Дія 2

Адріан Кащенко

Обстанова хати значного чиновника. Просто – двері до передпокою, ліворуч – у жіночі покої, праворуч – до покоїв Варського. Діється в Києві по 5 роках після першої дії.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10
11 | 12 | 13 | 14 | 15 | 16 | 17 | 18 | 19 | 20

Ява 1

(Маруся у міщанськім убранні обтирає вікна)

Маруся

От я і в нових панів! Чи довго ж тут виживу? Недоле ж моя! П’ять років не живу я, а тільки світом нуджу! П’ятий рік вже я світа вільного, степу широкого не бачила! Забула, як і те сонечко червоне встає, не знаю навіть, з якого боку воно сходить! Забула, як зелений гай шумить і як золоті лани від вітру хвилюються, колосом шелестять! П’ятий рік не чула я, як зозуля кує!… Ох, недоле ж моя, недоленько! П’ятий рік я пісень не чула і не співала! А як хочеться, як дуже хочеться заспівати!… Вернутися на село!… На село хочу… і се бажане невситимою жагою пече моє серце! (Згодом). А куди ж вернутися: мати вже два роки як вмерли, а батько п’яні повісилися. Ні, не вертатись мені на село до віку!… Не бачити мені світа вільного, широкого!

Ява 2

Маруся і Варський.

(Варський входить, читаючи газету. Сідає у крісло і позіхає)

Варський

Проклята служба, через неї ніколи не виспишся! Ніколи навіть газету прочитати! (Згодом). Ну і зручно ж учора, у балеті, Зук ногою закидала! Вище голови, їй Богу, що вище!… Люблю я балет… Заїхали ми відти до Яснових, у вінта заграти. Хоч і пізно засиділися, ну, та що ж – треба якось після нашої каторжної служби розважитись… А до того познайомивсь я там з міліонером Іваніном. Хазяїн казав, ніби Іванін сам до нього запросився, щоб зі мною познайомитись. Знаю, до чого воно йде!… Будову хоче взяти, а тут-то Миколи Петровича й треба! Без нього не одержиш! Він добре знає, що торг торгом, та після торгу ще буває переторжка… хе, хе, хе! А як до тої переторжки не вивідаєш ціни конкурентів, то й піймаєш облизня… хе, хе, хе! (До Марусі). А що, мені паперів не приносили?

Маруся

Вже зо дві години як принесли. Лежать у кабінеті!

Варський

Що се за новий голос? (Встає). Еге, та се у нас вже нова покоївка! От тобі й історія! Тільки що з Аннушкою змовлятися почав, а тут вже інша! Ну, й лукава ж вража жінка, Ганна Іванівна: хоч як стережись – довідається!… А вас же як звати?

Маруся

Марусею!

Варський

А відкіля ви?

Маруся

З Полтавщини!

Варський

Хохлушечка!… Хе, хе, хе! (До громади). Люблю хохлушечки… Знаєте, неначе чимсь таким від них пахне… хе, хе, хе! Кров, знаєте, у них така… Полуднева кров… гаряча… хе, хе, хе! (Наближається до Марусі). Та вона теє!… Рученька! Гляньте, рученька яка! А стан! А плечі… умм… (Протягає голосом, неначе кінь ірже). А бровоньки, умм… (Доторкається до Марусиного ліктя). Се значить: ти до нас найнялася?

Маруся

(Відхиляючи лікоть)

Найнялася!

Варський

А губоньки, умм!… Ти ж, любко, рученьки свої покаляєш сею нечистою шматою!

(Бере, її за руку вище ліктя)

Маруся

(Вихоплює руку)

Так може ви за мене помиєте? Ну, нате!

(Простягає йому шмату)

Варський

(Відхиляючись)

Одначе ти, моя любко, не дуже-то ввічливо з паном поводишся!

Маруся

Не зачіпайте! Нащо зачіпаєте!

