Портрети давніх і недавніх Іродів
Дмитро Степовик
«Хвороба Ірода все погіршувалася, бо Господь Бог карав його за всі його беззаконня. То був повільний вогонь, помітний не так зовні, як шаленів в середині його тіла. До цього ще виникло шалене й незбориме бажання відірвати від себе якусь частину тіла. Божі люди, які знали причину таких явищ, говорили, що Вічний карає царя за його великі беззаконня. Жовч так налаштовувала його проти всіх, що він перед самою смертю вигадав таку страшну справу: коли за його наказом з’явилися звідусіль найвпливовіші юдеї, цар, однаково ненависний як невинними, так і винними, наказав усіх їх замкнути на іподромі. Щойно Іродова сестра Соломія та її чоловік дізнаються про його смерть, хай вони накажуть війську вистріляти всіх ув’язнених на іподромі людей. Таки чином, народ вшанує його, Ірода, щирим горем. І ще він наказав умертвити з кожного будинку по одній людині, незалежно від того, чи ці особи зробили щось незаконне, чи були звинувачені в якомусь злочині» (Иосиф Флавий. Иудейские древности. Иудейская война. – М., СПб.: ЭКСМО, МИДГАРД, 2007. – С. 730–731).
Таке написав про «свого» царя Ірода Великого правовірний єврей і мислитель Йосип Флавій у своїй капітальній праці «Юдейські старожитності» в І столітті нової ери.
Осягнувши злочинний характер тодішнього суспільства, від малого до великого, зраду ним Бога, Який вибрав був це суспільство і цей народ для вияву Своєї могутності, – Йосип Флавій волів за краще перейти на бік язичницької Римської імперії, ніж залишатися серед начебто богообраного свого народу, що потонув до самого дна в гріхах і беззаконні. Втім, краще за Флавія описує лицемірство того часу Священне Писання – усі Книги Нового Заповіту, від чотирьох Євангелій починаючи й апостольськими посланнями кінчаючи. Флавій у своїх книгах просто підтверджує, на матеріалах світської історії, те, що описане Божественним Словом у Біблії.
Страшна кончина багатократного людиновбивці, юдейського царя Ірода багато в чому нагадує кончини московитських і петербурзьких царів, з яких рідко хто помирав своєю, а тим більше, християнською смертю – адже «хрис тиянського життя нашого, безболісного, бездоганного, спокійного, – і доброї відповіді на Страшному Суді Христовім просімо» (з Благальної Єктенії на Божественній Літургії).
Вони, може, й просили такого кінця або спонукали просити залежних від себе служителів Церкви, але не діставали.
І це ясно показав письменник у своєму публіцистичному романі-есеї «Таємниця святого Арсенія» – про мученицьку долю українця з Волині Олександра Івановича Мацієвича – після чернечого постригу й у священичому та архієрейському служінні Арсенія Мацієвича. Сьогодні він канонізований Українською Православною Церквою Київського Патріархату як священомученик і блаженний, і навіть – о чудо! – Російською Православною Церквою, в лоні якої справедливих і побожних українців швидше ганьбили й переслідували, ніж канонізували.
Так, вони кинули анафему на нашого великого гетьмана й церковно-благодійного Івана Мазепу, і досі їх не гризе совість (якщо вона у них взагалі є), що вони зробили пакость перед Богом і людьми. Ця Церква устами своїх архиєреїв осуджувала й ганьбила у присутності світової повії цариці Катерини ІІ чесного й порядного митрополита Ростова Арсенія Мацієвича, прирікаючи його на багаторічне ув’язнення в страшних умовах, наче якого кримінального злочинця, – тільки за те, що він картав безбожну повію та її злочинних коханців за конфіскацію монастирського, а відтак й усього церковного майна. Допит Мацієвича цими, з дозволу сказати, російськими єпископами дуже рельєфно описує Іван Корсак на початкових сторінках своєї книжки.
На основі страдницького життєпису митрополита Арсенія Мацієвича письменник Іван Корсак показує читачеві злочинну й розбещену кліку, яка правила Московією-Росією у XVІІІ столітті. Русифікована і сяк-так оправославлена прусська німкеня Софія-Августа-Фредеріка Ангальт-Цербстська, прибравши ім’я Катерини й наказавши отруїти й задушити свого законного чоловіка Петра ІІІ, виступає в романі Івана Корсака як цар Ірод й одночасно Іродіада, для якої принесли на тарелі «кушаньє» – голову святого пророка Івана Хрестителя.
