Дія 3

Адріан Кащенко

Сцена поділена надвоє. У більшій частині те саме фойє, тільки замісць роялю у тому стоїть стіл із самоваром, склянками й іншим, а під стінами кільки невеликих столиків. Біля самовару сидить стара, напівглуха німкеня-буфетчиця. У меншій частині сцени – задні кінці кулісів і зайві лаштунки, як то: хати, скелі, кущі тощо. Між правою й лівою частинами сцени дверей немає.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10 | 11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16

Ява 1

У буфеті. Дейнека і Недоля увіходять і сідають до столику.

Дейнека

(Гукає голосно)

Мадам, дайте нам чаю!

Буфетчиця

Чаю?

Дейнека

Чаю! Дві склянки… Ось!

(Показує дві пучки)

Буфетчиця

Гут, гут!

(Наливає і згодом подає чай)

Дейнека

(До Недолі)

Ну, справив все?

Недоля

Щоб я та не справив. Пакунок прокламацій я залишив у Пилипа, а оце (витягає з кишені невеликий мішечок). Оце шрифт… Бодай би він тобі щез, чисто обірвав мені кишеню!

Дейнека

Ну от гаразд!

Недоля

Тільки, голубчику, додай грошей, бо доклав своїх. Правдиве слово, доклав своїх три карбованці…

Дейнека

Бреши кому іншому, а не мені… Звідкіля б то взялися у тебе свої гроші?

Недоля

От тобі й звідкіля!… Ти вже, справді, думаєш, що я нічим не можу заробити. Помиляєшся – вчора на купецькім весіллі порядкував танцями і одібрав за те п’ять рублів, не лічучи вже того, що ще на більше випив.

Дейнека

Он як! Ну, а тепер треба кінчати нашу справу: частину прокламацій треба сьогодні розкидати по «Просвіті», останні ж, та ще шрифт, ти з Пилипом одвезеш зараз до квартирі Махна.

Недоля

Ну, голубчику, це діло так не піде. Ти намислив щось непевне і хочеш, щоб я все виконав, щоб я за все й відповідав своєю шкурою; твоя ж хата щоб була скраю… Ні, я хочу знати, що ти намислив.

Дейнека

Дурницю вигадав. Навіщо тобі знати?

Недоля

Ні, годі! Ти справді маєш мене за якогось ідіота, або автомата… Я теж людина. Я хочу знати, які будуть наслідки з того, що я по твойому наказові робитиму, а то це дійдеться до того, що ти мені накажеш когось зарізати, і я муситиму різати.

Дейнека

Щось ти набрався пихи… Чи з заробленої п’ятьорки?

Недоля

А хоч би й так. Розкидати по «Просвіті» прокламації, я ще розумію… це на те, щоб її завтра ж замкнули, але підкинути шрифта такі людині, як Махно…

Дейнека

Та не йому, а дочці!

Недоля

Так кажи товком!…

Дейнека

Якби ж ти був розумніший, то я від тебе й не крився б.

Недоля

Хіба ж я тобі не товариш? Чи ж коли-небудь тобі зрадив? Як тобі не сором?… добре розумію, що тут все діло у «Просвіті». Доки ти сюди не ходив, був людиною й товаришем. Я ми, було, з тобою бучно гуляли у Кинь-Грусті!.. Як весело було з Бетті й Амалією, що так палко вміють цілуватися! Тепер же, як сплутався ти з цими хахлами, звір-звіром став. Ти скажи мені щиро, по товариству, чого ти бажаєш, – тоді я тобі й допоможу.

Дейнека

Ну, слухай… Тобі бажалося б пожити, як колись?

Недоля

Звичайно, бажалося б!

Дейнека

Ну, от і я пожив би, коли б було на що! Та не ті вже зараз часи. Колись моргнеш було своїй товстом’ясій Єфросинії Титовні, от вона вже й зомліла… Зараз і бери у неї катеринку або й дві… А тепер про те тільки згадки залишилися. (Виймає і бокової кишені пачки цидулок і кладе до столу). От… скільки отут цидулок, то клади на круг удвічі більше катеринок, а їх же й по других сюртуках така ж сила; зараз же й на червоненькі не спроможеться.

