Дія 2

Адріан Кащенко

Фойє народного дому, де міститься українська «Просвіта». Праворуч двері до присінків, ліворуч – до книгозбірні, просто – до лекційної зали. Під стінами піаніно, канапка, декілька креслів, стільців і столиків.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11

Ява 1

Орленко та Пилип.

Орленко

(Увіходячи з присінків)

Оттак найкраще… Нічогісінько! Восьма година, час починати… і нікого!

(Знервовано починає ходити)

Пилип

Що ж, світло у залі запалювати?

Орленко

Ну, а як же? Не у піжмурки ж ми там будемо бавитись.

Пилип

Та ні, я через те питаю, що може ще нікого й не буде… Так щоб марно світла не переводити.

(Повертається йти)

Орленко

Як не буде? У неділю вистава, сьогодня остання репетиція, а ти кажеш – нікого не буде…

Пилип

Ну прийдуть, то й прийдуть! Неначе я їх не пускаю…

(Хоче йти)

Орленко

Підожди! Я ж прохав тебе збігати до Ягодиної, спитати через що вона аж на дві співки не приходила. Ходив ти?

Пилип

Авжеж…

Орленко

Ну й що ж?

Пилип

Невчасно, кажуть, було.

Орленко

Невчасно?! Ну, а сьогодні?

Пилип

Сьогодні, казали, прийдуть.

Орленко

А до Петренка ходив?

Пилип

Ходив.

Орленко

Чому ж не приходив?

Пилип

У гості, кажуть, покликали… Це значить аж на тому тижні, а на цьому кажуть, хотіли було йти, так до них гості прибули.

Орленко

Нещастя! Ну, а у Глобиної був?

Пилип

Та був і у Глобиної… Забулися, кажуть… а сьогодні говорять, як ніщо не перешкодить, то неодмінно вже прибудуть…

Орленко

Ах, побий вас сила Божа, таких працівників! Тому невчасно… друга забула… Каліки нещасні, отруєні змалку сплячкою! Автомати, хворі на млявість!

Пилип

Так, кажете, запалювати?

Орленко

Та запалюй, бо мені треба ще ноти розібрати.

(Виходять до залу)

Ява 2

Галя та Ївга

Ївга

Так і є – ми найперші. І як їм не сором!

Галя

Гуляють після обіду… На теж святки.

Ївга

Не такі тепер часи, щоб гуляти. (Сідають на канапку). Всі народи дбають про свої національні потреби, всі здобувають собі права, всі крок по кроку посуваються до світу, до святкування своєї національної ідеї; тільки ми, українці, задніх пасемо.

Галя

Ну, не всі ж і у нас сплять. Глянь на Орленка, на Гната Гнатовича – як щиро вони працюють, не шкодуючи навіть ні часу свого, ні спочивку, ні здоров’я.

Ївга

То тільки поодинокі особи.

Галя

Ні, не кажи так… не розбивай у мене віри у поступ нашої справи. Немає з чого зневірюватись. Знаходяться ж у нас люди й до читання рефератів і до видання книжок і, як мені здається, то справа наша щодалі більше захоплює людей, навіть таких, які ще вчора сміялися з неї.

Ївга

Чи не таких, як Дейнека? Так у тих тут своя мета.

Галя

Ах, не нагадуй мені про Дейнеку! не острах бере: унадився він сюди й слідкує за мною, немов тінь.

Ївга

Не тільки за тобою він стежить, а й за Денисом. Я дуже боюся, щоб він не вчинив якої-небудь пакості. Я тебе Галю, я трохи не розумію: коли ти Петра Петровича не любиш, то чому не скажеш йому того одверто і не відвадиш його від себе. Він тоді перестав би ходити й до «Просвіти».

Галя

Та як ще йому говорити… Я так прямо й кажу, що не люблю, а він, не вважаючи на те, знову до мене чіпляється…

Ївга

Так треба бути з ним суворішою. А то ти з ним так само весело й ласкаво розмовляєш, як і з іншими, часто навіть жартуєш, а це подає йому надію на те, що колись він таки достукається у віконце твого серця!

Галя

Ну, як же його суворіше… Коли б він вчинив мені щось лихе, або образив чим… а то воно було б не по правді.

