає відповідний механізм другої. Абсолютно очевидно, що ефективна боротьба із зовнішньою загрозою повинна враховувати це зовнішнє, а, відповідно, і будуватися на якихось реальних принципах.

Ці ідеї отримали розвиток у роботах Н.Хаан (N.Haan), яка виокремила 10 загальних механізмів захисту «Его», кожен з яких може виступати у двох варіантах: захисному (спрямований «всередину») і копінговому (спрямований «зовні»). Захисному механізму інтелектуалізації Н. Хаан протиставила прийняття об’єктивної установки щодо ускладнення; раціоналізації – логічний аналіз ситуацій і своєї поведінки і т.д. Важливим аспектом є те, що феноменологічні техніки емоційного самоконтролю можуть не відрізнятися, хоча і належать до різних психологічних захистів.

Н. Хаан зазначає, що копінг і захист грунтуються на однакових, тотожніх процесах, але відрізняються полярністю спрямованості – або на продуктивну, або на слабку адаптацію. Копінг-ресурси беруть початок з сприйняття виклику, який запускає когнітивні, моральні, соціальні та мотиваційні структури, дія яких є основною для адекватної відповіді. У ситуації нових для особистості вимог, за яких існуюча відповідь не підходить, виникає копінг-процес. У випадку, коли нові вимоги є непосильними для особистості, копінг-процес може приймати форму захисту. Захисні механізми дозволяють усунути психотравму за рахунок усунення дійсності. Автор класифікує класичні захисні механізми як ригідні, емоційно неадекватні і такі, що не відповідають реальності [194].

Рис. 2.3. Механізм дії копінгу і психологічного захисту за Н. Хаан

Таким чином, на думку представників психоаналізу, функціями психологічних захистів є оберігання «Я» від тривоги засобом зменшення сприйняття загрози, а не самої небезпеки, тобто людина вводить себе в оману відносно наявності загрози або небезпеки.

Радянська психоаналітична традиція розділила участь психологічної науки у ХХ столітті і у 30-ті роки практично припинила своє існування аж до 60-х років минулого століття. Проте, після виходу статті Ф. Бассіна «О силе Я и психологической защите» у Радянському Союзі робилися спроби переосмислити теоретичні погляди психоаналізу з позицій «матеріалістичної» психології та її методологічного апарату. На думку Ф. Бассіна, психологічний захист є нормально щоденно працюючим механізмом людської свідомості. Він вважає, що захист спроможний попередити дезорганізацію поведінки людини, яка наступає не лише за умови випадку зіткнення свідомого та несвідомого, але і у випадку протиборства між абсолютно усвідомленими установками. Вчений резюмує, що основною у психологічному захисті є перебудова системи установок, спрямована на усунення надмірної емоційної напруги та попередження дезорганізації поведінки [14].

Представниками психологічної науки використовується низка термінів, які позначають поняття МПЗ: захисні процеси, захисні механізми, невротичний, психологічний і психотичний захисти. Варто зазначити, що для поняття «психологічний захист» у досить широкому колі психологічних теорій використовуються пояснювальні категорії: теорія взаємовідносин особистості Б. Карвасарського [62], теорія переживання Ф. Василюка [30], теорія самооцінки В. Століна [153] та ін. Із зарубіжними дослідниками пов’язані поняття «захист», «Я-захист», «механізми захисту».

Доцільно звернути увагу на низку визначень психологічного захисту, наведених у літературі за останнє десятиліття. Найбільш психологічно орієнтованими є:

– психічна діяльність, спрямована на спонтанне витіснення наслідків психічної травми [15];

– окремі випадки ставлення особистості хворого до травматичної ситуації або хвороби, яка її вразила [51];

– механізм адаптивної перебудови сприйняття і оцінки, яка виступає у випадках, коли особистість не може адекватно оцінити почуття стурбованості, викликане внутрішнім або зовнішнім конфліктом і не може впоратися із стресом [157];

– механізми, які підтримують цілісність свідомості [112];

– пасивно-захисні форми реагування у патогенній життєвій ситуації [55];

– механізми, які забезпечують регуляцію, спрямованість поведінки, редуціюють тривогу та емоційну напругу [16];

– послідовне викривлення когнітивної та афективної складових образу реальної ситуації з метою послаблення емоційної напруги [41];

– продукти розвитку і научіння, які діють у підсвідомості, заперечують, викривляють і фальсифікують дійсність і запускаються у ситуації конфлікту, фрустрації і стресу [60].

