Дія 4

Адріан Кащенко

Обстанова та сама, що і в другій дії.

1 | 2 | 3 | 4 | 5 | 6 | 7 | 8 | 9 | 10

Ява 1

Катря (сидить на софі).

Катря

Негарний Петро Іванович. Пожартував тоді, розворушив мені серце, збудив в цілім тілі якесь невідоме почуття… і кинув! Місяць минає, як він не був у нас! Яке все на світі погане! Мати кажуть, що нібито проклята Варя відвернула його від мене, а сама тепер з ним возиться, буває разом у театрі! Дивно мені се!… Здається, вона не краща від мене; чого ж він до неї перекинувся?… Господи, як нудно, як погано!… Знову зістається Василь Опанасович… Він і хороший, я б його любила, але чомусь я його боюся і здається мені, що життя з ним не буде веселе… Він усе тільки й говорить, що про працю!

Ява 2

Катря, Ганна Ів., далі Маруся.

Ганна Ів.

(входить з пакунками)

Ну, Катре, сьогодня треба робити діло! (дивиться на годинник). Боже, сьома година! Марья, Марья… От втомилася, а все для тебе! (Сідає і здіймає капелюх). Марья! Ах, Господи, незабаром хто-небудь вже й приїде! (Вбігає Маруся). Причепурте швидше кімнату! Готуйте свічки та лампи! І самі приберіться, зробіть ласку… Надіньте, що там у вас є найкращого!

(Маруся збирає і виносить пакунки)

Катря

Ну, що ж там, мамо?

Ганна Ів.

Ох, Катре, ми дуже невдало зробили, що послали Марію з твоїм письмом! Коби се хоч не перешкодило усього діла! Марія – се та сама дівка, що з нею Титаренко барложився біля свинарні свого батька. Її він і шукати їздив!

Катря

Невже вона?… А нащо ж він її шукає?

Ганна Ів.

Я дуже боюся, що се його щира прихильність і що ся дівка може перешкодити нашим намірам.

Катря

Що ви, мамо!… Та вона ж служниця, мужичка!

Ганна Ів.

Е, ти Титаренка ще добре не знаєш. Він людина минулого віку, з вимерлими поглядами на життя і від нього можна сподіватися всякої дурості! Через се нам треба Марію так ославити, щоб він її понехав!

Катря

Ні, мамо, Бог з ним! Коли він мене не любить, то й не треба!

Ганна Ів.

Ну, ну, не вигадуй!… Я вже сказала про неї, що вона набивається до Іваніна служити, а йому було дуже не до смаку те чути! Я бачила, що моє слово ножем йому війшло у серце, через те я й боюся, що він її кохає! Як трафиться, то й ти ще що-небудь додай від себе!

Катря

Се ж буде не по правді!

Ганна Ів.

Байдуже!… Ну, коли хочеш, можна буде… Коли він уже з тобою заручиться, можна буде їй що-небудь там подарувати, або заплатити грішми! А з ним ми зробимо ось як. Після дороги він мабуть до нас опізниться. Я скажу нишком Варі, що сьогодня твої заручини… А як Василь Опанасович прийде, вона почне йому віншувати при всіх! Відкинутися він запевне не посміє, бо несподівано і прилюдно… розумієш?

(Входить Маруся і заправляє свічки у великі ліхтарі)

Катря

Ні, мамо, не можу я, щоб так, неправдою, чоловіка собі придбати. Та до того Іванін мені любіший від Титаренка!

Ганна Ів.

Ну, дочко, Іванін мов той їжак; тільки руки об нього поколеш, а самого не зловиш! Ти ж чула, що він узнає тільки вільне кохання, без шлюбу! Таких вільних жінок він зміняє, мабуть, надто часто і мені здається, що тепер і наша Варя з ним путається!

Катря

А, так от через що він все з нею та з нею, а до нас і не навідається! Ну, й безсоромна ж Варя!

Ганна Ів.

А Василь Опанасович – се зовсім інша людина! А врешті, коли тобі до вподоби Іванін, то хто ж тобі заборонить потім з ним кохатись? Аби шлюб узяти, а там – роби, що схочеш!