Ївга

А Дениса ти не шкодуєш…

Галя

Як то?

Ївга

Я ти придивилася б, що з ним робиться під ту пору, коли Дейнека до тебе залицяється.

Галя

Денис Васильович? Ти думаєш, він до того не байдужий!

Ївга

Буцім би ти не знаєш, Галю… Він шалено у тебе закоханий…

Галя

Що ти говориш… Не може того бути. Він мені ніколи про це не тільки що не говорив, але й не натякав нічим.

Ївга

Щире кохання не лізе у вічі… До того ж він боїться, щоб ти не подумала про нього чогось недоброго. Щоб тобі не здалося, що він пориває очі на маєтки твоїх батьків…

Галя

Ну, про нього так подумати не можна. Ах, Ївга, як ти мене схвилювала… Невже тому правда?

Ївга

А ти, Галю, скажи… Він тобі любий?

Галя

Здається, так! Він такий чесний, чистий, працьовитий, рішучий. Нікого у своїх думках я не можу піднести на таку високість, на якій він стоїть. Коли я здумаю, що його батько простий і навіть неграмотний селянин-хлібороб, то мимоволі дивуюся: якого надзвичайного, прирожденого розуму, дотепності й хисту треба було, щоб вибитись з сільської темряви і придбати таке становище, у якому він зараз. І як подумаєш, що таких таланів серед селян міліони, то жах бере душу й сум сповиває серце за долю їхню й долю України, яка не може скористуватись розумом та хистом цих таланів, через неосвіту їх.

Ївга

Та й Денис не вирвався б з злиднів та темряви, коли б не щасливий випадок. Моя мама бабувала від земства у їхньому селі й хрестила Дениса, а далі, коли він скінчив уже сільську школу, а мати Дениса померла, мама взяла Дениса до нас у місто й віддала до міської школи.

Галя

Тут і розвинувся його талан.

Ївга

Спочатку тут, а далі у столиці. Він вартий твого кохання, Галю. Ми зросли з ним у моєї мами, мов брат із сестрою й я знаю його, як саму себе.

Ява 3

Ті ж, Орленко, а далі Лобовий, Глобина, хористи й хористки.

Орленко

Ну, спасибі, що хоч ви вже тут! Добривечір, Галю Борисівно! Здрастуйте, Ївго! Бачите, як ми працюємо?… Нікогісінько!

Ївга

А ви зараз уже й хвилюєтесь.

Орленко

Як же не хвилюватись, як не боліти серцем, коли бачиш, що незвичка наша до гуртування й спільної праці та одвічна українська млявість робить нашу справу майже зовсім безнадійною!

Галя

І зовсім ні! Самі ж говорите, що це незвичка. Звикнуть і працюватимуть більш щиро!

Лобовий

(Зазираючи з присінків разом з Глобиною)

Ще не починали… Ходімо ще погуляємо.

Орленко

Бійтеся Бога, панове! Як що всі будуть повертатись гуляти, чекаючи поки почнеться співання, то з ким же я починатиму? Заходьте вже, Бога ради!

Лобовий

(Увіходить й вітається)

Ну, глядіть же, пам’ятайте, що ми перші прийшли!

Орленко

Ще б не пам’ятати! Запишу навіть на стінці вугіллям, щоб усі бачили. А то може б ви вигадали, які-небудь цяцьки, щоб чіпляти на груди тим, хто хоч мало-мало чесно справляє діло, до якого взявся… Сором, панове, мати такий погляд на громадську справу!…

Лобовий

То так! Ми за всіх раніше прибули, а ви на нас же й гримаєте.

Глобина

Отака нам дяка!

Орленко

Та я не на вас… Я так кажу, взагалі… (З присінків увіходять дівчата й молоді люди. Вони вітаються й проходять до залу). Он коли збігаються… Ну, не сором, панове, так спізнюватись?