З позицій клінічної психології феномен психологічного захисту також взаємопов’язаний з психічною адаптацією. За визначенням Ф. Березіна, – це процес встановлення оптимальної відповідності особистості і оточуючого середовища у процесі здійснення властивої людині діяльності, яка дозволяє їй задовільнити актуальні потреби і реалізовувати пов’язані з ними значущі цілі для збереження психічного і фізичного здоров’я, водночас забезпечуючи відповідність психічної діяльності та поведінки вимогам середовища. Механізми психологічного захисту розвиваються в онтогенезі як засоби адаптації і розв’язання психологічних конфліктів. Найбільш значущим критерієм ефективності їх дії є ліквідація тривоги. Ф. Березін стверджує, що психологічний захист забезпечує регуляцію, спрямованість поведінки, редуціює тривогу і емоційну напругу. У цьому беруть участь всі психічні функції особистості, але кожен раз у якості механізму психологічного захисту виступає переважно одна з них і бере на себе основну частину роботи щодо подолання негативних переживань. Тобто, механізмом інтрапсихічної адаптації є психологічний захист, мета якого зниження емоційної напруги і попередження дезорганізації поведінки, свідомості і психіки в цілому. Набір захисних механізмів є індивідуальним і характеризує рівень адаптованості особистості [16].

У ключі психології взаємовідносин В. М’ясищева, Б. Іовлев і О. Карпова розглядають механізми психологічного захисту як систему адаптивних, як правило, неусвідомлюваних реакцій особистості, спрямовану захисну зміну значущості дезадаптивних компонентів – когнітивного, емоційного, поведінкового з метою послаблення їх психотравмуючого впливу на хворого [59].

У психотерапевтичній і медико-психологічній літературі психологічний захист, як психологічна категорія, часто розглядається як поняття близьке до копінг-поведінки. В. Ташликов, Ф. Василюк, В. Ротенберг, Е. Кіршбаум, А. Єремєєва вважають психологічний захист однозначно непродуктивним, шкідливим засобом внутрішньо-зовнішнього конфлікту. Серед представників цього напрямку популярною є ідея про те, що захисні механізми обмежують оптимальний розвиток особистості, її так звану «власну активність», «активний пошук», тенденцію до «персоналізації», «вихід на новий рівень регуляції та взаємодії зі світом»[64, 137, 157].

Інші вчені, наприклад О. Романова вважає цей підхід одностороннім і пропонує розрізняти відмінності між патологічним захистом або неадекватними формами адаптації і адаптацією «нормальною, профілактичною, постійно присутньою у нашому щоденному житті» [221]. Такої ж думки дотримуються і інші вчені: Р. Грановська, Б. Зейгарник, О. Соколова, В. Мягер [40, 113, 136].

На думку В. Ананьєва, механізми захисту онтогенетично розвиваються як засоби ефективної адаптації, спрямованої на збереження біологічного, інтрапсихічного та поведінкового гомеостазу. Проте, за умови порушення процесу соціалізації на ранніх стадіях розвитку індивіда, призначена для адаптації захисна система може ставати дезадаптативною [6].

Цікавим є полірівневий аналіз психологічних захистів І. Стойкова На думку автора, психологічний захист присутній на всіх етапах еволюційного розвитку психіки, поступово ускладнюючись: на рівні організму, індивіда та особистості. Вчений виокремив три рівня психологічного захисту: сенсорний (сенсорна психічна регуляція), перцептивний і психологічний (за допомогою свідомої і особистої регуляції поведінки і діяльності) [152].

Всі захисні механізми мають дві загальні характеристики: 1) діють на несвідомому рівні, саме через це є засобами самообману і 2) викривляють, заперечують або фальсифікують сприйняття реальності, щоб зробити тривогу менш загрозливою для індивідуума. Люди рідко використовують якийсь один механізм захисту – зазвичай для розв’язання конфлікту або послаблення тривоги вони застосовують різні захисні механізми.

