Четверта дія
Вільям Шекспір
переклад Освальда Бургардта
Перед Просперовою келією.
(Входять Просперо, Фердінанд і Міранда)
Просперо
Якщо тебе занадто я суворо
карав, то ось тобі і є заплата:
я віддаю мого життя третину, –
бо задля доньки жив, – до рук твоїх.
Всі муки тільки іспитом були
твого кохання, але іспит цей
ти добре склав. Хай свідком буде Бог,
відписую цей найдорожчий скарб
тобі. О, ти не смійся, Фердінанде,
що я свою дочку так вихваляю.
Ти сам побачиш, як вона високо
стоїть понад усі ці похвали.
Фердінанд
Хоч би оракул сам це заперечив
я вірив би проте.
Просперо
Тоді, як дар
від мене, як добро, що ти придбав
і викупив, бери мою дочку.
Але якщо ти їй дівочий пояс
ще до вінця розв’яжеш, перед тим
як поєднає вас обряд священний,
то вже небесна благодать не скропить
оцей союз. Суха злоба неплідна,
незгода і відраза ятроока
тернами вам посиплють шлюбне ліжко,
його зненавидите ви обоє.
Тож стережіться ви, як має вам
світити ясний світоч Гіменея.
Фердінанд
О, щоб мені діждати днів погожих,
нащадків і до старості дожити
у цім коханні! Всім святим клянуся,
що ні печера затишна і темна,
ні інша нагода, ні геній злий,
ні зваба, ні спокуса найсильніша, –
ніщо на світі не здолає честь
мою перетопити в плотську похіть
і притьмарити сяйво того дня,
коли мені здаватиметься зранку,
що коні Фебові повільно йдуть,
а ніч прип’ята на ланцюг.
Просперо
Це добре
ти мовив. Сядь! Погомони ще з нею,
вона твоя. Гей, вірний слуго мій,
мій Аріелю, гей!
(Входить Аріель)
Аріель
Я тут. Чого жадає
мій володар?
Просперо
Ти і брати твої
останнє діло виконали добре.
Тепер мені ви ще раз послужіть.
Збери ти юрми духів, що над ними
тобі я владу дав; сюди поклич.
Нехай летять мерщій, бо хочу я
потішити цю пару молоду
своїм мистецтвом. Я ж їм обіцяв,
і вже вони чекають.
Аріель
Зараз?
Просперо
Миттю!
Аріель
Як мигну і гляну,
як гукну в поляни,
кожен дух на місці стане
і кивне з туману.
Любиш ти мене, мій пане?
Просперо
Люблю, мій ніжний Аріелю, йди
і жди, аж поки я тебе покличу.
Аріель
Я зрозумів.
(Виходить)
Просперо
Чи ти додержиш слова?
Ти залицянню волі не давай,
бо навіть найсвященніші присяги
пожежа крові нищить, мов солому.
Повстримний будь; а ні, то попрощайся
з обітами своїми!
Фердінанд
Будьте певні!
Дівоцтва сніг незайманий і чистий,
що серце вкрив мені, остудить жар
моєї крові.
Просперо
Добре! – Аріелю!
Явись і наведи примар. Мовчіть!
Увага! Ані слова!
(Тиха музика. Входить Іріда)
Іріда
Свої поля, Цереро плодовита,
де зріють просо, і ячмінь, і жито,
трависті схили гір, де барани
пасуться, ниви й радісні лани,
і береги, що прибрані в тюльпани,
що їх дощами кроплять дні весняні,
щоб чисті німфи з них плели вінки,
і тіняві гаї, де юнаки
закохані зітхають, пишні грона,
приморські скелі і піщане лоно,
де ти на сонці спиш, – це все покинь,
на цей моріг, сюди, сюди полинь.
Веселка я, посланниця цариці,
що з неба мчить до нас у колісниці,
запрягши пишних пав своїх. Приймай
запросини, Цереро, завітай!
(З’являється Церера)
Церера
Вітай, посланнице синьо-червона,
яка виконує наказ Юнони.
Ти з шафранових крил мені роси
натрушуєш на квіти і ліси.