Лобовий

Коли сором, так ми й зовсім покинемо ходити… Не наймити, здається…

Орленко

Ну, ну не сердьтесь. Проходьте, спасибі вам, до залу. Ще трохи підійдуть, то будемо й починати. (Лобовий та інші хористи й хористки виходять до залу). Я з вами, Галю Борисівно, ми співатимемо трохи пізніше тут. Бачите, на кому держиться наша справа. Вони, взявшись до діла, будуть псувати мені всю справу, а я мовчи, дякуй га ще й підлещуйся до них, щоб зовсім не покинули ходити. Бідна ненька наша Україна! Обмаль дітей призналося до тебе та й ті працюють не за ради тебе, а за ради своєї втіхи… (Поуз кін проходять, привітаючись, ще декілька хористів і хористок). Ну, тепер, здається, можна починати.

Галя

Ну, а як справа з нашою часописсю?

Орленко

Те ж по-українському! Редакційний гурток починає сваритись, не випустивши ще ні одного числа. Матеріал є; що ж до грошей, то тут зовсім погано. Є прихильники, так тільки такі, що можуть дати рублями, таких щоб дали десятками обмаль, а таких щоб сотнями, хоч гвалту по місту, не викличеш. От якби такі багатирі, як ваш батько, були прихильні до нашої справи, тоді не то що одну часопись, а десятки можна б їх видавати.

(Виходить)

Ява 4

Галя та Ївга.

Галя

Яке горе, що тато такі неприхильні до української справи…

Ївга

Через Дейнеку більше, той і з цього боку погано на нього впливає.

Галя

Але Дейнека за останні часи не являє ворожнечі до українства.

Ївга

Ти не помічаєш, бо він від тебе криється, нам же видніше. Ну, мені треба до книгозбірні. Іди, Галю до залу, або до мене…

Галя

Мабуть, піду до гурту…

(Ївга виходить. Галю ж спиняє Дейнека)

Ява 5

Галя та Дейнека.

Дейнека

(Увіходячи з присінків)

Галю Борисівна… одну хвилину!

Галя

Що казатимете?

Дейнека

За що таке неприязне привітання? Я до вас всім серцем, а ви мене відпихаєте. Сядемо на хвилину, мені треба з вами говорити.

Повз кін знову проходять хористи й хористки. В залі вчувається співання «Вечерниць». Спів іноді припиняється й потім починається знову, як звичайно на репетиціях.

Галя

Про що говорити? Все про те ж саме…

Дейнека

Далебі, що ні. Отже сядемо.

(Сідають. Дейнека мовчки тільки зазирає Галі у вічі)

Галя

Ну, чому ж ви не говорите того, що хотіли?

Дейнека

Як тільки глянув у ваші очі, так і забув, про що хотів говорити… Боже, які у вас очі… чорні, як сама ніч, глибокі, як море, прозорі, як літнє небо… За один ласкавий погляд чарівних очей ваших я охоче віддав би половину свого життя!

Галя

Починаєтся… Завели свого грамофона… Скільки разів уже я прохала вас не плескати мені дурниць. Пора вам роздивитись, що я не з тих дівчат, яким подобаються милощі залицяльників!

Дейнека

Коли вся моя істота виповнена вами. Без жартів кажу, що такої чарівниці, як ви, мені не доводилося на своєму віку бачити, а чи я ж не знавець жіночої вроди?…

Галя

Як смієте ви говорити про мене, немов про породисту лошицю?.. (Встає). Це нахабство!

Дейнека

Бога ради простіть! Я не знав, що ви сьогодні такі образливі. Божуся, що буду говорити тільки про діло.

Галя

(Сідає)

Обридло справді почувати, що ви маєте мене чи за дурненьку, чи за розпусну, не знаю вже за кого. Простіть, що я сказала вам таке гостре слово, але маю за потрібне додати, що коли ви будете так на мене дивитись, як дивились зараз, то я рішуче з вами посварюся.

Дейнека

Спасибі й за те, що перестерегли. Ну, тепер я спитаю вас зовсім серйозно: через що ви стали до мене такі неласкаві? Раніше ви казали, ніби я маю не однакові з вами погляди на життя… не однакові завдання; але тепер, через моє до вас кохання, я покинув великосвітське життя, пройнявся вашими поглядами, мало не що дня буваю тут у «Просвіті», намагаюся допомогати вам…

Галя

Даремне турбуєтесь, Петро Петрович! Я про це вас не просила…

Дейнека

Спасибі! Он як ви говорите з тим, хто з юнацьких літ звик мати вас за свою наречену.

