25. Лист Федьковича до К. Горбаля

Слава Ісусу Христу!

Бідного ані доварене ані допечено. Таке й моє. – Отъ клоню Тобі мій образъ и мого новобранця, образъ безь рамця а новобранчикъ безъ оправи, але будь ласкавъ, брате, та приймай уже якъ є. бо у нашімъ славнім місті, богдай ся запало, нима навіть оправника, ни такъ-аби рамцівъ можъ де дістати.

Дуже я ся якоі відомости від тебе сподівавъ, тай ни дочикавь ся; мабуть Ти ся на мене чогось осердивъ? – братчику, коли я Тебе якимъ діломъ уразивь, то прости, бо я – бігме – часомъ самъ ни знаю що робю.

Якби я бувъ такий щастливий у Бога, що би Тобі ся мій новобранчикъ сподобавъ, то прошу тя, братчику, дай го де відрукувати, або въ вечерницяхъ, або де самъ знаєшъ, – коли міркуєшъ, що ни буду мати якого калабалику зъ поліціёвъ; слижъ би се такъ мало бути, то волієпгь мого новобранця на Украіну післати. Зъ рештовъ роби якъ самъ здоровъ міркуєшъ, лишъ аби добре було.

Мешъ питати, що я теперъ робю, – отъ пишу «циганку». Сеі зими може буде готова; гадаю іі рускимъ академикамъ у Львові поклонити. – Ся поема буде у шестеро більша якъ новобранчикъ, – міркую, що и гіршя ни буде. –

За усе тебе брате прошу, абесъ мині твою критику надь новобранцемъ приславь, бо твоі критики я ся такъ тримаю, якъ божего слова, – нічо такъ ни може поету на добру дорогу навести, якъ права критика. – Мині ся видить, що я вже зачинаю помалу до себе приходити, але вже би далі – и часъ. – За тілько ми лишъ жаль, що я тогідъ тілько римаривъ, – прости мня днинко сегоднішна, тай ти, руский народе. – На Міхайла гадаю іхати въ прощи до одного великого намастиря въ мольдові, – тамъ я ся разомъ и за той гріхъ висповідаю. – Богь чий простить, але простіть и ви, братя молодці. –

Щожъ тамъ май мижи вами у Львові доброго чувати? – Якъ собі тамъ живете? здорові, дужі? – Просивъ бихъ васъ ще разъ, абисте мині по де коли писували, але я знаю, що пусто, бо я вже васъ ни разъ а ні два ся напросивъ, та дурно; навіть и ти вже ни хочешь нічо писати, не аби такъ хто єнший. А Томачкевичъ нашъ якъ мині ся має? – аби здоровъ бувъ. А сли зъ Климковичемъ ся може коли зострітишъ, то поклони му ся відъ мене въ добрімъ здоровю: дай Боже, абихъ ся пізнавали.

Що тамъ за нашого Кобилянского чувати? Той листь, що я до него колись писавъ, обходивъ що ни всі швабскі краі, а єго ни міть нагилити. – Коли що о німъ знаєшъ, то дай и мині відомість. – А що тамъ зъ нашими вечерницами? – видко, Заревичъ добирає ся до нихъ май, май. жвавий собі, ні що и казати, лишъ за тілько го ни можу похвалити, що ни хоче до мене ані півъ словечка написати. Най ся хвудулитъ здоровъ.

А що тамъ май мижи нашими книжками цікавого ся появило? – Якъ би діправди щось вартного було, то дай мині знати, аби и собі того дива придбати. А зъ Украіни нічо май ни поприходило? –

Отъ ни мавше вже нічо білше писати, клоню ти ся въ добрімъ здоровю та прошу, дуже прошу, дай мині борзенько відповідь.

Федьковичъ.

Примітки

Лист цей, як К. Горбаль олівцем помітив, прийшов у суботу 25-го жовтня 1862 р. Писаний він є виразним почерком на 3 сторонах жовтого листового паперу великого аркушевого формату. Передрук із «Зорі» 1889, ст. 1251. – О. М.

Подається за виданням: Писаня Осипа Юрія Федьковича. – Львів: 1910 р., , с. 42 – 44.