Сцена 2

Микола Костомаров

Опанас прибігає і ревно плаче й голосить.

Опанас

Ох, дядечку! ох, бідна голова!

Петро

Господь святий з тобою, Опанасе!

Опанас

Ох, дядечку-голубчику! Ох, лихо!

Біда, та й годі! Матір узяли…

Петро

Хто? Як? Куди?..

Опанас

До старости жовніри повели;

Голодна смерть, казали, буде їй.

Петро

Ох, мати божа!

Опанас

Ох, дядечку! біда зусім, та й годі!

І говорив же: «Мамо, цур йому!

Ну що, як чорт який ізійде?» – «Ні!

Ти, – каже, – тільки ляку напустив:

Вони тепер не зайдуть». – От

І празник нам! Ох, лихо нам, та й годі!

Петро

Що ж лучилось? Кажи-бо швидче!

Опанас

Та все ж паски! Бач, здумала пекти!

Я і казав, крий Боже, як казав!

Що ж? Не послухала. Як я казав,

По-моєму і вийшло! Тільки в піч

Саджати стала, тут вони й прибігли.

Як крикнули, так мати, як стояла,

Аж через силу встояла. Вони

Як ухватили бідну за волосся

Та з хати, – я до них, вони мене

Штирхнули в груди – отже як,

Крий Боже, досі, дядечку, болить.

Вони її поволокли із хати;

А я за ними, кланяюсь, прошу їх:

«Змилуйтеся, – кажу, – панове добрі,

Не поробіть безщасного мене!

Не мучте бідной матерії.» Прохав,

Прохав, прохав, вони ні півсловечка.

Я все за ними йду та все прохаю.

Один мені і каже: «Йди ти к злидню!

Псяюха твоя мати, руська сучка,

Іздохне з голоду в льоху у панськім».

Та як схватив мене, та й кинув геть.

А мати – більш її уже й не бачив!

Петро

Сестра моя, безщасниця!!

Опанас

Ой дядечку, дай ти ж мені пораду!

Що ж тут мені вже на світі робити?

Петро

Яку тобі пораду дам, небоже?

Хіба з тобою плакать та терпіти?

O Боже наш! Нащо так прогнівився

На нас! Молися Богу, Опанасе!

Де чоловік не в мочі помогти,

Так треба помочі од Бога ждати.

Опанас

(хлипа)

Що буде з матір’ю!.. Ох, лихо! лихо!

Чужестранець

Чого ж голосиш там? Чого нявчиш

Дівчачим голоском? Срамота! Хлопець,

Козак!.. Мала дитина так не буде

За матір’ю ревіть, як ти, ломака!

Чи ляльки батько не привіз із міста?!

Петро

Послухай, чоловіче; це уперше

Побачилися ми. Я ще й не знаю,

Відкіль ти й що такеє. Ти удався

Мені таким і приязним, і добрим,

1 я признав за наського тебе.

Тепер не знаю… Будь ти, чим єси,

Тільки, коли хто вірує у Бога,

Той уважає за великий гріх

З чужого лиха глумувати. Ти чужий,

Тебе ніхто не утісня, не мучить;

Іди ж, будь ласкав, пріч од нас, безщасних,

І не глузуй над бідностю, бо є

Такий на небі, що той глуз почує.

Чужестранець

Тебе-бо, дядьку, лихо з глузду збило!

Коли б ти втяв був, що я говорив,

Так ти б цього ісправді не варнякав.

(Опанасові).

Жінкам да дітям можна квасить губи,

А не такому гайдуку, як ти.

Чи таки сльози помогтимуть лиху?

Чи вернуть тобі матір? Се вже справді

Переродились наші руські… Як?

Прохать ляхів, до ніг їм припадати,

Дорогу злодіям сльозами гладить!!

Не сльози поміч в лисі, а залізо!

Петро

О, що-бо ти се кажеш, чоловіче!

Ну, хоч би деяк він на те пішов,

Із матір’ю нещасною що б сталось?

Чужестранець

Нікчемні ланці! Кваші ви, лапури!

Та вам ще не такого лиха треба!

У сто разів Господь на вас послав би

Нещастя, бо ви стоїте сього!