Варський

Як же можна, моя мила… Я тільки про те, що рученьки у тебе малесенькі та гарнесенькі, а ти відразу й сердишся! Ти не сердься, моя ясочко, то матимеш на нову спідницю! Ну, як же можна, щоб такої кралечки писаної та мальованої не зачіпати? умм…

(Обнімає її за стан)

Маруся

Гетьте, пане, сором! Не шматою ж мені вас бити!

Варський

Чого ж, чого, моя ясочко, пручаєшся? Хіба ж я такий поганий? Я тільки один раз поцілую!

(Хоче поцілувати. Маруся не дається і наставляє йому під губи шмату)

Варський

(Відскочивши)

Тьфу, тьфу!

(Плює)

Маруся

(Сміється)

Що, пане, чи до смаку мій поцілунок?

Варський

Як ти посміла? Та я тебе… Я прожену!…

Маруся

Байдуже! Краще, пане, ідіть та вмийтеся, бо щоб пані не побачили!

Варський

Я… я… я. (Відходить до дверей і показує кулак). У-у-у!…

Ява 3

Маруся сама.

Маруся

Наміряйтесь! Байдуже мені… Не першина мені вчити таких старих бабіїв! (Замислившись). Отак і смієшся, а серце ниє – тяжко йому! І отаке щодня: тут лисий пан, там плюгавий панич! Кождий до тебе лізе з любощами, кождий на тебе дивиться наче на своє! Горе, горенько сиротині! Де ж ти, Василю мій коханий? Чому не відкликнешся, не йдеш рятувати своєї Марусі? Не сила ж мені боротися! Загину я серед сеї розпусти без поради, без помочі! (Згодом). Та що я викликаю Василя? Він пан тепер, а я… я наймичка! Що ж хоч би ми й стрінулися з собою? Я ні за що не признаюсь, а він через п’ять років, що ми не бачилися, не пізнає… А може, борони Боже, і пізнає, та незнайком прикинеться!

Ява 4

Маруся й Іванін.

Іванін

(Входить, держачи кошик з квітками)

Ганна Іванівна дома?

Маруся

Дома, та ще не вбралися!

Іванін

Гм… А вже не гріх би й убратися! Ну, ось що, моя кохана: отсі квітки ти віддаш пані, а з сього (доручає візитову картку) знатимуть від кого. (Пильно на неї дивиться, обходячи з усіх боків). О, вродлива, вража дівчина! І очі, і губи, і стан! Тут врода і найпевніша врода! Слухайте, що вам за неволя тут мучитися? Що вам платять?

Маруся

Сім карбованців!

Іванін

Дивуюся! Мені навіть шкода і вас і вашої вроди! Чи на те ж вона дається жіночому родові? Роботи вистачить і рябим, носатим, булькатим і іншим мацапурам!

Маруся

(Ставить кошик на стіл; з нього падають два червінці)

Ох лихо! Відки вони там взялися? (Піднимає). Ваші, чи що?

Іванін

Ні, ті що впали, най будуть ваші, а ті, що поміж квітками зісталися, будуть панові!

Маруся

Як панові? Адже ви казали пані доручити?

Іванін

Так то ж квітки пані, а грішми вони якось поділяться!

Маруся

(Кладе червінці на стіл)

Нехай вони при вас зістаються. Мені чужого не треба!

Іванін

Та ви що, слухайте, з тамтого світа, чи що? Хто ж таки від грошей відмовляється? Мені дуже цікаво вас ближче пізнати. Ідіть до мене жити; я дам вам сто карбованців на місяць!

Маруся

Годі шуткувати! Про таку ціну і чутки нема!

Іванін

Мені не шкода дати її вам за вашу вроду!

Маруся

А у вас велика родина? Дітей багато?

Іванін

А, до чорта родину і дітей! Мені треба хазяйки! Розумієте?

Маруся

Щось не розумію! Нащо ж вам хазяйка, коли у вас нема родини?