Безприкладний цинізм Катерини, в якому розчинилася її диявольська лють на всіх і вся, знаходить сприятливий грунт в її оточенні – в усіх цих нащадках смердів і бояр, колишніх лизунів п’ят Чингиза і Батия, а тепер князів, графів і дворян. Люд в нинішній Україні вихований на фальшивих «історіях государства россійскаго», «історіях СССР» й іншій препарованій найнятими прислужниками блекоті, часом справді думає, що наші світочі Дорошенко, Мазепа, Калнишевський, Мацієвич в чомусь завинили перед нашими гнобителями московитами й тому понесли «заслужену» кару.
Але настає час, коли, перефразовуючи Книгу Еклезіястову з Біблії, треба почати викидати каміння з нашого українського городу туди, звідки воно до нас накидано. Не тільки професійні історики, а й письменники і всі наші знаючі люди останніми роками роблять спроби повідати народові правдиву історію українців і наших сусідів московитівросіян, яких, наче для знущання над нами, втокмачували нам, що це, мовляв, наш народ-брат. Євген Гуцало в книжці «Ментальність орди» (1996), Павло Штепа у фундаментальній історичній розвідці «Московство, його походження, зміст, форми й історична тяглість» (1968 і наступні перевидання 1995, 1996, 1997, 1998, 2005, 2007), Василь Гришко у книжці «Москва сльозам не вірить: Народовбивство по-кремлівськи» (2003), Іван Діяк у наукових працях «Україна – Росія: Історія та сучасність» (2001), «Українська національна ідея: Шлях до Великої України» (2005), «П’ята колона в Україні: Загроза державності» (2006), Василь Косаренко-Косаревич у книжці «Московський сфінкс: Міф і сила в образі Сходу Європи» (1957), Володимир Білинський у книзі «Країна Моксель – Московія» (двотомник 2007, перевидання 2008) і навіть частково Леонід Кучма в книзі «Україна – не Росія» – усі вони за останні роки, кожен по-своєму, показали, що це за «брат» проживає у нас під боком на північному сході.
З цього кола праць є і книжка Івана Корсака «Таємниця святого Арсенія». З часом, мабуть, буде написана не белетризована, а науково-богословська монографія про митрополита-страждальця Арсенія Мацієвича. Зрештою, при канонізації Церква створила строго церковне Житіє блаженного. Але народу потрібні й такі виклади життя митрополита, які подає письменник з міста Луцька Іван Корсак, який відточив своє перо на багатьох статтях як редактор газет і активно дописуючий журналіст, і як автор книжок «Гетьманич Орлик» (Луцьк, 2006), збірки художньо-документальних оповідань «Імена твої, Україно» (Луцьк, 2007). Не може не порадувати сьогодні ситуація, що не тільки в столичному Києві, але і в багатьох обласних містах з’являються автори і їхні книжки з правдивим описом історії України й наших нерівноправних та далеко не братерських стосунків з росіянами. Про ці книжки знають й у Росії й кажуть нам, що їх автори «розпалюють» ворожість проти них.
Це неправда. Ми могли б бути справді народами-друзями й навіть народами-братами, якби нинішні росіяни вибачилися перед нами за ті неймовірні кривди, які вони завдали нам у минулих віках і тепер, включно з чітко спланованим у їх столиці геноцидом-голодомором українського народу, киненням ганебним для них же, росіян, і їхньої РПЦ анафем на нашого гетьмана Івана Мазепу і нашого Патріарха Філарета Денисенка та за багато інших кривд.
Але, схоже на те, що цей народ не знає, що таке каятись, вибачатися, миритися і внутрішньо очищатися. Там знову повно Жириновських, Затуліних, Лужкових (прізвища-бо які!), які готові, якби мали достатньо великий рот, проковтнути якщо не весь світ «аж до виходу Росії до берегів Індійського океану й Середземного моря», то принаймні Україну, або хоча б її частину – Крим із Севастополем. Це нові Петри, Катерини, Потьомкіни, Орлови і Меншикови – ім’я їм легіон, – але хай у своїй злостивості не забувають, яким був кінець їхнього далекого духовного батька – царя Ірода Великого.
Може, книга Івана Корсака нагадає хоча б частині з них про це!
Дмитро Степовик, доктор богословських наук, доктор філософії, доктор мистецтвознавства, професор, академік Академії наук Вищої школи України
Опубліковано як передмова до книги: Корсак І. Ф. Таємниця святого Арсенія: Роман-есей. – Луцьк: ПВД «Твердиня», 2008. – 160 с.