Галя

Останніми часами ви все частіше нагадуєте мені про це, неначе справді я власне подала вам слово бути вашою дружиною. Таке ненормальне становище почало мене гнітити, і я маю за краще рішуче вам сказати, що заміж за вас я не піду.

Дейнека

І ви так спокійно, так рішуче говорите такі слова, які для мене смертний присуд?

Галя

Кажу рішуче через те, що цю одмову я вже добре обміркувала.

Дейнека

Ні, ні… я не чув цих жорстоких слів. Не відмовляйте мені так похапцем. Обміркуйте все ще раз. Ви ж були колись до мене ласкаві… Ви жартували зо мною, подавали мені надію, і тільки з того часу, як вас затягли у «Просвіту», сталася така страшна зміна. Я певний, що хтось став поміж вами і мною… і серце моє вгадує, хто він: то нахабний хам, Орленко!

Галя

Не смійте лаяти моїх знайомив при мені!

Дейнека

Я не можу себе спинити!

Галя

Ну, так я не хочу вас слухати!

Виходить. Дейнека, збентежений, ходить по горниці. В залі вчувається спів: «Закувала та сива зозуля».

Ява 6

Дейнека та Недоля.

Недоля

(Увіходячи з присінків)

Здрастуй, Петька. Ти на що по мене посилав?

Дейнека

Чому сам очей не кажеш? Скільки день уже, як взяв гроші, щоб робити «Просвіті» перешкоди, а що зробив? Мабуть, гроші прогуляв та й ховаєшся.

Недоля

Та як до тебе, Петя, приходити. Ти за останні часи став якийсь суворий, лютий. Завжди лаєшся. Згадай, відколи вже ти не возив мене у Кинь-Грусть? А тами Бетті й Амалія он як за тобою занудьгувалися… Прилип, та й прилип до цієї хохлацької «Просвіти».

Дейнека

Це не твого ума діло. Ти мені кажи товком, що ти зробив, щоб перешкоджати «Просвіті» мати збори на її виставах та концертах?

Недоля

А от у друкарні кого треба було підмогоричив… Афіші на недільну виставу, замісць того, щоб сьогодні, будуть тільки завтра…

Дейнека

Ну?

Недоля

Що, ну?

Дейнека

Далі, питаю, що?

Недоля

Далі нічого!

Дейнека

Як нічого? Ото й уся перешкода?

Недоля

А що ж би я ще їм робив?

Дейнека

Коли б у тебе у голові був мозок, а не вовна, то ти надумав би що!

Недоля

Прошу без образливих слів! Не забувай, що я такий самий дворянин, як і ти…

Дейнека

Та що ти, справді, розбазікався? Коли б не я, ти давно б здох з голоду або замерз де-небудь під тином… а ще й бундючишся…

Недоля

Ну, кажи вже, кажи!…

Дейнека

Та що тепер – кажи?… Тому голодранцеві, що розліплює афіші, треба було дати троячку з тим, щоб він на афіші «Просвіти» наліплював інші оповістки й афіші, ще за день, а хоч би й за півдня до вистави. У ті ж дні, коли афіші «Просвіти» не можна було заздалегідь заліпляти, треба було їх обдирати.

Недоля

Ще що вигадай!… щоб я ходив та обдирав? Та мене забрали б до участку!..

Дейнека

А голова ж у тебе на що на плечах? До такої справи охоче стали б не то що за скільки копійок, а навіть за цигарку, ті голоколінчики-підлітки, що цілими зграями вештаються вулицями.

Недоля

Ну, нехай якось оброблю й це…

Дейнека

Ні, тепер уже спізнився. Тепер треба обробити другу справу. Тільки ця буде далеко важніша і з нею треба бути обережніше.

Недоля

Ще щось надумав на мою голову…

Дейнека

У неділю, як почнеться тут вистава, ти мусиш привезти сюди добрий пакунок прокламацій…

Недоля

Що? Яких прокламацій?

Дейнека

Однаково яких, аби були прокламації. Та до того ще треба хоч фунтів зо два друкарського шрифту.

Недоля

Та ти, справді, здурів? Де ж я візьму прокламацій та ще й шрифту?