Недоля

Цікаво. (Розгортає одну цидулку, вичитує) «Вазьмі, мілай, пагуляй; но мінє не забівай!» Ха, ха, ха! Ловко! Віршами почала писати… ото так кохання! Ловко ти їй догодив (Розгортає другу). «Посілаю, мілай, двєсті, і умрьом сівотні вмєсті». Ха, ха, ха! (Хапається, за живіт і лягає з реготу, а тим часом ховає цидулку у рукав). Ну й митець же ти… Ха, ха, ха!

Дейнека

Чого ти іржеш? Забув, що за дверима іде вистава?

Недоля

Ха, ха, ха! «Умрьом вмєсті!» Ой, ой, ой!

(Хоче розгорнути третю цидулку)

Дейнека

(Вириваючи цидулку з рук)

Цить, кажу! З дурнем тільки зв’яжись!

Недоля

А бодай їй твоїй купчисі… Насмішила, аж живіт болить. Правда, що лафа тобі…

Дейнека

От з тобою й поводься по-людському.

(Ховає цидулки)

Недоля

Не сердься, Петя. Так придави добре свою Єфросинію, то й знову будуть катеринки…

Дейнека

Нема вже чого видавлювати…

Недоля

(Свистить)

Та невже зовсім?

Дейнека

Дощенту. Крамниці її вже продали, а цими днями продадуть і будинки. Що зараз у мене є, то це останні сотні.

Недоля

Що ж ти, справді, Петька, тепер чинитимеш? Це ж, мабуть, і тобі доведеться тепер як мені – на весіллях за п’ятьорку порядкувати танцями?

Дейнека

Я не такий дурень.

Недоля

Нема чого лаятись. Адже біля губернатора служиш задурно… заради честі та форсу.

Дейнека

Навіщо мені якісь копійки!

Недоля

А що ж ти думаєш?

Дейнека

Хочу бути заможним поміщиком.

Недоля

Та, та, та! Ах, я ідіот… досі не догадався! Це ти мостишся до дочки Махна… Через те сюди й унадився… Ласий… нема чого казати – і скарби і сама, мов квіточка… розпукавочка. Тільки гляди, я щось чув ніби біля неї Орленко упадає…

Дейнека

Ну, так може ти хоч тепер зрозумів, до чого та справа, яку я тобі загадав?

Недоля

Нічого не зрозумів.

Дейнека

Так ударся головою об стіну, то може тобі хоч тоді прояснішає. Розкидання прокламацій треба звернути на Орленка, щоб посадовити його за грати, а тій красуні підкинути шрифт і прокламації, тільки щоб засоромити перед батьком. Через губернатора я скоро її визволю з в’язниці, і тим примушу одцуратись Орленка, а за мене піти заміж.

Недоля

Он що!… Ну й мудрий же ти з біса!

Дейнека

Як допоможеш мені цю справу обробити, то Махнових маєтків вистачить і на тебе й на мене. Іди зараз приведи з вулиці до мене двох недолітків.

Недоля

Так їх не пустять.

Дейнека

Візьми їм білети на вишку, та принеси сюди хоч із сотню прокламацій. Та мерщій, бо немає часу гаятись. Та Пилипа ще поклич до мене.

Недоля

Ну, то йду вже…

Виходить. Поки Дейнека сидить сам, повз кін за лаштунками проходять дівчата, вбрані по-українському, а далі й парубки.

Ява 2

Там же. Дейнека і Пилип.

Пилип

Ви по мене посилали…

Дейнека

Посилав, голубчику. Ось яке діло. Я давав тобі коли-небудь на чай?

Пилип

Давали, спасибі вам…

Дейнека

Я чи не можна б тобі зараз одвезти з Недолею невеликий пакунок книжок до квартири Махна?

Пилип

Ні, зараз ніяк не можна – тут саме клопоту скільки…

Дейнека

Шкода, а мені пильно треба, і я не пошкодував би добре дати тобі на чай. (Виймає гаманця). Ось на тобі десять карбованців.

Пилип

Десять карбованців?!… Так, мабуть, треба якось зробити… Може я до останньої дії справлюся.

(Бере гроші)

Дейнека

Авжеж справишся. Тільки ось що. Махна зараз вдома немає, бо він тут. Так приїхавши до нього, ти візьми пакунок з рук Недолі і віддай служниці… та скажи, що книжки прислав панночці Орленко, щоб сховала у своїй горниці.

Пилип

А Денис Васильович мені нічого про це не казали.

Дейнека

Та й ти нічого йому не кажи. Тільки служниці скажи, що від Орленка, а як повернешся сюди, то зараз матимеш від мене ще десятку.

