Придабашки

Юрій Федькович

1

– Куме, куме! – гукав один чоловік на другого, що біг сутками.

– Не маю коли, кумочку, бо десь біжу!

– Та лиш на одно слово!

– Кажіть же!

– Що ви давали оногди вашій сіруні від нападу?

– Товченого скла.

В неділю здибаються знов оба куми в селі.

– Ой, куме, лихо ви мені радили! минулась моя сірунка…

– Або ж і моя ні?

– А чож ви мені так не казали?

– Хіба ви мене про се питали?

Не питай: що давав? але: чи помогло?

2

Приплівсь один жидок худою та голомшивою кобилою до корчми, тай став, бо бідолашна вже не змогала дальше.

– Жидку! а не тримати тобі кобилу? – питають хлопці, що єго так і обступили.

– Ай-вай! Хіба вона втече! На що єму тримати, нівроке?

– Так аби не впала! – кажуть хлопці.

3

– У мене, братчику, така остра коса, – рощказував один гуцульський косар, – що оногди якось, як я її ніс набиту на плечі, то тінь від неї одному чоловікові геть ногу відтяла!

– А я, братчику мій любий, трафився до того ж самого чоловіка на нічліг: поплював на ту ногу, приклав, тай вона собі знов сцілилась, як була!

Коли вже хто бреше, то нехай вже хоть добре бреше!

4

– Дідусю! – каже хтось до жебрака, – та ж ви вчера хромали на ліву ногу, а нині вже на праву’?

– А тобі ж би, синку, не наприкрилось що днини лиш на одній, і тій самій нозі хромати? – відповів добродушний дідусь.

5

Один проповідник казав одної неділі на казанні до народа:

– А знаєте ви, любимі, чому Спаситель наш сладчайший по славнім своїм воскресенні перший раз невісті, а не мужеви явився? То тому, дітоньки, аби вість борше по місті рознеслася!

6

Один панок, котрий мав колись своє село, але єго в карти програв, хотів собі з одного молодого священика, котрий ще не мав своєї парохії, покипти, тай каже до нього:

– Панотче! А де ваша парохія?

– У вашім селі, паноньку! – відповів священик.

7

– А ви не чули, куме, що ваш син у війську помер? – питає один господар другого.

– То не може бути, кумочку! – каже сей, – син би мені був се прецінь зараз написав.

8

– Ей, жінко, – каже чоловік, – ти по десять раз на день їси, що і хліба годі тобі настарчити.

– Где ж таки по десять разів! всего лиш тричі.

– Ану почисли!

– Снідала-обідала, раз їла: полуднювала-підвечіркувала, два їла: вечеряла-повечірковала, три їла. Більше не пам’ятаю!

9

– Що то з тобою робиться? – каже батько до сина, – чи у тебе пропасниця, чи що, що нічого не їсь? Чи їв ти що сегодня?

– Ні, каже син; мати дала рано кришочку хліба, та черству: я хотів було в миску обмочити та не влізла, так і сухую згриз; більше нічого не їв.

10

Жінка впала в воду, хтось штрик за нею тай витягає, а чоловік дає єму сороківця та каже:

– Тепер ще надгороджую, але на другий раз щобись того не робив!

Милосердний хлопчик

Один чоловік їхав раз з своїм малим синком. На дворі було дуже душно, дорога прикра, коні повпрівали, а синок каже до тата:

– Тату, – каже, – не видите, як наші бідні коники утомились? Аж упріли сердешні!… Чому ж бо їx не возьмете на віз, аби трохи підвезлись?

По щирості

Один господар прийшов з міста, дає свому синкові медівник, та й каже:

– На Васильку! Та поділися з Петриком по щирості!

– А то як ділятся по щирості? – питає Василько.

– Отак, синку, – каже отець. – Як переломиш медівник, то даш більшу половину Петрикові, а собі лишиш меншу. Се називаєтся по щирості.

– То дайте Петрикові медівник, най він ділить по щирості! – каже хитрий Василько.

Новий капелюх

Один парубок, про котрого не дуже добре говорили, вийшов одної неділі у новім, гарнім капелюсі на село. Парубки, як то уже звичай, зараз єго обступили, обзирають капелюх, та й питають, що дав за нього.

– Я і сам не знаю, – каже парубок – бо як я єго купував, то нікого в склепі не було.

Примітки

Анкедоти 1 – 10 надруковано у «Вечерницях», р. 1873 (1874), с. 60 – 63; інші – в «Бібліотеці для молодіжи», 1888 р. «Милосердний хлопчик» – с. 16; «По щирості» – с. 32; «Новий капелюх» – с. 48. Друкуємо з першодруку.

Подається за виданням: Федькович Ю. Писання. – Льв.: друкарня Наукового товариства ім. Шевченка, 1902 р., т. 2, с. 355 – 357, 456,