Частина шоста

Іван Котляревський

1

Зевес моргнув, як кріль усами,

Олимп, мов листик, затрусивсь;

Мигнула блискавка з громами,

Олимпський потрух взворушивсь.

Боги, богині і півбоги,

Простоволосі, босоногі,

Біжать в олимпську карвасар.

Юпітер, гнівом розпалений,

Влетів до них, мов навіжений,

І крикнув, як на гончих псар:

2

«Чи довго будете казитись

І стид Олимпові робить?

І смертних з смертними травить?

Поступки ваші всі не божі;

Ви на сутяжників похожі

І ради мордовать людей;

Я вас із неба поспихаю

І до того вас укараю,

Що пасти будете свиней.

3

А вам, олимпські зубоскалки,

Моргухи, дзиги, фиглярки,

Березової дам припарки,

Що довго буде вам втямки.

Ох, ви на смертних дуже ласі!

Як грек на ніжинські ковбаси,

Все лихо на землі од вас.

Чрез ваші зводні, женихання,

Не маю я ушановання;

Я намочу вас в шевський квас.

4

Запру в смирительних домах,

Там виженуть із вас охоту

Содомить на землі в людях.

Або я лучшу кару знаю,

Ось як богинь я укараю:

Пошлю вас в Запорозьку Січ;

Там ваших каверз не вважають,

Жінок там на тютюн міняють.

Вдень п’яні сплять, а крадуть вніч.

5

Не ви народ мій сотворили,

Не хист создать вам черв’яка;

Вам нужда до чужих яка?..

Божусь моєю бородою

I Гебиною пеленою,

Що тих богів лишу чинів,

Які тепер в війну вплетуться;

Нехай Еней і Турн скубуться,

А ви глядіть своїх чубів».

6

Венера молодиця сміла,

Бо все з воєнними жила,

І бите з ними м’ясо їла,

Частенько на соломі спала,

Походом на візку тряслась;

Манишки офицерські прала,

І мерзла вніч, а вдень пеклась.

7

Венера по-драгунськи – сміло

К Зевесу в витяжку іде,

Начавши говорити діло,

Очей з Зевеса не зведе:

«О тату сильний, величавий!

Ти всякий помисл зриш лукавий,

Тебе ніхто не проведе;

Ти оком землю назираєш.

Другим за нами приглядаєш,

8

Ти знаєш, для чого троянців

Злим грекам попустив побить;

Енея з пригорщею ланців

Ти знаєш лучше всіх причину,

Чого Еней приплив к Латину

І біля Тибра поселивсь?

Ти ж словом що опреділяєш,

Того вовік не одміняєш;

Відкіль же Турн тут притуливсь?

9

І що такеє Турн за свято,

Що не вважає і тебе?

Фригійське плем’я не проклято,

Що всякий єретик скубе;

Твої закони б ісполнялись,

Коли б олимпські не мішались

І не стравляли би людей.

Твоїх приказів не вважають,

Нарошно Турну помагають;

Бо, бач, Венерин син Еней.

10

Троянців бідних і Енея

Хто не хотів, той не пужав;

Терпіли гірше Прометея,

На люльку що огню украв.

Нептун з Еолом з перепросу

Дали такого перечосу,

Що й досі зашпори щемлять.

Другії ж боги… що казати?

Енея тілько не з’їдять.

11

О Зевс! О батечку мій рідний!

Огляньсь на плач дочки своей;

Спаси народ фригійський бідний,

Він діло єсть руки твоей.

Як маєш ти кого карати.

Карай мене, – карай! я мати,

Я все стерплю ради дітей!

Услиш Венеру многогрішну!

Скажи мні річ твою утішну:

Щоб жив Іул, щоб жив Еней!»

12

«Мовчать! Прескверна пащекухо! -

Юнона злобна порощить. –

Фіндюрко, ящірко, брехухо!

Як дам! очіпок ізлетить;

Ти смієш, кошеня мерзенне,

Зевесу доносить на мене,

Щоб тим нас привести в розлад;

За кого ти мене приймаєш?

Що Зевс мій чоловік і брат?

13

Тобі ж, Зевес, скажи, не стидно,

Що пред тобою дрянь і прах

Мудрує о твоїх ділах?..

Який ти світа повелитель

І наш олимпський предводитель,

Коли против фіндюрки пас?..

Всесвітня волоцюга, мерзька,

Нікчемна зводниця цитерська.

Для тебе лучшая од нас.

14

А з Марсом чи давно піймавши,

Вулкан їй пелену відтяв;

Як сучку, в ретязку держав.

Но ти того буцім не знаєш,

Як чесную її приймаєш

І все робить для неї рад.

Вона і Трою розорила,

Вона Дидону погубила;

Но все іде для неї в лад.

15

То верб’я золоте росло;

Земля б щасливою назвалась.

Коли б таке пропало зло.

Чрез неї вся латинь возстала

І на троян її напала,

І Турн зробивсь Енею враг.

Не можна бід всіх ізлічити,

Яких успіла наробити

На небі, на землі, в водах.

16

Тепер же на мене звертає,

Сама наброївши біди;

І так Зевеса умоляє,

Мов тілько вилізла з води.

Невинничаєть, мов Сусанна;

Незаймана ніколи панна,

Що в хуторі зжила ввесь вік.

Не діждеш з бабкою своєю –

Я докажу твому Енею…

17

Венера лайки не стерпіла,

Юнону стала кобенить;

І перепалка закипіла,

Одна другу хотіла бить.

І также на утори слаби,

З досади часом і брехнуть;

І, як перекупки, горланять,

Одна другу безчестять, ганять

І рід ввесь з потрухом кленуть.

18

«Та цитьте, чортові сороки! –

Юпитер грізно закричав. –

Обом вам обіб’ю я щоки;

Щоб вас, бублейниць, враг побрав!

Не буду вас карать громами;

По п’ятах виб’ю чубуками,

Олимп заставлю вимітать;

Я вас умію усмирити,

Заставлю чесно в світі жити

І зараз дам себе вам знать.

19

Занишкніть, уха наставляйте

І слухайте, що я скажу;

Мовчіть! роти пороззявляйте,

Хто писне – морду розміжжу.

Ніхто ніяк не помагайте,

20

І боги врозтич всі пішли,

І я прощаюсь з небесами,

Пора спуститись до землі

І стать на Шведськую могилу,

Щоб озирнуть воєнну силу

І битву вірно описать;

Купив би музі на охвоту,

Щоб кончить помогла роботу,

Бо нігде рифм уже достать.

21

Турн осушивсь після купання

З намету виїхав зарання,

Трубить в ріжок! – опять тривога!

Кричать, біжать, спішать якмога;

Великая настала січ!

Троянці дуже славно бились,

Рутульці трохи поживились,

Насилу розвела їх ніч.

22

В сю ніч Еней уже зближався

До городка, що Турн обліг;

З Паллантом в човні частовався,

Поїв всю старшину, як міг.

В розказах чванився ділами,

Як храбровав з людьми, з богами,

Як без розбору всіх тузив.

Паллант і сам був зла брехачка,

Язик його тож не клесачка,

В брехні Енею не вступив.

23

Ану, старая цар-дівице,

Сідая музо, схаменись!

Прокашляйсь, без зубів сестрице,

До мене ближче прихились!

