Сцена 8

Микола Костомаров

Лисенко, Герцик, козаки з списами, з ліхтарнями, з шаблями прибігають товпою.

Лисенко

Тут, тут вони! Сестра не обманила!

Герцик

(кидається з шаблею на старосту)

А, злодій! А!.. Добравсь до тебе!..

(Хоче його ударить, та, побачивши, що Марина його обіймає, встановився).

Марина

Бий… Що ж ти став, Семене? Бий нас двох!

Герцик

Марино!.. Що се? Ти його цілуєш!!

Марина

А що ж таке, що я його цілую?

Коли його заб'єш, я жить не хочу!

Бий нас обох!.. Бий, ласкав будь, Семене!..

Герцик

Чи я оце зустріти думав?.. Боже

Мій милий… Ти, моя Марина люба,

Моя невіста, котру я кохаю

Одну на світі, для котрої чвару

Почать рішився…

Марина

О душа нікчемна!!!

Так ти не за своїх братів недолю,

Не за родину шаблю піднімаєш —

За дівчину, паскудний бахур!.. Знай же,

І ви всі знайте, добрі люде. Правду

Скажу вам перед смертю. Я Семена

І не люблю, ніколи і не хочу

Любить! От мій Францішек милий, любий,

Із ним радніша вмерти. Брате, чуєш?

Я діло сповнила своє, сповняй же

І ти своє!

(Обнімає Францішка).

Убийте нас укупі!

Лисенко

Гей, хлопці! Розлучіть їх!