Дейнека

Отже ти так і просишся, щоб тебе вилаяти… Де візьму? Там добудь, звідкіля торік одержував жалування, як зо мною посварився і хотів жити своїм хлібом. Де переховуються всі «вещественні доказательства». Те байдуже, що тебе витурили звідти за безглуздість та брехливі доноси, все ж вони тебе добре знають і не відмовлять дати того, що я кажу. Скажи, що треба на патріотичне діло, на згубу хахлацької «Просвіти», та ще скажи, що я кланявся… от і все.

Недоля

Ну, а як привезу сюди все те, тоді що?

Дейнека

Мені скажеш, а далі вже робитимеш те, що я накажу.

Недоля

(Простягаючи руку)

Пожалуйте…

Дейнека

Що?

Недоля

Грошей на справу.

Дейнека

Які тут потрібні гроші? Тут треба розуму. (Виймає гаманець). Ну, на от десятку. Та гляди мені прогуляй тільки, так я її у тебе з душі видеру.

Недоля

Та що ти, справді, жартуєш? Того треба підмогоричити, того купити, там взяти звощика, а ти десятку…

Дейнека

Шага більше не дам… Ти й тих ще не одробив, що я той раз дав.

Недоля

Та дай ще хоч десятку, адже й мені їсти й пити треба!

Дейнека

Ну, на ще п’ятьорку… біс тебе з’їж, та гляди, щоб у неділю все було тут.

Виходять – Недоля до присінків, а Дейнека до залу.

Ява 7

Гнат Гнатович, Пилип, а далі Ївга.

Пилип

(Увіходять з Гнатом Гнатовичем із присінків)

Денис Васильович співають з хором у залі.

Гнат Гнатович

А Ївга?

Пилип

Ївга Іванівна, мабуть, у книгозбірні, бо ключ стримить у дверях. (Відчиняє двері до книгозбірні). Тут і є.

Ївга

(За дверима). А що?

Пилип

Гнат Гнатович питають.

Ївга

(Виходячи)

Здрастуйте, Гнате Гнатовичу!..

Гнат Гнатович

Здраствуйте, Ївго. Знову наші афіші спізнилися. Досі не порозліплювані. Не знаєте, Ївго, через що це?

Ївга

Не знаю. Як і завжди, афішу завчасно послала до друкарні. Адже ви, Пилипе, вчора однесли?

Пилип

Одніс учора…

Гнат Гнатович

Дивно. Треба, Пилипе, зараз же йти до друкарні, дізнатись, у чому річ, це ж може перешкодити виставі.

Пилип

Піду…

(Виходить)

Гнат Гнатович

(Сідає)

А книжки, Ївго, порозсилали?

Ївга

Послала сьогодні в усі повітові філії, тільки обмаль же їх яка, всього на двадцять карбованців. Невже не можна знайти на книжки ще грошей?

Гнат Гнатович

Є надія добути, є. Я здибав заможненьку людину, прихильну до нашої справи, обіцяв дати на розповсюджування українських метеликів двісті рублів.

Ївга

Ну, і те слава Богу.

Ява 8

Ті ж, Галя та Дейнека.

Галя

(До Дейнеки, який слідкує за нею)

Дайте мені спокій. Якщо вам цікаво чути моє співання, то приходьте у неділю на виставу, тоді й почуєте, на репетиції ж я не хочу співати прилюдно. Даремно ви за мною слідкуєте… Здрастуйте, Гнате Гнатовичу.

Дейнека

Але ж ви не можете вигонити мене з «Просвіти», бо я дійсний її член.

(Привітається)

Гнат Гнатович

Чого це ви сваритесь?

Галя

(До Дейнеки)

Великий жаль, що у нас є такі члени. Скажіть, чого ви сюди ходите? Ви ні до якої комісії не пристаєте, ні у чому «Просвіті» не допомогаєте, мови навіть української не вчитесь.

Дейнека

На що те показне українство? Любити Україну можна і не одягаючи сіряка.

Галя

Так ви ж ніяк її не любите, ні одверто ні таємно… Ви зовсім не українець.