Іванін

Гм… цікава людина! Ну, як ви не хочете мене зрозуміти, що мені треба вас для себе! Я нежонатий… зрозуміли? Та ви не турбуйтесь – роботи не буде ніякої! Будете одягатися як панночка, їздити в гарнім повозі і що місяця будете мати сто карбованців, а як добре мені будете догоджувати, то й більше!…

Маруся

Розумію, бодай не чути! Се вам треба полюбовницю, а ви кажете хазяйку! Сорому у вас нема! За що ж мені така образа… Господи, за що?

Іванін

Нічого се! Чого ви злякалися? Не зараз же… Ви поміркуйте; я й сто п’ятдесят дам!

(Хоче її обняти)

Маруся

Гетьте!

Іванін

Ну, ну… знаю! Вам, усім дівчатам, зразу наче ніяково. Прощайте покищо; я колись навідаюся!

(Виходить)

Ява 5

Маруся сама.

Маруся

Сього ще не було! Такого ще не чула! Пани, пани! Та невже ж у вас дівчина і цяцька однакові? Невже ж як дівчину так і одежу в жида ви звикли брати на кредит? Розумні, освічені пани!… Довчилися! Ідіть же тепер учителюйте! Навчайте дурних мужиків! Невже ж і ти, Василю, тепер такий?… Що се я, Боже мій?… Чи може ж бути, щоби мій милий, мій любий Василь, був таким?…

Ява 6

Маруся, Ганна Іванівна і Катря.

Ганна Ів.

(Виходить з Катрею з лівих дверей)

Що се, ви й досі кімнат не поприбирали? (Кидається до столів і крісел). Ніде ніщо не витерте, не витріпане! Що ж ви робите, панночко? (Побачивши квітки). Се від кого?

Маруся

(Подає візитову картку)

А от тут написано!

Ганна Ів.

А, Іванін! От зараз пізнати, що освічена, ввічлива людина! (Побачивши червінці). А се відки?

Маруся

Се випало з квіток, чи з кошика.

Ганна Ів.

Що се за знак! Тут їх мабуть було далеко більше! Кажіть, скільки ви взяли собі?

Маруся

Я не така, щоб чуже брати!

Ганна Ів.

Знаю я вас! Всі ви, кляті хохлушки, з панським добром не розминаєтесь. Віддайте червінці!

Маруся

За що ви мене ображаєте? Яке ви маєте право? Гроші мабуть там у кошику! (Плаче). О, доле моя нещаслива!

Ганна Ів.

Дивіть, яка горда! Не диво, щоби було путнє! Ану, Катре, давай розберемо квітки! (Виймають квітки. Відти сиплються червінці на стіл). Складай, Катре, купками по десять! (Висипає з кошика). Ага, от ще й білет на 500 рублів! Ну, скільки ж тут усього?

Ява 7

Ті ж і Варський.

(Варський хутко, трохи зігнувшись, підбігає, цілує жінці руку, дочку цілує у чоло. Його не цілує ні одна)

Варський

Що се, люба моя, від кого? Скільки тут?

Ганна Ів.

(Захистивши гроші)

Скільки б не було, а вам зась! Чому се ви й досі дома? Вам давно час до служби!

Варський

Та мені сьогодня, моя люба, не треба дуже рано. Дай же мені хоч половину грошей!

Ганна Ів.

Що таке… половину? Вони всі ваші, тільки я їх усі сховаю! Ідіть до своєї служби, та глядіть, аби Іванінові дісталася будова!

Варський

А, так се від Іваніна? Ну зроблю! Любенький чоловік! Правдивий інтелігент!

Катря

У сих купках, мамо, п’ять соток!

Ганна Ів.

Ну, а отсе п’ятсот, то якраз тисяча! тобі, Катре, два убрання і два капелюхи – то двісті карбованців, мені те ж саме – то чотириста!

Катря

Мамо, а мені ж бранзолетку треба! А то ж таки сором: у мене бранзолетка тільки одна і та з нікчемним аметистом. Я бачила, мамо, у ювеліра бранзолетку: посередині діамант так і сяє, а навкруги смарагди миготять! Купіть, мамуню!

(Леститься до матері)

Ганна Ів.