Навколо концепції механізмів психологічного захисту існує низка нерозв’язаних питань, до яких належать: різноманітність понятійної системи: «психічний захист» І. Стойкова [152]; «захисні процеси» А. Налчаджяна [117], «стиль захисту» або «захисна стратегія» О. Соколової [149], «захисні прояви» або «захисна діяльність» Р. Грановської [40].

2. Відсутність єдиної класифікації механізмів захисту.

Зупинимося детальніше на двох класифікаціях:

за рівнем зрілості – протективні (витіснення, заперечення, регресія, реактивне утворення та ін.) і дифензивні (раціоналізація, інтелектуалізація, ізоляція, ідентифікація, сублімація, проекція, заміщення). Перші вважаються більш примітивними, не допускають надходження конфліктної і травмуючої особистість інформації у свідомість. Другі допускають травмуючи ситуацію, але інтерпретують її «нехворобливим» для себе чином [60].

2) за рівнем переробки і зміни інформації Б. Гжеголовська (В. Grzegolowska) виокремлює два рівня захисту (цит. за [156]):

а) рівень перцептивного захисту, видалення неприйнятної для особистості інформації із сфери свідомості (витіснення, подавлення або заперечення);

б) рівень порушення переробки інформації за рахунок її перебудови (проекція, ізоляція, інтелектуалізація) і переоцінки-викривлення (раціоналізація, реактивне утворення, фантазування);

У залежності від рівня викривлення в сфері сприймання і оцінки, дезадаптації поведінки і міри активності особистості виокремлюють чотири типи психологічного захисту:

– ті, що чинять перешкоди усвідомленню факторів, які викликають тривогу або самої тривоги (заперечення, витіснення);

– ті, що дозволяють фіксувати тривогу на певних стимулах (фіксація тривоги);

– ті, що знижують рівень спонукань (знецінювання вихідних потреб);

– ті, що усувають тривогу або модифікують її інтерпретацію за рахунок формування стійких концепцій (концептуалізація) [16].

3) Різна кількість виокремлюваних механізмів захисту: від одного, описаного З. Фройдом на початку своєї кар’єри («витіснення»), до більше двадцяти шести у Дж. Перрі (J. Perry) [223].

4) Розподіл захисних механізмів на нормальні і патологічні, неоднозначне розуміння їх ролі у формуванні розладів особистості і невротичних симптомів. Наприклад, заперечення дійсності вважається, як правило, дезадаптивним, патологічним, примітивним механізмом захисту. Проте, за даними Р. Лазаруса у прооперованих пацієнтів, які заперечували небезпеку і оманливе почуття безпеки, післяопераційна реабілітація відбувається краще [203].

5) Різноманітність поглядів на міру усвідомленості механізмів захисту: повне зведення психологічних механізмів до сфери несвідомого (психодинамічне трактування), спроба поділу на більш або менш усвідомлені [56], а також визнання того, що один і той самий механізм може бути використаний людиною неусвідомлено і усвідомлено (цілеспрямовано), різниця лише у статусі цього механізму [167].

6) Надзвичайно розширене трактування феномена психологічних захистів (наприклад, психологічний захист від маніпулятивного впливу О. Доценко [48]; проблеми психологічного захисту на рівні міжгрупової взаємодії Ю. Захарова [54]).

Така різноманітність точок зору на даному етапі призвела до того, що на даний момент не створена універсальна теорія психологічного захисту. Крім цього, недивлячись на те, що багато авторів виокремлюють загальні її аспекти, до цього часу відсутні систематизовані знання про глибинно-особистісні властивості МПЗ. Дослідники зазначають, що психологічний захист – найбільш протиречива проблема психоаналізу, наводячи наступні аргументи: відсутність загальноприйнятих визначень і класифікацій, єдиної думки з приводу їх кількості, критеріїв поділу, диференційованості на нормальні і патологічні, розуміння їх ролі у формуванні розладів особистості і невротичних симптомів.

Таким чином, з аналізу літературних джерел можна зробити висновок, що механізми психологічного захисту забезпечують регулятивну систему стабілізації особистості, спрямовану на зменшення тривоги, яка обов’язково виникає у процесі усвідомлення інтрапсихічного конфлікту або перешкоди до самореалізації. У широкому психологічному контексті психологічний захист спрацьовує тим чи іншим чином при виникненні негативних, психотравмуючих переживань і багато у чому визначає поведінку особистості, яка усуває психічний дискомфорт і тривожну напругу. У сучасних концепціях психотерапії психологічному захисту відводиться функція подолання почуття невпевненості у собі, власної неповноцінності, захисту ціннісної свідомості і підтримання стабільної самооцінки.

