До весни

Богдан-Ігор Антонич

Весно – слов’янко синьоока,

тобі мої пісні складаю!

Вода шумить у сто потоках,

що з дна сріблистим мохом сяють.

Направо льон і льон наліво,

дібровою весілля їде.

Скрипки окрилюються співом

і дзвонять тарілки із міді.

Розкотисті музики грають,

свячене сонце в короваю.

Весна весільна і п’янлива,

червоний клен, мов стяг.

Це ти мене заворожила

на смерть і на життя.

Подається за виданням: Антонич Б. І. Три перстені. – Львів: 1934 р., с. 43.