Кажи: якії там прасунки,

В Енеєві пішли вербунки,

Ти, музо, кажуть всі, письменна,

В Полтавській школі наученна,

Всіх мусиш поіменно знать.

24

Читайте ж, муза що бормоче:

Що там з Енеєм плив Массик,

Лінтяй, ледащо неробоче,

А сильний і товстий, мов бик.

Там правив каюком Тигренко,

І вів з собою сто яриг.

Близ сих плили дуби Аванта,

Він був страшнійший од сержанта;

Бо всіх за все по спині стриг.

25

Поодаль плив байдак Астура,

Сей лежнем в винницях служив;

На нім була свиняча шкура,

Котору він як плащ носив.

За ним Азиллас плив на барці,

Се родич нашій паламарці, –

Недавно з кошельком ходив;

Таких немало бачим див!

26

А то на легкому дубочку,

Що роззолочений ввесь впрах,

Сидить, розхриставши сорочку,

З турецьким чубуком в зубах?

То Цинарис, цехмистр картьожний,

Фигляр, обманщик, плут безбожний,

Коли, бач, Турна не здоліють,

То картами уже подіють,

27

А то сидить в брилі, в кереї,

З товстою книжкою в руках,

І всім, бач, гонить ахинеї,

І спорить о своїх правах.

То родом з Глухова юриста,

Він має чин канцеляриста

І єсть добродій Купавон.

Щоб значкового дослужиться

Вступив в Енеїв легіон.

28

А то беззубий, говорливий,

Сухий, невірний, як шкелет,

І лисий, і брехун сварливий?

То вихрест із жидів, Авлет.

Недавно на другій женився,

Та, бач, в рахунку помилився.

Із жару в полом’я попав;

Щоб од яги як одв’язатись,

То мусив в військо записатись

29

Іще там єсть до півдесятка,

В таких не буде недостатка,

Хоть в день їх згине і копа.

А скілько ж всіх? – того не знаю,

Бігме! на щотах не училась,

Над карбіжем тож не трудилась,

Я, що було, те лепечу.

30

Уже Волосожар піднявся,

Віз на небі вниз повертавсь,

І дехто спати укладався,

А хто під буркой витягавсь.

Онучі инчі полоскали,

А хто прудився у кабиць.

І дома за люльки взялися,

Лежали боком, навзнич, ниць.

31

Еней один не роздягався,

Еней один за всіх не спав;

Він думав, мислив, умудрявся

(Бо сам за всіх і одвічав),

Як Турна-ворога побити,

Царя Латина ускромити

І успокоїти народ.

Під носом бачить коровод.

32

Ні риби то були, ні раки.

А так, як би кружок дівчат;

І бовталися, як собаки,

І вголос, як кішки, нявчать.

Еней здригнувсь і одступає

І «Да воскреснеть» вслух читає,

Но сим нітрохи не поміг;

Ті чуда з сміхом, з реготнею

Вхватились за поли з матнею,

Еней аж на поміст приліг.

33

До уха самого прильнула,

Мов гадина яка лиха.

«Чи не пізнаєш нас, Енею?

Та ми ж з персоною твоєю

Троянський ввесь возили род;

Ми Ідської гори дубина,

Липки, горішина, соснина,

З яких був зроблений твій флот.

34

До нас було Турн докосився

Та Зевс, спасибі, поспішився,

Як бач, мавками поробив.

Була без тебе зла година,

Трохи-трохи твоя дитина

Не оддала душі богам,

Спіши свій городок спасати;

Ти мусиш ворогам тьху дати,

Ти сам – повір моїм словам».

35

Сказавши, за ніс ущипнула;

І на других хвостом махнула,

Ввесь флот неначе поспішивсь;

Путем найлучшим направляти.

І тілько начинався світ,

Кричить во гніві і досаді,

Що Турна лусне тут живіт.

36

А сам, матню прибравши в жменю

По пояс в воду з човна плиг;

І кличе в поміч гарну неню

За ним Паллант, за сим вся сволоч

Стриб-стриб з човнів, Енею в помоч

І тісно строяться на бой.

І недовірків сокрушімо,

Рушайте, як один, шульгой».

37

Летять і все перевертають,

Як мух, рутульців убивають,

Сам Турн стоїть ні в сих ні в тих;

Скрізь ярим оком окидає,

38

«Реб’ята! бийтесь, не виляйте,

Доми, жінок, батьків спасайте,

Спасайте, любо що для вас!

Ступня не оддавайте даром,

Їх кості загребем тут ралом,

Олимпські нас не одступились,

Вперед! Троянці щось смутились,

Не жалуйте боків чужих».

39

Примітя ж Турн гармидер в флоті,

Туда всю силу волоче;

Построївши рутульців в лаву,

Одборних молодців на славу,

Пустився на союзних вскач.

Не б’ється, бач, а мов жартує,

Бо був вертлявий і силач.

40

Еней пройдисвіт і не промах,

Дитина хукає на жижу;

Енею ж дур невдивовижу,

Видав він разних мастаків.

На Турна скоса поглядає

І на рутульців наступає,

Пощупать ребер і боків.

41

По тім’ю гострим кладенцем

І добре так його уладив,

Потім Ліхаса в груди тиснув,

Сей поваливсь і більш не писнув;

За ним без голови Кісей,

Як міх з пашнею, повалився,

І Фар на теє ж нахопився.

Розплющив і сього Еней.

42

І всіх на чудо потрошив;

Робив він із людей уродів

І щиро всіх на смерть душив.

Кричав, жидки як на молитві,

Плигав, вертівся, ухилявся,

43

Пізнав одразу новичка,

Хотів попробовать для слави,

Но наш аркадець ухилився,

В аркадцях закипіла кров!

Одні других випережають,

Врагів, як хмиз, трощать, ламають;

44

Якраз Гібсона і насів,

Шпигнув в висок над правим оком

Гібсон і дутеля із’їв.

За сим такая ж смертна кара

І лютого постигла Лара.

Сього Паллант стягнув за ногу,

45

Ось! ось! яриться, бісом дише!

Агамемноненко Галес.

І бистрим бігом все колише,

Вокруг себе все побиває,

Душі пустився Демоток.

Ладона сплющив, як блощицю,

Кричить: «Палланта-ледащицю

Злигаю я в один ковток».

46

Паллант, любесенький хлопчина,

Скріпивсь, стоїть, як твердий дуб,

І жде, яка то зла личина

Йому нам’яти хоче чуб.

Дождавсь – і зо всього розгона

Вліпив такого макогона,

Що пан Галес шкереберть став.

Паллант, його поволочивши,

Потім на горло наступивши,

Всього ногами потоптав.

47

За сим Авента, пхнувши ззаду,

Поставив раком на показ;

І тут сього ж понюхав чаду

Одважний парубійка Клавз.

Хто ні сусіль, тому кабаки

Давав Паллант і всі бурлаки,

Побачив Турн собі зневагу,

Не мед дають тут пить, а брагу,

І коси не траву найшли.

48

Гаса, финтить своїм зикратим;

Що ваш против його Полкан!

Простесенько к Палланту мчиться,

Зубами скриготить, яриться

І гамка їсти здалека.

Коневі к шиї прилягає,

Хитрить, як ловить кіт шпака.