Дейнека

Я, Дейнека, та не українець? Та мій прадід з косою ходив волю Полтавщини обороняти… Разом з полковником Пушкарем ходив на Виговського. Ні, вже хто-хто, а вже я то іменно хахол настоящий, полтавський, як то кажуть «нерепаний». Ха, ха, ха!

Галя

От і шукайте собі у товариші таких самих як ви «нерепаних хахлів», а нас залишіть.

Гнат Гнатович

Ну, годі вам сваритись. У нас, Галю Борисівно, дві радісних новини. Перва, що до нашої гальорки дозволено прибудувати у залі ще балкон…

Ява 9

Ті ж і Порош.

Галя

А от мій Назар! (Вітаються). Ви ж глядіть, не дуже мене на виставі обнімайте, а то своїми залізними клешнями ще й ребра мені поламаєте!

Порош

(Сміючись)

Мене й самого таки острах бере, що як я розпалюся, так щоб яке ваше панське ребро часом не хруснуло.

Галя

Навіщо ж то казати «панське»?

Порош

Вибачайте, я не з тим сказав, щоб дорікати вас панством або сміятися з нього, а через те, що, справді, ви проти мене тендітні, мов той метелик.

Галя

Ну, глядіть… Так що ж, Гнате Гнатовичу, буде з гальоркою та балконом?

Гнат Гнатович

Пущу всі міста там по п’ятаку і тоді ходитеме до нас простий народ.

Ївга

Все однаково, Гнате Гнатовичу, селяне сюди не прийдуть.

Гнат Гнатович

Звичайно, селяне не прийдуть. Задля селян Орленко улаштовує мандрівочну виставу. Тільки грошей нам дайте та волі, так і почнемо їздити по селах; будуючи ж гальорку, я маю на думці майстрових та міських робітників.

Ява 10

Ті ж, Орленко, хористи і хористки

Гнат Гнатович

Скінчили?

Орленко

(Вітаючись)

Ще раз хочу проспівати і, здається, виконаємо добре.

Гнат Гнатович

Радісна звістка, Денисе Васильовичу! Любашевський добув дозвіл на видання часопису тижневика, тепер справа стоятиме тільки за грішми.

Орленко

Немає чого дуже радіти, бо може так статись, що перше число нашої часописі буде й останнім…

Гнат Гнатович

Ну, ви відомий песиміст. Але, друже мій, немає чого зарані загадувати, а треба братись до діла. Я маю надію, що ви візьмете найближчу участь у часописі.

Орленко

Взяти-то я візьму, але зарані вам кажу, що не піду тією стежкою, на яку нас силоміць навертають. Коли видавати часопись, так видавати таку, яка була б корисна українцям, а коли тільки розводити теревені, то я на те не згоден. Те ж саме я казав і про «Просвіту». Через що ми мало привабили до «Просвіти» суспільства? Через те, що боїмося давати йому того духовного хліба, якого воно від нас вимагало і який відповідав би сучасним потребам і запитанням. Бережіться ж, щоб не сталося того самого й з часописею.

Гнат Гнатович

Що ж маємо діяти? Треба якось перетерпіти сучасні тяжкі обставини. Минуть часи панування неправди, і світ волі колись таки засяє і освітить нам шлях до поступу уперед.

Орленко

Як що мовчки чекатимем, поки той світ засяє, то він не світитиме нам ніколи. Треба подбати про те, щоб він засіяв, а ні – то не побачимо ми світу, як п’ять недбалих дівчат не побачили жениха. Так от, панове, у нас на черзі: видання часописі – раз, улаштування мандрівочного театру – два і організація книгоношів, щоб розповсюджувати часописі й книжки поміж селянами й робітниками – то три. Грошей треба, панове, та й ще грошей. Кланяюся всім: поможіть збирати гроші поміж суспільством, тай самі не одмовте дати, що кому змога. Я даю на ці справи двадцять відсотків з свого жалування.

Гнат Гнатович

(Виймаючи бумажника)

Давайте, Денисе Васильовичу, шапку, або хоч так: держіть ноти… Може ми й зараз що-небудь зберемо. Я даю от враз 50 рублів і щомісяця, як і ви. даватиму по 20 відсотків з своїх прибутків.