Катря

Ну, мамо, що ви вже не виговорюєте!… А зрештою – хоч Іванін, хоч Титаренко, аби швидше! Обридло мені так, прямо нудьга бере! Як вийду заміж, мамо, то безпремінно щодня новий капелюх надіватиму, а з убранням заведу так: зранку одно, по сніданні друге, провезтися перед обідом третє, на обід четверте, а у вечір п’яте… А може, мамо, чоловік не схоче мені стільки суконь справляти, скаже: нема грошей…

Ганна Ів.

А ти скажи, що як у вас мало грошей і нема за що жінку удержувати, то не треба вам було й женитися, я б собі знайшла багатшого!

Катря

Які ви, мамуню, розумні! На все у вас відповідь є!

Ганна Ів.

Ну, пора убиратися! (Встає і побачивши Марусю). А ти чого тут?… Підслухуєш?…

Маруся

Я заправляю свічки, як ви звеліли!

Ганна Ів.

Ага, знаю я сі свічки! Доглянь, Катре, тут за нею, бо всі свічки стоятимуть п’яні… (бере капелюх) а я тимчасом приберуся.

(Виходить)

Ява 3

Катря і Маруся.

Катря

Фу, яка гидота! Невже не можна так, щоб не робити неправди? В інституті я вчилася, що колись правда була в людей у честі і їй навіть поклонялися… Цікаво б знати, чи хорошо ж тоді було людям жити. Ну, що, як би по правді, за кого б мені заміж іти? Приданого у мене ніякого. За якого-небудь чиновника, що має сто карбованців на місяць платні, або за офіцера? Та хіба ж я можу жити за ті гроші? Се так, що довелося б самій ще кухарити і не більше як два на рік капелюхи купувати… А коли буду жінкою заможного чоловіка, то житиму у розкошах, їздитиму у повозі… Хто ж собі ворог?!

Маруся

Що я вам, панночко, скажу…

Катря

Ну, що?

Маруся

Я, бачу, що ви нудьгуєте і не знаєте через що; а я знаю!

Катря

От як! Ти знаєш… цікаво!

Маруся

Ви думаєте, що щастя там, де розкоші! Придивилася я до вашого панського життя, і після мене, так нема гіршого лиха, як отті розкоші!

Катря

Що ти на тім розумієшся, дурна! Верзеш нісенітницю!

Маруся

Дивно мені, через що всі пани мають нас, простих людей, за якусь худобину. Як наймит, служниця або мужик, то вже й дурні і нічого не розуміють!

Катря

Хто ж тобі каже, що всі мужики дурні? Я сього не кажу!

Маруся

То ж то й воно, а на мене сказали. У Бога всі однакові: чи пани, чи мужики. І в тих, і в сих є й розум, і серце, і душа! А може буває й так, що мужики ліпші, – серцем ліпші…

Катря

Ну, се вже ти теє…

Маруся

Ні, правду кажу! Ви не дивіться на те, що мужик чорний, брудний і в подертій одежі… те все від чорної праці… те все можна змінити! Зате мужик ніколи не скривдить нікого так, як який пан, бо він добре зазнав лиха і в собі чує, що воно таке, а пан… аби йому було добре, аби йому досягти отих розкошів!

Катря

Дивно мені таке чути від тебе! Ну, так через що ж мені сумно?

Маруся

А через те, що ви завсіди бажаєте розкошів і міркуєте, що без розкошів нема і щастя!

Катря

Ну, а ти ж у чім бачиш щастя?

Маруся

У лагіднім житті та в корисній праці серед любих людей!

Катря

Як то? Я зовсім сього не розумію!

Маруся

А так. Коли маєш добрих, прихильних до себе людей, то й працювати на них хочеться, бо як своєю працею догодиш любій людині, то тоді і самій мусить бути любо та весело.

Катря

То у сім на твою думку й щастя?

Маруся

Та не в розкошах же і не в гульні! Чи мало танцюєте, чи мало на музики ходите, а як зістанетесь на самоті…

Катря

Правда твоя, ох правда!