49

Вильнув і обіруч мечем

Що Турн аж поморгав плечем;

І вмиг, не давши схаменутись

Ні головою повернутись,

Но Турн байдуже, не скривився,

Бо, бач, булатом ввесь обшився

1 був, як в шкаралупі боб.

50

Так Турн, Палланта підпустивши,

В устах і в носі запеклася,

Надвое череп розваливсь;

Як травка, скошеная в полі,

Ув’яв Паллант, судеб по волі;

Сердега в світі не наживсь!

51

3 бездушного для себе зняв;

Потім сам на коня схватився,

I так аркадянам сказав:

«Аркадці! лицаря возьміте!

В ралець к Евандру однесіте,

52

Таку побачивши утрату,

Аркадці галас підняли,

Клялися учинить одплату,

На щит Палланта положили,

О смерті князя всі ридали,

Харциза Турна проклинали.

53

Но що за стук, за гомін чую?

Який гармидер бачу я!

Хто землю так трясе сирую?

1 сила там мутить чия?

Коли прорватися хотять;

54

До лясу! Турна розбишаки,

Що будете за Стиксом чхать.

І супротивних потрошив:

Махне мечем – врагів десятки

Так в гніві сильно їх локшив!

55

В запалі налетів на Мага,

Як на мале курча шулік;

Пропав навік сей Маг бідняга,

Порхне душа на другий бік;

Видючой смерти він боявся.

Енея у ногах валявся,

Просив живцем в неволю взять;

Но сей, коп’єм наскрізь пробивши

І до землі врага пришивши,

Других пустився доганять.

56

Тут на бігу піймав за рясу

Смертельного задавши прасу,

Як пса покинув на піску.

Убив Сереста, його кума,

Тарквиту голову одтяв;

Камерта висадив з кульбаки,

Ансура в ад послав по раки,

А Луку пузо розплатав.

57

Як задавав Еней затьору

Всім супостатам на заказ,

Як всіх калічив без розбору

І убивав по десять враз:

Но тут їх доля зла наспіла,

Пішли к Плутону погулять.

58

Так наш Еней тут управлявся

І стан свій чистив од врагів;

Прогнавши супостат, зближався

До городка свого валів.

Трояне, вилазку зробивши,

Латинян к чорту протуривши,

З Енеєм вкупу ізійшлись.

Здоровкалися, обнімались,

Розпитовались, ціловались,

А деякі пить принялись.

59

Іул як комендант ісправний

Про все дрібненько розказав.

Еней Іула вихваляє,

Потім до серця прижимає;

Енея серце трепетало,

Що він надежда не пуста.

60

В се врем’я Юпитер, підпивши,

І морду на плече склонивши,

Як блазень, чмокавсь та лизавсь;

Щоб більше ж угодить коханці,

Сказав: «Дивися, як троянці

Венера пас перед тобою:

До тебе всі лапки мостять.

61

Моє безсмертиє ярує,

Розкошних ласк твоїх бажа;

Тебе Олимп і світ шанує,

Юпитеру ти госпожа.

Захоч – і вродиться все зразу,

Все в світі ждеть твого приказу,

За твій смачний і ласий цмок…»

Сказавши, стиснув так Юнону,

Що трохи не скотились з трону,

А тілько Зевс набив висок.

62

Юпитеру не піддалась;

На всякі штуки удалась,

Сказала: «О, очей всіх світе,

Старий олимпський єзуїте!

З медовими річми сховайсь.

А тілько п’яний і голубиш.

Одсунься геть – не підсипайсь.

63

Чого передо мной лукавиш,

Не дівочка я в двадцять літ,

Нехай все буде по-твоєму;

Дай тілько Турнові моєму

Хоть трохи на світі пожить;

І перед смертю попрощаться;

Нехай – не буду більш просить».

64

Сказавши, в Йовиша вп’ялася

І обняла за поперек,

Що світ в очах обох померк.

І вижлоктив підпінка чару,

Що аж Юпитер задрімав.

65

Ходили голі без зазору,

Юнона, з неба увильнувши,

По-паруб’ячу одяглась;

До Турна просто понеслась.

66

Тогді пан Турн зіло гнівився

І приступу к собі не мав,

Що у троян не поживився

І тьху Енеєві не дав.

Як ось мара в лиці Енея,

В кереї бідного Сихея,

Явилась Турна задирать:

Виходь сто лих покуштовать».

67

Турн зирк – і бачить пред собою

Присяжного свого врага,

Що так не гречі кличе к бою

І явно в труси пострига.

Осатанів і затрусився,

Холодним потом ввесь облився,

Од гніву сумно застогнав.

І Турн вдогонку поскакав.

68

Той не втече, сей не догонить,

От тілько-тілько не вшпигне;

Зикратого мечем супонить,

Та ба! мари не підстьобне.

«Та не втечеш, – кричить, – паничу!

Ось зараз я тебе підтичу,

І воронів потішу стаю,

Коли начнуть твій труп клювать».

69

(Щоб показать великий ляк),

Тут без числа Турн осліпився,

Тогді б Турн первий лицар був!

70

Тут вмиг байдак заворушився

І сам, одчаливши, поплив;

І тішивсь, що врага настиг.

Таку Юнона зливши кулю,

Перевернувшися в зозулю,

Турн глядь, аж він уже средь моря.

Трохи не луснув з серця – з горя,

71

Юнона з Турном як шутила,

Еней про теє ні гу-гу;

Бо на його туман пустила,

Що був невидим нікому;

І сам нікого тож не бачив,

Но послі, як прозрів, кулачив

Рутулян і других врагів:

Убив Лутага, Лавза, Орсу,

Парфену, Палму витер ворсу,

Згубив багацько ватажків.

72

Одважно дуже підступив

І закричав по-бусурменськи,

Що тілько пан Еней і жив!

«Виходь! – кричить, – тичка подмімо

Нікого в поміч не просімо,

Годящі парні: ти і я;

Ану!» – і сильно так стовкнулись,

Мезентій же упав з коня.

73

Еней, не милуя чванливих,

Дух вискочив в словах лайливих,

Пішов до чорта на шабаш.

Еней побідой утішався,

Зо всіми добре частовався,

Олимпським жертви закурив.

І п’яні спати полягали,

74

Уже світовая зірниця

Або пшенишна варяниця,

Еней троянців в гурт ззиває

І з смутним видом об’являє,

Що мертвих треба поховать;

Щоб зараз принялися дружно,

Братерськи і единодушно,

Троян убитих зволікать.

75

І се робив не для потіхи,

Спис з прапором, щит дуже знатний,

І пень, мов лицар, в збруї був.

Прокашлявся і раз смаркнувся,

І річ таку їм уджиґнув:

76

«Козацтво! лицарі! трояне!

Но перше чим начнем ми битись,

Для мертвих треба потрудитись,

Зробить їх душам упокой;

Палланта к батькові одправить,

Що наложив тут головой».

77

За сим пішов в курінь просторий,

Над ним аркадський підкоморий

Любистком мухи обганяв.

Троянські плакси тут ридали,

Як на завійницю кричали,

Еней зарюмав басом сам:

Який то був до бою майстер.

78

Явилася перед Плутона

Не як абиякий харпак.