Порош

Я дам рубля, та щомісяця по десять відсотків з свого заробітку, більше не можу, зате певний, що зберу дещо й поміж товариством у майстернях.

(Хористи й хористки один по одному виходять до присінків)

Ївга

Боже мій… я не можу дати більше, як копу на місяць.

Гнат Гнатович

Та не обов’язково ж давати, коли нема з чого.

Ївга

Ні, п’ятдесят я можу… Менше купуватиму молока.

Гнат Гнатович

Тим більша ваша жертва.

Галя

(Виймаючи гаманець)

Я не знаю, скільки тут у мене. (Висипає гроші на ноти). Здається, зовсім обмаль. Ах, яке щастя, що наділа… Ось де ще гроші.

(Знімає обручку)

Дейнека

Що ви робите? То ж подарунок батьків. Він же заплачений пів тисячі.

Галя

Не ваше діло. Батько мені простить…

Орленко

Чи гаразд воно буде, Галю Борисівно?

Галя

Беріть, беріть! Це найліпше, що можна зробити з цією обручкою, і я буду дуже щаслива, коли ті гроші, за які буде продана моя обручка, доведуть до свідомості декілька десятків темних дітей України.

Орленко

(Углядівши, що Дейнека відходить до присінків)

Добродію Дейнека! Поможіть! У вас же великі кошти, ви часто за вечір витрачаєте більше сотні рублів.

Дейнека

Ні, я не співчуваю вашим заходам.

Галя

Петро Петрович! Та ви ж настоящий «нерепаний» хахол… дайте ж на хахлацьку справу!

Дейнека

Я звав себе настоящим, це правда, але я не звав себе безглуздим. З ваших заходів нічого не буде.

(Виходить)

Галя

Ось ви як!.. Ну що ж? так чесніше.

Орленко

Ну, слава Богу! Тепер хоч знаємо, як його викурювати з «Просвіти». А де ж наші співачки й співаки… я ж хотів ще раз проспівать «Вечерниці»!

Лобовий

Навіщо їх співати. Добре йдуть і так. (До Глобиної) Ми ще вспіємо у гості, ходімте.

(Йдуть)

Орленко

Ну, так глядіть же, хоч раніше збирайтесь у неділю. Тепер, Галю Борисівно, проспіваємо з вами.

(Одмикає піаніно і запалює свічки)

Галя

Проспіваємо…

Гнат Гнатович

Добродію Пороше! Ви, як майстер можете дати мені ради, як приробити до стін балкона, ходімте, оглянемо зал й вишку.

Порош

З охотою…

(Виходять до залу)

Ївга

Ну, не буду й я вам заважати. Співайте собі, а я піду до книгозбірні дописувати реєстр книжок.

(Виходить)

Ява 11

Галя та Орленко.

Орленко

(Сідає до піаніно і підграє. Якщо той, хто грає Орленка, не вміє грати на роялі, те мусить те робити сама Галя. Часто позирає на Галю і хвилюється)

Почнемо?

Галя

(Теж помітно хвилюється)

Починайте…

(Орленко грає, Галя співає)

Ой гоя, гоя, гоя!

Що зо мною, що я, що я?

Полюбила козака –

Не маю покою…

Орленко

Стривайте, «козака» ви трохи не так протягли… Давайте ще раз…

Галя

Щось не співається… Ви не дивіться на мене…

Орленко

Починаємо?

Галя

Починаємо…

(Співає перший і другий вірш; на третьому Орленко спиняється і підводиться)

Орленко

Не можу…

Галя

Що вам сталося?..

Орленко

Те, що я не маю більше сили таїтись. Я покохав вас і люблю більше за саме життя… Бачити вас біля себе, стало мені так само потрібно, як дихати повітрям. Коли я не бачу вас біля себе, я не можу працювати; коли ж ви тут поруч мене, вихор щастя обхоплює мою істоту і я забуваю про працю… Або податись куди-небудь у недосяжну од вас далечину і там шукати забуття, або з’єднатися з вами на віки!

Галя

(Простягаючи йому руку)

Навіщо вам шукати десь забуття… Я теж вас кохаю і охоче буду завжди біля вас…

Орленко

(Цілуючи Галі обидві руки)

Щастя моє!

(Завіса)