О, та бранзолетка, я знаю її; вона не коштує менше як двісті п’ятдесят рублів.

Катря

То що, мамо! Адже гроші є, а коли то доведеться, щоб вони були знову!

Ганна Ів.

Ну, добре, нехай уже буде по твому. Ти ж у мене одна мазійка!

(Цілує її)

Катря

От, мамочко, спасибі!

Ганна Ів.

А собі я куплю нашийник, бо мій нікчемний чоловік і за двадцять два роки не спромігся жінці нашийника купити! Я давно вже вишукала гарненький нашийник у пасажі, і коштує всього триста рублів!

Варський

Та що ж се ти, моя любко, відразу всі гроші хочеш видати? А мені ж що?

Ганна Ів.

Ну, годі, мій миленький, не сердься… і тобі щось купимо! Катре, щоб нам батькові купити?

Катря

Батькові?… Що б же справді купити? Купимо, мамо, йому нову краватку!

Ганна Ів.

А й правда! Ми купимо тобі нову краватку, і ти будеш такий хороший!

(Гладить його рукою по волоссю)

Варський

(Зітхнувши, цілує жінці руку)

А… трохи не забув вам сказати, що до нас сьогодня прийде Василь Опанасович попрощатися!

(Маруся стукає ліхтарем, що витирала)

Ганна Ів.

Помалу! Боже, яка вайлувата! (До чоловіка). Як попрощатися?

Варський

Він їде на якийсь час до себе на хутір. Так ви ж тут біля нього попорайтеся, щоб теє… Три тисячі десятин землі, мої любі, три тисячі… та ще в Полтавщині… Се, як не рахуй, а не менше як на пів міліона. Чуєш, Катрусю, пів міліона!

Катря

А правда, тату, що у Іваніна ще більший капітал? Що він на рік по сто тисяч заробляє?

Варський

А ти хіба його знаєш?

Катря

А як же! Ми познайомилися у Шато, на музиках, і я навіть запрошувала його до нас!

Варський

Так, так, моя люба! О, ти у мене розумна головка!

(Цілує її в голову)

Ганна Ів.

Дивіться на нього, він ще вчити нас хоче! Не бійтеся, ліпше від вас порахуємо, скільки у Титаренка, а скільки в Іваніна. Ідіть до своєї служби, а до нас ке мішайтесь!

Варський

Зараз, зараз, моя люба. Справді вже пізно!

(Хутко забігає у кабінет і з паперами під пахвою виходить у середні двері)

Ява 8

Ті ж, окрім Варського.

Ганна Ів.

Піди, Катрусю, уберися в українську одежу. Ти ж знаєш, який він кумедний, отой Титаренко! Що ж робити, треба йому, покищо, догоджувати, а одружишся, тоді перешиєш його, як схочеш!

Катря

Віл з мужиків, мамо?

Ганна Ів.

Ну, що ж з того? Тепер такий вік! Але він чоловік освічений і заможний!

Катря

А все таки, мамо, за мужика йти якось ніяково. Будуть всі допитуватися: за кого йде Варська? Подруги прямо глузуватимуть!

Ганна Ів.

Та що ти говориш! Хто ж тепер про се питає? Тепер питають тільки про те, скільки хто має на рік, або на місяць, грошей. Ти зовсім наче минулого віху людина – відразу пізнати, що в інституті вчилася! А Ніколи прилюдно не виявляй сих поглядів, бо висміють! Ну, іди ж, іди, серце, та мерщій убирайся! Або ходімо обі, я тобі поможу!

(Виходять)

Ява 9

Маруся сама.

Маруся

Він тут! Василь мій тут, і я його побачу! Чого ж ти, серце, защеміло? Радіймо ж, серце!… Се ж той бажаний час, якого ми так довго сподівалися! Про який надія нас не кидала у нашій лютій муці! Чого ж тріпочеш, наче від жаху?! Боже, що діяти?… Мені п’ятнадцятий минув, як він приїздив у останнє. О, як хорошо тоді було! Тоді він кохав мене! За дружину взяти обіцяв на ціле життя щасливе… А може й тепер?… О, легкодушна!… Про що ти мрієш? А ти ж зарікалася не бачити його, щоб не перепиняти йому шляху!… Щоб не зав’язувати йому світа!… А тепер де ж твоє слово? (Згодом). Забути його треба, забути!… Відцуратися своєї долі на віки!… А де ж та сила? Де взяти ту силу, щоб примусити до того моє серце?