Нове обрання наложили,

79

Як все уже було готово,

Та збився і почухав лоб;

Сказав: «Се мертвий і не дишеть,

Не видить, то єсть, і не слишить,

Єй, єй! уви! он мертв, амінь!»

І гірко-гірко прослезився

80

Потім Палланта покадили,

Над балдахином положили,

Еней тут убивавсь без мір.

Либонь, тим самим одіялом,

Що од Дидони взяв Еней;

І помаленьку, по-старечи

Несли в містечко Паллантей.

81

Як вибрались на чисте поле,

Сказав: «О жизнь! бурливе море,

Прости приятелю любезний,

Оддячу я за вид сей слезний,

82

К господі тілько що вернувся

Наш смутний лицар, пан Еней,

Уже в присінках і наткнувся

На присланих к нему гостей:

Були посли се од Латина,

І всі асесорського чина,

Сей скрізь по світу волочився,

В посольстві був як драгоман.

83

Латинець старший по породі

Не супостат, чий труп нікчемний

На полі без душі лежить.

Позволь тіла убитой рати,

Як водиться, землі предати;

Нехай князь милость сю явить».

84

Латинусу рад пацем даре,

Пермітто мертвих поховаре,

85

Велять так фата, ут Енеус

Щоб привести ад фінем беллюм,

Ми зробим з Турнусом дуеллюм,

Про що всіх сангвіс проливать?

Укажеть глядіус, вельдеус,

86

Латинськії посли ззиркнулись,

По серцю їм ся річ була;

Знечев’я трохи схаменулись,

Дрансеса смілость тут взяла:

«О князю, – крикнув, – пресловутий

Великим ти родився бути!

Ми все в Латинови уста

Внесем, дрібнесенько розкажем

Що з Турном дружба єсть пуста».

87

І мировую тут зробили

І в договорі положили,

Щоб теслі і другі майстри

Латинські помогли троянам,

Сим ланцям, голякам, прочанам,

Достроїть новий городок;

Кленків, дубків і берестини,

На крокви годних осичок.

88

І чарочка пішла кругом;

Ділились дружно тютюном.

Які пили, які трудились

І над убитими возились;

В лісах же страшна стукотня.

В коротке мировеє врем’я

Латинське і троянське плем’я

89

І хлипання все розказати,

Та ба! не всякий так змудрує,

Як сам Виргилій намалює,

А я ж до жалю не мастак:

Нехай собі се піде так.

90

Як тілько світова зірниця

На небі зачала моргать,

То вся троянськая станиця

Взялася мертвих зволікать.

Соломой їх обволікають,

Олію з дьогтем поливають

На всякий зруб разів по три.

91

І пламя трупи обняло,

І вічну пам’ять заквилили,

Аж сумно слухати було.

Тут инчі смалець істочали,

У инчих репався живіт;

Смрад, чад і дим кругом носились,

92

Други, товариші і кревні,

А може, хто із суєти,

В огонь шпурляли різну збрую,

Одежу, обув дорогую,

Шапки, свитки, кульбаки, троки,

Онучі, постоли, волоки

Шпурлялись, як на тік снопи.

93

Не тілько в полі так робилось,

Поспульство ж на чім світ ревло.

Оплаковав і кляв злодійку

Тут дівка вельми убивалась,

Утративши багатиря.

94

Жінки, порозпускавши коси,

Розхристані і без свиток,

Розтрьопані, простоволоси

Галасовали на ввесь рот.

По мертвих жалібно кричали,

По грудях билися, стогнали,

95

Що Турн всім гибелям вина;

Еней на бой його лиш просить,

І діло Турна защищав;

Та і Аматині пролази

96

Як ось од хана Діомида

І із охлявшого їх вида

Не видно, радість щоб несли.

Латин вельможам з старшиною

Велить явитись пред собою,

Що все і сталося якраз;

Послів кликнули до громади,

І, виполнивши всі обряди,

97

Всю хана Діомида річ,

Здається, був ти не брехливий,

Таким тебе зна наша Січ».

Із слуг твоїх послідній ланець, –

Мужича правда єсть колюча,

А панська на всі боки гнуча,

98

Против троянських розбишак;

Вам треба б перше придивитись,

Який то єсть Еней козак!

Під Троєю він дався знати

Нам всім, як взявся ратовати

Богів домашніх і рідню.

На плечах зніс на Іду-гору,

Сього не майте за бридню.

99

Против Енея не храбруйте,

Для нас здається він святим;

І так Латину розтолкуйте,

Щоб лучше помирився з ним.

Найвище ставили всього?..

Но чту Анхизову дитину

І не піду против його.

100

Прощайте, доміні латинці!

Поклон мій вашому царю;

Возьміть назад свої гостинці,

Одправте їх к багатирю

Венул утерся тут рукою

Збентежила ся річ Латина,

Здавалось, близька зла година;

На лисині трусивсь вінець.

101

Латин од думки схаменувся,

Олимпським трохи помоливсь;

I смутно на вельмож дививсь.

«А що? – сказав, – чи поживились?

От з Діомидом ви носились,

Заздалегідь було змовлятись,

Як з пан-Енеєм управлятись,

Поки лапок не розіклав.

102

Як тут сих поселить прочан;

Землі шматок єсть не під нужду,

То їм з угоддями оддам.

І риболовні тибрські коси,

А пуститься іще таскаться,

103

А щоб з Енеєм лад зробити,

Пошлю послів десятків п’ять;

І мушу дари одрядити,

Диковинки коли б достать:

Павидла, сала, осятрини,

Щоб к празнику пошив каптан,

А нуте! як здається вам?»

104

Дрансес був дивний говоруха

Встає, ус гладить, в носі чуха,

Твоїми мед устами пити!

Всяк тягне в серці за тебе;

Но одізватися не сміють,

105

Нехай же та личина люта,

Що нас впровадила в війну

І ганьбою до всіх надута,

Походить більш на сатану!

Що стілько люду погубила,

А в смутний час навтікача!

Нехай лиш Турн, що верховодить

І всіх панів за кирпи водить,

З Енеєм порівня плеча.

106

А щоб в Латію ні ногой.

А ти, Латине, всіх благійший,

Прибав Енею дар смачнійший:

Йому Лавинію оддай.

І царства рани уратуєш;

107

Тебе ж прошу я, пане Турне!

Покинь к Лавинії любов

І проясни чоло нахмурне,

Щади латинську нашу кров.

Еней тебе лиш визиває,

А нас, латинців, не займає,

Іди з троянцем потягайсь!

Коли ти храбрий не словами,

Так докажи нам те ділами,

Побить Енея постарайсь».

108

Од річі сей Турн роз’ярився.

Дрижали губи, сам дрочився,

Зубами клацав, мовби пес,

Сказав: «О, стара пустомеля!

І ти тхором мене зовеш!

На мене ж чортзна-що плетеш.

109

Головку лисую твою;

Та згинь! – не хочу покаляти

Честь багатирськую свою.

А ти, Латине милостивий,

Коли такий став полохливий,

Що і за царством байдуже?

Плазуйте перед сим трояком,

110

Моя душа не єсть чужа

Од храбрости і од надії,

Іду і б’юся з втікачем!

Нехай хоть стане він Бовою,

Не наляка мене собою,

Поміряюсь з його плечем».

111

Еней к Лавренту підступав;

На штурм троянці шиковались,

До бою всякий аж дрижав.