Пилип

Так це виходить щось таємне. Може ще з того щось лихе буде.

Дейнека

Що там лихе? Адже тобі доводилося що-небудь возити з «Просвіти» до Галі Борисівни?

Пилип

Положим доводилося, тільки від панночки Ївги, а не від Орленка.

Дейнека

Ну то було від Ївги, а це буде від Орленка. А гроші ж двадцять рублів не малі, вони на смітнику не валяються.

Пилип

Ну, нехай уже… поїду.

(Ховає гроші)

Дейнека

Ну, то йди до присінків і чекай там Недолю.

(Пилип виходить)

Ява 3

Там же. Дейнека і буфетниця, а далі ще Недоля і двоє хлопців.

Дейнека

(Наближаючись до буфетчиці)

Що мадам, скільки вам з мене за чай?

Буфетчиця

Ще чаю? Гут!

Дейнека

Грошей, питаю, скільки з мене?

(Витягає гаманець)

Буфетчиця

А, ваш платить? Двадцять.

(Дейнека платить. Увіходить Недоля з двома хлопцями)

Недоля

Оці будуть годящі?

Дейнека

Саме таких і треба. Хочете, хлопці, заробити по полтинику?

Хлопці

(Переглядаючись, з посміхом)

А чому ж не хотіти?..

Дейнека

(Бере від Недолі пачку прокламацій і розділяє на хлопців)

Так ось, нате вам… Заховайте під одежу та й ідіть на вишку, а як скінчиться остання дія, то ви кидайте ці листки униз на глядачів.

Хлопець

Прямо так и кидать? А нічого за те не буде?

Дейнека

А що ж може бути? Папіросою нікого не вб’єш. А коли б і присікався до вас який городовий, то скажіть, що вам дав ці листи Орленко і звелів розкидати. А я вже сам одвічатиму. Нате вам по гривні, а коли порозкидаєте, тоді додам останні. (Хлопці ховають прокламації й виходять). Ну тепер їдь до Махна.

Недоля

Зараз поїду, тільки… (Простягає руку). Пожалуйте!..

Дейнека

Ще що?

Недоля

Годі вигинатись. Добре знаєте, чого варта та справа, яку я зараз мушу зробити.

Дейнека

Та я ж казав тобі, що грошей у мене зовсім обмаль. Після, коли одружуся…

Недоля

На після ти даси мені векселя десять тисяч, а зараз даси до рук сто карбованців.

Дейнека

Ти збожеволів! Відкіля я візьму такі гроші? Їдь зараз, бо будеш каятись!

Недоля

(Сідає до столу)

І з місця не рушусь, поки не даси сто карбованців. Немає у тебе – то йди до залу, позич у Махна або у кого знаєш, а як ні, то мені доведеться почекати антракта й розказати Махнові, яке доручення ти мені давав, а дочці – показати оцю цидулочку, щоб вона знала якою працею ти добував гроші.

Дейнека

Іуда! Зрадник! Я задавлю тебе!

(Кидається на Недолю)

Буфетчиця

Ах, мейн гот!

(Дейнека спиняється і згодом лізе у кишеню за грішми)

Недоля

Не удавиш, бо нікому буде виконати справу!

Дейнека

Будь ти проклятий!

(Дає гроші)

Недоля

Отак то, приятелю, краще! (Лічить і ховає). Ну, тепер поїду з Пилипом, а завтра вексельок… а як ні, то… (Іде до двері). «Вазьмі мілай двєсті і умрьом сівотні вмєсті!» Ха, ха, ха!

Дейнека

Ірод! Скаріот! Постривай, ти у мене ще потанцюєш!

Виходить слідом за Недолею. За лаштунками чути оплески й вигуки. Повз менший кін біжать парубки й дівчата з реготом і жартами. Буфет виповняється публікою, між якою більшість учнів і молоді. Дехто сідає пити чай, інші ходять.

Ява 4

Там же. Учні та глядачі, згодом Орленко й Ївга.

Учень 1

Ловко проспівали зозулю… Молодець Орленко!

Учень 2

А Галя яка красуня. Так би здається, вхопив у обійми та й задавив!

Ївга

(Увіходячи з Орленком)

Віншую вас друже мій! Вечерниці відбулися чудово!

Учні та публіка

(Оточуючи Орленка з усіх боків)

Браво, браво, Орленко! Спасибі! Кайдани… Кувати кайдани!… Чудово! На ура його!