Механізми психологічного захисту розглядаються як такі, що тісно пов’язані з механізмами копінг-поведінки і характеризуються як найважливіші форми адаптаційних процесів та реагування індивідів на стресові ситуації, розмежування яких являє собою значні методичні і теоретичні труднощі. Дискусії щодо проблеми їх співвідношення тривають й досі. Захист вважається внутрішньоособистісним процесом, а процеси психологічного подолання розглядаються як взаємодія з оточуючим середовищем. Деякі вчені вважають дві теорії абсолютно незалежними одна від одної, але у більшості робіт вони розглядаються як взаємопов’язані [62, 142, 158].

Механізми захисту, як і механізми психологічного подолання розташовані в континуумі, один полюс якого відповідає конструктивному розв’язанню ситуації, а протилежний – жорсткому механізму захисту. Подолання труднощів передбачає наявність наміру, вибору і гнучного реагування, допускаючи афекти, які вимагають врівноваженого їх виразу. Захист ж є мірою вимушеною, ізолюючою, жорсткою, яка викривляє реальність і логіку.

Дослідники Т. Кох (Т. Сох), Г. Еверлі (G. Everly) та ін., які йдуть шляхом зближення фізіології і психології, з питань психологічного захисту приймають концепції А. Фройд і Р. Лазаруса, але ставлять два основних запитання. По-перше, чи так вже є необхідним цю форму тимчасового полегшення вважати несвідомою. Очевидно, у багатьох ситуаціях людина може свідомо використати той чи інший із захисних механізмів, щоб переконати себе у тому, що її ділема не така вже і складна, як це здавалося на початку. По-друге, включена у предмет психоаналізу, концепція захисту являє собою складність для її оцінки з наукової точки зору, що дає широку можливість для її критики. Теорії захисту в основному неточні і описові. Не дивлячись на це, вони, подібно до більшості психоаналітичних концепцій, здійснюють вплив на теорії і практику психології [195].

Вживаючи терміни «когнітивний захист», «когнітивна стратегія і «психологічна захисна стратегія», Т. Кох описує способи «переміщення» (переміщення активності подолання у нове і більш прийнятне русло або в іншу форму виразу); «заперечення» (подолання загрози або небезпеки прямим запереченням її існування); «інтелектуалізації» (спосіб захисту, за якого людина може реагувати на загрозливу ситуацію без пристрасті, оцінюючи її аналітично, як предмет для вивчення або цікаве явище); «регресію» (перехід міркувань з логічної основи на емоційну, як більш ранню форму поведінки).

В якості універсальних способів захисту людство винайшло релігію, наркотики, алкоголь, музику, книжки, хобі, спорт, гроші, секс та ін., від чого у людини може формуватися психічна залежність, яка межує або переходить у патологію. Пропонуючи холістичний (моністичний) набір принципів класичного втручання при стресі, Г. Еверлі однією з головних задач бачить «закріплення відповідної міри незалежності пацієнта у плані контролю надмірного стресу», у тому числі способом навчанням його ефективному психологічному захисту.

У рамках раціонально-емотивного підходу А. Елліс розробив теорію «А-В-С», згідно якої емоційний розлад не є результатом реальних подій, які мали місце у житті тієї чи іншої людини, а – наслідком ірраціональних переконань індивідів у ставленні до цих подій. Автор припускає, що не сама подія, а скоріше її інтерпретація, викликає у людини емоційну реакцію [49].

Копінг-механізми Р. Лазарус та Р. Плутчик визначають як усвідомлені варіанти несвідомих захистів або усвідомлені поведінкові та інтрапсихічні зусилля щодо розв’язання зовнішньо-внутрішніх конфліктів. В інших випадках механізми копінгу вважаються родовим поняттям у відношенні до механізмів захисту і включають у себе як несвідомі, так і свідомі техніки [210, 226].

