Сцена 5

Микола Костомаров

Герцик з товпою хлопців.

Герцик

Ні, братці, ні, се вже хоч як, так ні!

Терпіте, коли хочте, я ж… спасибі!

Хоча і пропаду, нехай же знає

І він, як зачіпать мене.

Петро

Що він?

Один з хлопців

Послухай, брате; що ти зробиш криком

Почують…

Герцик

Що? Ти думаєш, що я

Такий, як ви? Ні, братці, знайте те,

Що батько мій полковник був. Еге!

Він, бісів, що хіба? Адже, я бачу,

Він дума, що тепер, як вже Лисенка

Нема, так він що хоче, те і робить!

Ні, друже, стій! Ще я живий-здоровий

На твою голову.

Дехто з народу

Що, і тобі погано?!

Герцик

О, трясця їм! Погано? От! Та їм

Ще поганіше буде.

(Оглядається кругом).

Е, тут багато вас! Та все знакомі,

Усі колись були нам приятелі.

Ото лиха година! Преж як часто

Бувало бачились, як ще покійник

Отець живий був, а тепер забули.

Один з хлопців

Ні, пане. Вже за кого, а за тебе

Головами радніші наложить!

Герцик

Ви знаєте, хто я?

Другий з хлопців

Пан Герцик.

Герцик

Мій батько вмер за вас, як із покійним

Лисенком ви хотіли підніматись,

Умер за всіх у муках, у тортурах…

Не показавши ні на кого, все

Прийняв на себе, ви ж мене забули!

Один з народу

Його отець був добрий чоловік!

Другий

Спасенная душа!

Один з хлопців

Ні, пане, не забули. Що ти хочеш,

У всім тобі радніші послужити!

Герцик

Якого ви ще лиха не терпіли?

Ще як, хіба, з вас ворог не глумивсь?

Псу лучча честь, ніж кожному із вас!

Чого ж ждете ви?

Анастасій

Божоєї ласки!

Герцик

Бог бачить наші біди, Бог нам буде

Помощником. Послухайте лиш, братці:

Ви терпите усі, а я не хочу.

Із вас глумуються; ви їм покірні, –

Я не такий! – мене не зачіпай!..

Послухайте лиш, товариші. Вчора

Й мене зобидив староста проклятий:

Одняв у мене заручену дівку,

Лисенкову сестру, мою коханку,

Одняв і держить в себе мість паплюги.

Я був хотів до себе на весілля

Вас звати після свят, а він украв,

Вхватив її, як вовк ягня, до себе.

Почувши, що Лисенка вже забили,

Він дума, що тепер його вже воля

Знущатись над його сім’єю. Братці!

Багато вам ляхи робили лиха;

Ви все терпіли – я терпіть не хочу!

Піду до його зараз та й уб’ю…

Уб’ю… Оцим пістолем встрелю! От як!!

Що після буде, хай і буде! Лучче

Смерть, ніж така недоля і поруга!

Один з хлопців

Молодець!

Другий

Добрий Герцик чоловік!

Третій

Щире серце!

Четвертий

Його батько вмер за нас!

П’ятий

Він сирота!

Шостий

Сирота! Бідний сирота!

Сьомий

Не дамо погибати Герцикові!

Самі погибнемо за його!

Один з хлопців

Лучче смерть, ніж наруга, – говорили діди наші.

Народ турбується; шум, шепітня.

Анастасій

Пан Герцик! Нащо ти людей турбуєш?

Схотів пропасти сам, так пропадай.

Навіщо ж ти підмовлюєш і других!

Герцик

Панотче!..

Анастасій

Послухайте, миряне. Хто з вас піде

За їм, той буде ворог християнству,

I я, по власті, Богом мні наданій,

Запрет на всіх кладу. Проти закона

Так діяти. Тепер свята субота:

Тоді хотіли в церкву, от і можна!

Відперта церква. Що ж ви стоїте?

Ходімо.

( Повертається ).

Народ стоїть.