Маруся

Багато я бачила, служачи по панах… Чого тільки вони не вигадують з нудьги… Щодня чи то танці, чи музики, чи до театру, чи так у гості… Все те тішить і забавляє тільки з початку, а як обридне, тоді вже ніщо не миле! Мало мені хіба скаржилося пань і панночок на нудьгу?… Мало я чула, як вони лаються, коли скажеш, що прийшов хто в гості, а мусять наче радіти, та щось вигадувати…

Катря

Ох, яка се нудота!…

Маруся

Ось послухайте мене, панночко! Не шукайте розкошів, не беріть собі, за дружину чоловіка через те тільки, що він багатий. Те багатство не дасть утіхи вашій душі, не дасть вам щасливого життя, і нудьга ще більше опанує вами. Почекайте своєї долі!

Катря

Почекайте?… Ну, а що ж як я діждуся бідного?

Маруся

Ще й яке любе життя буде з милим! Як що й попрацювати доведеться, то й у тій праці буде щастя… А який теплий, який любий і веселий, після праці, буде спочинок в обіймах милого!

Катря

Хіба ти того всього зазнала?

Маруся

Я кохаю, щирим серцем, тільки не судилося мені з моїм милим щастя зазнати.

(За кулісами чути голос Ганни Іванівни: «Катре, іди ж прибирайся»)

Катря

Зараз, зараз! – Ну, а він ж тебе кохає?

Маруся

Кохав! І як ще кохав!… Очима мене цілував і духом моїм дихав! А може справді ще й тепер кохає!

Катря

Ну, а чому ж ви не побралися?

Маруся

Розійшлися наші шляхи! Його взяв заможний пан за сина і дав йому освіту, а я… я не схотіла перепиняти йому шлях… Я втекла з села і пішла по наймах…

Катря

Ти, значить, сама відцуралася своєї долі?

Маруся

Як кого щиро кохаєш, то його щастя важить більше за своє! Я думала, що ліпше йому пошукати собі дружину зі свого стану, з освітою, а може і з достатком. Я сподівалася, що тут є такі, котрі дадуть йому більше щастя ніж я!

Катря

(Встає)

Я знаю, хто твій милий. Се Василь Опанасович!

(Виходить стурбована)

Маруся

Ох!… Ви знаєте?… Що ж я наробила! Чи добре ж воно, що я їй свою душу виявила? Чи ж не лагідніше через се вони оплетуть тепер Василя? Боже мій, Боже мій!… І то ж рідна мати навчає дочку з одним дружитись, а з другим любитись! Ну, коли так… Як що Катерина Миколаївна тепер не відцурається від намірів своєї лукавої матері, я мушу забути сором і перестерегти Василя!…

Ява 4

Маруся й Іванін.

Іванін

Яка несподівана стріча! – Я спіткав вас саму! Що ж ви мені скажете? Яку дасьте відповідь на моє бажання?

Маруся

Ви знову за своє? Пошукали б собі іншу!

Іванін

(Залицяючись)

Невже справді я вам такий бридкий?

Маруся

(Відвертаючись)

Кажу, пошукайте собі іншу, зі свого стану! От наша панночка у вас закохані; чому вам з нею не оженитися?

Іванін

Ага, спасибі за раду. Нема дурних! Зрозумійте ж, що я вас хочу! їй Богу, що все моє тіло до вас горить! (Зовсім наближається до Марусі) Скажіть, може вам мало тих грошей, що я казав… Я дам вам удвоє, утроє більше… Я дам вам ціле придане…

(Обнімає Марусю)

Маруся

(Випручаючись)

Гетьте!… Я не худобина, щоби мене за гроші купувати! (Іванін міцно тулить Марусю до себе) Пусти, нечиста сило!… Тьфу!

(Плює і вибігає)

Ява 5

Іванін сам.

