Дія 4

Адріан Кащенко

Самотня камера тюрми. На ліжку, заклавши руки під голову, лежить Галя. Вона у своєму (вільному) вбранні з теплою хусткою на плечах. Біля ліжка невеликий столик.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8

Ява 1

Галя сама. Декільки хвилин на кону тихо, чути тільки стукотіння у стіну.

Галя

(зривається з ліжка й, звертаючись до стінки, з-за якої чути стукотіння, голосно гукає)

Не розумію!.. Не стукайте – не розумію!.. (згодом) Стукає! От мука!

Ява 2

Галя та доглядач.

Доглядач

Чого це ви галасуєте?

Галя

Не сила мені більше мовчати. Я скоро вмру у цій мовчазній домовині!.

Доглядач

Помирати, якщо охота, то помирайте, а шарварку не збивайте, коли не хочете у карцер.

(Станове на стілець кухлик з чаєм і шматком хліба)

Галя

Ну простіть мене, простіть! Не сердьтесь на мене, бідну і скажіть, який сьогодні день (Доглядач мовчки обходить всю камеру, оглядаючи підлогу й грати). Ви не хочете мені цього сказать. Невже у вас таке жорстоке серце, що вам мене й на крихту не шкода?

Доглядач

А чого мені вас шкодіти? Мало нас тут за рік перебуває… Як за всяким побиватись, то не вистачило б і серця.

Галя

Може у вас у самого є така дочка як я… Вам було б же шкода, коли б вона тут с діла? Згляньтесь на мене: я зросла у розкошах тепер тут, у цій брудній, задушливій камері у цій клітці, у цій ямі самотній, що мовчазна, мов домовина. Я не звикла бути на самоті. Мені страшно! Сюда щоночі приходять таємні тіні, шепотять щось і плачуть іноді, немов кого кладуть у труну, а іноді сміються… і з сміху їхнього холоне в жилах кров, стискає серце смерть холодною рукою і жах на голові волосся підіймає. По цих товщенних мурах, я чую стогін, плач і скрик розпуки… Тут певно замуровано живих і душі мучеників волають до Бога… (Затуляє руками обличчя) Я не, прошу жалю… я прошу тільки слова… тільки одного живого людського слова…

Доглядач

Годі вам скиглити… Нам не полагається розмовляти з арештантами…

Галя

Не полагається?! Так вам наказує закон, що від лихих людей… але є другий закон – закон Христа, що заповідав любити ближнього свого, як самого себе. Ви ж повинні знати, що Бог вдмухнув у людину частину своєї душі, так не вже ж та частина Бога, що у ваших грудях, нічого вам не говорить? Скажіть мені тільки одне: чи у тюрмі Орленко?

Доглядач

Хто ж то Орленко?

Галя

Мій наречений. Ми мали виїхати з міста й побратись, але мене безвинно забрали до в’язниці.

Доглядач

Ех ви, панночко! Старий уже я чоловік і багато вашого брата тут бачив, і скажу тільки одно: сиділи б ви смирненько по своїх горницях, їли б собі солоденьке, танцювали б з паничами та спали б на м’якенькому ліжку, то й не знали б ніякого лиха… Ну чого вам ще бракувало? Чого ще вам бунтуватись?

Галя

Не знали б лиха… Ні, як що доля й мала за що мене покарати, так тільки за те, що я так само жила, як ви зараз мені радили. Я їла солодко тоді, коли сотні тисяч людей голодували… Я вбиралася у шовкові та мережкові вбрання під той час, коли безліч людей дубіла з морозу без одежі… Я спала на пуховому ліжку, під шовковим укривалом тоді, коли безробітні люди ночували по рівчаках, мало не під вікнами нашого будинку. Немає іншої провини за мною. Я заробила кару… Заробила своїм себелюбством, але легкодуха я… не маю тієї сили, яка потрібна, щоб цю кару перетерпіти… Краще б зразу смерть. Одну б невеличку звістку з волі й я б ожила. Коли б у вас було серце, ви передали б від мене цидулку на волю. Навіть не треба передавати, а тільки вкинути у почтовий ящик.

Доглядач

Вас пошкодій, а сам з сім’єю залишайся без хліба. Ви, чи що, будете нас годувати? Ну та годі базікати. Пийте чай та лягайте спати.

Галя

Ні, я буду говорити. Я не можу мовчати… і ви мене до того не примусите. Коли люди мене не почують, так нехай почують хоч ці мури!

(Доглядач, махнувши рукою, виходить)

Ява 3

Галя сама.