Герцик

(в серцях кидається до його)

Ти, мабуть, з’їв од ляхів прочуханів,

Ну, їж; ну, кланяйся їм – вони ще раз

На щоцях обірвуть тобі волосся!..

Чого ж ти люде добрі зводиш, попе??

Анастасій

Ходімо, добрі люде, швидче в церкву,

Бо сонечко звернуло вже на захід.

Герцик

Стій, стій – не ворушись! Я дам тобі!..

Петро

Семене, що ти? Блекоти об’ївся!!

Гов! Хлопці! Що ви стоїте, безумні!

Не бачите, він – мабуть, одурів!

Священика!.. Ах, бісів син – анцихрист!

Ох, супостат!! Рука твоя проклята

Посміла!!!

Народ обступа Герцика.

В’яжіть його!

Герцик

В’язать?! Ах ти, стара собака!.. Як?

Мене в’язать?.. Кишки тобі скоріш

Я розв’яжу шаблюкою сією,

Ніж ти до мене смітимеш торкнутись!!

(Обмахує коло себе шаблею).

Стонадцять вам чортів! Гидкі поганці,

Підніжки недовірців, отщепенці,

Ви – байстрюки, жіноцькії підхвістки!

Іуди всі – Христа продали вдруге!!

Вам всім, бачу, дать по десятку злотих,

Так ви хоч зараз в нехристи радніші…

Чорт з вами!

(Обертається назад).

Будьте ви прокляті повік

Од Бога! Хай забуде вас, як ви

Його забули! – Йдіть собі на піч

Коло жінок качатись – ото ваше!

А я – за себе сам-один ісправлюсь…

Народ

Семене! Брате! – Ми твої усі:

Роби із нами, що ти схочеш, всюди

Веди нас вправо, вліво – хоч куди,

На муку, на смерть, в пекло… Ми радніші…

За віру православну, за родину!..

Анастасій

Семене Герцику, утихомирся!

Послухай лиш мене… Твоя єсть воля –

Хоч вважиш, хоч не вважиш, се як знаєш,

Тільки послухай…

Герцик

Що там буду слухать?

Небісь, хоч ти і піп, і свят закон

Толкуєш, та я й сам, що діять, знаю.

Анастасій

Я знаю й вірю, друже. Ти на мене

Розсердився, то овсі дурно, друже.

Хіба я раджу, щоб ляхам коритись,

Абощо? – Ні, Семене мій коханий!

Хай Бог спаса: душа у мене руська.

І так мені на світі жити важко…

Так важко, брате, що огненну муку

У вічнім пеклі я б радніш прийняти,

Ніж мучитись, на теє дивлячися,

Як віра православная страждає

І добрий наш народ бідує гірко…

Та тільки те, що все мені вас жалко,

Тим жалко, що, мість визволення й щастя,

Залучите ви нове бідування!

Бо з чвари вашої добра не буде;

Половлять тільки, та ще більше будуть

Втісняти – от і все! А моя рада:

По-моєму, відправить до гетьмана

Хмельницького тихенько і прохати,

Щоб він ізмилувавсь – прислав нам поміч;

Бо ми вже страждемо не в міру. Так!

Тоді б ми вислобонилися, вражих

Ляхів повиганяли б геть відсіль,

І то не так, як виганяли другі,

Що переріжуть всіх та перетоплять!

Спаси від сього, Боже! Гріх великий

Відплачувать злочинцям по-злодійськи;

Бо нам не помсти треба, а слободи.

Чужестранець

Пан гетьман вам поклон свій посилає,

І оцей лист велить вам прочитать.

(Чита).

«Дознались ми, що у Переяславі

Ляхи втісняють руських і що досі

Не вислобонились переяславці.

Отим оце, кохані православні,

П’ять тисяч війська посилаю в поміч.

Повибивавши всіх ляхів проклятих,

У місті з нами славте, діти, Бога,

Що спас свій люд від тяжкої недолі».

Петро

Як?

Чужестранець

Так.

Шум між народом.

Герцик

Вони сього не стоять та й не хочуть.

Чужестранець

Готове військо: я його привідця.

