Чудатий кінь

Юрій Федькович

Весела повісточка

Про того чудатого гусара, що мухами торгував, я вже вам перше розповідав, а тепер най вам ще розповім одну штучку за єго коня, бо і єго кінь був собі чудатий, хоть уже не так, як єго пан.

Одної зими їде той самий гусар дорогою, а тут така лють, що аж око в’яне, отже ж він мусів повернути до одної корчми на ніч, хотівши, аби і себе і коня не затратити. Тут він зараз завів коня до стайні, дав ‘му сіна, укрив єго своїм плащем, а сам увійшов до корчми, аби загрітись і переночувати.

Корчма була широка, але доста тепла, бо жид топив у великій кафльовій грубі як день так ніч. Та що з того, коли годі було до неї приступити, бо п’янюги обсіли ю довкола, а то так густо, що ніде було і шпильку пропустити, не то що. Але наш гусар узявсь за мудрішки, та й каже до жидівки:

– А дістану я у вас що повечеряти, орендарко?

– Ох, чому ні?! Лиш скажіть що? Може би яйця на м’ягко?

– Най будуть і яйця, – каже гусар, – лиш аби багато! Дуже багато!

– Скажіть лиш кілько, пане гусар, а за решту моя жура! Ну? Може шість? Може вісім? Може гур десять?

– І трицять за мало! – каже гусар сміючись, – але най уже буде трицять!

– Вей мір! вей мір! – заголосила жидівка, – тепер кури ніроки єму – не несуться, відки мені трицять яєць взяти? Не знаю, чи і двацять нашукаю.

– То най уже буде і двацять, – каже гусар, – але лиш скорше! Скорше! Прошу вас, орендарко!

– Зараз, зараз! – каже жидівка, – окріп уже у мене готове, нівроке, то зараз і яйця вам будуть…

А за пів годинки уносить жидівка повну миску варених яєць, та й кладе на стів. А гусар до неї:

– О, дякувать вам, орендарко, що так поспорпли! Озьміть же ж тепер, будьте ласкаві, сі яйця, і понесіть мому коневі у стайню!

– Гевалт! гевалт! – верещить жидівка, – а се вже чув хто таке, аби від пан кінь – та варені яйця єму їло?! Ану ходіть, люди, на се диво та чудо дивитись…

На се ухопила жидівка миску з стола, та й побігла до стайні; люди всі за нев роєм. А гусар сего лиш тільки хотів; люди на двір – а він борше до груби, протягся на ослоні, як за довгий, поклав і шаблю коло себе, та й регочется як коник. Аж на се убігає жидівка з яйцями:

– Ай-вай! – каже, – оно єму не хоче і дивитись на яйця, та ще хотіло мене і кусати трохи!…

– Бо не голодний, – каже гусар, – але нічо’ тото; коли він не хоче, то я з’їм, але аж потому трохи, бо мені здрімалось…

Та й захропів гусарисько на цілу корчму, а змудровані п’яниці палиці у руки – та в ноги!…

Примітки

Надруковано в «Бібліотеці для молодіжи», 1887 р., с. 171 – 173. Друкуємо з першодруку.

Подається за виданням: Федькович Ю. Писання. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., т. 2, с. 448 – 449.