Ява 10

Маруся і Ганна Іванівна.

Ганна Ів.

(Гукає за дверима, а відтак входить)

Мар’я! Мар’я! Що се ви діла свого не знаєте? Біжіть зваріть каву, а як гість прийде, тоді й подасте! Та глядіть, не осоромте нас – ви така недотепна!…

Маруся

Не турбуйтеся, пані!

(Виходить)

Ява 11

Ганна Іванівна сама.

Ганна Ів.

Ох горе, горе! І коли сьому кінець? З сими дочками стільки клопоту! А грошей що йде! Та и не диво – самих студентів цілу отару годую й пою! Воно між ними й небагато є заможних, ну, та не можна ж так уже відрізняти! А народ усе який! Віри не ймеш, щоб вони були студенти… Або мужик – мужиком, або все грошей позичає! На поріг би не пустила, якби не дочка! Старшу, Настю, так добре видала – полковниця тепер, а там от-от і генераловою буде! Ну й наморочилась же я тоді, прямо ні на що звелась. Ну, на те ж він і ад’ютантом був; се не те, що отся розсолода – Титаренко… Сього жартуючи окрутимо!

Ява 12

Ганна Іванівна і Василь. Василь у цивільнім убранні.

Василь

Добрий день, Ганно Іванівно!

Ганна Ів.

Здрастуйте, здрастуйте, Василю Опанасовичу! Щось давненько ми вас не бачили. Чи вам же не сором?

Василь

Не було часу, Ганно Іванівно! А де ж Катерина Миколаївна? Невже ще спить?

Ганна Ів.

Що ви, вона у мене рання пташка! Мабуть десь по хазяйству! Я вже знаю, що не до мене старої прийшли! Молоде шукає молодого! Зараз покличу. (Встає йти). А вона й не сподівалася такої радості! (Стрівається у дверях з дочкою). Та ось і вона!… Нате її вам!

(Виходить)

Ява 13

Василь і Катря.

Василь

Добрий день, Катерино Миколаївно! А се ви для мене? (Показує на її українське убрання). Се мені найкращий подарунок!

Катря

Не дуже радійте; зовсім не для вас! Я навіть і не сподівалася вас сьогодні бачити. Знаєте, мені так сподобалася українська одежа, що іншої не хочеться й одягати! Мама вже мене за се трохи лаяла, та байдуже! Що ж, коли мені до вподоби? І носитиму і носитиму… Нехай сміються собі, хто схоче!

(Сідають)

Василь

Ну, так ще краще! Дуже, дуже радий, що буде одна українка більше… Бо се часто буває, що з одежі почнеться, а далі доходить і до національної самосвідомості! А я прийшов попрощатися з вами, Катерино Миколаївно!

Катря

Як попрощатися? Що се ви?

Василь

Хіба ж вам Миколай Петрович не сказав? Я іду в Полтавщину!

Катря

Ах, які ж ви! Чого ж се ви нас кидаєте? І на довго?

Василь

Місяць, мабуть, проїжджу!

(Входить Ганна Іванівна)

Ява 14

Ті ж і Ганна Іванівна.

Катря

Мамусю! Бач, який тато! Василь Опанасович їде з Києва на цілий місяць, а тато знали і нам не сказали!

Ганна Ів.

Від нього довідаєшся: він про все забуває!

(Сідає)

Катря

Ну що ж, як би Василь Опанасович не застав нас дома? Ми б же його й не побачили! Ах, Господи! Я й не віншувала вам! Ви ж тепер уже лікар. (Тримає його за руку). Дай, Боже, вам усього, всього!…

Василь

Від щирого серця вам спасибі!