Увечері, як стане вже смеркати

Й католики в костьол свій ізберуться,

Намітьте кожний дом, де лях живе,

Ударте в дзвін і ріжте супостатів;

А ми, почувши, явимось зараз,

Оступимо кругом весь Переяслав,

І ні одна проклятая душа

Не вихопиться відсіля із пекла.

Уранці всі ви будете слободні,

І день святий Великдень буде двічі

Святіш для нас: умісті з воскресениям

Христовим ми святитимемо й наше

З пекельної неволі визволення.

Уранці всі ми будем християне,

Увечері сьогодні будем звірі.

Щоб шани із ляхів не дать нікому,

Щоб ні єдиний не утік від смерті,

Катуйте їх; маненька дітвора

Щоб іспеклась у полум’ї сьогодні…

Щоб завтра не було тут лядського і духу,

Бо так велить вам Пан Вельможний Гетьман!

Всі

Смерть католикам! Смерть їм, супостатам!

Весь рід скоренимо!

Чужестранець

Не дуже-то гвалтуйте, щоб не вчули.

Ти, Герцику, вернеш свою коханку;

А ти, роззяво, свою матір. Всім

Розвага буде вранці.

Петро

Хто ти,

Кумедний чоловік? Скажи, будь ласкав,

Наш визволителю, хто ти такий?

Чужестранець

Лисенко!

Усі з криком до його кидаються; розпроси, шум, гвалт.

Тихше, тихше!

Голоса

Як? Що? Хіба вже мертві устають?

Коханий, милий батьку! Визволитель!

Чи, мабуть, се брехня, що вражі ляхи

Тебе убили? Ні, увесь на ранах! Правда!

Чи ти живий, чи ти воскрес із мертвих?

Мана! Мана!

Лисенко

Ні, не мана – Лисенко, люду добрий!

Лисенко я… Вам чудно, дивно бачить

Мене з труни уставшого? Вам страшно

Мерця живим углядіть! Не дивуйтесь,

Що для свого народа милосердий

Господь творить такії дивні дива.

Я знаю, братці, рознеслася чутка,

Що вороги Лисенка доконали,

Закатували голодом в темниці;

Що обомлілі руки вже не в мочі

Висмикувать серця у їх; що ноги,

Швидкі на їх погибель і мучення,

Вже не піднімуться, і що одна

Душа його безсильна, дивлячися

На гірку долю милої родини,

Літа над нею соколом по хмарах,

І, бачачи братівське лихо, стогне,

І даром поривається, як хвиля,

Що по Дніпру в негоду походжає,

Клекоче, рветься, сивим пилом хлиська,

Хотіла б наче берег весь залити,

І вихопитись із стрижня не мусить…

Так, братці, так; ся чутка справедлива.

Я справді вже мертвець: я вмер для миру

І для себе. Вже я не чоловік;

Вже я не той Лисенко, що між вами

Колись найліпшим козаком здавався

Й поперед різвої кравчини жахом

На коню вороному вигравав…

Того Лисенка вже нема… Зостався

Якийсь каліка, хворий, перебитий,

Як дерево підрублене… Отой,

Що називається Лисенком. Чудо,

Опудало – шульпік лякати, стовп

Потрухлий – от тепер Лисенко ваш!

Так, братці, я вже вмер. Се тінь моя

Прийшла до вас, свій рідний Переяслав

Кохаючи, спасти своїх братів:

Тобі, Семене, узвернуть коханку,

Тобі – твою безщасну матір, церков

І божу службу для тебе, панотче;

Усім оддать худобу і слободу

І відомстити ворогам за смерть,

Так відомстить, щоб через двісті років

Їх правнуки Лисенка споминали…

Петро

Так, він! Лисенко він! Лисенко наш!!

Як се тебе я не признав і досі?

Герцик

Мій брате!

Один з народу

Скажи ж нам, як ти визволивсь?