А. Лібін у рамках диференційної психології розглядає психологічні захисти і копінг, як два різних стиля реагування. Під стилем реагування вченим розуміється параметр індивідуальної поведінки, який характеризує способи взаємодії людини з різними складними ситуаціями, що проявляються або у формі психологічного захисту від неприємних переживань, або у вигляді конструктивної активності людини, спрямованої на розв’язання проблеми. Стилі реагування є проміжним ланцюгом між стресовими подіями, які мали місце та їх наслідками у вигляді тривожності, психологічного дискомфорту, соматичних розладів, що є супутніми захисній поведінці, або ж притаманних копінг-поведінці душевного підйому і радості від успішного розв’язання проблеми [89].

Механізми психологічного захисту і копінг-поведінки були предметом досліджень Б. Карвасарського, які розглядаються ним як адаптаційні процеси індивідума. На його думку, «якщо процеси психологічного подолання спрямовані на активну зміну ситуації та задоволення значущих потреб, то процеси компенсації і особливо захисту спрямовані на пом’якшення психічного дискомфорту» [61, с.32]. Психологічний захист вченим розглядається як несвідомі, набуті у процесі розвитку особистості засоби досягнення «Я», компромісу між протидіючими силами «Воно» і «Над-Я», а також зовнішньої дійсності.

Е. Чехлатий вважає, що «відмінність механізмів психологічного подолання від механізмів захисту полягає у тому, що перші використовуються індивідом свідомо, а інші – неусвідомлювані та пасивні» [166].

При вивченні психокорекційного аспекта механізмів психологічного захисту деякі автори поділяють їх на ті, що виникають за умови психотравмуючої ситуації, так звані, ситуаційні і стильові. Перші є ситуативно обумовленими і не потребують корекції. Друга група захистів характеризується тимчасовою стійкістю, генералізованістю. Ймовірно, стильові механізми пов’язані з хронічною психотравматизацією, яка призводить до формування у пацієнтів різних інтерперсональних конфліктів. Автори звертають увагу, що стильові механізми є формою псевдорозв’язання внутрішніх конфліктів. Саме через це механізми психологічного захисту виступають у ролі своєрідної мішені у процесі психотерапії [129].

З різноманітності механізмів психологічного подолання помітна, з одного боку, їх близькість до захисних механізмів, а з іншого боку, їх відмінність за параметром активності (конструктивність) – пасивність (неконструктивність). На думку В. Ташликова, з допомогою механізмів психологічного захисту «Я» індивід прагне утримати систему ставлень у стійкому положенні. Засобом ж активних копінг-механізмів «Я» прагне вивести систему стосунків з стану жорстоко сфокусованої рівноваги з метою перевести її на новий рівень функціонування, який розширює можливості психологічного подолання труднощів [158].

Л. Анциферова, резюмує, що динаміка свідомості і дії особистості за умови важких обставин життя є результатом психічної переробки індивідом життєвих негараздів з позиції своєї лише частково усвідомлюваної «теорії» світу. При цьому, розглядаючи життєві труднощі необхідно враховувати головне – цінність, яка за певних умов може бути втрачена або знищена. Ця обставина і робить ситуацію стресовою. Для того, щоб зберегти, захистити, ствердити дану цінність, суб’єкт вдається до різних прийомів зміни ситуації. Так, чим більш значуще місце у смисловій сфері особистості займає об’єкт, який перебуває у небезпеці і чим більш інтенсивною сприймається особистістю загроза, тим вищим є мотиваційний потенціал психологічного подолання труднощів, які виникли [8].

На думку Л. Анциферової, люди, які вдаються до механізмів психологічного захисту у проблемних і стресових ситуаціях, сприймають світ як джерело небезпек, у них невисока самооцінка, а світогляд забарвлений песимізмом. Люди ж, які надають перевагу конструктивно змінюючим стратегіям, виявляються особистостями з оптимістичним світоглядом, стійкою позитивною самооцінкою, реалістичним підходом до життя і сильно вираженою мотивацією досягнення.

У результаті досліджень, присвячених вивченню зв’язку між агресією, захистом і копінг-поведінкою, було виокремлено два захисних чинника і два чинника копінгу. До чинників копінг-поведінки відносяться інструментальне розв’язання ситуації і емоційно-орієнтовані стратегії. До чинників захисної поведінки – когнітивний захист і захисна жорстокість, яка тісно пов’язана з домінуванням агресивної поведінки у міжособистісному спілкуванні.