Латин таку почув новинку,

Злякавсь, пустив із рота слинку,

І вся здригнула старшина.

«От вам і мир», – сказав Турн лютий

І, не терявши ні минути,

112

Оп’ять настав гармидер, лихо;

Народ, як черв, заворушивсь.

То всі кричать, то шепчуть тихо.

Хто лаявся, а хто моливсь.

Опять біда гне в сук Латина,

Сердешний каявсь од душі,

Що тестем не зробивсь Енею,

І послі б з мирною душею

Лигав потапці і книші.

113

Турн миттю нарядився в збрую,

Летить, щоб потрошить троян;

Побить Енеєвих прочан.

Прискочив перше до Камилли,

Як огир добрий до кобили,

Мессап же мусить підкрепляти

Цариці сей прокляту рать.

114

Розпорядивши, Турн, як треба,

Махнув, засаду щоб зробить,

На гору, що торкалась неба,

І щоб фригійців окружить.

Без одступу на вал іти.

Або щоб трупом полягти.

115

Не раз латинців проганяли

До самих городських валів.

Латинці также оправлялись

І од троянців одбивались,

Один другого товк на прах;

Тут їх чиновники тузились,

Як півні за гребні возились;

116

Но як Арунт убив Камиллу,

Тогді латинців жах напав;

Утратили і дух, і силу,

Побігли, хто куди попав.

Троянці з біглими змішались,

Ворота в баштах запирали,

Своїх ховатись не пускали,

Бо напустили б і чужих.

117

Що твар зробилась нечепурна,

І косо, зашморгом дививсь.

Потім ярує од досади,

І гору покида, і ліс;

І тілько що спустивсь в долину,

То в тую ж самую годину

Уздрів Енеєвих гульвіс.

118

А Турна тож Еней пізнав;

Один другого б розідрав;

Коли б пан Феб од перепою

Заранше в воду не заліз

І не послав на землю ночі;

Тут всіх до сна стулились очі

І всяк уклався горлоріз.

119

Турн, облизня в бою піймавши,

Зубами з серця скреготав;

Од дуру, що робить не знавши,

Латину з злостию сказав:

«Нехай злиденниї прочани,

Задрипанці твої трояни,

Нехай своїх держаться слов!

Іду з Енеєм поштурхаться,

В моїх проступках оправдаться:

Убить і околіть готов.

120

Пошлю Енея до Плутона,

Або і сам в ад копирсну;

Уже мні жизнь і так солона!

Оддай Енею навісну…»

«Гай, гай! – Латин тут обізвався.

Чого ти так розлютовався?

Що ж буде, як розсержусь я?

Уже мені брехати стидно:

А потаїть – богам обидно;

Святая правда дорога!

121

Послухай же, судьби єсть воля.

Щоб я дочки не оддавав

За земляка, а то зла доля

Насяде, хто злама устав.

Мене Амата ублагала

І так боки натасовала,

Що я Енею одказав.

Тепер сам мусиш мірковати.

Чи треба жить, чи умирати;

А лучше, якби в ум ти взяв

122

І занедбав мою Лависю;

Чи трохи в світі панночок?

Ну, взяв би Муньку або Прісю,

Шатнувсь то в сей, то в той куток:

В Івашки, Мильці, Пушкарівку,

І в Будища, і в Горбанівку,

Тепер дівчат, хоть гать гати;

Тепер на сей товар не скудно,

І замужню украсть не трудно,

Аби по норову найти».

123

На слово се прийшла Амата

І зараз в Турна і вп’ялась;

Лобзала в губи стратилата

І од плачу над ним тряслась.

«В напасть, – сказала, – не вдавайся

І битися не поспішайся,

Як луснеш ти, то згину я;

Без тебе нас боги покинуть,

Латинці і рутульці згинуть,

І пропаде дочка моя».

124

Но Турн на се не уважає,

І байдуже ні сльоз, ні слов;

Гінця к Енею посилає,

Щоб битись завтра був готов.

Еней і сам трусивсь до бою,

Щоб сильною своей рукою

Головку Турну одчесать.

А щоб повірить Турна слову,

Тож посила зробить умову,

Як завтра виставляти рать.

125

На завтра, тілько що світало,

Уже народ заворушивсь;

Все вешталося, все кишало,

На бой дивитись всяк галивсь.

Міжовщики там розміряли,

Кілочки в землю забивали,

На знак, де військові стоять.

Жреці молитви зачитали,

Олимпським в жертву убивали

Цапів, баранів, поросят.

126

Тут військо стройними рядами

В параді йшло, мовби на бой;

В празничній збруї, з прапорами,

Всяк ратник чванився собой.

Обидві армії стояли

На тих межах, що показали;

Між ними був просторий плець;

Народ за військом копошився,

Всяк товпився, всяк ліз, тіснився,

Побоїщу щоб зріть кінець.

127

Юнона, як богиня, знала,

Що Турну прийдеться пропасть,

Іще в мізку коверзовала,

Щоб одвернуть таку напасть;

Кликнула мавку вод Ютурну

(Бо ся була сестриця Турну)

І розказала їй свій страх;

Веліла швидче умудриться,

На всякі хитрости пуститься,

Щоб брата не строщили в прах.

128

Як так на небі дві хитрили,

Тут лагодились два на бой;

Всі за свого богів молили,

Щоб власною своей рукой

Ізміг врага в яєшню зм’яти.

Рутульці ж стали розмишляти,

Що Турн їх може скиксовать;

Уже заздалегідь смутився.

Іще нічого, а скривився,

Не лучше б бой сей перервать.

129

На сей то час Ютурна-мавка

В рутульський подоспіла строй;

І там вертілася, як шавка,

І всіх скуйовдила собой.

Камерта вид на себе взявши,

Тут всіх учила, толковавши,

Що сором Турна видавать;

Стид всім стоять, згорнувши руки,

Як згине Турн, терпіти муки,

Дать шиї в кандали ковать.

130

Все військо сумно мурмотало,

Сперва тихенько, послі в глас

Гукнули разом: «Все пропало!»

Щоб розмир перервать в той час,

Ютурна фиглі їм робила,

Шпаками кібця затровила,

І заєць вовка покусав.

Такії чуда небувалі

Лаврентці в добре толковали,

Тулумній к битві підтруняв.

131

І перший стрелив на троянців,

Гиллипенка на смерть убив;

А сей був родом із аркадців,

То земляків на гнів підвів.

Отак оп’ять зірвали січу!

Біжать один другому встрічу,

Хто з шаблею, хто з палашем;

Кричать, стріляють, б’ють, рубають,

Лежать, втікають, доганяють;

Все вмиг зробилось кулішем.

132

Еней, правдивий чолов’яга,

Побачивши такий нелад,

Що вража, зрадивши, ватага

Послать фригійців дума в ад,

Кричить: «Чи ви осатаніли!

Адже ми розмир утвердили?

Ми з Турном поб’ємось одні».

Но відкіль стрілка не взялася

І спотиньга в стегно вп’ялася,

І кров забризкала штани.

133

Еней од рани шкандибає

В крові із строю в свій намет;

Його Асканій проважає,

Либонь, і під руку ведеть.