Лисенко

Через господню поміч. Вишневецький,

Не переспоривши мене у муках,

Що він і я вигадували порізь –

Я на ляхів, а він на руських, хитро

Хотів мене ізлапать і миритись

Був захотів… А я собі на думці…

Ми вмовилися дати війську пільгу

На місяць. Я ж тим часом намагався

Убратись у Немирів… Аж на лихо

Вони самі й над нас були лукавіш!..

Увосени стояв я нишком з лагрем.

Як гульк! – опівночі мене збудили

Якісь крики… Я прочиняю й бачу:

Стоять ляхи із голими шаблями.

Я спохватив шаблюку і рішився

Хоч і пропасти, так щоб не без слави.

Отут-то, братці, я руки ізбавивсь

І ока правого, і сі шрами

Скрізь по лицю зостались з тої ночі…

Я бився, як скажений вовк, одначе

Мене зв’язали й повезли в Немирів…

Аж затрусився Вишневецький, як

Ізблизьку подивився на Лисенка!

Велів вести мене зараз в тортури…

Мене пекли, сікли, обидві ноги

Гарячими залізами скували

І кинули у льох, щоб з пацюками

Та з жабами голодну смерть прийняти.

Вже сьомий день ісходив – я лежав,

Охлялий, хворий, слабий… Ледве-ледве

Душа у тілі, й смерті дожидався…

Як тут мої голінні гайдамаки

В Немирів увірвались. Горе й лихо

Настигло на ляхів! Пан Вишневецький

Мерщій утік. Котрі ляхи поспіли,

Пішли за ним; котрі зостались там,

У полум’ї та у залізах гибли…

Почувши мою долю, гайдамаки

Мене мерщій вислобонили. – Братці!

Багацько лиха я ляхам подіяв,

Багацько християнських городів

Повизволялись через мене…

А рідний Переяслав мій… Останній

Раз, може, я над ворогом потішусь, –

Нехай же раз сей буде за родину!

Сьогодні ввечері ви всі слободні:

П’ять тисяч війська к вам прийшло на поміч,

П’ять тисяч, братці! – Тільки з тим варунком,

Щоб ні одна душа з вас не посміла

Над ворогом ізмилуватись! В серце

Тому меч гострий, хто жалує серцем

Католиків! Удесятеро їм

Відплатимо за наші біди!.. Смерті

Їм мало! Братці! Болісті і лиха,

Скільки їх є на світі, зберемо

На супостатські голови триклятих!..

Хто вигада сильнішую наругу

Над недовірками, тому більш честі!

Той буде перший поміж козаками!..

Голоса:

1-й

Кості їм потрощим!

2-й

Огнем палить!

3-й

В багні топить!

4-й

Всіх догори ногами перевішать!

Анастасій

Лисенко! – Ось лиш розкажу тобі

Я приказку.

Лисенко

Аби була коротка!

Анастасій

Коротка. – Був собі отець із сином.

Син, на лихо йому, був непокірний

І все грубив проти отця й не слухав,

Одначе добрий батько все терпів,

Все одбував і був до його добрий.

Раз син вельми нашкодив у господі.

Тоді отець розсердивсь та й прогнав

Дитя своє із дому. Син пішов,

І тільки вийшов із рідного двора –

Прийшлось йому іти через ржу…

Міст розламала половідь. Наш хлопець

Пішов уброд, як ось попав у яму

І топне… Бачачи те, батько

З вікна та до його – по саму шию

Ускочив в воду й витягнув його.

Що ж син? На другий день, мість дяки,

Бив батька!.. Ну скажи ж, будь ласкав,

Що батько з сином мусить ізробити?

Лисенко

Що? Батько хай покине злого сина

І прожене навіки із господи.

А ти, панотче, хоч і замовчи,

Бо бачиться, кого ти хочеш…

Анастасій

Добре.

Ти кажеш – замовчи; одначе батько,

По-твоєму, покинуть сина мусить.

Так знай же, сину, знай й ти, люду добрий,

Що батько єсть – Господь наш милосердий,

А непокірливе дитя – Лисенко.

Бо він в святім своїм писанні каже

Не діять лиха й ворогу лихому.