Твоя дуга блакитна оповине
кущем порослі гори і долини,
і твій барвистий шаль земля напне.
Чого цариця кликала мене?
Іріда
Щоб ти двох молодих ушанувала,
щоб від щедрот твоїх і їм припало.
Церера
Скажи, веселко, чи на святі цім
Венера буде з хлопчиком своїм?
Бо через їхні підступи нікчемні
украв дочку у мене Діс підземний,
і відтоді минаю я цей збрід –
її та пустуна сліпого.
Іріда
Слід
од них пропав. Свій скерували літ
вони до Пафоса крізь хмари білі,
і мчать їх повіз голуби. Хотіли
вони в спокусу ввести молодят,
що клялись ночі шлюбної обряд
не виконать, аж поки не запалить
сам Гіменей їм смолоскипа. Але
вчинити тут нічого не могла
коханка Марсова, – тому втекла.
А син її зламав свій лук і стріли,
клянеться він, що буде хлопчик милий,
і що тепер навчить його біда
ловити горобців.
Церера
О, це хода
царицина. Юнона йде до нас.
(Входить Юнона)
Юнона
Вітайте, сестри любі! В добрий час
з’явились ви цих двох благословити.
Хай честь і шану принесуть їм діти.
(Співають)
Юнона
Щастя і багатство, й врода,
довгий вік і добра згода!
Хай вас радість не минає, –
це Юнона вам бажає.
Церера
Урожай і хліба гори,
повні ясла і комори,
винограду пишні грона,
яблука рясні, червоні!
Після жнив нехай настане
зразу знов пора весняна!
Хай нестаток вас минає!
Так Церера вам бажає.
Фердінанд
Видовисько величне й чарівнича
гармонія. Невже це духи?
Просперо
Духи,
що з їхніх дальніх царств я поскликав,
і ось вони моїм коряться примхам.
Фердінанд
Повік хотів би жити тут, де маєш
такого батька-чудодія: робить
він рай із цього острова.
(Юнона й Церера шепочуться і щось доручають зробити Іріді)
Просперо
Мовчіть!
Шепочеться з Церерою Юнона.
Щось має бути ще. Мовчіть, – інакше
пропали чари.
Іріда
Ви, німфи і наяди у струмках,
вінки сплітаєте в очеретах.
Покиньте ваші кручені річища,
ідіть, Юнона кличе вас на грища.
О, чисті німфи! Ви благословіть
союз кохання щирого! ходіть!
(Входять німфи)
Женці смагляві, стомлені од жнив,
біжіть сюди, бо тут веселий спів.
О, надягніть свої брилі з соломи.
Вас німфи кличуть. Гей, струсніть утому
і з ними у танок!
(Входять женці у відповідному вбранні і кружляють з німфами в граціозному танку; під кінець Просперо раптом схоплюється й починає говорити; тоді саме з дивним, глухим гудінням примари зникають)
Просперо
(нишком)
А я й забув
про змову Калібана, що поклявся
мене згубить. Наблизилась хвилина,
коли та трійка виконати мала
злочинний замах.
(До духів)
Годі вже! Зникайте!
Фердінанд
Поглянь, чогось твій батько схвилювався.
Міранда
Я ще не бачила його таким.
Просперо
Ти, сину мій, немов би сам не свій.
Веселий будь! Кінчився наш бенкет
Як я тобі казав, ці лицедії –
то духи, що розтанули в повітрі.
Як ці хисткі примари і видіння,
так само башти, хмарами укриті,
палаци пишні й храми урочисті,
і куля ця земна з усім, що є
на ній, колись розвіються, розтануть,
не полишивши сліду – так, як щезла
оця мара безплотна. Ми – примари,
які вві сні являються, і наше
життя коротке – це не більш, як сон.
Я щось нездужаю, бо голова
стара йде обертом, – та це пусте!
Зайди до келії та відпочинь,
бодай провітрюсь трохи,
то й відійду.
Фердінанд і Міранда
Хай Бог пошле вам спокій!
(Виходять)
Просперо
Мій Аріелю! Миттю злинь, прилинь!