Галя

Господи, коли ти справді могучий, струси ці мури так, щоб розвалилися вони на грудки і курявою розвіялися по повітрю. Нехай або лежатиму до віку під руїнами, або вийду на волю. Не сила мені тут бути… Я страчу розум… (Став навколюшки молитись. Через хвилину чути стукотіння у стінку. Галя раптом схоплюється). Стукає!.. знову стукає… стукає мені у мозок і у серце. Куди заховатись від нього? Ах, чому я не вивчилася розмовляти стукотінням? Яке було б щастя знати хто мої сусіди і про що вони хочуть сказати? Замовкло… слава Богу. (Підходить до вікна). Яка нудьга… Господи, яка нудьга… Як темно за вікном… Бряжчать кайдани?.. Так, бряжчать! Ведуть когось.

(Береться за грати)

Хто вас кував, залізні грати? Чи думав же він, працюючи над вами, про тих, кого вироби рук його відрізнять од волі? Чи розумів він, що зле дбає на свого ближнього? Темрява сповиває душі людей і Вельзевул панує над світом. Робітник думав тільки про окраєць хліба, потрібний його дітям… Ах, як тихо стало… як темно за вікном… як страшно.

(Відходить, сідає на ліжко, а далі лягає)

І так всю ніч… довгу, безкраю ніч. Згиньте, примари, не мучте мене сьогодня… Яке щастя, коли, спавши, побачиш себе не тут, не у цій домовині, а на волі, у течії веселого бадьорого життя… За скільки ночей до цього, я бачила свою неньку… вона мене малу ще держала на колінах і милувала, і руку свою теплу клала мені на голову.. Пожалій мене, матінко, прийди й сю ніч.. Не вбивайтеся, мамо й тату… я буду на волі… незабаром правда виявиться, або буде амністія… всім, всім амністія… і знову стане радісно на землі.

Засинає, через хвилину задня завіса спадає і за нею виникає осяяна промінням молода, розкішно вбрана дама з дівчинкою на колінах.

Галя

(Крізь сон)

Мамочко… мамо! Як тепло у тебе біля лона… Приголуб, мамо… приголуб!… Так, так… міцніше пригорни… Ах! (Прокидається. Картина зникає). Що? Знову тюрма? Я досі у нормі… Ах, нащо я прокинулася? Як любо було спати… (Лягає). Я заплющу очі, щоб не бачити нічого навколо… іди, сон… іди до мене, сповий мою думку твоєю непереможною, цілющою силою й понеси мене на волю… Я ж буду, буду вільная. Я вірю… Бог прийде на землю і приведе за руку «Правду»… «Правду» приведе, і я буду на волі.

Засинає. Задня завіса знову спадає і за нею виникає натовп дівчат і парубків, а біля них, трохи вище, стоїть Орленко, кермуючи хором.

Галя

(Крізь сон)

Я тут, Денисе, тут!.. Не шукай мене очима, не хвилюйся… Ніхто не візьме; мене у тебе… Твоя буду… твоя… Спокійно працюй на радість неньки нашої, України… я біля тебе й ніколи тебе не зраджу…

Біля двері чути брязкіт ключима. Картина зникає. Галя жахливо схоплюється з ліжка.

Ява 4

Галя та Орленко. Орленко, вдягнений доглядачем, з приробленою бородою.

Галя

Що вам треба… тепер же ніч!

Орленко

Не лякайся; Галю, – це я!

Галя

Хто я? Я вперше вас бачу… У вас на. думці щось лихе… Я кричатиму!

Орленко

Це я, Галю! Я, Денис!

(Знімає бороду)

Галя

(Точиться від нього)

Не може бути… Ще сон!.. Чи ти примара?!

Орленко

Заспокойся, голубко моя… Це я, твій Денис, живий, а не мара! Я марно сподівався тоді тебе біля поїзду.. Ївга вже сповістила мене, що тебе ту ж ніч було забрано… зараз після вистави…

Галя

Ти? Ти, Денисе, доглядач?!

Орленко

Дениса Орленка зараз уже немає, а є Іван Бритва, тюремний доглядач… Довідавшись про все від Ївги, я рішив найнятись з підробленим видом до тюрми доглядачем, щоб тебе побачити… Невже ще не ймеш віри, що це я? Кохана моя… дай же тебе пригорнути до серця…

Галя

Ах, Денисе!

(Схиляється до нього з риданням)

Орленко

Заспокойся, моя голубко. Сядь на ліжко… (Сідають поруч). Натерпілася ти, моя нещасна, знудилася?

Галя

Наболіло серце… занудилася душа… Голубе мій!.. (Полохливо). Нас застукають?