Орленко

Що ви, що ви, панове! Спасибі, але не місце тут!

Учні

На ура… на ура! Ще не вмерла Україна!

Орленко

Бога ради не чиніть бешкету… Зараз поліція причепиться…

(Видирається з юрби і виходить геть)

Ївга

Тихше, панове!.. Не галасуйте, бо до нас чіпляються за всяку дурницю. Досить наймешного випадку, або непорозуміння і «Просвіту» замкнуть.

Учні

Поліцаї не чули…

Ївга

Благаю вас, залишіть!… Те дарма, що поліцаї не почули самі… Знайдуться такі, що доведуть у вуха…

Учень

Тут таких непомітно…

Ївга

Хіба ви їх можете впізнати!

(Виходить)

Ява 5

На малій сцені за лаштунками. Орленко й Галя. Галя у вбранні Галі з «Назара Стодолі».

Орленко

Ледве вирвався з буфету… Молодь на ура хотіла мене піднімати!

Галя

Я така рада, що вечерниці відбулися добре… А ви чого ж хвилювалися?… Ех, ви!…

Орленко

Як тут не хвилюватись… (Бере Галю за руку). А ви моя дорога, нащо хвилювалися?

Галя

Отже, ні!

Орленко

Бачив, бачив, Галю Борисівно, які ви бліді вийшли уперше.

Галя

Годі вам величати мене, неначе чужу. Адже ми тепер близькі… У нас тепер не може бути окремого життя. Правда, Денисе? Ми можемо жити тільки спільно?

Орленко

(Обнімаючи Галю)

Зоре моя! Радість моя! Яка ж ти до мене ласкава! Чим я віддячу тобі у житті за щастя, яке ти мені даєш?…

Галя

Коханням, друже мій… і коханням вірним! (Голубить його по обличчю й волоссям). Чуєш, як стукотить моє серце? Воно говорить тобі, що може жити тільки разом з твоїм… Нарізно ж нам не повинно жити. Так Денисе?… Нарізно нам смерть?

Орленко

Смерть, Галю! Тепер, після твого милування, мені не може бути життя без тебе, Так і знай, Галю, що у той час, коли ти мене розлюбиш… коли ти зрадиш, мене не стане на світі.

Галя

Те ж саме було б і зо мною, але цього не буде, Денисе?

Орленко

Не буде, Галю!… Не може бути, бо ми кохаємо одне одного, не жартуючи, а порозумівши душу й серце… і єднає нас не саме кохання, але й спільні думки і спільна праця.

Галя

А все ж якось тяжко на серці.

Орленко

Чого ж тяжко, моя люба? Про що смуток затуманює твої блискучі очиці й сповив нудьгою твоє серденятко? Кажи, Галочко – тепер у нас не повинно бути таємних думок.

Галя

Я невпокійна, Денисе, про нашу будучину.

Орленко

Ти боїшся, що батько…

Галя

Ні, не тата я боюся. Він добрий і любить мене, як свою душу… але я боюся Дейнеки…

Орленко

Що може він зробити? Як може він перешкодити нашому щастю, коли ми любим одно одного.

Галя

Але з того часу, як я йому одмовила, він став такий нахабний, такий уїдливий…

Орленко

Та то він з безсилої лютості… Заспокойся, зоре моя! Ти моєю будеш, Галочко, і ніхто не насміє відняти тебе від мене. Адже так, Галочко? Моєю будеш ти?

Галя

Твоєю, Денисе… Мені так любо у твоїх міцних, теплих обіймах… Вся моя істота зникає… увіходе у твою… Моя ж душа десь у недосяжній височезні… Ах! (Палко цілуються). Який у тебе орлиний, рішучий погляд, яке ясне чоло… А колись… (Сміється) Колись, Денисе, ти здавався мені таким диким, вайлуватим… не розсердишся? скажу – ведмедем.

Орленко

Ха, ха!.. А ти, Галю, здавалася мені такою недосяжною, що боявся на тебе навіть глянути… і от тепер ти в обіймах дикого ведмедя…

Галя

(Жартуючи, затуляє йому рот рукою)

Не бреши, не ведмедя, а ясного сокола!

Ява 6

Там же. Ті ж, Лобовий і Порош.

Порош

(Зустрічаючись з Лобовим і не бачачи за купою лаштунків Галі й Орленка)

Ви не бачили моєї Галі?