Л. Васерман із співавторами розглядає механізми психологічного захисту і копінг-поведінку як засоби адаптації до стресової ситуації, де копінг-поведінка визначається як стратегія дії особистості, спрямована на усунення ситуації психологічної загрози. Механізми психологічного захисту є інтрапсихічною адаптацією, спрямовані на послаблення психічного дискомфорту. Для розрізнення механізмів психологічного захисту і копінгу автори запропонували наступну схему аналізу:

1. МПЗ не пристосовані до вимог ситуації і є ригідними: техніки емоційного самоконтролю є пластичними і пристосовані до ситуації.

2. МПЗ прагнуть до більш швидкого зменшення емоційної напруги, яка виникла; при використанні емоційного самоконтролю людина, напроти, часто сама себе мучить (антигедоністичний характер технік самоконтролю).

3. МПЗ «близькорукі», створюють можливість разового зниження напруги (принцип дії – «тут» і «тепер»), тоді як механізми психологічного подолання розраховані на перспективу.

4. МПЗ призводять до викривлення сприйняття дійсності і самого себе; механізми самоконтролю пов’язані з реалістичним сприйняттям, а також спроможністю об’єктивного ставлення до самого себе (Л.Вассерман із співавтор. [129]).

На думку Е. Хейма (E. Heim), відмінність механізмів психологічного подолання від механізмів психологічного захисту полягає у тому, що перші використовуються індивідом свідомо і спрямовані на активну зміну ситуації, інші – неусвідомлені, пасивні і спрямовані на зниження емоційної напруги [195].

В теорії копінгу Р. Лазарус розрізняє два процеси: тимчасове полегшення і безпосередні рухові реакції. Процес тимчасового полегшення виражається у формі пом’якшення страждань, пов’язаних з переживанням стресу і у зменшенні психофізіологічних впливів шляхом двох способів. Першого – симптоматичного: вживання алкоголю, транквілізаторів, седативних препаратів, тренування м’язової релаксації та інших методів, спрямованих на покращення фізичного стану. І другого – інтрапсихічного, розглядаючи цей спосіб з точки зору А. Фройд, але, при цьому називаючи «механізмами когнітивного захисту»: ідентифікація, переміщення, подавлення, заперечення, формування реакції і інтелектуалізація. Безпосередні рухові реакції відносяться до реальної поведінки, спрямованої на зміну взаємостосунків людини з оточуючим середовищем, і можуть виражатися в діях, спрямованих на фактичне зменшення існуючої небезпеки і зниження її загрози. При цьому Р. Лазарус не відокремлює «захисні» процеси від «копінг-процесів», припускаючи, що «це ті засоби, за допомогою яких особистість здійснює контроль над ситуаціями, які загрожують, фруструють або приносять задоволення» [203].

Р. Лазарус виокремив параметри диференціації між механізмами психологічного захисту і копінгу.

Часова спрямованість. Захист, як правило, робить спробу розв’язати ситуацію «зараз», не пов’язуючи цю актуальну ситуацію з майбутніми ситуаціями. У цьому сенсі психологічний захист обслуговує актуальний психологічний комфорт.

Інструментальна спрямованість. Захист «думає» лише про себе, якщо він і враховує інтереси оточення, то лише для того, щоб вони, у свою чергу, обслужили його інтереси.

Функціонально-цільова значущість. Чи мають механізми регуляції функцію відновлення порушених стосунків між оточенням та особистістю (механізми психологічного подолання) або скоріше функцію лише регуляції емоційний станів (захисні механізми).

Модальна регуляція. Чи мають місце пошук інформації, безпосередні дії, рефлексія (притаманна скоріше копінгу) або пригнічення, втеча та ін.

Таким чином, Р. Лазарус розглядає психологічний захист як пасивну копінг-поведінку, а захисні механізми як інтрапсихічні форми подолання стресу, призначені для зниження емоційної напруги раніше, ніж зміниться ситуація. Якщо копінг-поведінка може використовуватися індивідом свідомо, вибиратися і змінюватися ним у залежності від ситуації, то механізми психологічного захисту неусвідомлювані і у випадку їх закріплення стають дезадаптивними [207].