Іванін

(Здвигає плечима)

Чудний народ! Скажіть на милість: ну, не божевільна вона? Начеб я її образив чим… Здається, з нею я балакаю так само, як говорю й з панями… Гуманність у мене перша річ! І от… (ходить по кімнаті) Ні, наш народ не надається до прогресу і його треба цілком перероблювати! Як ще простіше… кажу: ви молоді, вродливі… і от вам за вашу вроду розкішне життя і чимала заплата. Чого ж їй ще? їй, що за сім карбованців цілий місяць тут підлоги миє! Якого ж їй ще щастя? Та за такі гроші, як я їй обіцяв, то до мене сотні побіжать, а вона лається! Ні, наш мужик до віку зістанеться мужиком! Мало тобі, – то й кажи, що мало; поговоримо, згодимось… Не хочеш, – кажи, що не хочеш, і ділу конець! Не хочеш ти, я знайду іншу. Не одна ти вродлива на світі. Та до того ж у мене тепер, крім Амалії і Лізи, ще Варя… теж моторна дівчина! Сю тоненьку, Варську, теж можна би було дістати… та не варт того! Клопоту тільки наберешся… та і мама така, що якраз ще й наховстає! (Згодом) А все таки тягне мене до тої хохлушки!… Чортяча натура!

Ява 6

Іванін і Варя.

Варя

Се любо зробили! Самі поїхали до Варських, а про мене й гадки нема! Гарно, нічого казати… ввічливо! Не можна було прислати коні?

Іванін

Як що ви, панночко, будете робити мені сцени, то мені й зовсім буде до вас байдуже!

Варя

Ну, годі, не сердься… Я лиш жартую! (Леститься до нього) Любий мій, хороший! Ну, поцілуй же мене, пригорни до себе!

Іванін

Слухайте, Варваро Петровно! На все є свій час! Ніщо не любо, що над міру!

Варя

Ти мене не любиш!

Іванін

А хіба я казав, що люблю?

Варя

На що ж ти взяв мене? На що опанував моїм серцем?

Іванін

Ви хочете сказати: вашим тілом? По вашій волі! Ви самохіть заїхали до мене після проїздки!

Варя

Ах, ся трійка згубила мене! (Витирає сльози) Ні, ні, я не жалкую! Я тільки боюся, що покохаю тебе, а ти мене покинеш!

Іванін

Як що ви будете розсудливі, то й не покину. А коли прийде час, що ми по волі розійдемося, то вірте – я вас не скривджу. Бережіть себе і не виставляйтесь на публіку!

Ява 7

Ті ж і Варський.

Варський

(Виходить з кабінету позіхаючи; пізнає Іваніна не відразу)

А, Петре Івановичу! Дуже радий, дуже радий! (Тримає Іваніна за руку) Сідайте, дорогий гостю! Здрастуйте, Варю! Катря давно вже вас згадувала. Вона там у своїй кімнаті!

(Варя виходить)

Іванін

Я прийшов подякувати вам за вістку про ціни найнижчих конкурентів… Завтра переторжка!

Варський

Не бійтеся правити ціну ще нижчу! Ми діло обробимо до ладу, хе, хе, хе! Портові роботи і річні будування, – то найкраще діло, хе, хе, хе! Бо під водою нічого вже не розглядиш. Вода каламутна… хе, хе, хе! А до того ще й бистрина… і хвиля, хе, хе, хе!..

Іванін

Бистрина несе і камінь!…

Варський

Несе, несе, хе, хе, хе! Буває, що бистрина і хвиля рознесе й те, чого під водою не було, тоді роби усе вдруге… Чи пак не роби, а гроші вдруге з державної каси виправляй, хе, хе, хе! А то і втретє… хе, хе, хе!..

Іванін

Спасибі, спасибі, Миколаю Петровичу! Тоді хвиля і на ваш берег ще дещо винесе!

Варський

Дякую, дякую, Петре Івановичу! В державній касі грошей до біса, хе, хе, хе! (Тримають один другого за руки). Все одно – марно йдуть… хе, хе, хе!

Ява 8

З лівих дверей входять: Ганна Іванівна, Катря і Варя; із середних – Димарйов і Петров. Іванін цілує руку Ганни Іванівни. Катря відходить на бік з Димарйовом. Всі вітаються.