Лобовий

Се б то Махнової? Не бачив. А ви часом не зустрічали де Глобиної?

Порош

Здається, в уборній.

(Розходяться)

Ява 7

Там же. Галя й Орленко

Галя

Мене шукають, друже мій. Я ще не переодяглася до останньої дії. Ой як не хочеться покидати твої обійми.

Орленко

Прощай, моя зіронько!

Галя

Ні, ні, ще не прощаємось. Після останньої дії чекай мене тут, тоді й попрощаємось, бо додому я їхатиму з батьком.

Орленко

Спасибі, що даси мені ще раз на тебе подивитись.

(Виходять)

Ява 8

У буфеті. Гнат Гнатович і Махно ідуть повз буфет.

Борис Васильович

Дуже гарно, дуже… Спасибі! Не сподівався… Не сподівався такого. Давно, давно, років з двадцять уже, не чув я нашого рідного і такого доладного співу. Дух мені зайняло й серце защеміло жалем… Звідкілясь виникла дуже давня давнина… Ці ридання запорозьких бранців у неволі, поклики їхні до вітру буйного, благанням винести їх на Вкраїну, де весело сонечко сяє й козацтво гуляє… Примара байдаків, повних запорозького товариства, що поспішає визволяти своїх братів… і у решті решт замісць волі важчі кайдани на ногах… Це велика трагедія, яку наш народ увічнив своєю піснею… Скільки кохання до рідного краю… скільки художницької творчості…

Гнат Гнатович

Дуже радий, що ця пісня зробила на вас такий вплив. Тепер я маю надію, що ви станете прихильні до нашої праці.

Борис Васильович

До праці? Себто як?

Гнат Гнатович

Будете прихильні до нашої мети до збуджування у нашій помосковленій інтелігенції і серед темного люду національної української свідомості.

Борис Васильович

Ну, не зовсім… Увесь ваш, та званий, новий український рух дуже мені не до вподоби… Всі ваші «Просвіти», всі ваші часописі, видання… все якесь напів революційне…

(Виходять)

Ява 9

За лаштунками. Лобовий і Глобина, обоє в українському вбранні.

Лобовий

(Тягне Глобину за руку)

Ідіть, ідіть бо!… Пильно треба сказати вам щось цікаве, їй Богу – цікаве!

Глобина

Ну, чого там… я на вас сердита.

Лобовий

На мене? За що б то?

(Чути дзвоник. З буфету публіка розходиться)

Глобина

Он уже дзвоник, ходімте!

Лобовий

Куди ходімте, коли ми в останні дії участі не беремо.

Глобина

Все одно, я не хочу бути з вами… тут темно.

Лобовий

Голубонько… (Цілує руку). Перепілочко!

Глобина

Перепілочко… а до Юнакової на що залицяєтесь?

Лобовий

Я? Коли? Ну й вигадали!

Глобина

Думаєте, не помітно? Бачила я і те, як ви до неї моргали і яких вона вам своїми жаб’ячими очима бісиків запускала…

Лобовий

Та коли те було? Та де?

Глобина

По той бік кону, біля лаштунків…

Лобовий

Ну й вигадали ж… То ми про українську справу розмовляли…

Глобина

Брешіть кому іншому… Вона так само турбується про українську справу, як і ви… Вам аби дівчат баламутити.

Лобовий

Та побий мене Бог! Наталочко, голубонько, та то ж вам так здалося… Ну, як воно мало бути, коли я одну вас тільки кохаю…

Глобина

Брехня…

Лобовий

Божуся!… Та нехай їй, тій Юнаковій грець… Ластівонька моя!

(Обнімає)

Глобина

Гетьте, зрадливий!

Лобовий

Ну, як вам ще присягати… Ось коли не ймете мені віри, то давайте зараз сто разів поцілую…

Глобина

У, противний! (Б’є його, жартуючи по губах). Ну, кажіть уже на що кликали!

Лобовий

(Обнімає й скільки разів цілує)

Та оцього ж, тільки оцього й кликав!…

Глобина

Бридкий!

Лобовий

Хіба? Чи не через те й ревнуєте?

Глобина

Не діждете, щоб я вас ревнувала… Я сама ось почну комусь моргати…

Лобовий

Ах, ви така хороша.

(Пригортає до себе)

Глобина

Годі вам… чого ви мене давите своїми клешнями… Ну й недотепа – все вбрання пожував… Ви ще й досі не навчились як з дівчатами поводитись.