Уздрів се Турн, возвеселився,

Розприндився і розхрабрився

І на троянців полетів:

То б’є, то пха або рубає,

Із трупів бурти насипає,

Хоть би варить на сто котлів.

134

І перших Філа, Тамариса

На землю махом поваляв;

Потім Хлорея, Себариса,

Мовби комашок, потоптав;

Дарету, Главку, Ферсилогу

Поранив руки, шию, ногу;

Навік каліками зробив.

Побив багацько Турн заклятий,

Не трохи потоптав зикратий,

В крові так, мов в багні, бродив.

135

Коробилась душа Енея,

Що Турн троянців так локшив;

Стогнав жалчіше Прометея,

Бо був од рани єлє жив.

Япид, цилюрик лазаретний,

Був знахур в порошках нешпетний,

Лічить Енея приступав:

По локті руки засукає,

За пояс поли затикає,

Очками кирпу осідлав.

136

І, зараз приступивши к ділу,

Він шпеник в рані розглядав;

Прикладовав припарки к тілу

I шилом в рані колупав.

І шевську смолу прикладає,

Но все те трохи помагає;

Япид сердешний чує жаль!

Обценьками питавсь, кліщами,

Крючками, щипцями, зубами,

Щоб вирвать проклятущу сталь.

137

Венери серце засвербіло

Од жалю, що Еней стогнав;

Підтикавшись – ану за діло;

І Купидончик не гуляв.

Шатнулись, разних трав нарвали,

Зцілющої води примчали,

Гарлемпських капель піддали,

І, все те вкупі сколотивши,

Якісь слова наговоривши,

Енею рану полили.

138

Таке лікарство чудотворне

Боль рани зараз уняло,

І стрілки копійце упорне

Без праці винятись дало.

Еней наш знова ободрився,

Пальонки кубком підкрепився,

В пайматчину одігся бронь.

Летить опять врагів локшити,

Летить троянців ободрити,

Роздуть в них храбрости огонь.

139

За ним фригійські воєводи,

Що тьху, навзаводи летять;

А військо – в лотоках як води

Ревуть, все дном наверх вертять.

Еней лежачих не займає,

Утікачів нізащо має,

А Турна повстрічать бажа.

Хитрить лукавая Ютурна,

Яким би побитом їй Турна

Спасти од смертного ножа.

140

На хитрости дівчата здатні,

Коли їх серце защемить;

І в ремеслі сім так понятні,

Сам біс їх не перемудрить.

Ютурна з облака злетіла,

Зіпхнула братня машталіра

І стала коней поганять;

Бо Турн ганяв тогді на возі,

Зикратий же лежав в обозі,

Не в силах бігать ні стоять.

141

Ютурна, кіньми управляя,

Шаталась з Турном між полків,

Як од хортів лиса виляя,

Спасала Турна од врагів.

То з ним наперед виїзжала,

То вмиг в другий кінець скакала,

Но не туда, де був Еней.

Сей бачить хитрость тут непевну,

Трусливость Турнову нікчемну,

Нап’явсь в погонь зо всіх гужей.

142

Пустивсь Еней слідити Турна

І дума з ока не спустить;

Но мавка хитрая Ютурна

І тут найшлася кулю злить.

К тому ж Мессап, забігши збоку,

Зрадливо, зо всього наскоку,

Пустив в Енея камінець;

Но сей, по щастю, ухилився

І камінцем не повредився,

З султана ж тілько збивсь кінець.

143

Еней, таку уздрівши зраду,

Великим гнівом розпаливсь;

Гукнув на всю свою громаду

І тихо Зевсу помоливсь.

Всю рать свою вперед подвинув

І разом на врагів нахлинув,

Велів всіх сікти та рубать.

Пішли латинців потрошити;

Рутульців шпиговать, кришити

Та ба! Як Турна б нам достать.

144

Тепер без сорома признаюсь,

Що трудно битву описать;

І як ні морщусь, ні стараюсь,

Щоб гладко вірші шкандовать,

Та бачу по моєму виду,

Що скомпоную панихиду.

Зроблю лиш розпис іменам

Убитих воїнів на полі

І згинувших тут по неволі

Для примхи їх князьків душам.

145

На сей баталиї пропали:

Цетаг, Танаїс і Толон;

Од рук Енеєвих лежали

Порізані: Онит, Сукрон.

Троянців Гілла і Аміка

Зіпхнула в пекло Турна піка…

Та де всіх поіменно знать?

Там вороги всі так змішались.

Стіснились, що уже кусались,

Руками ж нільзя і махать.

146

Як ось і сердобольна мати

Енею хукнула в кабак,

Велів, щоб штурмом город брати,

Рутульських перебить собак.

Столичний же Лаврент достати,

Латину з Турном перцю дати;

Бо цар в будинках ні гу-гу.

Еней на старших галасає,

Мерщій до себе їх ззиває

І мовить, ставши на бугру:

147

«Моєї мови не жахайтесь

(Бо нею управля Зевес)

І зараз з військом одправляйтесь

Брать город, де паршивий пес,

Латин зрадливий, п’є сивуху,

А ми б’ємось зо всього духу.

Ідіть паліть, рубайте всіх;

Громадська ратуш, зборні ізби

Щоб наперед всього ізслизли,

Амату ж зав’яжіте в міх».

148

Сказав, і військо загриміло,

Як громом, разним оружжям;

Построілось і полетіло

Простесенько к градським стінам.

Огні через стіну шпурляли,

До стін драбини приставляли

І хмари напустили стріл.

Еней, на город руки знявши,

Латина в зраді укорявши,

Кричить: «Латин вина злих діл».

149

Якиї в городі остались,

Злякались од такой біди,

І голови їх збунтовались,

Не знали утікать куди.

Одні тряслись, другі потіли,

Ворота одчинять хотіли,

Щоб в город напустить троян.

Другі Латина визивали,

На вал полізти принуждали,

Щоб сам спасав своїх мирян.

150

Амата, глянувши в віконце,

Уздріла в городі пожар;

Од диму, стріл затьмилось сонце;

Напав Амату сильний жар.

Не бачивши ж рутульців, Турна,

Вся кров скипілася зашкурна,

І вмиг царицю одур взяв.

Здалося їй, що Турн убитий,

Через неї стидом покритий.

Навік з рутульцями пропав.

151

Їй жизнь зробилася немила,

І осоружився ввесь світ.

Себе, олимпських кобенила;

І видно ізо всіх приміт,

Що глузд остатній потеряла;

Бо царськеє обрання рвала,

І в самій смутній сій порі.

Очкур вкруг шиї обкрутивши.

Кінець за жердку зачепивши,

Повісилась на очкурі.

152

Амати смерть ся бусурманська

Як до Лавинії дойшла,

То крикнула «уви»! з-письменська.

По хаті ґедзатись пішла.

Одежу всю цвітну порвала,

А чорну к цері прибирала,

Мов галка нарядилась вмах;

В маленьке зеркальце дивилась.

Кривитись жалібно училась

І мило хлипати в сльозах.

153

Такая розімчалась чутка

В народі, в городі, в полках,

Латин же, як старий плохутка.

Устояв ледве на ногах.

Тепер він берега пустився

І так злиденно іскривився,

Що став похожим на верзун.

Амати смерть всіх сполошила,

В тугу, в печаль всіх утопила,

Од неї звомпив сам пан Турн.