Орленко

Не бійся: до третьої години ночі я один у цьому поверсі на ввесь коридор.

Галя

Так ти живий, мій друже… а як я за тебе боялася, як змучилася… Може чув, як мої: ненька, батько, Ївга?..

Орленко

Плачуть всі, мате вбиваються… Але ти не бійся, як тільки ти будеш за кордоном, вони зараз же прибудуть туди й ти з’єднаєшся з ними.

Галя

Я… за кордоном? Як це станеться?

Орленко

Я розкажу все, але треба поспішати… Ти слухай, Галю, уважливо й повинна все зробити так, як я казатиму. Тобі треба тікати за кордон. З тюрми ти підеш на Криву вулицю, будинок 33, квартира шість і там скажеш тільки три слова: «Денис бажає щастя». Далі ти в усьому покладись на організацію й будеш за кордоном.

Галя

Стривай!.. що ти говориш?.. я нічого не розумію!.. Як все це може бути?.. Як замісць тюрми я опинюся на волі?

Орленко

Я все це обміркував. Бачиш, яка на мені куца шинеля?.. – це для тебе. Ти вбереш у мою одежу. Борода закриє твоє миле обличчя, а шапка заховає волосся й ти, коли перед світ прийде нова зміна, любенько вийдеш за браму. Підворотній і коридорний, які будуть заступати варту, зроду мене не бачили, і нікому з них і думку не впаде, що ти дівчина, а не доглядач.

Галя

(Тре собі чоло)

Що таке ти говориш Денисе, ти ж нісенітницю плетеш… А у чому тоді вийдеш ти, коли я одягну твою одежу?

Орленко

А я зовсім не виходитиму… Я любенько спатиму на твоєму ліжку.

Галя

Що? Та ти збожеволів? Щоб я пішов без тебе? Себто, щоб я добула собі волю цін твоєї неволі? І ти, ти Денисе, чиниш мені таку образу?..

Орленко

Мовчи, мовчи, Галю! Про мене не турбуйся!

Галя

(Затуляє вуха)

І слухати не хочу… Як тобі не сором?.. Ти, справді, мав думку, що я піду без тебе?

Орленко

(Обнімаючи Галю)

Але ти повинна йти, моя дорога, на волю… І ти підеш!.. Молю тебе… Не бійся за мене… Мене не замордують. Та знаючи, що там на волі мене чекає твоє кохання, я й мури їм розвалю, а буду біля тебе. Спромігся ж я дійти до тебе, спроможуся й вийти. Ми стрінемося у Львові. Там з’єднаємося з братами галичанами і, дасть Бог, спроможемося й там бути корисними неньці Україні. Слухай же мене, моя радість: коли ти, справді, мене кохаєш, то ти підеш на волю! Ну?

Галя

Я не піду, хоч і кохаю.

Орленко

Галю?!

Галя

Не піду, і більше слухати про це не хочу! Чи мала б я силу жити на світі, купивши свою волю може твоєю смертю? Адже за твій вчинок тебе не помилували б. Іди, іди звідсіля, поки тебе ніхто не застукав. Дай я поцілую тебе на останнє… Прощай!.. Тепер, коли я тебе побачила, міні буде легше дожидати тут, або правди, або амністії…

Орленко

Не вір легкодухим надіям! Волю треба взяти самому, а не дожидати, поки її подарують… Тс… (прислухається). По сходні чути тупотіння. Я мушу чатувати у коридорі.

(Надіває бороду й виходить)

Галя

Ведуть якогось нещасного.

Галя лягає на ліжко. Через хвилину Орленко відчиняє двері і до камери увіходе тюремний начальник і Дейнека у кожусі з піднятим коміром і насунутою на чоло шапкою. Галя зіскакує з ліжка.

Ява 5

Галя, тюремний начальник, Дейнека і Орленко.

Тюремний начальник

Арестантка Махно! Цей добродій – ваш оборонець, призначений від суда. Розповідайте йому всю свою справу одразу…

Галя

Навіщо ж серед ночі?

Тюремний начальник

Не ваше діло… значить так треба. Удень оборонець не має часу до вас їздити. (До Орленка). Ти сьогодні перший раз?

Орленко

Точно так, вперше!

Тюремний начальник

Щоб не чути розмови оборони з арестанткою, ти мусиш перейти на другий кінець коридору… і без поклику добродія оборонця, і не сміть наближатись до камери… Коли ж надійде зміна, то ти виведеш цього добродія на вулицю і проведеш до візника. Я скажу підворотньому, що з тобою виходитиме оборонець. Зрозумів?

Орленко

Так точно. Зрозумів, ваше високоблагородіє!