(Входить Аріель)
Аріель
Я тут. Чого жадаєш ти?
Просперо
Пора
до бою нам ставати з Калібаном.
Аріель
Коли, владарю мій, я грав Цереру,
то нагадати хтів, але боявся
розсердити тебе.
Просперо
Ти де покинув
негідників?
Аріель
О, вже вони були
п’янісінькі: такі хоробрі стали,
що вже сікли повітря, що їм дме
в обличчя, і топтали люто землю,
що їм цілує п’яти. Йшли здійснити
свій замір. Я тоді забив у бубон.
І вуха враз, мов дикі жеребці,
вони нащулили, повитріщали
баньки й носами музику нюшили.
Вони, мов за коровою телята,
за мною йшли крізь будяки й терни,
що дряпали їм ноги; я покинув
їх на болоті, що взялося мулом,
і там вони танцюють, по коліна
вгрузаючи в смердючу твань.
Просперо
З цим добре
ти справився, мій пташе! А тепер
зостанься ще незримий та іди,
повитягай із хати всякий мотлох,
щоб приманити злодія.
Аріель
Іду.
(Виходить)
Просперо
Це чорт! Ну, прирожденний чорт, якого
не виправиш, хоч як його виховуй,
і марно я на нього сили тратив.
Він, що старіший, то гидкіший тілом
і розумом стає. Я їх помучу,
що аж ревтимуть.
(Повертається Аріель, навантажений блискучими шатами і т. інш.)
Тут це порозвішуй!
(Зостаються Просперо і Аріель, невидимі. Входять Калібан, Стефано і Трінкуло, – всі геть мокрі)
Калібан
Тихесенько ступайте, щоб і кріт
сліпий не чув: ми близько біля хати
Стефано
Страховиську, твоя чарівниця, – добра чарівниця, як ти казав, – нас тільки за ніс водить.
Трінкуло
Страховиську! Я ввесь пропах кінською сечею; мій ніс вельми обурений з цього.
Стефано
Мій теж. Чуєш, страховиську, якщо розсерджусь на тебе, то гляди…
Трінкуло
Будеш тоді пропаще страховисько.
Калібан
О пане, оберни свій гнів на ласку!
Стривай лише, і скарб, який здобудеш,
сторицею віддасть за цю невдачу.
О, тихше розмовляйте… мов навколо
запала глупа ніч.
Трінкуло
Та ще наші пляшки вронив у болото!..
Стефано
Це, страховиську, не тільки ганьба і сором, а ще й втрата незмірна.
Трінкуло
Це мені гірше, ніж змокнути. І все через твою добру чарівницю, страховиську.
Стефано
Я витягну пляшку, хоч би й по вуха змок.
Калібан
Та тихше, князю мій. Диви, он хід
до келії. Без галасу заходь.
Вчини цей добрий злочин, що віддасть
тобі до рук цей острів. Я, твій раб,
тоді лизатиму у тебе ноги.
Стефано
Дай руку! Я вже прагну крові!
Трінкуло
О, князю Стефано! королю! о, гідний Стефано, диви, які там для тебе пишні шати!
Калібан
Покинь це, дурню! То лише лахміття…
Трінкуло
О страховиську! Чи ж ми не знаємо, що старе дрантя? О, князю Стефано!
Стефано
Здійми цього плаща, Трінкуло! Заберу його собі, щоб я з місця не став!
Трінкуло
Ваша милість матиме його.
Калібан
От дурень! Хай тебе заллє водянка!
Замилувавсь у це старе лахміття!
Спочатку вбий його, а то – гляди! –
прокинеться, й від голови до п’ят
нам шкіра засвербить. Він воду з нас
варитиме.
Стефано
Вгомонися, страховиську! Паничику-шнурочку, чи ж це не моя куртка? Ось куртка вже сповзла з шнурка. Лисній, лисній, то лиса будеш.
Трінкуло
Катай, катай! Коли ми крадемо, то все гладенько йде у нас, як по шнурку, з вашої ласки.