Лобовий

Чому ж ви не повчите мене, як за вас братись?

Глобина

Я як повчу, то довго пам’ятатимете! Годі вже пустувати… Ходімте переодягатись.

(Виходять)

Ява 10

У буфеті. Борис Васильович і Гнат Гнатович.

Борис Васильович

Не хочу дивитись… Не хочу! Яка приємність мені бачити, що мою дочку обнімає, наочне у всіх глядачів, якийсь невідомий мужчина. Хто такий грає Назара?

Гнат Гнатович

Добродій Порош…

Борис Васильович

Та чорт його бери, що він Порош!… Ви скажіть, яке його громадське становище?

Гнат Гнатович

Він модельщик з залізничих майстерень…

Борис Васильович

Та це ж ганьба! Я витягну Галю з кону! Модельщик! І ви, голова «Просвіти», отаке попускаєте… попускаєте, щоб якийсь модельщик, просто кажучи столяр, обнімав дочку дворянина й генерал-лейтенанта… Спасибі, спасибі!…

Гнат Гнатович

Вибачайте, я до цього не втручаюсь. Вони самі там умовляються, кому які ролі виконувати… Що ж до добродія Пороша, то він людина чесна, гожа і до того ж талановита. Мене навіть дивує, що ви побачили у цьому щось для себе образливе.

Борис Васильович

Вас дивує?… Ще б не дивувало! Це ж і є мета всього вашого нового українського руху: оганьбити і виставити на публіку нашу дворянську честь… Нехай столяр своїми мужицькими руками обнімає дочку стовбового дворянина на втіху натовпу різночинців! Нехай, мовляв, порадіють мужики та порегочуть з того, що діждали часів, коли дворянська честь втоптана мужицькими чобітьми у болото.

Гнат Гнатович

Заспокойтеся, Борисе Васильовичу. Ми зовсім не маємо такої мети. Значна частина сучасної дворянської молоді, а поміж нею і ваша щиро поважана дочка, сама відцуралася колишніх сословних особливостей.

Борис Васильович

Ні, іменно така у вас мета. Всі ваші так звані нові українці ненавидять нас, благородних, гірше за всяких ворогів.

Гнат Гнатович

З того, що рух український стоїть на демократичних підвалинах, можна тільки радіти, бо у цьому його міць… І мріяти про самобутність України, не спираючись на народ, було б чистим безглуздям… Вся наша мета, як я її розумію, лежить тільки у тому, щоб український народ вийшов з темряви, пізнав би, хто він є і пішов би шляхом утворення й розвитку національної культури.

Борис Васильович

Безглуздя!… І хоч ви спирайтеся на народ, хоч не спирайтеся, а безглуздя так і зостанеться безглуздям! Ніякої культури, окремої від загально-російської, Україна не матиме! Даремні ваші заходи!… Покиньте, Гнат Гнатович… покиньте! Україна, про яку співав наш народ і писав Шевченко, з її гетьманами, з блискучими булавами та і козацтвом у червоних жупанах, яка така люба нам, давно вмерла і з домовини не встане! По мерцю можна посумувати й поплакати, як я сьогодні заплакав, почувши «сиву зозулю», але намагатись підняти мерця з домовини – безглуздя!

Ява 11

Там же. Ті ж і Дейнека.

Дейнека

Вибачайте, що я перепинив вашу розмову. Мені з вами, Борисе Васильовичу, пильно треба перебалакати.

Борис Васильович

А що таке?

Дейнека

Вибачайте, можна говорити тільки віч-на-віч.

Гнат Гнатович

Так я вас залишу. У мене до того ж і діло є.

Борис Васильович

А все-таки я хотів би ще з вами про українську справу побалакати. Прошу, завертайте до моєї господи… буду радий.

Гнат Гнатович

Спасибі.

(Виходить)

Ява 12

Там же. Борис Васильович і Дейнека.

Дейнека

Ну, от тепер слухайте. Ви дали свою згоду на шлюб Галі з Орленком?

Борис Васильович

Що? Та ви зсунулися з глузду? Ви ж знаєте мої погляди на Орленка.

Дейнека

Одначе вони заручені!

Борис Васильович

Це неможлива річ!… Я ніколи не дам своєї згоди на їхній шлюб!

Дейнека

Ну, так виходить, що Галя не дуже то вважає на вашу згоду.