Тюремний начальник

Ступай! (До Дейнеки). До другої зміни варти півтори години. Чи буде з вас?

(Підморгує)

Дейнека

О, з мене досить того.. Спасибі.

Тюремний начальник

Так до побачення… мені час йти. Бажаю вам весело перебути час.

(Виходить)

Ява 6

Галя і Дейнека.

Дейнека

Ну, тепер немає чого ховатись…

(Відхиляє комір кожуха)

Галя

Ах!

(Кидається від нього за стілець)

Дейнека

(Кладе кожух і шапку на край ліжка)

Та ви не полохайтесь, Галю Борисівно. Я прийшов не як злодій, а знову, як наречений ваш. Можна мені звати вас просто Галею?

Галя

Чого ви від мене хочете?

Дейнека

Я хочу врятувати вас. По моєму проханню ваша справа досі не розпочиналася. Можна так зробити, що вона ніколи й не розпочнеться, а ви вийдете на волю.

Галя

Яку ж заплату вимагаєте ви з мене за волю?

Дейнека

Тільки єдине слово, слово ваше, що ви будете моєю.

Галя

За що ви мене мучите? За що знущаєтесь? Невже вам не досить тих страждань, які я перетерпіла тут, так ви ще прийшли, щоб своєю рукою рвати моє серце. За що така люта помста? Що я вам такого заподіяла, що ви намагаєтесь звести мене з світу?… Я не можу бути вашою, бо кохаю іншого…

Дейнека

Але ж це безглуздя! Той інший покинув вас у ваш й недолі і, мов легкодухий заяць, втік десь за кордон.

Галя

Неправда!

Дейнека

Ну, коли не втік, то, як шкідливий кіт, переховується десь по горищах. Ха, ха, ха! Не бійтесь, він ніколи не вернеться і не об’явиться, а як що й повернувся б, так тільки за для того, щоб надіти кайдани та піти до Сибіру.

Галя

А хоч би й так, то невже ви гадаєте, що після всього, що сталося, я могла б бути вашою дружиною, могла б любити вас?

Дейнека

А чому ж ні? Ви молоді ще… все це забудеться. Зрозумійте тільки, що все те, що я робив вам прикрого, було заради вашої користі, заради бажання врятувати вас з того болота, у якому ви, завдяки своїм молодим літам опинилися; все заради бажання вирвати вас з пазурів того пройдисвіта, який хотів скористатись вашою необачністю…

Галя

Не смійте так говорити про людину, яку я шаную…

Дейнека

Ну, нехай так… Нехай він хороший, але його немає й не буде. Я ж тут… той, що знаю й кохаю вас з дитячих літ. Годі вам змагатися, Галю! Схиліться до мене. Настане блаженна година, коли ви станете моєю, і всі ці непорозуміння поміж нас, розвіються, мов дим по повітрю. Я зумію збудити у вас жагу любощів і заживемо у розкошах, ямі відповідають нашому благородному походженню… Заживемо, упиваючись коханням. Клянуся, що віддавшись всією істотою, ви будете раювати і ніколи не згадаєте Орленка.

Галя

Змилосердьтесь. Ви не знайдете у мене того, чого бажаєте… Шукайте собі женщину, яка мала б таку саму унаду до любощів, яка опанувала вами…

Дейнека

Ні, ні я хочу вас! Не криюся, що спочатку я квапився на ваші маєтки але з того часу, як тоді, за лаштунками, ви побули у моїх обіймах, ви прикували мене до себе. Вся кров моя горить і прагне злитись з вашою. Або володіти вами, або вмерти… Ви мусите бути моєю.

(Наближається до Галі)

Галя

Ніколи! Гетьте!

Дейнека

Ніколи?

(Хапає Галю в обійми)

Галя

(Гукає млосно)

Денисе!

Дейнека

Даремні ваші змагання… Ніхто не насміє…

(У дверях з’являється Орленко)

Ява 7

Ті ж та Орленко.

Дейнека

(Не випускаючи Галю і обіймів)

Як насмів ти, бидло, сюди увійти? Геть!

Орленко вчеплюється руками Дейнеці у глотку, Галя виривається і відбігає до вікна. Дейнека після змагання падає у поперек ліжка. В Орленка під час боротьби борода відпадає.

Галя

Денисе, годі! Ти його задавиш!

Орленко

Задавлю!

Галя

Не треба. Покинь!

Орленко

Не покину! Не я його – так він мене! Комусь з нас треба вмерти!

Галя

(Хапаючи Орленка за руки)

Денисе!! Благаю тебе… Пусти руки!