154

Як тілько Турн освідомився,

Що дав цариці смерть очкур,

То так на всіх остервенився,

Підстрелений мов дикий кнур.

Біжить, кричить, маха руками

І грізними велить словами

Латинцям і рутульцям бой

З енеївцями перервати.

Якраз противні супостати,

Утихомирясь, стали в строй.

155

Еней од радости не стямивсь,

Що Турн виходить битись з нин,

Оскалив зуб, на всіх оглянувсь

І списом помахав своїм.

Прямий, як сосна, величавий,

Бувалий, здатний, тертий, жвавий,

Такий, як був Нечеса-князь;

На нього всі баньки п’ялили,

І сами вороги хвалили,

Його любив всяк – не боявсь.

156

Як тілько виступили к бою

Завзята пара ватажків,

То, зглянувшися між собою,

Зубами всякий заскрипів.

Тут хвись! шабельки засвистіли,

Цок-цок! – і іскри полетіли;

Один другого полосять!

Турн перший зацідив Енея,

Що з плеч упала і керея,

Еней був поточивсь назад.

157

І вмиг, прочумавшись, з наскоком

Еней на Турна напустив,

Оддячивши йому сто з оком,

І вражу шаблю перебив.

Яким же побитом спастися?

Трохи не лучше уплестися?

Без шаблі нільзя воювать.

Так Турн зробив без дальней думки,

Як кажуть, підобравши клунки,

Ану! Чим тьху навтіки драть.

158

Біжить пан Турн і репетує,

І просить у своїх меча;

Ніхто сердеги не ратує

Од рук троянська силача!

Як ось іще перерядилась

Сестриця і пред ним явилась

І в руку сунула палаш;

Опять шабельки заблищали,

Оп’ять панцирі забряжчали,

Опять пан Турн оправивсь наш.

159

Тут Зевс не втерпів, обізвався,

Юноні з гнівом так сказав:

«Чи ум од тебе одцурався?

Чи хочеш, щоб тобі я дав

По пані-старій блискавками?

Біда з злосливими бабами!

Уже ж вістимо всім богам:

Еней в Олимпі буде з нами

Живитись тими ж пирогами,

Які кажу пекти я вам.

160

Безсмертного ж хто ма убити?

Або хто може рану дать?

Про що ж мазку мирянську лити?

За Турна щиро так стоять?

Ютурна на одну проказу,

І певне, по твому приказу,

Палаш рутульцю піддала.

І поки ж будеш ти біситься?

На Трою і троянців злиться?

Ти зла їм вдоволь задала».

161

Юнона в первий раз смирилась.

Без крику к Зевсу річ вела:

«Прости, паноче! проступилась,

Я, далебі, дурна була;

Нехай Еней сідла рутульця,

Нехай спиха Латина з стульця,

Нехай поселить тут свій рід.

Но тілько щоб латинське плем’я

Удержало на вічне врем’я

Імення, мову, віру, вид».

162

«Іноси! сількісь! як мовляла», –

Юноні Юпитер сказав.

Богиня з радіщ танцювала,

А Зевс метелицю свистав.

І все на шальках розважали,

Ютурну в воду одіслали,

Щоб з братом Турном розлучить;

Бо книжка Зевсова з судьбами,

Несмертних писана руками,

Так мусила установить.

163

Еней махає довгим списом,

На Турна міцно наступа,

«Тепер, – кричить, – підбитий бісом,

Тебе ніхто не захова.

Хоть як вертись і одступайся,

Хоть в віщо хоч перекидайся,

Хоть зайчиком, хоть вовком стань,

Хоть в небо лізь, ниряй хоть в воду,

Я витягну тебе спідсподу

І розмізчу, погану дрянь».

164

Од сей бундючної Турн речі

Безпечно усик закрутив

І зжав свої широкі плечі,

Енею глуздівно сказав:

«Я ставлю річ твою в дурницю;

Ти в руку не піймав синицю,

Не тебе, далебіг, боюсь.

Олимпські нами управляють,

Вони на мене налягають,

Пред ними тілько я смирюсь».

165

Сказавши, круто повернувся

І камень пудів в п’ять підняв;

Хоть з праці трохи і надувся;

Бо, бач, не тим він Турном став.

Не та була в нім жвавость, сила.

Йому Юнона ізмінила;

Без богів ж людська моч пустяк.

Йому і камень ізміняє,

Енея геть не долітає,

І Турна взяв великий страх.

166

В таку щасливую годину

Еней чимдуж спис розмахав

І Турну, гадовому сину,

На вічний поминок послав;

Гуде, свистить, несеться піка,

Як зверху за курчам шульпіка,

Торох рутульця в лівий бік!

Простятся Турн, як щогла, долі,

Качається од гіркой болі,

Клене олимпських єретик.

167

Латинці од сього жахнулись,

Рутульці галас підняли,

Троянці глумно осміхнулись,

В Олимпі ж могорич пили.

Турн тяжку боль одоліває,

К Енею руки протягає

І мову слезную рече:

«Не жизни хочу я подарка;

Твоя, Анхизович, припарка

За Стикс мене поволоче.

168

Но єсть у мене батько рідний,

Старий і дуже ветхих сил;

Без мене він хоть буде бідний,

Та світ мені сей став не мил;

Тебе о тім я умоляю,

Прошу, як козака, благаю,

Коли мені смерть задаси,

Одправ до батька труп дублений;

Ти будеш за сіє спасений,

На викуп же, що хоч, проси».

169

Еней од речі сей зм’ягчився

І меч піднятий опустив;

Трохи-трохи не прослезився

І Турна ряст топтать пустив.

Аж зирк – Паллантова лядунка

І золота на ній карунка

У Турна висить на плечі.

Енея очі запалали,

Уста од гніву задрижали,

Ввесь зашарівсь, мов жар в печі.

170

І вмиг, вхопивши за чуприну,

Шкереберть Турна повернув,

Насів коліном злу личину

І басом громовим гукнув:

«Так ти троянцям нам для сміха

Глумиш з Паллантова доспіха

І думку маєш буть живим?

Паллант тебе тут убиває,

Тебе він в пеклі дожидає,

Іди к чортам, дядькам своїм».

171

З сим словом меч свій устромляє

В роззявлений рутульця рот

І тричі в рані повертає,

Щоб більше не було хлопот.

Душа рутульська полетіла

До пекла, хоть і не хотіла,

К пану Плутону на бенькет.

Живе хто в світі необачно,

Тому нігде не буде смачно,

А більш, коли і совість жметь.

Примітки

9. 3. Фригійське племя не проклято. Фрігія – стародавня країна в Малій Азії. Тут і далі фрігійцями названо троянців.

10. 3. Терпіли гірше Прометея. Прометей – один з найяскравіших образів античної міфології, борець проти несправедливості богів. Прометей викрав з Олімпа вогонь і передав його людям. Розгніваний Зевс наказав прикувати його за це до кавказької скали, де протягом тисячоліть орел клював йому печінку. Геркулес забив орла і звільнив Прометея від мук.

13. 9. Нікчемна зводниця цитерська. Цітера (Кіферія) – одне із імен Венери за назвою острова Кіфера, де знаходився її храм. Культ Венери був особливо поширений на цьому острові.