Стратегії поведінки, які включають у себе психологічні захисти і психологічне подолання є різними варіантами процесу адаптації і, подібно до внутрішньої картини життєвого шляху, поділяються на соматичні, особистісно і соціально орієнтовані, у залежності від переважної участі в адаптаційному процесі того чи іншого рівня життєдіяльності. Використання системного підходу у збереженні здоров’я передбачає врахування психічних і фактичних впливів середовища; властивостей особистості, які опосередковують ці впливи; біологічних механізмів регуляції стресу; механізмів, які обумовлюють нозологічну специфічність.

Структурна теорія Р. Плутчика (R. Plutchik), Г. Келлермана (Г. Kellerman), Г. Конте (Г. Conte). Р.Плутчик розміщає концепцію психологічного захисту у широку еволюційну структуру. Згідно еволюційної теорії Ч. Дарвіна, який стверджує, що кожна емоція має певні цілі, слугує для адаптації організму і покликана розв’язувати проблеми виживання на всіх філогенетичних рівнях, на думку Р. Плутчика, певні механізми захисту призначені для регуляції певних емоцій, є похідними від емоцій і притаманні людині і тваринам, що здатні їх переживати [226].

Психоеволюційна теорія Р. Плутчика містить ствердження, що існує вісім основних або первинних емоцій (страх, гнів, радість, печаль, прийняття, відраза, очікування, здивування), інші – є змішанням цих основних компонентів. Емоції відрізняються за інтенсивністю і схожістю один з одним і проявляють якості полярності.

Р. Плутчик , як і Р. Лазарус дотримувався наступної моделі емоції.

Стимул → Фізіологічна реакція + Когнітивна оцінка → Емоція.

Подальший розвиток психоеволюційної теорії Р. Плутчика знайшло своє відображення в одній з останніх робіт автора – моделі «циркулярного упорядкованого розташування», яка відображає відношення між особистісними рисами та емоціями – їх психологічні структури схожі. Звідси витікає, що регулювання емоційних станів призводить до кращої інтерпретації особистісних розладів, а також дозволяє розширити погляд на єдність особистості та міжособистісної взаємодії у процесі її формування [225].

Р. Плутчик виокремлює вісім базисних адаптивних реакцій (самозбереження, руйнування, відтворення, з’єднання, інкорпорація, відчуження, дослідження, орієнтація), які є прототипами восьми основних емоцій. А поєднання основних емоцій дає увесь афективний спектр. У свою чергу, і захисні механізми, які є похідними емоцій, класифікують на базові (заперечення, витіснення, регресія, компенсація, проекція, заміщення, інтелектуалізація, реактивне утворення) і вторинні (до їх числа належать всі інші). Так, заміщення розглядається як несвідомий спосіб впоратися з гнівом, який не може бути виражений прямо і безкарно. Проекція – несвідома спроба впоратися з самонеприйняттям шляхом атрибуції цього почуття іншим [226].

Зв’язок між когнітивною оцінкою ситуації і процесом захисту дало підстави Р. Плутчику та співавтор. провести паралель між когнітивними процесами та окремими видами психологічного захисту, визначив таким чином не лише залежність актуалізації в особистості тих чи інших захистів від особливостей конкретних когнітивних процесів, але і гіпотетичну шкалу примітивності-зрілості захисних механізмів, яка у порядку зростання зрілості виглядає так: заперечення, регресія, проекція, заміщення, придушення, формування реакції, інтелектуалізація, компенсація.

Особистість, яка зловживає більш примітивними захисними механізмами, характеризують як емоційно та особистісно менш зрілу. Звідси витікає, що процеси мислення та уяви відповідають за найбільш складні і зрілі види захистів, пов’язані з переробкою і переоцінкою інформації (раціоналізація, інтелектуалізація, компенсація та ін.).

Р. Плутчик висуває наступні гіпотетичні положення зв’язку механізмів психологічного захисту та особистості:

1. Особистість з сильно вираженими рисами характеру, ймовірно, має тенденцію користуватися певними механізмами психологічного захисту, як засобами подолання різних життєвих проблем. Так, особистість з сильним контролем можливо буде використовувати інтелектуалізацію як основний захистний механізм.