Стефано
Дяка тобі за жарт! Ось на тобі за це мундир! Коли вже я король у цій країні, то не на жарт плачу за жарт. Красти, щоб гладенько йшло, як по шнурку, – це капітальний жарт. Ось, на тобі ще другий мундир за це!
Трінкуло
Ану, страховиську, мотнися та решту хапай.
Калібан
Не хочу я, ми тільки час марнуєм.
Він нас на низьколобих мавп оберне
або на риб.
Стефано
Ану сюди, мотнися, страховиську! Поможи, понеси це до мого винного льоху, а то вижену тебе з мого королівства: іди, неси оце!
Трінкуло
І оце!
Стефано
Еге, і це.
(Чути галас мисливців. Різні духи в образі псів женуться за ними; Просперо і Аріель нацьковують їх)
Просперо
Гей, Полкане, гей!
Аріель
Киш-киш, Рябко, киш-киш!
Просперо
Сірко, Сірко! Киш-киш! Лови, лови!
(Вони виганяють Калібана, Стефана і Трінкула)
Поклич но демонят, нехай вони
проймуть їх корчами, нехай їм жили
судомою зведе; нехай вони
візьмуться плямами, як леопарди.
Аріель
Послухай, як ревуть.
Просперо
Поцькуй їх ще!
Всіх ворогів моїх у цю годину
до рук моїх віддано. Незабаром
твоя скінчиться праця, і на волі
віддишеш ти. Ще трошки послужи.
(Виходять)
Примітки
я віддаю мого життя третину: Деякі коментатори заперечували проти цього образу, пропонуючи замінити слово «third» (третина) словом «thread» (нитка). На їхню думку, цей вираз занадто відгонить рахубою. На думку перекладача, в цілій промові Просперо оперує комерційними термінами, що надає йому трохи навмисне-жартівливого відтінку: немов продавець вихваляє свій крам (І ratify this my rieh gift; I boast her off; she will outstrip all praise; thine own acquisition worthily purchased).
Ця комерційна термінологія не така, може, виразна по-українськи, хоч перекладач її постарався віддати: «то ось тобі й заплата», «відписую цей найдорожчий скарб», «добро, що ти придбав і викупив». Отже, нема чого протестувати проти виразу «третина». До того ж тут магія числа «три». У п’ятій дії, наприклад, Просперо каже, що кожна його третя думка буде про смерть. (Every third thought shall be my grave).
Кепел зауважує, що три третини Просперового життя – це його держава, його дочка і він сам. Перекладач гадає, що й так далеко не треба заходити в нетрі коментаторових здогадів. Справа багато простіша: одну третину свого віку Просперо присвятив на те, щоб виростити й виховати свою дочку, отже, він і має право сказати: «Я віддаю тобі мого життя третину».
що я свою дочку так вихваляю: У Шекспіра «boast her off» – «вихваляти на збут». Фернесс виправляє: «boast of her» – «пишаюсь нею», щоб уникнути «образа балакучого аукціонера, що перебільшує». Це теж цілковите нерозуміння цієї промови, де Шекспір серйозність моменту розчиняє в легкому жарті. Треба було тільки звернути увагу на те, що вся промова витримана в стилі комерційної угоди, і не треба було тоді виправляти окремих місць.
Увага! Ані слова: Коли з’являються духи, всі мають додержувати тиші, інакше чари не діють.
Іріда – веселка, посланниця богів.
Церера – богиня родючості, збіжжя й овочів. Ця «маска» була дуже популярна в Англії і виступала найчастіше на весільних святах; вимагала музики, танців і пишних одягів.
Пафос: селище на Кіпрі, де був храм Венери.
навчить його біда ловити горобців: Горобці були присвячені Венері.
У промові Проспера загальні риси буддійського світогляду. Ідею «життя – сон» чи не найкраще втілив у драмі з таким заголовком іспанський поет Кальдерон.
О, князю Стефане! Королю: Натяк на стару баладу, де співається: «О, князю Стефане, о гідний королю!»
Подається за виданням: Клен Ю. Твори. – Торонто: Фундація імені Юрія Клена, 1960 р., т. 4, с. 349 – 365.