Ганна Ів.

А вже яка я рада за вас! За сі три роки, що ви у нас буваєте, я полюбила вас прямо мов рідного!

(У середних дверях з’являється Іванін)

Катря

Ах, як несподівано!…

(Вибігає)

Ява 15

Ганна Ів., Василь і Іванін.

Іванін

(Спинившись у дверях)

Петро Іванович Іванін!

Ганна Ів.

(Підводячись)

Прошу покірно!

Василь

Що стурбувало так Катерину Миколаївну?

Ганна Ів.

Не зважайте на те, – то дівочі нерви!

Іванін

(До Ганни Іванівни)

Багато чувши про вашу освіченість і надзвичайний розум, забажав я наочно з вами познакомитись!

Ганна Ів.

Не знаю, як і дякувати за таку честь[ Миколай Петрович давно вже мені про вас казав!… Які чудові квітки ви нам прислали! За такі квітки ми мусимо все для вас зробити! (На Василя). Се наш молодий приятель, Василь Опанасович Титаренко. (Василь і Іванін мовчки злегка кланяються). Великий народовець, правдолюбець, а до того ще й українофіл!

Іванін

Молодежі не заборонені всякі бредні й химери!

Василь

Які бредні? Хто дав вам право так казати?

Іванін

Химери і правда і всяке народовство. Не варт витрачати на них часу і сили! Молодість не буває двічі на віку! Треба взяти від неї все, що може вона нам дати! Нехай уже під старість будемо міркувати, що воно є правда!

Ганна Ів.

Таки так! Чи на те ж нам молоді літа, щоб марно їх витрачати над книжками або над якоюсь нудною працею! Чим же на старість будемо згадувати молодість?

Василь

Коли тільки на старість почнемо розпізнавати добро і правду, то коли ж будемо на них працювати?

Іванін

Робити треба тільки те, з чого можна мати собі користь, що може дати нам утіху! Нерозумно працювати на чужу користь, замість того, щоб втішатися життям самому. Нехай кождий дбає про себе!

Ганна Ів.

Правда! Правду кажете, Петре Івановичу!

Василь

Як рахувати ваші ідеї: здобутком інженерської освіти, чи наслідком розкішного й розпусного життя?

Ганна Ів.

Годі вам про се, – ще й посваритеся!

Іванін

І правда, годі! Не варт турбувати свої нерви! Я прийшов до Миколая Петровича побалакати про одно діло. Його нема?

Ганна Ів.

Знаю, знаю. Очевидно, се діло буде за вами. Не рівняти ж інших до вас по капіталу!… А до того ще й робота тут не проста, – до неї треба надзвичайного розуму і спеціальної освіти, – саме того, що у вас і є!

Ява 16

Ті і Катря.

(Вона у моднім розкішнім строю)

Ганна Ів.

А от і Катря! (До Іваніна). Ви, здається, уже знаєте мою дочку?

Іванін

Як же, як же! Я не знав, що Катерина Миколаївна ваша дочка, але вона так вразила мене своїми очима і вродою, що я там же, у саду, просив мене з ними познайомити!

Катря

Ах, як вам не сором так жартувати!

(Сідає між Василем і Іваніном)

Ганна Ів.

От справді засоромили мою дівчинку.

Василь

(До Катрі, стиха)

Що означає се переодягання? Те було для мене, а се для Іваніна?

Катря

Годі вам! У нас сьогодня якось гаряче і мені невигідно у тім українськім убранні.

(Повертається до Іваніна і розмовляє з ним тихо)

Ганна Ів.

Чого ж ви, Василю Опанасовичу, їдете від нас? Ви й не сказали!

(У тім часі Маруся приносить каву і подає усім. Василеві вона подає з-поза крісла і він бере, не глянувши на неї)

Василь

Треба побачити своїх старих і пошукати одну людину.

Ганна Ів.

Яку людину?

Василь

Се моє горе, Ганно Іванівно! Я зріс на селі з одною дівчиною і от уже п’ятий рік, як покинула вона свого батька і зникла, не знати куди!