Борис Васильович

(Ходить схвильований)

От морока… От халепа… А все Юлія Андріївна – розпустила дочку так, що більше й нікуди… Звідкіля ви взяли цю звістку?

Дейнека

Скрізь по «Просвіті» про це гомонять. Тільки, здається, ви й не чули про це… Ну, та воно й не дивно – ви батько, а батьки про своїх дочок завжди пізніше за всіх довідуються.

Борис Васильович

Ху, Господи! От морока… от халепа! А Юлії Андріївні до всього, бач, байдуже! Дочка хоче перевернутись у хахлушку, мужичку, а вона собі й гадки про те не має.

Дейнека

Юлія Андріївна, здається, ще тому потурають. Їм зовсім байдуже до того, що це образа всьому дворянству… Що вся губернія, всі вищі кола мусять обуритись на вас і заплямувати вас болотом, як що тільки ви попустите свій рід до такої ганьби…

Борис Васильович

Не попущу… Ні, ні! Я завтра ж повезу Галю до її тітки у Таврію. Нехай там на самоті трохи прочуняє!

Дейнека

Якраз вона там і сидітиме. Вони з Орленком десь з’їдуться і візьмуть шлюб… Хіба вона вас боїться.

Борис Васильович

Ну так що ж чинити? Чому ж ви їм не перешкодили? Чому не закохали Галю у себе? Ех, бувший гвардії поручик!.. А ще нахвалялись, наче ні одна жінка, ні одна дівчина не встоє проти вашого залицяння! Чорногуз ви дзьобатий, а не гвардії поручик!

Дейнека

Борисе Васильовичу, не забувайте, що ви говорите з дворянином! Я дарую вам цю образу тільки через те, що ви Галін батько…

Борис Васильович

Ну годі, годі… я дуже розпалився… На мене вам гріх сердитись, бо я вас ще хлопцем знав. Давайте краще раду, як бути з Галею.

Дейнека

Я зараз перебалакаю з нею в останнє… і якщо за Орленка правда, то тоді…

Борис Васильович

Що тоді?

Дейнека

Доведеться одвезти Галю у таке місце, з якого вона ніяк не змогла б утекти до Орленка, щоб повінчатись.

(Хутко виходить. Махно деякий час знервовано ходить по буфетові)

Ява 13

За лаштунками. Дейнека й Пилип.

Дейнека

(Здибавши Пилипа)

Мені неодмінно треба бачити Галю Борисівну.

Пилип

Так почекайте тут. Як тільки скінчиться дія, вони зараз йтимуть сюдою, до уборної.

Дейнека

А як же ви справились з пакунком?

Пилип

А так, як ви наказали. Недоля залишився на звозчику, а я з пакунком подзвонив, доручив все служниці і наказав покласти у горниці панночки.

Дейнека

То й гаразд.

Пилип

Ось, уже галасують. (За лаштунками чути оплески й вигуки). От і край – дія коротенька. Треба йти до бутафорської, одбірати та замикати вбрання.

(Виходить)

Ява 14

Там же. Дейнека й Галя.

Дейнека

(Заступаючи шлях Галі, яка йде з кону)

Одну хвилину!…

Галя

Ах!… Що вам треба?

Дейнека

Мені треба з вами говорити.

Галя

Я не можу зараз. Я стомлена… я знервована.

Дейнека

Мені треба почути од вас тільки єдине слово.

(Бере Галю за руку і тягне далі від кулісів)

Галя

Пустіть!.. Що ви од мене хочете? Я ледве держусь на ногах… По якому праву?

(Намагається випручати руку)

Дейнека

Не бійтесь, я не попущу вас впасти… Я підхоплю вас і піддержу…

(Обнімає Галю, але та відскакує)

Галя

Як ви насміли?

Дейнека

Ви ж знесилені і я хотів вас підтримати.

Галя

Що ж вам треба від мене? Пустіть мою руку, а то я нагукаю Пилипа!

Дейнека

А чому не Орленка?

Галя

Я не покличу Дениса Васильовича, бо, побачивши, яке ви чините мені насильство, він вбив би вас…

Дейнека

Ага, виходить – чутки певні. Кажіть же мені прямо: правда тому, що ви покохали Орленка і заручилися з ним? Кажіть!… швидче, бо від цього залежить і моє й ваше життя!

Галя

А по якому праву ви це питаєте з таким нахабством? Нахабникам у мене одна одмова: геть з очей!