Ганна Ів.

(До Іваніна)

Ну, я на вас дуже сердита! Як не сором? Коли діла нема, то виходить: не варт до нас і ходити!

Іванін

Простіть на милість, такий уже випадок… заклопотався!

Ганна Ів.

Знаю, знаю ваші клопоти… Все по дівчатах!…

Іванін

Годі вам!… ніколи мені женихатися! Хіба так іноді, зненацька… несподівано трафиться!

Варя

Не вірте! У нього тільки й думки, що про дівчат!

(Іванін підводить плечима і відходить до Катрі, а Варя і Ганна Іванівна сідають і розмовляють)

Іванін

І ви, Катерино Миколаївно, на мене сердитесь?

(Цілує їй руку)

Катря

Поглузували з мене тоді, тай кинули!…

Іванін

Та то ж були жарти!

Катря

Вам може жарти, а мені сльози!

Іванін

Що ви, що ви! І віри не йму… З вашою освітою й розумом та давати волю серцю!

Варя

(До Ганни Іванівни)

Так ось як! Щаслива Катря, буде багатою! Коли ж се склалося?

Ганна Ів.

Та от сьогодня так, наче змовини!…

Варя

(Підбігає до Катрі і зненацька її цілує)

Бач, яка ти потайна і не похвалилася мені! Ну, поздоровляю!

(Цілує ще Катрю)

Катря

Нема чим хвалитися… то все мама…

Димарйов

З чим віншуєте?

Варя

Будете старі!… Катря заміж іде за Василя Опанасовича!

Петров

Скрізь брехня і паскудство! Титаренко щойно сьогодня відмовлявся. (До Ганни Іванівни) Скажіть, на що ви мене закликали і від діла відірвали?

Ганна Ів.

Се найкраще! Гість питає, нащо його запрошували! Ну, звісно, не на те, щоб ви звірюкою на всіх дивилися! Дружбою будете у Титаренка!

Петров

Я дружбою? Ха, ха, ха! Та ще й у Титаренка! Не діждете того!

Ганна Ів.

От ввічливість студентів!

Ява 9

Ті ж і Маруся.

(Маруся в українськім убранні, виносить чай, поналиваний у склянки)

Ганна Ів.

Се що за маскарада? Хто вам дозволив?

Маруся

Ви звеліли одягти, що в мене є найкращого, а після мене кращої одежі, ніж отся, нема!

Ганна Ів.

Я не дозволю тут ходити в мужичій одежі! Я зараз вижену вас геть!

Катря

Мамо, нехай вона так остається!

Ганна Ів.

Що се ви вигадали! Я не дозволю! (До всіх) Панове, прошу! (Маруся розносить чай, всі беруть і сідають хто де). Петров, не бурчіть; беріть чай!

Ява 10

Ті ж, Василь і Баглай.

Ганна Ів.

(Побачивши Василя в українськім убранні)

Ну, і лихо, Василю Опанасовичу, з вашим українолюбством! У нас сьогодня ще дехто буде, а ви в мужичу одежу вбралися!

(Маруся відходить назад сцени і там запалює свічки у ліхтарях)

Василь

(Вітаючися з усіми)

Вибачайте, Ганно Іванівно, на сей останній раз! Я не надовго, бо прийшов тільки скінчити…

Ганна Ів.

О, ми вже давно, давно самі догадалися! Я давно помічала ваше залицяння до Катрусі. Вона вас теж кохає! Катрусю, подай рученьку Василеві Опанасовичеві, я вас поблагословлю!

(Катря сидить і не рухається з місця)

Василь

Як се, я щось не розумію!

Петров

Ісаія ликуй?!

Варя

(Підбігаючи)

Віншую вам, Василю Опанасовичу! Я то вже давно вгадала, що ви закохані у Катрю! Ну, щасти вам, Боже!

Варський

(Підходячи до Василя)

А, от як! Я дуже тому радий!

Ганна Ів.

Катрусю, іди ж! (Кличе її очима й рукою) Що ж ви, Василю Опанасовичу!… Не дівчина ж ви, щоб соромились! Візьміть Катрусю за руку!