Ганна Ів.

А скільки їй тоді було?

Василь

Шістнадцятий!

Ганна Ів.

Ну, се відоме діло – пішла на розпусту!

Василь

Борони Боже!… Що ви таке кажете! Се мені мов ножем у серце. Я і так не маю ні спокою, ні радості!

(Маруся виходить)

Ганна Ів.

Є за чим побиватися!… Ну, а далі ж що з собою будете робити? О, ваш шлях тепер широкий, рівний!

Василь

Навряд, чи буде мій шлях рівним. Працювати треба! Не легка мене робота чекає, але не вона мене лякає, а те, як її прийматимуть ті, для кого маю працювати!

Ганна Ів.

Та годі вам з тою працею!… Буде й того, що десять років за книжками просиділи!… Маючи таку маєтність, як у вас, можна тепер і відпочити… Пожити спокійним, щасливим життям… Одружитись!… А ви, Петре Івановичу, чому досі не оженилися?

Іванін

Я розумію кохання тільки яко вільне почуття! Шлюбу я не признаю!

(Знову повертається до Катрі)

Василь

Що ви сказали, Ганно Іванівно, яка маєтність у мене?

Ганна Ів.

Як же: у вашого добродія, Баглая, як ми чули, на пів міліона маєтність!

Василь

Так тож у Баглая, а у мого батька уся маєтність: три десятини грунту і пара волів!

Ганна Ів.

Одначе Карпо Федорович на другий світ того грунту не візьме, а роду у нього нема.

Василь

Не будемо про се балакати! До його маєтності мені діла нема. Після мене то кожна чесна людина мусить покладатися тільки на свою голову і на свої руки… Я житиму своєю працею! (Підводиться). Ну, бувайте щасливі… Мені час і в дорогу збиратися.

Катря

Який жаль, що ви їдете!

Ганна Ів.

Пам’ятайте ж нас, бо гріх вам буде! Я завсіди любила вас мов рідного сина!

Василь

Спасибі вам, не забуду!

Катря

Та вертайтеся швидше!

Василь

Спасибі, спасибі!

(Виходить. Ганна Іванівна випроваджує його і виходить до своєї кімнати)

Ява 17

Іванін і Катря.

Катря

Як же се ви кажете: вільне кохання, вільне почуття… Як се розуміти?

Іванін

А ось бачите як. Мені тепер заманулося обняти ваш гнучкий стан і поцілувати ваші рожеві губоньки.

(Обнімає і цілує її)

Катря

(Схоплюючись)

Ах, ах! Як ви посміли?

Іванін

Не полохайтесь – се, щоб ви мене краще зрозуміли! От тепер, як що вам мій поцілунок любий, ви цілуйте мене, а не любий – бийте мене по пиці і розійдемося. І у тім і у другім ваша воля. Ну, що ж, давайте ляпаса!

Катря

(Сідає)

Ну, на що ж бити, то негоже… А тільки так відразу… несподівано!…

Іванін

Ну, от бачите, виходить, що по вашій волі я цілуватиму вас ще…

(Знову її цілує кілька разів і міцно тулить до себе)

Катря

Ну годі ж бо, годі… понівечите убрання… (Наче пручається, але й сама цілує Іваніна). Ох, душно!…

(Випручується і вибігає)

Іванін

Жвава дівчинка, хоч дуже тоненька: так і гляди, щоб не переломити; ну, та опісля потовстіє. Котра ж краща: чи панночка чи служниця? Ні, мабуть тамта… Сеї не надовго стане, а тамта міцна… До того ж там огонь!

(Іде і в дверях стрічається з Варею)

Ява 18

Іванін і Варя.

Варя

(У дверях)

Ах!

(Соромливо відступає)

Іванін

Я вас налякав, простіть… Я ніколи сього собі не подарую!