Орленко

Не час давати волю серцю! Вони нас не шкодіють. Коли боротьба, так боротьба! на смерть!

Галя

Денисе! (У розпуці падає навколішки) Молю тебе…

Орленко

Кінець (Кладе Дейнеку на ліжко). Здається, кінець. Одним гадом на світі менше…

(Галя, підвівшись з колін, з жахом придивляється до Дейнеки)

Орленко

Не дихає? Ні, кінець… кінець… Галю… немає більше нашого супостата. Ху, як мені душно і тісно у грудях… якось здавило серце. Одійди від нього, Галю – він мертвий! Доля сприяла нам, Галю і прислала його сюди, щоб дати нам можливість врятуватись обом разом. Тепер ти одягнеш його кожух і шапку, і я тебе любенької виведу з тюрми замісць Дейнеки. Покинь же Галю, дивитись…

(Бере її за руку)

Галя

(Здригнувши, вириває руку)

Пусти, не руш мене! Адже це смерть… смерть, Денисе… Ти ж зрозумій, що це довічна смерть… страшна холодна!

Орленко

Заспокойся, Галю! Тобі боляче… Твоє ніжне, чуле серце шкодіє навіть свого ворога… Але інакше не могло бути… Я не хотів того, – того схотіла доля. Я не шукав його, він сам прийшов за своєю смертью… Збирайся ж, друже мій, на волю!

Галя

На волю? А де ж ми знайдемо її собі після цього, що сталося? І навіщо нам воля, коли дух наш буде у тяжкій неволі… у пазурах злого духу і нудьги? Ах, невже це сталося? Невже ти, кого я так кохала, став душогубом?

Орленко

Ти ж кликала мене на поміч, Галю!.. Зрозумій же, що я нічого іншого не міг зробити. Коли б я не задавив його, він зараз же виказав би на мене, і я пішов би на вічну муку…

Галя

А тепер? Тепер, хіба не вічна мука? Невже тепер, ми можемо мати ще надію хоч на хвилину бути щасливими, хоч на мить забути ці страшні очі удавленого.

Орленко

Здається, тобі любіш було б бачити мене у кайданах!.. Пусти, я його закрию.

(Накидає на очі Дейнеки хустку)

Галя

Не закриєш, ні!.. Він дивиться й крізь хустку і дивитиметься нам у вічі до останнього нашого часу!

Орленко

У тебе напружені нерви, моя голубко. Заспокойся і глянь на все тверезо: чи малася змога якось інакше вийти з того становища, у якому ми опинилися? Я ж чув у твоєму поклику розпач… що мав чинити я? Візьми ж себе у руки моя дорога… моя радість…

(Обнімає Галю)

Галя

(Випручаючись)

Не можу я… Пусти!.. Твої руки печуть мене пекельним вогнем.

Орленко

(Пустивши)

Інститутська чутливість і більше нічого! Моє сумління спокійне… Я такий же душогуб, як і всякий солдат, що вбив на війні ворога… Його очі мені ніколи не ввижатимуться… Галю… Час не стоїть… Твоє останнє слово: підеш ти зо мною? Можеш ти мене любити, як до цього?

Галя

Іди на волю сам… Як милуватиму я тебе, коли у таємній темряві ночі я буду чути передсмертне хрипіння того, кого ти задавив?

Орленко

Проклинаю свою долю, яка закохала мене у легкодуху… у панночку – інститутку, яка не має сили навіть скористуватись перемогою над ворогом… Чи таким же ставати до борні за волю народа? (Згодом) Ну, прощай, Галю! Ти не матимеш обов’язку мене голубити… Я щезну…

(Виймає револьвера)

Галя

(Хватає його за руку к голосно гукає)

Денисе… Що ти намислив?

Орленко

Те, що повинен. Згадай нашу клятьбу за лаштунками про те, що одрізного життя у нас не може бути… Чи може й тоді були тільки жарти панночки, яка бавилася у любов до України?

Галя

(Намагається відняти револьвера)

Віддай!

Орленко

Дай припинити муку враз… Навіщо ж хочеш ще скарати мене мукою вічною?

Галя

(Ще голосніше)

Віддай!

Ява 8

Ті ж, доглядачі й москалі.

Доглядач

Що тут за галас? Що діється?

Галя

Одберіть у нього револьвера… Він хоче вбити себе!

Доглядач

(Втручаючись поміж ними, хватається за Орленків револьвер)

Гетьте обоє… відступіться! Пустіть руки!

Орленко

(Випустивши револьвера)

Що ж… коли так, то й так.. Мука тіла полегшить муку душі. Це я задавив того, что лежить на ліжку!

(Завіса)