Ти знаєш се, одначе скільки крові –

Не тільки винної, – такої скільки,

Котра колись покуту переважить, –

Скільки пролив ти? Бог усе терпів,

Терпів, поки його святая воля

Терпіть воліла, ждав, щоб ти одумавсь.

Ти не одумавсь – Бог тебе скарав,

Оддав тебе суровим ворогам,

Одняв у тебе руку, око, тіло

Твоє лишив, щоби душа спаслася.

І вп’ять зласкавивсь, як над сином батько,

Од смерті визволив, із пекла виніс

Всеміцною десницею своєю…

Що мусиш ти робить? Гарячим серцем,

Молитвою та добрими ділами

Принести Богу дяку… Ти ж що робиш?

Ти б’єш його. Бо знаєш, що Спаситель

Сказав: усе, що робиш ти для брата,

Ти робиш для його – добро чи лихо.

А брат твій лях, такий же, як і руський,

Все чоловік, все божа твар такая ж…

І вам усім не гріх-таки? Господь

Почув молитви ваші і нещастя,

Послав до вас свою святую поміч,

А ви зараз, мість дяки, проти волі

Його йдете! Великий гріх вам, діти,

Великий гріх!.. Коли ви хочте щастя

І визволення милій Україні,

Так дійте вгодне Богу, а не бісу…

Лисенко

(бере Анастасія за руку і обертає до церкви)

Он, бачиш, церківка твоя, панотче;

Іди туди молитися за нас.

(Бере у Герцика шаблю).

Одна душа посмій його послухать –

Всю голову мечем сим потрощу!..

Недурно я прийшов вас визволяти,

Недурно шлявся переодягнутий,

Недурно випрохав в гетьмана поміч:

Усе ж для вас, усе за вас… Так знайте ж,

Що я старший над вами! Смерть і лихо

Усім ляхам! І маломальське хто

Із вас не так – усіх зараз покину!

Народ

Що ти приказуєш, ми те і зробим!

Анастасій

Не погубляйте своїх душ за помсту!

Лисенко

Не погубляйте своєї родини!

Анастасій

Послухайте – Господь вас покарає!

Лисенко

Коли не так – усіх покину зараз!

Анастасій

У церкву, братці! День велик сьогодні!

Хай проклят буде той, хто злим жаданням

День смерті Бога Спаса закаляє!..

Іде – за ним ніхто. Лисенко йде у другу сторону, за їм усі.

Хор

Хор усіх

Та вже засвітила зоря весняна!

Ущухнули криги на рідній ріці,

І золотом ся горицвіт по луці,

І стали понурії нетрі вдягатись,

І стали к лещиннику бджоли збиратись,

І звір’я іграє, і птаство співає,

І коник дорожку, ржучи, починає:

Всім радощі й щастя звістила весна,

І щастя не має Вкраїна одна!

Вкраїно! Вкраїно! Така твоя доля!

Забули тебе рятувать із неволі!

Забули сусіди і діти родини;

Чи й ти, милий Боже, забув Україну!

Хор хлопців

Дівчата-небожаточка,

Не чуєте весни?

Чому ви не співаєте,

Не водите танків?

Чому ви не квітчаєте

Чорнявих кіс своїх?

Чи хочете співаночки

Щоб ми вам почали?

Чи хочете віночечки

Щоб ми вам заплели?

Хор дівчат

Не треба подаруночків,

Готуєм їх для вас.

Ой знаєм ми співаночки,

Ой є у нас вінки!

І спершу ви родиноньці

Слободу узверніть,

Іспершу чужестранців ви

З родини проженіть.

Тоді приходьте гратися

Із нами на луку,

І кожному дівчинонька

Співанку заспіва,

І кожного коханочка

Квітками заквітча!

Хор усіх

Сніг спорив з землею: «Мовчи ти, земле!

Не страшне мені тепер сонце твоє!»

А сонце почуло і сніг розтопило,

І землю квітками і зіллям скрасило.

І ти, ворог пишний, на нас так казав

І Бога, безумний, на сміх підіймав;

А Бог нас послухав – і суд твій настиг,

І ти перед Богом розтанеш, як сніг!