Варя

Нічого, нічого! Се я тільки через те, що несподівано, а я дуже рада…

Іванін

А я й надто радий, хоч теж дуже наляканий вашим чарівним поглядом!… Я Іванін!…

Варя

Знаю, знаю!… Ціле місто вас знає, бо ні у кого нема такої навдивовижу гарної трійки, з московськими, сріблом кованими шорами, як у вас!

Іванін

Так ви на мене не сердитесь?

(Бере Варю за руку)

Варя

(Ніби соромливо)

Ні, ні! Я така рада!

Іванін

І коли-небудь не відцураєтесь провезтися зі мною на тій трійці, що вам так подобалася?

Варя

Ах, з великою охотою… Я так люблю прудкі коні!

Іванін

Ну глядіть же! Та чого нам довго відкладати – я завтра таки знайду вас! А тепер до побачення. (Цілує їй руку). Глядіть же!… Тепер ви дали слово… завезу вас так, що й назад не вернетесь! Не боїтеся?

Варя

Ні, ні, не боюся! (Іванін ще цілує руку і виходить). Ах, який же він хороший! А чого ж се він тут?… А чи не залучає отсе його Ганна Іванівна задля Катрі? Ох, ухопить же їх за печінки, як побачать мене з Іваніном, на трійці!… А як же Титаренко? Вони ж бувало його сідлали? Що ж се: за двома зайцями?… Глядіть, що ні одного не піймаєте! Не дам вам тепер Іваніна! Не я буду, коли не буде він мій, хоч як!… Доки мені справді дожидати своєї долі? Тай хто візьме мене, дочку злиденного чиновника? Такий же злидень з півсотнею рублів на місяць платні! Таких-то женихів є у мене чимало! Ні, ліпше дівувати, ніж увесь вік морочитися з пеленками та бути самій за кухарку!

Ява 19

Варя і Маруся. Маруся входить і збирає чашки.

Варя

О, вже нова покоївка! Слухай, чи не був тут тепер чорнявий парубок Титаренко?

Маруся

Були.

Варя

А не примітила ти, чи женихався він з Катрею?

Маруся

Ні, не примітила! А хіба що?

Варя

(Виймаючи з торбинки срібні гроші)

На от тобі на медівники, а ти мені скажи: адже вони отут були на самоті?

Маруся

За гроші дякую, мені не треба! А чого не бачила, про те не скажу!

Варя

Зараз знати, що селянка! Чому грошей не береш? Ну, не хочеш, то скажи так: залишала їх тут Ганна Іванівна на самоті? Стара лисиця оженити хоче Титаренка зі своєю дочкою!

Маруся

Ох, лихо!… Невже се правда? А, я пригадала: вона залишала їх самих!

Варя

Що ж, запевне Титаренко цілував Катрю?

Маруся

Я не підглядала!

Варя

Ну і дурна, що не підглядала! На що ж ти і покоївкою звешся! Треба завше підглядати!… Розумні покоївки з сього чималі гроші мають!… Ну, а з Іваніном була Катря на самоті?

Маруся

Себто з тим, що до мене чіпляється?

Варя

До тебе?… Іванін дивився би на тебе – мужичку! Я питаю про інженера, що тепер вийшов. Була Катря з ним на самоті?

Маруся

Та що, ви мене справді уважаєте за підглядачку? Як вам не сором у мене випитувати, що в чужій хаті робиться? Ви ж освічена панночка. Ви ж повинні знати, що підглядати і підслухувати – сором!

Варя

Ах, ти нахабна мужичка! Як ти посміла мені так сказати!

Маруся

На що ж ви мене на лихе навчаєте?

Варя

Я от скажу Ганні Іванівні, то тебе виженуть геть на улицю, мов собаку! Катря й сама мені усе розкаже… Я піду до неї!… Нахабниця!

(Виходить у ліві двері)

Ява 20

Маруся сама.

Маруся

Мій Боже милий, се дівчата! Се ті освічені дівчата, з яких Василь мусить узяти собі дружину! Дружину на життя, пособницю на працю! О, Боже милий, не допусти того!… Не дай загинути мому милому, мому братові і вчителеві!

(Завіса)