(Бере його за руку і хоче вести до Катрі)

Василь

(Витручуючи руку)

Стривайте! Та хіба ж я що казав?

Ганна Ів.

Ваше давнє женихання з Катрею дало нам право!… Ми вам повірили… Катря вас так любить!…

Василь

Та хіба я казав, чи вам чи Катерині Миколаївні, що я її кохаю? Простіть, Катерино Миколаївно, я не хочу вас ображати! Я поважаю вас більше ніж інші тутешні панночки, бо з вас була би добра людина, як би не Ганна Іванівна була вашою матір’ю! Я не можу повести вас до шлюбу, коли я кохаю іншу!

Петров

Молодець!

Варя

Іншу?!

Ганна Ів.

Бога ради, що ви робите з Катрею?

Василь

Я вже сказав, що кохаю іншу!

Ганна Ів.

А, іншу! Чи не оту пройдисвітку.

(Показує на Марусю)

Катря

(Встає)

Ні, годі! Не сила більше! Не допущу я тої неправди! Василю Опанасовичу! Те, що мама сказала вам про Марусю лихого, – все неправда! Се вона навмисне, щоб відвернути вас від неї! Маруся чесна і правдива дівчина!

Ганна Ів.

Ах, Катре!

(Сідає у крісло і притулює хустку до очей)

Василь

Я й не повірив, хоч і болючо мені було спершу! Маруся – моя наречена ще змалку, і я її поведу до шлюбу! (Іде до Марусі і бере її за руку). Віриш, Марусю, що не буду соромитися звати тебе своєю?

Маруся

Вірю, коханий мій, вірю!

Іванін

От і відгадка вся… Коханець був у неї! А я мало не повірив був, що на світі є добродійство і жіноча честь!

Варя

(До Іваніна)

Ха, ха, ха! Жених проміняв її на мужичку!

Варський

Що все те означає? Я нічого не розберу!

Ганна Ів.

Ох, мені погано! Він осоромив нас на віки!

Варський

Люба моя, ти його вижени!

Василь

(До Марусі)

Збирайся, серце моє, зараз їдемо до нас! Ми завтра рушаємо в Полтавщину, до нашого рідного села. Там візьмемо шлюб і поживемо покищо зі своїми земляками.

Варя

І землю будете орати з мужиками.

Василь

Орачів дістане й без мене! Я ж зумію найти собі іншу працю, корисну моїм землякам! А ви, панове? Невже і світло зорі нового життя не збудить вас?

Ганна Ів.

(Схоплюючись)

Коли вас узяла нудьга за свиньми, що змалку ви пасли, то швидше йдіть до свого діла! Ся ваша коханка тільки й у тім зможе вам бути пособницею!

Маруся

Василю, так ображати тебе будуть через мене скрізь по панських будинках!

Василь

Не бійся, серце, образа важить і болить тільки тоді, коли приймаємо її від чесної людини!

Катря

Боже милий! Як я зістануся жити знову серед сеї гидоти! Мамо, мамо! На яке діло ви мене направляли! Як погано жила я досі! Як я житиму знову без мети, без праці? Щасливі ви, Василю Опанасовичу, що маєте мету свого життя. Я тільки тепер зрозуміла се, що ви мені давніше казали про свої наміри служити своїм темним землякам, боротися з темрявою і неправдою! Яке се велике і святе діло і як би я хотіла прикласти до нього й свої невмілі руки! Поїхати на село!…

Василь

Ви хочете з нами?! Ви, на село? Але ми не будемо там довго! Там малий світогляд і нам більше доведеться жити тут!

Катря

Нещасна я! Невже мені наложити на себе руку? А жити з тими людьми нема більше сили!…

Баглай

Не бійтеся, Катерино Миколаївно! (Бере її за руку) Якщо ваші думки справді звертаються до праці і до правди стремить ваша душа, то здавайтесь на мене… Чи на селі, чи тут у місті, а робота буде, аби були люди!

Василь

Ходімо ж дружно зустрічати зорю нового життя нашого рідного краю!

(Завіса)