Дейнека

Ну, простіть мене! Простіть, що я був зараз нечемою… Простіть заради мого до вас кохання. Зрозумійте ж, що я вас кохаю і чутка про ваші заручини з Орленком замішала мій розум і розкраяла серце. (Випускає Галину руку). Подумайте Галю Борисівно, що ви чините… Подумайте… Через півгодини вже буде пізно. За ради кого ви погубляєте й своє молоде життя й життя вашого поважного батька? Ваш вчинок вб’є його. Чи подумали ж ви про те, як підете у люди, взявши собі за чоловіка сина колишнього кріпака?

Галя

Та вам же яка з цього турбота?

Дейнека

Тепер ви засліплені коханням, вам здається, що все це дурниці, але після, коли чад кохання розвіється, як дим, і коли ви побачите навколо підсмішкуваті погляди великосвітських дам, ваших колишніх подруг, і покивання на вашого хамлю, вашого чоловіка, ваше життя буде отруєне… Ви будете каятись, але буде пізно…

Галя

Годі. Мені невчасно слухати ваші навчання

(Хоче йти)

Дейнека

(Знову хапає Галю за руку)

Ні, і стійте!.. Як не хочете своєю волею, то я примусом вас візьму! Би благородні і мусите бути благородною. Я не віддам вас хамові… Ви будете або моєю, або нічиєю!

Галя

(Хоче йти)

Пустіть! Гетьте з шляху! Мене не залякаєте вашими погрозами!

Дейнека

Погрозами? Вам недовго доведеться чекати, поки мої погрози здійсняться! Ха, ха! Ви мали мене за мразь, яку можна відкинути передком черевичка? Помилилися! Тепер ви у моїй владі, і я зроблю з вами, що схочу!

Галя

Я у вашій владі?… Я?…

Дейнека

Ха, ха! Здивовані? Годі вам знущатися з мене, тепер піде моя черга. Побачимо, як ви заговорите зо мною через місяць, коли посидите за гратами, разом з вашим коханцем… Ха, ха, ха! Та ви не радійте… ви сидітимете не в одній з ним камері, а нарізно… До побачення!

(Виходе. Галя знесилена схиляється на купу лаштунків)

Ява 15

Галя та Орленко.

Орленко

Дорога моя, що сталося? Ви плачете?

Галя

Ах, Денисе!… Якийсь кошмар, якісь примари… Мій мозок не хоче розуміти.

Орленко

Що сталося? Тут був Дейнека? Я зараз стрів його…

Галя

Дейнека, так… чи, може, сатана під личиною Дейнеки. Він нахвалявся помститись на мені й на тобі .. Він присягався не допустити нас до щастя… Він лякав навіть тюрмою…

Орленко

(Голублячи Галю)

Голубко моя ніжна, заспокойся… То він з безсилої лютості… Його слова розвіє вітер, мов куряву, і ми досягнемо свого щастя…

Ява 16

Ті ж та Ївга.

Ївга

Денисе… ви тут?

Орленко

Тут…

Ївга

Рятуйтесь швидче… Вас шукає поліція, щоб заарештувати.

Орленко

Як? З приводу чого?

Ївга

Якісь хлопці розкидали по залі прокламації й кажуть, неначе ті листки доручили їм ви.

Галя

Ах, погрози здійснюються!

Орленко

Його рука… Дейнеки…

Ївга

Не ходіть додому… Переховайтесь кілька день хоч у мене, поки ми з Гнатом Гнатовичем дізнаємося, хто, справді, дав хлопцям прокламації та зберемо докази тому, що то не ви.

Галя

Іди, мій любий, рятуйся… Тепер не ті часи, щоб безневинний міг сміло віддати себе до рук правосуддя!

Орленко

Галочко, він нам не дасть тут взяти шлюб. Щоб досягнути свого щастя й знати, що нас не можуть розлучити, потрібна рішучість. Чи згодна ти завтра ж виїхати звідси і повернутись лише після шлюбу?

Галя

Авже ж!… Чи може бути тут питання?

Орленко

Так шукай мене завтра на вечірньому поїзді… Я буду одягнений селянином у свитці.

Ївга

(Зазирнувши за лаштунки)

Скоріше, ідуть сюди… Веде Дейнека… Спустіться під сцену, а звідтіля боковими дверима…

Галя

Прощай, мій друже!

Орленко

Прощай, голубко!

(Цілує Галю і виходить)

(Завіса)