2. Існує відносно невелика кількість базисних захистів, у той час як всі інші являють собою або компенсацію останніх, або різні назви одних і тих самих. Так, захист за типом інтелектуалізації включає у себе ізоляцію, раціоналізацію та анулювання. Компенсація включає в себе елементи сублімації, ідентифікації, фантазії і т.д. Спочатку синтезувавши багаточисельні описання форм психологічного захисту у шістнадцять захисних механізмів, Р. Плутчик редуціює у подальшому цей список до вісьми, які на його думку, є основою всіх захисних механізмів: саме вони покладені в основу створеного ним тест-опитувальника «Індекс життєвого стилю».

3. Захисні механізми характеризуються протилежністю у тій самій мірі що і полярні емоції, які лежать в їх основі (радість – печаль, страх – гнів, прийняття – відчуження, передбачення – подив). Таким чином, вісім базисних механізмів зводяться до чотирьох біполярних пар: реактивне утворення – компенсація, подавлення – заміщення, заперечення – проекція, інтелектуалізація – регресія.

4. Кожен з основних діагнозів, який описує існуючі психічні розлади особистості, пов’язаний з домінуючим захистом. Наприклад, особи, які страждають на паранойю, схильні до виключної підозрілості і критичності. Використання проекції дає їм можливість викривити світ, побачивши у ньому загрозу, з метою виправдання свого надмірного неприйняття. Надмірність використання інтелектуалізації визначає синдром причепливості та ін. [225].

Теорія Р. Плутчика внесла великий внесок у розуміння зв’язку між емоційними станами, психологічними рисами та захисними механізмами. Це питання до нього практично не було розроблене. Розвиток цієї теми знайшло відображення у багаточисельних наукових дослідженнях.

Цікавою є модель структури емоцій та їх похідних, представлених Л. Гребенніковим на основі теорії Плутчика-Келлерман, а також взаємозв’язку особистісних рис, розладів особистості та механізмів захисту. Ці дослідники при вивченні зв’язку між емоціями та діагностичними диспозиціями виходили з того, що базовий (основний) діагноз, який називається диспозицією, є успадкованим і кожна з особистісних диспозицій пов’язана як з певною емоцією, так і з певним захисним механізмом. Разом вони утворюють систему, структуровану таким чином, що сусідні феномени означають схожі позиції, наприклад, манія та істерія, а ті, які лежать напроти – протилежні, наприклад, манія та депресія [41].

Таким чином, механізми психологічного захисту і копінг-поведінка розглядаються вченими як найважливіші форми адаптаційних процесів та реагування індивіда на стресові ситуації, які доповнюють один одного. На сьогоднішній день не існує єдиної думки про їх співвідношення, а щодо відмінностей між ними, то існують наступні точки зору:

– з одного боку помітна близькість копінгу до механізмів психологічного захисту, а з іншого боку – відмінність за параметром активність (конструктивність) – пасивність (неконструктивність),

– одні вчені розводять поняття психологічного захисту і копінг-механізмів, а інші розглядають лише психологічний захист, розділяючи його на адаптивний та неадаптивний,

– копінг-механізми використовуються індивідом свідомо, а механізми психологічного захисту – неусвідомлювані та пасивні;

– механізми подолання більш пластичні, але вимагають від людини більших затрат енергії та включення когнітивних, емоційних та поведінкових зусиль;

– якщо копінг-процеси спрямовані на активну зміну ситуації та задоволення значущих потреб, то процеси компенсації, і особливо захисту, спрямовані на пом’якшення психічного дискомфорту;

– механізми захисту схильні до більш швидкого зменшення емоційної напруги і тривоги і працюють за принципом «тут і тепер». Копінг є процесом, який залежить від ситуації і має «відкладений ефект», тобто розрахований на перспективу. Крім того, копінг – це цілеспрямована поведінка суб’єкта як джерела можливої зміни ситуації.

Отже, механізми психологічного захисту тісно пов’язані з механізмами копінг-поведінки і характеризуються як найважливіші форми адаптаційних процесів та реагування індивідів на стресові ситуації. На сьогоднішній день не існує єдиної думки про їх співвідношення та диференціацію. Послаблення психічного дискомфорту здійснюється у рамках неусвідомленої діяльності психіки з допомогою механізмів психологічного захисту. Копінг-поведінка являє собою свідомі стратегії дій особистості, спрямовані на усунення ситуації психологічної загрози.