14. 4. Як сучку, в ретязку держав. Ретязок – цепочка. К.

15. 2. То верб’я золоте росло. Верб’я – верба, за українськими народними віруваннями, була деревом нещастя.

16. 5. Невинничаєть, мов Сусанна. Сусанна – біблійний образ незайманої дівчини-красуні. її переслідували два похітливі діди, але не добившись свого, звинуватили Сусанну в розпусті Від кари врятовує її на суді юнак – пророк Даніїл.

20. 5. І стать на Шведськую могилу. Шведська могила – братська могила під Полтавою, в якій поховано воїнів російської армії, що загинули в бою з шведами в 1709 році. Могила знаходиться на місці Полтавської битви, в шести кілометрах від Полтави.

22. 9. Язик його тож не клесачка. Клесачка – инструмент сапожный. К. Шевське приладдя для розгладжування швів.

24. 7. І вів з собою сто яриг. Ярига – шахрай.

24. 8. Близ сих плили дуби Аванта. Авант, а також Астур, Азіллас та інші, що зустрічаються в наступних строфах, імена союзників Енея, за поемою Вергілія. Але Котляревський наділяє їх типовими рисами шибеників і волоцюг.

25. 9. Зробила паном із чупруна. Чупрун – простой мужик. К. За часів Котляревського рядові козаки носили чуприну.

29. 8. Бігме! на щотах не училась. Бігме – ей-богу. К.

29. 9. Над карбіжем тож не трудилась. Карбіж – бирка, нарезка. К. Котляревський жартівливо закидає музі невміння карбувати, тобто нарізувати на дереві риски для лічби, як це робили неписьменні.

30. 1. Уже Волосожар піднявся. Волосожар – народна назва сузір’я Плеяд.

30. 2. Віз на небі вниз повертавсь. Віз – Велика Ведмедиця.

30. 7. А хто прудився у кабиць. Прудиться – выгонять блох из белья на огне. К. Кабиця – малороссийское снадобье для варения пищи. К. Літня піч на дворі для готування їжі.

31. 6. Царя Латина ускромити. Ускромити – приборкати, утихомирити.

32. 6. I «Да воскреснеть» вслух читає. «Да воскреснеть» – початкові слова молитви.

42. 10. Як огир в стаді, ярував. Огир – жеребець. К.

44. 4. Гібсон і дутеля із’їв. Дутель – порожній горіх. Дутеля із’їсти – умереть. К.

44. 6. І лютого постигла Лара. Лари – у римській міфології боги полів, домашнього вогнища, пізніше – добрі духи, душі предків.

47. 5. Хто ні сусіль, тому кабаки. Сусіль – мгновение внезапного и нечаянного появления. К.

56. 8. Камерта висадив з кульбаки. Кульбака – седло. К.

64. 1. Сказавши, в Йовиша вп’ялася. Йовіш – Юпітер.

64. 6. І вижлоктив підпінка чару. Підпінок – простая горелка. К.

65. 4. Без сорома на кшалт циган. Кшалт, на кшалт – на подобие. К

65. 8. Кликнувши ж в поміч Асмодея. Асмодей – злий дух, сатана.

67. 3. Що так не гречі кличе к бою. Гречний – учтивый: не гречі – не учтиво. К.

77. 3. Над ним аркадський підкоморий. Підкоморій – наглядач за маєтками короля у феодальній Польщі.

77. 6 Як на завійницю кричали Завійниця – боль в животе. К.

77. 8. «Гай! гай! – сказав, – ув’яв мій гайстер. Гайстер – астер. К. Айстра.

78. 10. Запхнули за щоку п’ятак. За античними віруваннями, душі померлих повинні платить Харону за переправку через Стікс і тому мерцям клали в рот монету.

84. 3. Латинус рекс єсть невгомонний і далі. 84 – 85 строфи – перед нами знову приклад макаронічної мови. В «перекладі» промову Енея слід розуміти так:

Латин цар єсть невгомонний,

А Турн найгірший дурак.

І нащо воювать вам зі мною?

Латина вважаю сліпим,

А вас, сенатори, без ума;

Латину оад дати мир,

Дозволяю мертвих поховати.?

І злості на вас нема.

Сам, отже, повинен воювать;

Один єсть Турн ворог мій,

Велить так доля, щоб Еней

Вам буде цар, Аматі зять.

Щоб привести до кінця війну.

Ми зробим з Турном поєдинок

Про що всіх кров проливать

Чи Турн буде, чи Еней,

Укажеть меч або бог,

Латинським скіпетром управлять.

91. 10. Ісконебє халтурний рід. Ісконебє (церковнослов’янське) – споконвіку був.

92. 5. В огонь шпурляли різну збрую. За стародавніми звичаями римлян, при спаленні трупів в огонь кидали різні предмети, які могли згодитися небіжчику в загробному світі.

92. 7. Шаблі, ляд унки, келепи. Келеп – молоток. К. Старовинна козацька зброя, палиця з молотком і топірцем на кінці.

92. 8 Шапки, свитки, кульбаки, троки. Троки (тороки) – ремені коло задньої луки сідла.

92. 9 Онучі, постоли, волоки. Волоки – обвязки малороссийской обуви. К.

93. 2. В Лавренті сумно тож було. Леврент – стародавнє місто Лаціума, столиця латинців.

95. 6. Брехун, юриста, крюк, підтяга. Підтяга – вор. К.

96. 1. Як ось од хана Діомида. Діомед – персонаж з «Іліади» Гомера, воював проти Трої.

103. 9. Мальованиї потибеньки. Потибенька (потебня) – шкіряна лопать з боку сідла.

126. 7. Між ними був просторий плець. Пляц, плець – пустое место, где прежде было жилье. К. Майдан, площа.

127. 5. Кликнула мавку вод Ютурну. Ютурна – німфа вод, сестра Турна і дочка Юпітера.

130. 10. Тулумній к битві підтруняв. Толумній – віщун у рутулів.

132. 9. І спотиньга в стегно вп’ялася. Спотиньга – нечаянно, неожиданно. К.

136. 2. Він шпеник в рані розглядав. Шпеник – конец стрелы или какого-нибудь острия. К.

137. 7. Гарлемпських капель піддали. Гарлемські краплі – назва походить від Гарлема, міста в Голландії; стародавні сечогінні ліки.

144. 4. Щоб гладко вірші шкандовать. Шкандовать – стихи сочинять. К.

153. 7. Що став похожим на верзун. Верзун – обувь малороссийская. К Постіл, лапоть.

155. 7. Такий, як був Нечеса-князь. Коли після багатьох поразок Кримська орда почала поступово занепадати, Катерина II вирішила ліквідувати Запорізьку Січ. Однак ще протягом певного часу вона продовжувала підтримувати контакти з козаками. Навіть князь Потьомкін записався тоді в реєстр запорізького війська під іменем Грицька Нечеси.

162. 1. «Іноси! сількісь! як мовляла». Сількісь – нужды нет. К.

162. 4. А Зевс метелицю свистав. Метелиця – название песни; вьюга. К.

162. 5. І все на шальках розважали. Шальки – весы. К.

169. 6. I золота на ній карунка. Карунка – позумент. К.

Подається за виданням: Котляревський І.П. Повне зібрання творів. – К.: Наукова думка, 1969 р., с. 188 – 234.